Постанова № 10770880, 06.08.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04 серпня 2009 року Справа № 5020-9/225                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Черткової І.В.,

суддів                                                                      Гоголя Ю.М.,

                                                                                          Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Рибак Оксана Григорівна, довіреність № б/н від 19.03.2009,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 21.05.2009 у справі №5020-9/225

за позовом науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. 40-річчя Перемоги, 1, смт. Таїрове, Одеська обл., 65496)

до приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" (вул. Дзержинського, 53, кім. 47, місто Севастополь, 99001)

про стягнення заборгованості в розмірі 40 539,59 грн,

                    ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче підприємство "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом про стягнення з приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" 22477, 20 грн заборгованості за договором поставки б/н від 01.01.2007, укладеного позивачем з Дніпропетровською філією відповідача, 12137, 40 грн пені, 2247, 72 грн штрафу, 3002, 95 грн інфляційних витрат та 3 % річних у сумі 674, 32 грн, посилаючись на неналежне виконання договірних зобов’язань філією відповідача.

Заявою, поданою позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшено розмір пені, що останній просить стягнути з відповідача, до 2660, 32 грн, та збільшено розмір інфляційних витрат до 5322, 60 грн та 3 % річних до 814, 73 грн (а. с. 57).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.05.2009 у справі №5020-9/225 у позові відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується погодження приватним підприємством "Арт-Медіа Груп Плюс" договору поставки б/н від 01.01.2007, укладеного його Дніпропетровською філією, а тому такий правочин на підставі статті 241 Цивільного кодексу України не створює цивільних прав та обов’язків у сторін.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, прийняти нове, яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.

Підставою для скасування рішення суду заявник апеляційної скарги вважає порушення норм матеріального права, а саме: неправильне застосування статті 241 Цивільного кодексу України, оскільки повноваження директора Дніпропетровської філії на укладення договору поставки б/н від 01.01.2007 підтверджується нотаріальною довіреністю від 13.12.2007. Проте, судом першої інстанції не враховані пояснення позивача про помилковість дати договору (фактичною датою укладення є 01.01.2008, а не 01.01.2007).

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача у судові засідання не з’явився. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, проте він не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність його представника.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Науково-виробничим підприємством "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір поставки вина та винопродукції з Дніпропетровською філією приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" в особі директора філії Шаркун Володимира Олексійовича (а. с. 15). У договорі зазначено, що Шаркун В.О. діє на підставі довіреності серії ВКА № 952806 від 13.12.2007. Разом з тим, датою укладення договору визначено 01 січня 2007 року, а пунктом 9.1 передбачено, що договір діє до 31.12.2007.

Відповідно до пункту 1.2 укладеного договору найменування, асортимент і ціна товару визначається накладними.

Із видаткових накладних № ГЛ-000003 від 09.01.2008, № ГЛ-0006 від 15.01.2008, № ГЛ-251382 від 05.02.2008 вбачається, що позивач поставив на адресу Дніпропетровської філії приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" вино на загальну суму 22477, 20 грн (а. с. 11 –13). Умовою продажу вина згідно з видатковими накладними є договір.

Докази оплати вартості поставленого вина відсутні в матеріалах справи.

У підпункті 3.2.5 сторони договору зобов’язались щомісяця здійснювати звірку взаєморозрахунків за поставлений товар. Актом звірки взаємних розрахунків, підписаним директором Дніпропетровської філії приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" Шаркун В.О. та представником науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю Конопельським Ф.М., підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.06.2008 становить 22477, 20 грн (а. с. 14).

Несплата відповідачем заборгованості за поставлений товар стала підставою для звернення науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з відповідним позовом.

Дослідивши всі обставини справи та проаналізувавши доводи сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Із довіреності серії ВКА № 952806 від 13.12.2007, посвідченою нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Водяхіною О.О., вбачається, що приватним підприємством "Арт-Медіа Груп Плюс" уповноважено директора його Дніпропетровської філії Шаркун В.О. укладати від імені та на користь підприємства договори, контракти та інші угоди з юридичними і фізичними особами, що стосуються діяльності філії (а. с. 55).

Посилання на дану довіреність, як підставу повноважень Шаркуна В.О., містить договір поставки б/н від 01.01.2007. Згідно з частиною 3 статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

З огляду на викладене судова колегія вважає обґрунтованими посилання позивача, що при укладенні договору поставки б/н від 01.01.2007 була допущена описка в даті укладення та закінчення дії договору і фактично терміном дії вказаного договору є період з 01.01.2008 по 31.12.2008. Дані висновки підтверджуються також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (а. с. 39), відповідно до якого приватне підприємство "Арт-Медіа Груп Плюс" створено лише 23.11.2007.

За цих обставин укладення договору поставки б/н від 01.01.2007 здійснено належним представником, що створює для відповідача обов'язки, передбачені цим договором та чинним законодавством.

Та обставина, що в договорі поставки б/н від 01.01.2007 відсутні вказівки на те, що правочин укладено від імені юридичної особи, не спростовує наведеного висновку. Вищий арбітражний суд України в пункті 9.2 роз’яснень від 12.03.1999 № 02-5/111 зазначив, що якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 4.3 укладеного договору передбачено, що покупець оплачує товар протягом 30 календарних днів з дати отримання товару. Згідно з пунктом 2.6 договору датою переходу права власності на товар вважається дата передачі товару покупцю, про що останнім ставиться відповідна відмітка в накладній про отримання товару.

Враховуючи, що видаткові накладні № ГЛ-000003 від 09.01.2008, № ГЛ-0006 від 15.01.2008, № ГЛ-251382 від 05.02.2008 підписані покупцем, то датою отримання товару слід вважати 09.01.2008, 15.01.2008, 05.02.2008 відповідно (а. с. 11 -13).

Докази оплати вартості поставленого товару на сьогоднішній день відсутні в матеріалах справи.

Згідно з статтями 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань та одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення 22477, 20 грн заборгованості за поставлений товар є правомірними і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних судова колегія вважає його таким, що не суперечить чинному законодавству, а тому вимоги про стягнення з відповідача 5 322, 60 грн інфляційних витрат та 3 % річних у сумі 814, 73 грн за прострочення оплати підлягають задоволенню.

У пункті 7.1 договору поставки сторони також передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує штраф в розмірі 10% від вартості кожної неоплаченої партії товару.

Позивач просить стягнути з відповідача 2247, 72 грн штрафу, що становить 10% від загальної суми заборгованості в розмірі 22477, 20 грн. Отже, дана вимога не суперечить умовам укладеного договору та підлягає задоволенню.

Пунктом 7.1 вказаного договору передбачено також сплата покупцем у випадку порушення строків оплати пені в розмірі 0, 3% за кожний день прострочення.

Проте, позивач згідно з його уточненнями позовних вимог (а. с. 57) просить стягнути пеню, розмір якої відповідає вимогам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" і становить 2660, 32 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування пені за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Строк оплати згідно з пунктом 4.3 договору настав за видатковою накладною № ГЛ-000003 від 09.01.2008 - 09.02.2008, № ГЛ-0006 від 15.01.2008 - 15.02.2008, № ГЛ-251382 від 05.02.2008 - 05.03.2008. Із розрахунку позивача (а. с. ) вбачається, що він днем прострочення за всіма партіями товару вважає 05.03.2008 і просить стягнути пеню за шість місяців: з 20.11.2008 по 20.05.2009. Але такі вимоги не відповідають частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, оскільки позивачем береться період після спливу шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 660, 32 грн не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Слід також зазначити, що на відповідача покладається державне мито за подачу позовної заяви в сумі 308, 62 грн та за подачу апеляційної скарги в сумі 154, 31 грн пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, апеляційна скарга – частковому задоволенню.          

Керуючись статтями 49, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд          

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 21.05.2009 у справі №5020-9/225 скасувати.

3.Прийняти нове рішення.

4.Позов задовольнити частково.

5.Стягнути з приватного підприємства "Арт-Медіа Груп Плюс" (99001, місто Севастополь, вул. Дзержинського, 53, кім. 47, ЄДРПОУ 35598541) на користь науково-виробничого підприємства "НИВА" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська обл., смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 1, ЄДРПОУ 19201066, р/р 260047775 в ООД ВАТ "Райффазен банк Аваль", МФО 328351) 22477, 20 грн заборгованості, 2247, 72 грн штрафу, 5322, 60 грн інфляційних витрат та 3 % річних у сумі 814, 73 грн, а також 462, 93 грн державного мита та 108, 56 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.У решті позову відмовити.

7.Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя                                                  І.В. Черткова

Судді                                                                                Ю.М. Гоголь

                                                                                К.В. Волков