Ухвала суду № 10773621, 29.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2010 р. К-5101/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 08.12.2006 року

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року

у справі №33/434-06-10529А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Одесавтотранс»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Одесавтотранс»звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.09.2006 року №0008842301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 68282,63 грн., з яких 48773,31 грн. основний платіж та 19509,32 грн. штрафні (фінансові) санкції, та №0008832301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 84553,58 грн., з яких 56369,05 грн. основний платіж та 28184,53 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Одеської області від 08.12.2006 року (суддя Мазур Д.Т.), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Бойко Л.І., судді Величко Т.А., Жукова А.М.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним даним податкового обліку підприємства та нормам діючого законодавства.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Одеської області від 08.12.2006 року та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки від 10.07.2006 року №2102/23-10/22479374, про порушення підприємством п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначені висновки повязані з тим, що у ході здійснення перевірки згідно даних бухгалтерського обліку було встановлено, що позивач у квітні 2005 року надав послуг та реалізував товару на загальну суму 572574,63 грн. та отримав передплату у сумі 387848,05 грн., тобто отримав доход від продажу товарів та послуг у ІІ кварталі 2005 року у сумі 1982993,24 грн., в той час як обчислені у податковому обліку валові доходи не відповідають даним бухгалтерського обліку. Донараховуючи податкові зобовязання з податку на додану вартість, відповідач встановив безпідставне застосування товариством нульової ставки податку на додану вартість при наданні послуг з міжнародного перевезення вантажів, оскільки послуги з міжнародного перевезення вантажу були включені до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»лише після внесення змін Законом України від 03.06.2005 року №2642-IV, тобто в період з 31.03.2005 року по 30.06.2005 року до зазначених операцій застосування нульової ставки не передбачалося.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про невідповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, зважаючи на наступне.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, висновок контролюючого органу про заниження позивачем валового доходу базується на проводках, які не відображають правило першої події при веденні податкового обліку, передбачене п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а лише відображають загальне надходження грошових коштів на розрахункові рахунки товариства. При цьому, на підставі досліджених у судовому процесі доказів було встановлено, що суми, які відображені в акті перевірки як невключені до складу валового доходу в періоді, що перевірявся, включені до звіту у попередніх податкових періодах за попередньо надані послуги, розрахунки за які здійснені у періоді, що перевірявся.

За наведених обставин та з огляду на недотримання відповідачем при здійсненні перевірки вимог наказу ДПА України від 10.08.2005 року №327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», висновок судів попередніх інстанцій про необґрунтованість донарахування товариству податкового зобовязання з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій є правильним.

Що ж стосується донарахування позивачу податку на додану вартість, то в цій частині колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, які визнали незаконним таке донарахування.

Так, відповідач стверджує, що у період з 31.03.2005 року по 30.06.2005 року до операцій з міжнародного перевезення вантажу застосування нульової ставки не передбачалося, оскільки в цей період редакція пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»не використовувала поняття «вантаж», а містила тільки термін «вантажобагаж».

Між тим, такий висновок не відповідає правильному застосуванню пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 названого Закону, відповідного до якого встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

У зазначеному пункті Закону у спірний період термін «вантаж»не застосовувався, однак пунктом 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що терміни, значення яких не визначено в даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

У свою чергу, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність окремих видів транспорту, дають визначення цих термінів.

Нормативно-правові документи, які регулюють діяльність автомобільного транспорту, зокрема, постанова КМУ від 18.02.1997 року №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», наказ Міністерства транспорту від 14.10.1997 року №363, яким затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, зареєстрований в Міністерстві юстиції 20.02.1998 року №128/2568, та інші визначають вантаж як «усі предмети з моменту прийняття для перевезень до здачі одержувачу вантажу».

Таким чином, неможливо відділяти вантажобагаж від вантажу і, відповідно, термін вантажобагаж виступає синонімом терміну вантаж при операціях з поставки транспортних послуг автомобільним, морським та річковим транспортом.

Оскільки термін вантаж включає в себе поняття вантажобагаж (товаробагаж), що робить ці терміни тотожними для міжнародних перевезень автомобільним, морським і річковим транспортом у розумінні пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились з висновком про наявність правових підстав для визнання незаконним податкового повідомлення-рішення від 14.09.2006 року №0008832301/0.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 08.12.2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 року у справі №33/434-06-10529А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.