Рішення № 10764584, 28.04.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2010 р.Справа № 15/06-10-164 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача – Шевченко Ю.В.,

від відповідачів:

1) Дністровського міжрайонного управління водного господарства –Панькова С.В., Донець М.В.,

2) ТОВ „Одесрибгосп” - Нудьга В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської обласної ради до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп” про визнання недійсними договорів та стягнення збитків в сумі 52508,25 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Одеська обласна рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп” про:

-          визнання недійсним договору оренди від 19 березня 2002 року № 6, укладеного між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та Закритим акціонерним товариством „Одесарибгосп”, з моменту його укладення;

-          визнання недійсним договору про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08, укладеного між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та закритим акціонерним товариством "Одесарибгосп".

-          стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства до обласного бюджету Одеської області збитків у розмірі 52508,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

В ході розгляду господарським судом Одеської області справи № 6/130-09-3549 за позовом Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Одеської області до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесрибгосп»про визнання договору недійсним, до участі якої позивач був залучений ухвалою суду від 12.11.2009 р. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, позивачу в засіданні суду від 26.11.2009 р. стало відомо про існування укладених між відповідачами договору оренди від 19 березня 2002 року № 6 та договору про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08 щодо використання Барабойського водосховища.

Так, позивач вважає, що договір оренди від 19 березня 2002 року № 6 та договір про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08 були укладені з порушенням норм чинного законодавства України та повинні бути визнані судом недійсними з огляду на те, що Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень, а відповідно не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження Барабойським водосховищем і укладення оспорюваних договорів. При цьому позивач зазначає, що оскільки Барабойське водосховище є водним об'єктом місцевого значення і розташоване на території Одеської області, то надавати його у користування може виключно Одеська обласна рада.

Крім того, позивач посилається на те, що в оспорюваних договорах Дністровське міжрайонне управління водного господарства незаконно виступає стороною, на рахунки якої перераховується плата за вказаними договорами. Тому, на думку позивача, уклавши договір оренди від 19 березня 2002 року № 6 та договір про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08, Дністровське міжрайонне управління водного господарства порушило право Одеської обласної ради щодо розпорядження водними об'єктами місцевого значення, передбачене Водним кодексом України та Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Відтак, позивач зазначає, що такими діями Дністровське міжрайонне управління водного господарства позбавило Одеську обласну раду можливості отримання доходів від надання у користування на умовах оренди Барабойського водосховища.

Відповідно до пункту 2 рішення Одеської обласної ради від 18 листопада 2005 року № 695-IV „Про затвердження тимчасових рекомендацій щодо порядку визначення орендної плати за водні об'єкти (їх частини) місцевого значення в Одеській області” орендна плата вноситься до місцевих бюджетів та розподіляється: 25 відсотків до обласного бюджету, 15 відсотків до районного бюджету та 60 відсотків до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення.

За таких обставин, позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, виходячи з розміру грошових сум, отриманих Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства за договором оренди від 19 березня 2002 року № 6 та договором про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08 як оплату за користування Барабойським водосховищем. Так, згідно такого розрахунку неодержані прибутки обласного бюджету складають 25 відсотків від сум, сплачених за оспорюваними договорами, що становить 52 508, 25 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.01.2010 р. порушено провадження у справі № 15/06-10-164 та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач –Дністровське міжрайонне управління водного господарства позовні вимоги не визнав та заперечував проти задоволення позову з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 72-77 т. 1).

Відповідач –ТОВ „Одесрибгосп” позовні вимоги визнає частково, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (а.с. 136 т.1)

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

19 березня 2002 року між Дністровським управлінням зрошувальних систем та закритим акціонерним товариством «Одесарибгосп»був укладений договір оренди № 6 (а.с. 12-14 т. 1), згідно з розділом 1 якого Дністровське управління зрошувальних систем зобов’язалось надати у користування закритому акціонерному товариству „Одесарибгосп” для вирощування товарної риби Барабойське водосховище строком на 10 років.

Також, як з’ясовано судом, 01 серпня 2007 року між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та закритим акціонерним товариством «Одесарибгосп»був укладений договір про сумісну діяльність № 01/08 (а.с. 15-18 т. 1). Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 вказаного договору сторони за договором зобов'язалися шляхом спільних дій без об'єднання майна досягти наступних господарських цілей: забезпечення надійної експлуатації Барабойського водосховища, площею 380 га, розташованого на території Біляївського району між селами Широка Балка та Мирне.

