Рішення № 10754933, 12.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

12.08.2010Справа №2-7/3272-2010

За позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17 ідентифікаційний код 00036860)

До відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка (96223, Роздольненський район, с. Слов'янське, пров. Шкільний, 2-А, ідентифікаційний код 00854191)

Про стягнення 195 037,90 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Аметов С. Д. – предст., дов. №36-Д від 07.04.2010 р.

Від відповідача – не з’явився .

Суть справи: Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка 195037,90 грн.

Позовні вимоги тим, що під час створення в порядку приватизації Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка, правонаступником якого є СВК імені Т.Г. Шевченка, до статутного фонду відповідача були передані певні об’єкти соціально-побутового призначення, які є власністю Автономної Республіки Крим та в майбутньому підлягали передачі на баланс місцевої ради. Позивач стверджує, що під час проведення перевірки збереження та використання переданого відповідачеві майна було встановлено, що котельня і газосклад у с. Слов’янське та дитячі ясла у с. Аврора зруйновані (у наявності лише стіни), водопровід у с. Дивне не існує. На підставі цього позивач просить стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка заподіяний АР Крим збиток у сумі 195037,90 грн.

Відповідач у судове засідання двічі не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

12.08.1996 р. Представництвом Фонду майна АР Крим в Роздольненському районі був прийнятий наказ №98, яким було дозволено приватизацію майна совгоспу ім. Т. Г. Шевченка Роздольненського району шляхом безоплатної передачі та викупу товариством покупців, створеним членами трудового колективу вказаного господарства.

Після цього, в процесі приватизації, 24.12.1996 р. між Совгоспом ім. Т. Г. Шевченка та Представництвом Фонду майна АР Крим в Роздольненському районі був укладений договір безоплатної передачі державного майна, за яким орган приватизації передав, а товариство прийняло у власність державне майно цілісного майнового комплексу совгоспу ім. Т. Г. Шевченка.

Відповідно до пункту 4.4 Договору товариство зобов’язано утримувати об’єкти соціально-побутового призначення до прийняття рішення про передачу цих об’єктів на баланс місцевої ради відповідно до чинного законодавства України.

Згідно зі статутом Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка відповідач у справі є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» за рішенням державного органу приватизації об'єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об'єктів можуть передаватися у комунальну власність відповідних територіальних громад відповідно до законодавства. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об'єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, а також за наявності згоди відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації та корпоратизації на базі вказаного підприємства, зазначені об'єкти можуть передаватися у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України у безстрокове безоплатне користування такому товариству за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу. Подальша приватизація таких об'єктів здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» у процесі приватизації майна державних підприємств, зазначених у статтях 2, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13 і 15 цього Закону, об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, включаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, передаються органами приватизації в комунальну власність за згодою власників підприємств.

Таким чином, зазначені у частині першій статті 19 Закону об'єкти не змінюють своєї приналежності, тобто залишаються власністю держави у формі комунальної власності. Такої думки дотримується, зокрема, Вищий арбітражний суд України в пункті 7 Листа від 18.03.97 р. N 01-8/91 «Про Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Відповідно до пункту 1.2 Положення про порядок управління майном, що належить Автономній Республіці Крим та знаходиться на балансі приватизованих підприємств, затвердженого Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим №994-3/04 від 16.06.2004 р., відповідальність за збереження майна, що не увійшло до статутних фондів, несуть його балансоутримувачі - господарські товариства і колективні сільськогосподарські підприємства або їх правонаступники - на підставі законів України "Про власність", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", цивільного законодавства України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2007 р. Фондом майна Автономної Республіки Крим проведено перевірку стану збереження та використання майна, що належить АР Крим та не увійшло до статутного фонду КСП «ім. Т. Г. Шевченка», в результаті якої було встановлено, що котельня і газосклад у с. Слов’янське та дитячі ясла у с. Аврора зруйновані (у наявності лише стіни), водопровід у с. Дивне не існує, тобто виявлено невиконання відповідачем своїх обов’язків по збереженню майна.

Зруйноване з вини відповідача майно є власністю Автономної Республіки Крим, що підтверджується Постановою Верховної Ради АР Крим №982-2/2000 від 15.03.2000 р. «Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим».

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України обумовлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягає завдана шкода, тобто шкода, причиною якої є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та шкодою має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку шкода не відшкодовується. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених ст.456 ЦК.

Матеріалами справи підтверджується, що заподіяна Автономній Республіці Крим шкода у вигляді пошкодження (зруйнування) її майна спричинена саме внаслідок невиконання відповідачем своїх обов’язків по збереженню майна, переданого йому на баланс. Отже, наявний повний склад цивільного правопорушення, що є підставою для висування вимоги про стягнення збитків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 116 був затверджений Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, пунктом 2 якого передбачено, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю таких цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які визначає щомісяця Держкомстат, відповідного розміру податку на додану вартість та розміру акцизного збору за формулою:

Р3 = [(Бв - А) х Іінф + ПДВ + Азб] х 2 + Вп + Вр,

де Р3 - розмір збитків (у гривнях); Бв - балансова вартість на момент встановлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей (у гривнях); А - амортизаційні відрахування з дати початку експлуатації (у гривнях); Іінф - загальний індекс інфляції, який розраховується з дати початку експлуатації на підставі визначених щомісяця Держкомстатом індексів інфляції; ПДВ - розмір податку на додану вартість (у гривнях); Азб - розмір акцизного збору (у гривнях); Вп - фактичні витрати підприємства для відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей (у гривнях); Вр - фактична вартість робіт з відновлення (витрати на доставку матеріалів і усунення пошкоджень) за цінами на день вчинення правопорушення (у гривнях).

Показники Вп та Вр застосовуються для визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей та відповідних витрат, необхідних для відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, де таке відновлення необхідне для подальшого продовження роботи.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру збитків, суд погоджується з його правомірністю, у зв’язку з чим пред’явлення вимоги про стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка збитків в сумі 195037,90 грн. є правомірним.

Відповідач не надав суду доказів сплати ним вартості заподіяних збитків у вищевказаному розмірі в добровільному порядку, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд покладає на відповідача у справі відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т. Г. Шевченка (96223, Роздольненський район, с. Слов'янське, пров. Шкільний, 2-А, ідентифікаційний код 00854191) на користь Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17 ідентифікаційний код 00036860, р/р 37182500900001 в Головному управлінні Дердавного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: Фонд майна АР Крим, МФО 824026) матеріальні збитки у розмірі 195037,90 грн.

3.          Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка (96223, Роздольненський район, с. Слов'янське, пров. Шкільний, 2-А, ідентифікаційний код 00854191) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) держмито в сумі 1950,38 грн.

4.          Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Т.Г. Шевченка (96223, Роздольненський район, с. Слов'янське, пров. Шкільний, 2-А, ідентифікаційний код 00854191) в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, код платежу 2205003, в банку одержувача: Управління держказначейства в м. Сімферополі ГУ ДКУ в АРК, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим           (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 13.08.2010 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.