Рішення № 10752731, 22.04.2010, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" квітня 2010 р.Справа № 5/300

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Брагіної Я.В.

судді

за участю представників сторін

від позивача не з'явився (були присутні у судовому засіданні 13.04.10 р. Радчук О.І. - дов. №2 від 08.04.10р.;Кисіль Р.Я. - дов. №5 від 08.04.10р.)

від відповідача Охріменко О.В. - дов. №24 від 13.04.10р.

Розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікі" (м.Нововолинськ)

до Приватного підприємства "Фірма Тібер" (м. Житомир)

про стягнення 20101,00 грн.

У судовому засіданні 13.04.10. оголошувалась перерва до 22.04.10. на підставі ст.77 ГПК України.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 20101,00грн заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки від 01.07.07., з яких 13993,14грн - сума основного боргу, 2403,20грн - пеня, 972,65грн - інфляційні та 2732,01грн - 24% річних.

Представники позивача в судовому засіданні 13.04.10р. надали уточнений розрахунок штрафних санкцій, згідно якого пеня становить 2180,20грн, сума інфляційних втрат - 972,65грн та 3% річних - 332,17грн. Підтримали позовні вимоги в частині стягнення 13993,14грн основного боргу, 2180,20грн пені, 972,65грн інфляційних та 332,17грн 3% річних. Крім того, зазначили, що поставка продукції відбувалась саме на виконання договору поставки від 01.07.07., оскільки інших договірних відносин між сторонами не існувало. В засіданні суду після перерви не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином.

Представник відповідача в засіданні суду позовні вимоги не визнав. Пояснив, що позивач дійсно поставив відповідачеві товар, за який останній не розрахувався, оскільки позивач відмовляється приймати нереалізовану продукцію. Разом з тим, вказав, що строк дії договору на поставку продукції від 01.07.07., яким позивач обгрунтовує позовні вимоги, закінчився 31.12.07. і був пролангований на річний строк. А товар на суму 13993,14грн поставлявся на підставі видаткових накладних у 2009р. У відповіді на вимогу помилково зазначалося посилання на договір. В акті звірки взаєморозрахунків від 13.04.10. відповідач визнав основний борг на суму 10790,94грн., так як на решту суми продукція нереалізована.

Суд дослідив у судовому засіданні документи, а саме: договір поставки від 01.07.07.; видаткові накладні; розрахунки; претензію; відповідь на претензію; відзив; акти звірки взаємних розрахунків; свідоцтво про державну реєстрацію; довідки про включення до ЄДРПОУ.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до усної домовленості між сторонами Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікі" (постачальник, позивач) поставило Приватному підприємству фірма "Тібер" (одержувач, відповідач) товари на загальну суму 13993,14грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000172 від 09.04.09. (на суму 9819,78грн), №РН-0000200 від 14.05.09. (на суму 4173,36грн) (а.с. 13, 14).

11.12.09. позивач надіслав відповідачеві вимогу (претензію) №11/12-1 про сплату боргу (а.с.15), яку відповідач отримав 26.01.10, про що свідчить поштове повідомлення про вручення (а.с.25), і залишив її без задоволення.

Із відповіді відповідача за №6 від 26.01.10. вбачається, що він зазначену вище вимогу не визнає, проте не заперечує проти отримання товару і просить позивача здійснити інвентаризацію поставленого товару з метою повернення його частини останньому (а.с.16).

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду та на день розгляду справи в суді у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 13993,14грн.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (ч.2 ст.509 ЦК України).

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За правовою природою правовідносини, які мають місце між сторонами, є відносинами поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

Дане положення кореспондується зі ст.712 ЦК України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Відповідно до ч.3 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як суд зазначав вище, позивачем надіслано відповідачу вимогу (претензію) №11/12-1 від 11.12.09., яку останній отримав 26.01.10., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.25), але не оплатив протягом семи днів із дня пред'явлення.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13993,14грн обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2403,20грн пені, 972,65грн інфляційних та 2732,01грн процентів річних.

А згідно наданого в судовому засіданні 13.04.10. представниками позивача уточненого розрахунку штрафних санкцій - розмір пені становить 2180,20грн, сума інфляційних складає 972,65грн та 3% річних становлять 332,17грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Слід зазначити, що за змістом ст.546 ЦК України неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли не на підставі договору, а на підставі усної домовленості, тобто в письмовій формі не узгоджено відповідальність за невиконання грошового зобов'язання відповідачем, суд приходить до висновку, що пеня позивачем нарахована безпідставно і тому відмовляє в позові в частині стягнення пені в сумі 2403,20грн.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо нарахування пені на підставі п.5.3 та п.6.5 договору від 01.07.07., оскільки його доводи спростовуються матеріалами справи, а саме: пунктом 6.4 зазначеного договору, згідно якого строк дії договору на поставку продукції від 01.07.07. закінчився 31.12.07. та пунктом 6.5 договору, яким договір автоматично пролонгується на наступний р і ч н и й термін, тобто на 2008 рік. (неоплачена вартість поставленої продукції відбувалася в 2009 році).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши уточнений розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем неправильно визначено початок їх нарахування.

Оскільки судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі усної домовленості, то з врахуванням вимог ст.530 ЦК України, період нарахування річних та інфляційних становить з 03.02.10. (26.01.10. (дата отримання відповідачем вимоги позивача про сплату боргу) + 7 днів) по 01.03.10. (згідно уточненого розрахунку позивача).

Таким чином, суд здійснює перерахунок розміру інфляційних нарахувань:

13993,14грн (сума боргу) х 101,9% (індекс інфляції в лютому 2010р.) / 100 - 13993,14грн (сума боргу) = 265,86грн.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань у сумі 265,86грн. та про відмову в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 706,79грн (972,65грн - 265,86грн), враховуючи предмет позову.

Також, суд приходить до висновку про необхідність здійснення перерахунку суми 3% річних:

3% річних / 365 днів х 13993,14грн (сума боргу) х 27 днів (кількість днів з 03.02.10. по 01.03.10.) /100 = 31,05грн.

Таким чином, розмір 3% річних підлягає задоволенню в сумі 31,05грн.

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2732,01грн процентів річних.

Тому, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення річних у сумі 2700,96грн (2732,01грн - 31,05грн).

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не спростував, доказів сплати боргу суду не надав.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд не приймає пояснення відповідача щодо неоплати вартості отриманої продукції від позивача в зв'язку з відмовою останнім приймати нереалізовану продукцію, оскільки в підтвердження своїх пояснень позивач не надав будь-яких доказів і такі докази відсутні в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 13993,14грн основного боргу, 31,05грн 3% річних та 265,86грн інфляційних нарахувань обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. У частині стягнення 2403,20грн пені, 2700,96грн 3% річних і 706,79грн інфляційних втрат суд відмовляє в задоволенні позову.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

На підставі ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 625, 639, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 265 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірма "Тібер", 10004, м. Житомир, вул. Маршала Жукова, 9, кв. 93, р/р 260073980813 Житомирське обласне відділення АТ "Ощадбанк", м. Житомир, МФО 311647, код ЄДРПОУ 34973345

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікі", 45408, Волинська область, м. Нововолинськ, Шосе Іваничівське, 3, р/р 26000080715 в АТ "Кредобанк", МФО 303224, код ЄДРПОУ 13362727:

- 13993,14грн - основного боргу;

- 31,05грн - 3% річних;

- 265,86грн - інфляційних нарахувань;

- 142,90грн - витрат, пов'язаних зі сплатою державного мита;

- 167,77грн - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 2403,20грн пені, 2700,96грн 3% річних і 706,79грн інфляційних втрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

СуддяБрагіна Я.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу