Рішення № 10752062, 05.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.08.10 р.                     Справа № 15/141                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом закритого акціонерного товариства “АВК” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 30482582)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-М” м. Донецьк (код ЄДРПОУ 25340151)

про стягнення основного боргу в сумі 223870,85 грн., пені в сумі 5952,43 грн., 30% річних у розмірі 8716,73 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шипілова В.В. за довіреністю № 53 від 05.06.2009 р.

від відповідача: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява закритого акціонерного товариства “АВК” м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-М” м. Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 223870,85 грн., пені в сумі 5952,43 грн., 30% річних у розмірі 8716,73 грн.

Ухвалою суду від 11.06.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/141, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

У порушення вимог ухвали суду від 07.06.2010 р., 21.07.2010 р. відповідач в судові засідання 21.07.2010 р., 05.08.2010 р. не з’явився, витребувані документи до суду не надіслав.

05.08.2010 р. від відповідача надійшло клопотання № 64 про відкладення розгляду справи у зв’язку із знаходженням співробітників компанії (у т.ч. юриста) у відпустці та у зв’язку з чим не мали змоги підготуватися до засідання, так як дізналися про судове засідання тільки вранці 05.08.2010 р.

Вказане клопотання судом відхиляється у зв’язку із закінченням 09.08.2010 року встановленого ст. 69 ГПК України процесуального строку розгляду даної справи. Заяв від сторін про продовження вказаного строку до суду не надходило. Ствердження відповідача про те, що дізналися про судове засідання тільки вранці 05.08.2010 р. спростовується наступним: в матеріалах справи є повідомлення про вручення поштового відправлення з останньою ухвалою суду відповідачу (його представнику) з відміткою про вручення 31.07.2010 р.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши у судових засіданнях представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

На умовах договору № 354 від 22.10.2008 р. позивач (постачальник) поставив відповідачу (покупцю) товар (глазур та інші напівфабрикати) на загальну суму 264868,20 грн., що підтверджується завіреними копіями накладних № 141252 від 03.03.2010 р. на суму 50820,00 грн.; № 141353 від 06.03.2010 р. на суму 50820,00 грн.; № 141501 від 11.03.2010 р. на суму 50868,00 грн.; № 141695 від 16.03.2010 р. на суму 50868,00 грн.; № 142286 від 27.03.2010 р. на суму 33844,80 грн.; № 148924 від 20.04.2010 р. на суму 27327,24 грн.; № 148931 від 20.04.2010 р. на суму 320,16 грн. Усі спірні накладні мають посилання на договір № 354 від 22.10.2008 р., містять підписи уповноважених осіб як постачальника, так і покупця, підписи скріплені штампами позивача та печаткою відповідача. До спірних товарних накладних позивач додав завірені копії податкових накладних, які також містять посилання на договір 354 від 22.10.2008 р. Таким чином суд дійшов висновку, що дійсно між сторонами у спірному періоді відбувалися правовідносини на умовах вказаного договору, який за своєю правовою природою є договором поставки товарів.

Із письмових пояснень позивача від 05.08.2010 р. вбачається, що сторони не складали та не підписували специфікацій до договору. Але оскільки накладні містять в собі такі істотні умови як ціна, найменування та кількість товару, то вони виступають в якості специфікацій при виконанні сторонами договору.

Отриманий від постачальника товар покупець повинен оплачувати згідно п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 19.01.2009 р., тобто протягом 30 календарних днів з моменту переходу права власності на поставлений товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Пунктом 3.4 договору передбачено, що товар переходить у власність покупця з моменту відмітки останнього про прийомку товару у накладній. Додатковою угодою № 3 від 16.11.2009 р. строк дії договору продовжено до 31.12.2010 р., а в частині взаєморозрахунків – до моменту повного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

У позовній заяві від 04.06.2010 р., яка надійшла до суду 08.06.2010 р. позивач стверджував про часткову оплату відповідачем вартості поставленого товару на суму 40997,35 грн., тому сума позову по основному боргу складала 264868,20 грн. – 40997,35 грн. = 223870,85 грн.

Але на вимогу суду позивач надав обґрунтований та розширений розрахунок суми позовних вимог по основному боргу, де сума непогашеного боргу складає 221870,85 грн. у зв’язку із оплатою відповідачем позивачу 07.06.2010 р. 2000,00 грн. Вказана оплата при подачі позову не була врахована позивачем у розрахунках основного боргу.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем на суму 221870,85 грн. (поставлено товару на суму 264868,20 грн., отримано оплат на суму 42997,35 грн.) підтверджується актом звірки розрахунків між сторонами за період з 01.03.2010 р. по 30.06.2010 р., який містить підписи представників (бухгалтерів) обох сторін та їх печатки (штампи). Такий акт звірки приймається судом до уваги як належний письмовий доказ по даній справі згідно ст. 36 ГПК України, доданий до матеріалів справи.

Факти здійснення часткових оплат підтверджено банківськими виписками та довідками установи банку, де відкритий рахунок позивача, тому суд вважає такі факти доведеними.

Відповідно до ст. 193 ч. 1 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач на момент подачі позову до суду не виконав грошові зобов’язання за договором № 354 від 22.10.2008 р. на суму 221870,85 грн. в установлений вказаним договором строк, тому позов в частині стягнення основного боргу на суму 223870,85 грн. (позивач розмір позову не змінював, від позову не відмовлявся) підлягає частковому задоволенню на суму 221870,85 грн., в частині стягнення основного боргу на суму 2000,00 грн. позов відхиляється як необґрунтований та безпідставний.

Згідно ст. 193 ч. 2 ГК України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 230 ГК України до штрафних санкцій належать неустойка, штраф, пеня. Відповідно до п. 4 ст. 231 того ж Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 6.2 договору у разу порушення строку оплати товару, передбаченого п. 4.3 договору, покупець сплачує постачальнику:

п. 6.2.1. штрафну пеню в розмірі 0,5%, але не більш подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення;

п. 6.2.2. неустойку в розмірі 30% річних від простроченої грошової суми.

У зв’язку з простроченням оплати на підставі вказаних пунктів договору позивач нарахував відповідачу за період з 05.04.2010 р. по 31.05.2010 р. пеню на суму 5952,43 грн. та 30% річних на суму 8716,73 грн., розрахунки додані до позовної заяви. Вказані вимоги суд вважає обґрунтованими, тому їх задовольняє.

Відповідач заперечення на позовні вимоги не надав.

За вказаних обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволення позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову – на позивача.

У період судового провадження по справі позивач 12.07.2010 р. надав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову. У заяві позивач просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ “Еко-М” у розмірі позовних вимог.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, а також забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 66; 67; 75; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-М” (юридична адреса: 83008, м. Донецьк, вул. Югославська, буд. 28; код ЄДРПОУ 25340151; рахунок 26004001312342 у філіалі ОТП Банк м. Донецьк, МФО 300528) на користь закритого акціонерного товариства “АВК” (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. 1-а Олександрівка, 9; код ЄДРПОУ 30482582; рахунок 26005200149076 в АКБ “Сітібанк (Україна)”, МФО 300584) суму 236539,41 грн. (а саме: основний борг в сумі 221870,85 грн., пеню в сумі 5952,43 грн., неустойку в розмірі 30% річних в сумі 8716,13 грн.) витрати на оплату державного мита в сумі 2365,39 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,02 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу на суму 2000,00 грн.

В судовому засіданні 05.08.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.08.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя