Ухвала суду № 10773612, 29.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2010 р. К-11602/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голованіському районі Кіровоградської області (правонаступником якої є Гайворонська міжрайонна державна податкова інспекція Кіровоградської області)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року

у справі №6/221

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Голованівське хлібоприймальне підприємство»

до Державної податкової у Голованіському районі Кіровоградської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Голованівське хлібоприймальне підприємство»звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2006 року №0000102310/0, від 18.04.2006 року №0000102310/2, від 15.06.2006 року №0000102310/3, якими до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 34140,00 грн. за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; а також про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2006 року №0000092310/0, від 21.03.2006 року №0000092310/1, від 29.05.2006 року №0000092310/2, якими позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 83402,78 грн., з яких 55601,86 грн. основний платіж та 27800,92 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 25.09.2006 року (суддя Баранець О.М.) позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.02.2006 року №0000102310/0 в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 34140,00 грн. сумою податкового зобовязання та в частині встановлення порядку сплати податкового зобовязання відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Чимбар Л.О., Швець В.В.) рішення суду першої інстанції частково скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Задоволення позову судом апеляційної інстанції мотивовано відсутністю обумовлених законом правових підстав для застосування штрафних санкцій за порушення ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки податковою інспекцією не було здійснено перевірку на місці проведення розрахунків, а відтак і не могло бути виявлено невідповідність готівкових коштів загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями. Перевіряючи правильність визначення товариству податкового зобовязання з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відповідність дій позивача при формуванні податкового кредиту вимогам ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на той факт, що виявлені у ході здійснення перевірки недоліки податкових накладних не спростовують обставин здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали податкові накладні, що є визначальною підставою для віднесення витрат зі сплати податку до складу податкового кредиту.

Вважаючи, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Голованіському районі Кіровоградської області звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржником також заявлено клопотання про проведення процесуального правонаступництва Державної податкової інспекції у Голованіському районі Кіровоградської області, яка реорганізована в Гайворонську міжрайонну державну податкову інспекцію Кіровоградської області (Голованівське відділення).

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Позивач письмових заперечень на касаційну не надав.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті від 07.02.2006 року №3/23-1-17/03342830, складеному за результатами планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року.

Зокрема, проведеною перевіркою було виявлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»внаслідок непроведення готівкової виручки від продажу товарів у сумі 6828,00 грн. через реєстратор розрахункових операцій.

Не погодившись з таким висновком відповідача, суд апеляційної інстанції встановив відсутність правових підстав для застосування штрафних санкцій, визначених у п. 1 ст. 17 згаданого Закону, відповідно до якого за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Підтримуючи таку правову позицію суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого адміністративного суду України враховує, що позивач реалізацію гречки на суму 6828,00 грн. здійснив через засоби пересувної торговельної мережі, що відповідно до Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року №1336, звільняло позивача від обовязку застосування РРО та передбачало необхідність використання розрахункової книжки, яка позивачем використана не була.

У свою чергу, відповідальність за невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, розрахункової книжки чи книги обліку розрахункових операцій, або використання незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення встановленого порядку її використання, або використання незареєстрованих чи непрошнурованих книг обліку розрахункових операцій, або незберігання книг обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок протягом встановленого терміну, передбачена п. 3 ст. 17 Закону та становить двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податковим розясненням «Щодо застосування пунктів 5, 6 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», затвердженим наказом ДПА України від 14.01.2002 року №20, визначено, що фінансова санкція, передбачена пунктом 1 статті 17 Закону, поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, які зобов'язані проводити розрахункові операції із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій. Отже, фінансова санкція за проведення розрахункової операції без використання розрахункової книжки застосовується у разі проведення розрахункової операції без використання розрахункової книжки, зареєстрованої на реєстратор розрахункових операцій (у випадку відключення електроенергії або в період ремонту реєстратора розрахункових операцій).

Відповідно, норма пункту 3 статті 17 Закону стосується суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність з використанням книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок у випадках, визначених Законом.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач провадив діяльність у сфері торгівлі, яка дозволяла проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій, фінансові санкції за виявлене у ході здійснення перевірки порушення могли бути застосовані до нього виключно на підставі п. 3 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Оскільки контролюючий орган нарахування штрафних санкцій здійснив керуючись приписами п. 1 ст. 17 названого Закону, оскаржувані рішення відповідача від 17.02.2006 року №0000102310/0, від 18.04.2006 року №0000102310/2, від 15.06.2006 року №0000102310/3 не можна визнати такими, що відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначився з висновком про наявність підстав для їх скасування.

Здійсненою перевіркою також було встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Фактичні обставини нарахування податкових зобовязань з ПДВ, встановлені судами попередніх інстанцій, свідчать про те, що товариством до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які, за твердженнями відповідача, не можуть вважатися належною підставою для формування податкового кредиту, адже заповнені з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено обовязковий перелік реквізитів, що має містити податкова накладна, а саме порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку

У ході розгляду справи встановлено, що у податкових накладних, наданих позивачем для підтвердження податкового кредиту, не були зазначені одиниці виміру товару, кількість та ціна продажу за одиницю виміру.

Враховуючи те, що податковою інспекцією не заперечується факт здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали згадані в акті перевірки податкові накладні, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», оскільки з їх змісту можливо ідентифікувати учасників господарської операції, можливо зясувати ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, а також загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто ці податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплату податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів, а також суми цього податку. Судова колегія вважає, що ті недоліки в заповненні податкових накладних, на які посилається відповідач, не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту, а відтак їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Голованіському районі Кіровоградської області на Гайворонську міжрайонну державну податкову інспекцію Кіровоградської області (Голованівське відділення).

2. Касаційну скаргу Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (Голованівського відділення) залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 року у справі №6/221 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

СуддіКонюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.