Рішення № 10751830, 10.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.08.10 р.                     Справа № 37/148                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Левшиній Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33104543

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Синтез”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13526258

про: стягнення заборгованості за прострочені лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., неустойки у розмірі 15419,01грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Григор’єва В.Є. (за довіреністю б/н від 10.08.2010р.);

від Відповідача - Радомська О.В. (за довіреністю б/н від 27.07.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 27.07.2010р. на 10.08.2010р.

У судовому засіданні 10.08.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Синтез”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 180555,82грн., неустойки в розмірі 15419,01грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу №789/04/2007 від 19.04.2007р. за 27-37 періоди лізингових платежів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, інфляційної індексації та 3% ріічних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає розрахунок суми позовних вимог, договір фінансового лізингу №789/04/2007 від 19.04.2007р. з додатками та додатковою угодою, акт здачі-приймання майна, довіреність на отримання матеріальних цінностей, видаткову накладу та правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 15, 16, 546, 541, 551, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 179, 231 Господарського кодексу України та ст. Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Клопотанням від 09.08.2010р. №1756-08/10 (а.с.а.с.63, 64), наданим у судовому засіданні 10.08.2010р., Позивач зменшив суму позовних вимог у зв’язку із здійсненим Відповідачем частковим погашенням основної заборгованості у розмірі 84801,4грн., остаточно вимагаючи стягнення заборгованості за простроченні лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., неустойки у розмірі 15419,01грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн. Крім того, Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.65-70).

Відповідач у первісному відзиві від 06.08.2010р. проти позову заперечив, вимагаючи залишення його без розгляду, посилаючись на затверджену в межах справи №33/124 мирову угоду, на підтвердження чого для на виконання вимог суду надав додаткові документи (а.с.а.с.51-57). Проте у подальшому, заявою від 10.08.2010р. (а.с.71), визнав зменшені Позивачем згідно клопотанням від 09.08.2010р. №1756-08/10 позовні вимоги у повному обсягу.

У судовому засіданні 10.08.2010р. представник Позивача наполягав на задоволенні остаточних позовних вимог, а представник Відповідача, підтверджуючи часткове погашення первісної заборгованості (а.с.72), визнав такі остаточні вимоги.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин з урахуванням предмету вимог, визначених у клопотанні від 09.08.2010р. №1756-08/10.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

19.04.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №789/04/2007 (а.с.а.с.22-30), згідно умов згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов’язувався набути в свою власність спеціальну техніку у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем Специфікацією Продавця (а.с.36): екскаватор – завантажувач 3 СХ SM, 2007р. виписку, 1 одинця та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у строкове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах цього договору.

Положеннями п.п. 3.1. - 3.3. договору визначено, що передача предмету лізингу Відповідачу з усіма необхідними належностями, та його прийняття опосередковується складанням двосторонньою комісією акту приймання-передачі у двох примірниках.

Розділом 6 договору фінансового лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків, зокрема:

-          п. 6.1. сторони визначили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена у гривнях України, що дорівнює одному долару США за курсом згідно п.6.1.1., який передбачає використання у якості Курсу 1 – курс, встановлений НБУ для одного долара США на 27.04.2007р., а Курсу 2 – курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів (а.с.31);

-          п. 6.1.2. договору сторони визначили формулу розрахунку поточного лізингового платежу з використанням значень Курсу 1, Курсу 2 та відомостей Графіку внесення платежів;

-          п.6.1.3 – штрафи та пеня, додаткові грошові кошти, які підлягають сплаті згідно умов цього договору, сплачуються на підставі виставлених рахунків Лізингодавця та розраховуються на підставі курсу НБУ на день виставлення рахунку;

-          п. 6.3 – загальна сума лізингових платежів, які підлягають Лізингоодержувачем Лізингодавцю, складає 104030,4у.о., враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відносяться до погашення вартості майна 14116,67у.о.;

-          п. 6.4 – Лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок Лізингодавця авансові платежі, зазначені в Додатку №1 до договору;

-          п. 6.5 – Лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу визначений в Додатку №1 до договору;

-          п. 6.6 – Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів визначений в графіку внесення платежів.

-          п. 6.8. договору передбачено, що Лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові кошти в рахунок сплати лізингових платежів в обсягах та строки, визначені в Графіку внесення платежів, незалежно від фактичного користування майном, у тому числі – в період технічного обслуговування, ремонту втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Розділом 8 договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди щодо забезпечення виконання зобов’язань, зокрема:

-          забезпеченням виконання зобов’язань Лізингоодержувача за цим договором є порука Пласконь Ю.С. (п.8.1.1);

-          у разі якщо Лiзингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює сплату встановлених Договором платежів, то Лізингодавець має право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,1% від суми поточного боргу за кожний день прострочення платежу (п. 8.5.).

