Ухвала суду № 10773625, 29.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2010 р. К-10477/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 року

у справі №05-5-29/5690-29/364

за позовом Дочірнього підприємства «Немірофф-Медіа»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство «Немірофф-Медіа»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2005 року №000093/2302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 10936,50 грн., з яких 7291,00 грн. основний платіж та 3645,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду м. Києва від 21.11.2005 року (суддя Усатенко І.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Шипко В.В., судді Алданова С.О., Борисенко І.В.) рішення суду першої інстанції частково скасовано; позовні вимоги щодо визнання недійсним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 6991,00 грн. (основного платежу) та 3495,50 грн. (штрафних (фінансових) санкцій) задоволено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи незаконними нарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток у зазначеній сумі, суд апеляційної інстанції керувався приписами пп. 5.4.4, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59 (з відповідними змінами та доповненнями), застосувавши які дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат на відрядження працівників підприємства та витрат на виготовлення візитних карток. Висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в частині нарахування податкового зобовязання у сумі 300,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 150,00 грн. мотивований неправильним відображенням позивачем залишків товарних матеріальних запасів у І півріччі 2004 року.

Вважаючи, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 року була прийнята з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Соломянському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений в акті від 23.05.2005 року №76/23-0211/32344180 про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Немірофф-Медіа»за період з 06.02.2003 року по 01.01.2005 року, яким встановлено порушення підприємством п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування підприємств».

Висновок про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»пов'язаний з неправомірністю включення позивачем до складу валових витрат витрат на відрядження працівників підприємства, оскільки на переконання відповідача надані позивачем документи в підтвердження таких витрат не підтверджують зв'язок відряджень з основною діяльністю підприємства. Крім того, відповідач дійшов висновку про безпідставність застосування позивачем пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 названого Закону та включення до валових витрат вартості виготовлення візитних карток, зважаючи на недоведеність того, яким чином такі картки сприяли популяризації товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на наступне.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Отже, перелік документів, що підтверджують зв'язок відрядження з основною діяльністю платника податку, зазначений в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», не є вичерпним.

Відтак, встановивши на підставі досліджених у судовому процесі письмових доказів (статуту позивача, сторінок закордонних паспортів працівників підприємства зі службовими візами, завдань на відрядження, звітів про їх виконання) зв'язок відряджень працівників позивача з основною діяльністю підприємства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відповідність дій платника податку вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що ж стосується донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток внаслідок включення до валових витрат вартості візитних карток, то в цій частині колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції, який визнав незаконним таке донарахування.

Так, відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 названого Закону до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Заперечуючи проти включення вартості візитних карток до валових витрат, відповідач вважає, що такі дії платника податку відповідали б вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»лише у випадку розміщення на візитках найменування конкретної продукції, що б дозволяло розцінити їх як рекламну продукцію. Проте позивачем на візитних картках було розміщено тільки контактну інформацію працівників підприємства та логотип фірми, що не узгоджується з приписами пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судом апеляційної інстанції спростовано такі доводи відповідача з посиланням на встановлені у справі обставини, відповідно до яких на візитних картках позивачем було розміщено товарний знак компанії «Nemiroff», який відповідно до вимог ст. 420 Цивільного кодексу України є обєктом права інтелектуальної власності.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування підприємств»обєкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами, а останні в силу приписів п. 1.6 ст. 1 цього ж Закону вважаються товаром.

У свою чергу, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про рекламу», реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-якій спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Таким чином, зважаючи на розміщення позивачем на візитних картках товарного знаку фірми, її назви та адреси, що відповідає законодавчо закріпленому визначенню реклами, висновок суду апеляційної інстанції про відповідність дій ДП «Немірофф-Медіа»вимогам пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування підприємств»відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 року у справі №05-5-29/5690-29/364 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.