Рішення № 10759255, 22.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/16722.06.10

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Девілон», м. Київ

до          суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Піхура Олега Олександровича, м. Київ

про          стягнення 1580,86 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Норик М.В., за дов. б/н від 26.10.2009

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Девілон»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Піхура Олега Олександровича про стягнення 1580,86 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати отриманого від позивача товару в повному обсязі, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 1580,86 грн. В якості судових витрат позивач просить стягнути суму витрат в розмірі 500 грн. на правову допомогу.

          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.04.2010 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 27.05.2010 року.

          Розгляд справи відкладався.

          Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судові засідання, зокрема призначене на 22.06.2010 року, не з’явився, вимог ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судовому засіданні 22.06.2010 року від останніх до суду не надходило.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.06.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ :

Протягом лютого 2006 року –липня 2007 року за усною домовленістю позивач здійснював відповідачеві поставку товару, зокрема:

06.02.2006р. на загальну суму 992,87 грн, що підтверджується видатковими накладними № С/625, С/628 від 06.02.06 року;

15.06.2006р. на загальну суму 108,22 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/3736 від 15.06.06 року;

21.06.2006р. на загальну суму 189,68 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/3836 від 21.06.06 року;

27.06.2006р. на загальну суму 262,81 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/3957 від 27.06.06 року;

06.07.2006 р. на загальну суму 381,83 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/4113 від 06.07.06 року;

21.07.2006р. на загальну суму 631,98 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/4546 від 21.07.06 року;

22.08.2006р. на загальну суму 73,92 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/5456 від 22.08.06 року;

23.10.2006р. на загальну суму 1 900,19 грн., що підтверджується видатковими накладними № С/7071, С/7072, С/7074, С/7075 від 23.10.06 року;

17.11.2006р. на загальну суму 1651,25 грн., що підтверджується видатковими накладними № С/8075, С/8076 від 17.11.06 року;

07.12.2006р. на загальну суму 381, 79 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/8592 від 07.12.06 року;

18.12.2006 р. на загальну суму 84,0 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/8962 від 18.12.06 року;

20.12.2006р. на загальну суму 292,82 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/9054 від 20.12.06 року;

11.01.2007р. на загальну суму 213,34 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/123 від 11.01.07 року; 12.01.2007р. на загальну суму 5274,97 грн., що підтверджується видатковими накладними № С/167, С/168 від 12.01.07 року;

24.01.2007р. на загальну суму 605,84 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/419 від 24.01.07 року;

27.03.2007р. на загальну суму 288,82 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/1708 від 27.03.07 року;

02.04.2007 р. на загальну суму 511, 61 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/1826 від 02.04.07 року;

02.07.2007 р. на загальну суму 697, 61 грн., що підтверджується видатковими накладними № С/3554, С/3555 від 02.07.07 року;

16.07.2007р. на загальну суму 236,62 грн., що підтверджується видатковою накладною № С/3828 від 16.07.07 року.

Всього позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму 14780,17 грн.

Отримання товару відбувалось на підставі довіреностей (копії в матеріалах справи).

У зв’язку з отриманням товару у відповідача виникло зобов”язання щодо оплати його вартості.

Як свідчать матеріали справи, зокрема довідка ВАТ АБ «Старокиївський банк»від 18.06.2010 року, відповідач своє зобов”язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в розмірі 1580,86 грн.

22.12.2009 року позивач звернувся до відповідача з претензією №149 з вимогою погасити існуючу заборгованість Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість в повному обсязі не погасив, що підтверджується матеріалами справи.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між ТОВ „Девілон” та ФОП Піхур цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов’язань щодо передачі позивачем певної продукції у власність відповідача та щодо прийняття відповідачем зазначеної продукції і оплати її вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач звертався до відповідача з претензією від 22.12.2009 року (отримано 11.01.2010 року) в якій вимагав погашення існуючої заборгованості, однак відповідач на претензію не відповів, заборгованості у встановлені строки в повному обсязі не погасив.

Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо підставності вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1580,86 грн. та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката встановлено наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

Як встановлено матеріалами справи, позивач просить стягнути з відповідача в якості судових витрат по справі витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 500 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем додано Договір від 01.02.2010 року на юридичне обслуговування, Акт про надання консультаційних послуг від 16.02.2010 року, а також докази оплати ним послуг пов’язаних з розглядом справи, зокрема, копії банківських виписок з рахунку Норика М.В., що свідчить про фактичну оплату позивачем вартості юридичних послуг, пов’язаних з розглядом справи. Також позивачем додано до позовної заяви копію Свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 2713/10 видане Норику М.В.

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Пунктом 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи зазначене та наявні в матеріалах справи документи, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, а також, враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, обсяг проробленої роботи суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судове засідання не з’явився, наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Піхура Олега Олександровича (03162, м. Київ, вул. Тулузи, 18, кв. 84, вул. І. Кудрі, 39, кВ. 46, код ід. код. 2684310351 з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Девілон ” (03680, м. Київ, вул. Машинобудівна,44, код. 30178883, р/р 260063012665 в АБ «Старокиївський банк»м. Києва, МФО 321477 1580,86 грн. (одну тисячу п’ятсот вісімдесят гривень вісімдесят шість копійок) основного боргу, 102 грн. (сто дві гривні) витрат на сплату державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 500 грн. витрати на послуги адвоката.

Після набрання рішенням по справі законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова