Ухвала суду № 10773579, 29.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2010 р. К-10795/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді: Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

при секретаріКоротковій О.В.

за участю представників:позивача:Чапляна С.Є.,

відповідача:Лихоборова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року

у справі №32/250-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія XXI століття»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія XXI століття»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.03.2006 року №0000341705/9-8757, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3895,17 грн., з яких 1298,39 грн. –основний платіж та 2596,78 грн. –штрафні (фінансові) санкції, а також про визнання протиправними дій відповідача щодо виключення зі складу податкового кредиту ТОВ «Будіндустрія XXI століття»суми ПДВ у розмірі 259825,71 грн. та щодо зменшення позивачу від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 17922900,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року (суддя –Хрипун О.О.), залишеною без ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Шипко В.В., судді –Алданова С.О., Борисенко І.В.), позов задоволено.

Вважаючи, що постанова Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06.10.2004 року по 01.01.2006 року, за результатами якої складено акт від 13.03.2006 року №369-23/1-33147828.

Проведеною перевіркою було виявлено порушення товариством пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 та пп. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»внаслідок невключення до загального місячного оподатковуваного доходу директора ОСОБА_9 у грудні 2004 року, січні-грудні 2005 року суми доходу, отриманого платником податку як додаткове благо (послуги мобільного зв’язку).

На підставу акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2006 року №0000341705/0-8757, яке і оскаржується позивачем.

Визнавши зазначене податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає вимогам закону, суди дійшли висновку, що оскільки використання мобільного зв’язку було передбачено виключно у зв’язку з провадженням підприємством господарської діяльності, вартість оплачених послуг мобільного зв’язку не можна вважати додатковим благом, яке включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу директора ТОВ «Будіндустрія XXI століття».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, зважаючи на наступне.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

За визначенням, наведеним у п. 1.1 ст. 1 названого Закону, додаткові блага –це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що використання мобільного зв’язку передбачалося виключно з метою провадження підприємством господарської діяльності. Зазначений висновок підтверджений дослідженими у судовому засіданні наказом товариства від 03.12.2004 року №1 про використання у господарській діяльності мобільного номеру, в якому зазначено, що з метою забезпечення швидкого доступу та оперативного обміну достовірною інформацією для здійснення функцій, що пов’язані з будівництвом, збутом, постачанням, а також для виконання функціональних обов’язків адміністративно-управлінським персоналом, працівникам надано право використовувати номер мобільного зв’язку згідно договору б/н від 03.12.2004 року у господарських цілях та встановлений ліміт у сумі 800,00 грн. на місяць.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів того, що послуги мобільного зв’язку, які оплачував позивач, використовувались його працівниками для вирішення питань, не пов’язаних з веденням підприємством виробничої діяльності.

З огляду на наведені обставини, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визначення товариству податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а тому в цій частині рішення судів підлягають залишенню без змін.

Розглядаючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо виключення зі складу податкового кредиту ТОВ «Будіндустрія XXI століття»суми ПДВ у розмірі 259825,71 грн. та щодо зменшення позивачу від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 17922900,00 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а зміст позовних вимог свідчить про обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не може погодитися з таким висновком судів та вбачає наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі у цій частині, оскільки фактично зазначені позовні вимоги є вимогами стосовно правильності висновків посадових осіб податкової інспекції, викладених в акті перевірки.

Відповідно ж до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України предметом оскарження до адміністративного суду можуть бути рішення (нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов’язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення частиною 2 ст. 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, мають юридичне значення лише після того, як вони будуть втілені в рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу.

За обставин, які склались у даній справі, такі рішення прийняті не були, з огляду на що провадження у справі в зазначеній частині позовних вимог підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року у справі №32/250-А скасувати в частині задоволення вимог про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва щодо виключення зі складу податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія XXI століття»суми податку на додану вартість у розмірі 259825,71 грн. та в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва щодо зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія XXI століття»від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 17922900,00 грн. із закриттям провадження у справі у цій частині.

В решті постанову Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 року у справі №32/250-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіКонюшко К.В.Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Степашко О.І.