Згідно з розділом 4 договору про сумісну діяльність закрите акціонерне товариство „Одесарибгосп” зобов'язується експлуатувати дзеркало водойми та прибережні захисні смуги, здійснювати зариблення водного об'єкта, та догляд за рибою та спорудами на ньому. Відповідно до розділу 6 договору внеском Дністровського міжрайонного управління водного господарства по договору є Барабойське водосховище.

Так, виходячи з положень договору про сумісну діяльність, суд доходить до висновку, що умови договору передбачають надання у користування Барабойського водосховища.

Між тим позивач вважає, що вказані договір оренди та договір про сумісну діяльність є недійсними, оскільки при їх укладенні сторонами договорів не додержано вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень та відповідно не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження Барабойським водосховищем і укладення оспорюваних договорів. До того ж оспорювані договори були укладені з порушенням статті 51 Водного кодексу України.

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів, об’єктом оренди та предметом спільної діяльності виступило Барабойське водосховище, розташоване у Біляївському районі Одеської області.

У відповідності з положеннями ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів), в якій наведені визначення основних термінів цього Кодексу, водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку. Водойма визначена як безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об'єкт. Водним об'єктом є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу України).

В силу ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, Барабойське водосховище є водним об’єктом місцевого значення, оскільки належить до поверхневих вод, що знаходяться і використовуються в межах однієї області та не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Так, наказом Державного комітету України по водному господарству від 03 червня 1997 № 41 затверджено Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення, згідно п. 18 якого до водних об'єктів місцевого значення належить Барабойське водосховище, розташоване в Одеській області.

Розпорядження водними об'єктами місцевого значення згідно п. 2 частини 1 ст. 8 Водного кодексу України віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території.

Отже, з огляду на те, що Барабойське водосховище є водним об'єктом місцевого значення і розташоване на території Одеської області, відповідно право розпорядження таким водним об’єктом належить саме Одеській обласній раді.

До того ж статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Між тим, як встановлено судом, всупереч вищенаведеним нормам законодавства Барабойське водосховище передавалось в оренду ЗАТ „Одесрибгосп” (правонаступником якого є ТОВ „Одесрибосп”, про що зазначено в статуті ТОВ) за спірним договором оренди від 19 березня 2002 року саме Дністровським управлінням зрошувальних систем (яке було перейменовано у Дністровське міжрайонне управління водного господарства, про що свідчить довідка № 5 віл 10.02.2010 р.), яке не було наділено відповідними повноваженнями на таке. Таким чином, суд вважає, що вказаний договір оренди був укладений з порушенням статті 51 Водного кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що з огляду на вищенаведені положення законодавства Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень і на внесення у спільну діяльність Барабойського водосховища згідно укладеного із ЗАТ „Одесрибгосп” договору від 01 серпня 2007 року № 01/08. Посилання вказаного Управління у запереченнях на позовну заяву на те, що згідно ст. 51 та ст. 16 Водного кодексу України до 2004 року такі права були делеговані Одеському облводгоспу, до уваги суду не приймаються з огляду на наступне.

Так, згідно ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу позивачем своїх повноважень щодо надання спірного водного об'єкту місцевого значення в користування іншому державному органу, у т.ч. Одеському облводгоспу.

Не приймаються до уваги суду і посилання Дністровського міжрайонного управління водного господарства на те, що управління є балансоутримувачем спірного водного об’єкту. Адже, знаходження вказаного об’єкту на балансі Дністровського міжрайонного управління водного господарства на праві оперативного управління не наділяє його повноваженнями на передачу спірного водного об’єкту у користування всупереч приписам ст. 51 Водного кодексу України. Так, Барабойське водосховище є державною власністю і повноваження щодо вказаного об’єкту закріплені законом за позивачем, що не спростовано відповідачами.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Крім того, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Враховуючи вищевикладене та з огляду на відсутність у Дністровського міжрайонного управління водного господарства повноважень щодо розпорядження Барабойським водосховищем, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваних договорів, суд вважає правомірними вимоги позивача про визнання спірних договору оренди і договору про сумісну діяльність недійсними.

При цьому суд зазначає наступне. За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Відтак, договір про сумісну діяльність від 01.08.2007 р. визнається недійсним з моменту його укладення.

Виняток з вказаного правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (до якого відноситься спірний договір оренди від 19.03.2002 р.), зберігання за договором схову тощо.

Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Так, згідно ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється

Також ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Виходячи з викладеного, спірний договір оренди від 19.03.2002 р. визнається недійсним на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене ЗАТ „Одесрибгосп” користування за цим договором.

За таких обставин, суд вважає частково обґрунтованими вимоги позивача про визнання спірного договору оренди від 19.03.2002 р. недійсним з моменту його укладення.

Щодо вимог позивача про стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства на користь Одеської обласної ради до обласного бюджету Одеської області збитки у розмірі 52 508, 25 грн. суд зазначає наступне.

В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (абз. 4 ч. 1 ст. 225 ГК України).

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Так, у позовній заяві позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, виходячи з розміру грошових сум, отриманих Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства за договором оренди від 19 березня 2002 року № 6 та договором про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08 як оплату за користування Барабойським водосховищем.

Як вбачається зі змісту спірних договорів, у кожному з вказаних договорів передбачена плата за користування Барабойським водосховищем.

Так, згідно з пунктом 2.2.2. договору оренди № 6 від 19 березня 2002 року, плата за користування Барабойським водосховищем складає 19 000 грн. і підлягає оплаті два рази на рік.

Розділ 4 договору про спільну діяльність № 01/08 від 1 серпня 2007 року передбачає плату у розмірі 25 992 грн., що підлягає перерахуванню два рази на рік.

Оскільки згідно ст. 51 Водного кодексу України орендодавцем водних об'єктів місцевого значення виступають обласні ради та вказаною статтею передбачений збір за оренду водних об'єктів, який сплачується на користь орендодавця, позивач вважає, що Дністровське міжрайонне управління водного господарства позбавило Одеську обласну раду можливості отримання доходів від надання у користування на умовах оренди Барабойського водосховища.

Відповідно до пункту 2 рішення Одеської обласної ради від 18 листопада 2005 року № 695-IV „Про затвердження тимчасових рекомендацій щодо порядку визначення орендної плати за водні об'єкти (їх частини) місцевого значення в Одеській області” орендна плата вноситься до місцевих бюджетів та розподіляється: 25 відсотків до обласного бюджету, 15 відсотків до районного бюджету та 60 відсотків до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку розміру збитків сума неотриманого прибутку обласного бюджету у вигляді 25% від сум, сплачених за оспорюваними договорами, становить 52 508, 25 грн.

Між тим слід зазначити, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків; протиправної поведінки заподіювача збитків; причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; а також наявність вини заподіювача збитків. Наведені підстави деліктної відповідальності є загальними, оскільки їх наявність необхідна переважно для всіх випадків відшкодування шкоди. В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

При цьому обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній –це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

У даному випадку протиправність поведінки відповідача хоча і була встановлена судом, проте між такою поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками відсутній прямий причинний зв’язок, оскільки позивач не надав доказів того, що він мав намір укласти такий договір оренди спірного водного об’єкту з іншою особою та відповідач своїми діями позбавив позивача такої можливості. В свою чергу такі обставини виключають можливість для покладення на відповідача – Управління відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства до обласного бюджету Одеської області збитків у розмірі 52 508, 25 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Одеської обласної ради до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп” про визнання недійсними договорів та стягнення збитків в сумі 52508,25 грн. задовольнити частково.

2.          ВИЗНАТИ недійсним на майбутнє договір оренди від 19 березня 2002 року № 6, укладений між Дністровським управлінням зрошувальних систем та Закритим акціонерним товариством «Одесарибгосп».

3.          ВИЗНАТИ недійсним з моменту укладення договір про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року № 01/08, укладений між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та закритим акціонерним товариством "Одесарибгосп". 4. СТЯГНУТИ з Дністровського міжрайонного управління водного господарства (67654, Одеська область, Біляївський район, м. Маяки, вул. Богачова, 83; код 05387185) на користь Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4) витрати по держмиту в сумі 85/вісімдесят п’ять/грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118/сто вісімнадцять/грн. 00 коп.

5. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одесрибгосп” (67600, Одеська область, м. Біляївка, 6-км Яськівської дороги; код ЄДРОПУ 00476731) на користь Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр. Шевченка, 4) витрати по держмиту в сумі 85/вісімдесят п’ять/грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118/сто вісімнадцять/грн. 00 коп.

6. В задоволенні решти частини вимог Одеської обласної ради відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення підписано 05.05.2010 р.

Суддя