Ухвала суду № 10773616, 29.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2010 р. К-5814/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року

у справі №А-37/220-06

за позовом Приватного вищого навчального закладу «Нікопольський економічний університет»

до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватний вищий навчальний заклад «Нікопольський економічний університет»звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2006 року №0001202342/0/21130 та від 30.06.2006 року №0001202342/1/25657, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 172213,60 грн., з яких 128710,61 грн. основний платіж та 43502,99 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 року (суддя Кеся Н.Б.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Верхогляд Т.А., судді Сизько І.А., Тищик І.В.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано безпідставністю висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вважаючи, що постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року були прийняті з порушенням норм матеріального права, Нікопольська обєднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений в акті від 23.05.2006 року №886/231.20250006, складеному за результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2004 року по 31.12.2005 року.

Зокрема, проведеною перевіркою було виявлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на 128710,61 грн.

Перевіряючи обґрунтованість таких висновків контролюючого органу, судами попередніх інстанцій встановлено, що донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 76664,90 грн. повязано відповідачем з неправомірністю включення позивачем до складу валових витрат витрат на відрядження працівників підприємства до м. Києва та м. Чернігова. Відповідач вважає, що зазначені витрати не повязані з господарською діяльністю позивача, оскільки останній не має офіційно зареєстрованих представництв та філій у згаданих містах.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у цій частині, зважаючи на наступне.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Отже, перелік документів, що підтверджують зв'язок відрядження з основною діяльністю платника податку, зазначений в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», не є вичерпним.

Відтак, встановивши на підставі досліджених у судовому процесі письмових доказів (наказів про відрядження з зазначенням їх мети, посвідчень про відрядження) зв'язок відряджень працівників позивача з основною діяльністю підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відповідність дій платника податку вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що ж стосується донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток внаслідок включення до валових витрат витрат на маркетингові дослідження, то в цій частині колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, які визнали незаконним таке донарахування.

В акті перевірки зазначено, що витрати на придбання маркетингових послуг у ПП ОСОБА_6 не підтверджені відповідними первинними документами, які б містили інформацію про фактично досягнуті результати цих послуг та підтверджували б їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а тому такі витрати не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання маркетингових послуг (договір, укладений з приватним підприємцем, акти здачі-приймання наданих послуг, рахунки за надані послуги) є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 згаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати на оплату маркетингових послуг правомірно включені до складу валових витрат Приватного вищого навчального закладу «Нікопольський економічний університет», оскільки повязані з його господарською діяльністю, а факт їх придбання підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Стверджуючи про порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідач вказує на той факт, що підприємство не включило до складу валових витрат суму поворотної фінансової допомоги, що призвело до заниження валових витрат у ІV кварталі 2005 року на 75000,00 грн.

Між тим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками даного порушення відповідачем податкове зобовязання донараховано не було, а були застосовані тільки штрафні санкції відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З правового аналізу викладеного підпункту вбачається, що визначення суми штрафу прямо залежить від суми податкового зобовязання, донарахованого контролюючим органом за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, яке і є базовою величиною для розрахунку суми штрафних санкцій.

Тобто податковий орган, не визначивши у передбаченому законом порядку суму основного податкового зобовязання, в порушення вимог пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 згаданого Закону застосував штрафні санкції, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідній частині відповідає правильному застосуванню наведеної норми матеріального права.

Заперечень проти висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно неправомірності визначення позивачу податку на прибуток за порушення пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у касаційній скарзі не наведено.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 року у справі №А-37/220-06 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіКонюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.