Додатковою угодою №789/04-2007-ДС/1 від 20.04.2007р. до договору фінансового лізингу (а.с.38) сторони змінили певні умови вказаного договорів, зокрема – щодо здійснення лізингових платежів, та виклали в новій редакції графік внесення платежів (а.с.39).

У відповідності до п. 3.1 договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами були складені відповідні акт здачі-приймання майна та видаткова накладна (а.с.а.с.40 - 42).

Оскільки Лізингоодержувачем не виконувалися зобов’язання з оплати лізингових платежів згідно графіку внесення платежів за 27 - 37 періоди, у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 180555,82грн., відображена у складеному на вимогу суду акті звірення розрахунків (а.с.68) на яку нарахована неустойка у розмірі 15419,01грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн., з вимогою про стягнення яких з Відповідача Позивач звернувся до суду.

Клопотанням щодо уточнення позовних вимог від 09.08.2010р. №1756-08/10 (а.с.а.с.63, 64) Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив суми позову у зв’язку із здійсненням з боку Відповідача в перебігу розгляджу справи часткового погашення основної заборгованості у розмірі 84801,4грн., остаточно вимагаючи стягнення заборгованості за прострочені лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., неустойки у розмірі 15419,01грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн., підтверджуючи довідкою від 09.08.2010р. №175708/10 (а.с.65) за підписом керівника та головного бухгалтера наявність заборгованості у її остаточно визначеному розмірі.

Відповідач спочатку проти позову заперечував (а.с.а.с.50-54), вказуючи на затверджену в межах справи №33/124 мирову угоду, яка стосувалася (виходячи із змісту відповідного позову та дати його подання) за 21-23 лізингові періоди, однак заявою від 10.08.2010р. (а.с.71) визнав зменшені вимоги у повному обсягу.

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у клопотанні від 09.08.2010р. №1756-08/10 (а.с.а.с.63, 64), оскільки заявлені вимоги є грошовими, пов’язані підставами виникнення (порушення зобов’язань за договором фінансового лізингу) та поданими доказами, їх об’єднання не суперечить ст. 58 Господарського процесуального кодексу України та не призводить до утруднення вирішення спору в контексті остаточної позиції сторін, а навпаки сприяє реалізації принципу процесуальної економії та права на ефективний судових захист, гарантованого ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

В свою чергу, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення змінювати зменшувати розмір відповідних складових вимог і такі зменшення судом приймаються, оскільки вмотивовані частковим погашенням стягуваної заборгованості в перебігу розгляду справи, а, відтак, - не суперечить законодавству і не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:

По-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;

По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою – представник Відповідача, діючого на підставі чинної довіреності ;

По-третє, із змісту наявних у справі документів не вбачається порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів у зв’язку із таким визнанням, оскільки саме Позивач та Відповідач є учасниками спірних правовідносин за договором фінансового лізингу.

Відносно відсутності суперечності визнання позову закону суд зазначає таке:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи до уваги, що положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що у світлі ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України лізингові платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов’язковість договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбаченого договором графіку (в редакції додаткової угоди №1 від 20.04.2007р.) до останнього дня відповідного місяця лізингового користування майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із наявних матеріалів справи, і Відповідачем будь-яких доказів іншого всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, Лізингодержувач несвоєчасно і не в повному обсягу здійснював лізингові платежі 27 - 37 періоди (з 01.07.2009р. по 11.05.2010р.) у визначені договором строки їх внесення. При цьому, погашення в перебігу розгляду справи (а.с.72) частини заявленої до стягнення заборгованості з урахування відповідного зменшення суми позовних вимог, не впливає на висновок суду щодо неналежності виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов’язань.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов’язань Відповідачем є їх порушенням, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також – 3% річних та інфляційну індексацію за весь період прострочення.

Перевіривши правильність арифметичного розрахунку заявлених вимог щодо сплати заборгованості з урахуванням зменшення суми позову з огляду на часткове погашення, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, у зв’язку із чим вони задовольняються у повному обсягу: заборгованість за прострочені лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн.

При цьому суд зауважує, що оскільки заборгованість, яка є предметом стягнення у цій справі, сформувалася за інші (хронологічно пізніше) лізингові періоди, ніж заборгованість, щодо якої між сторонами у справі №33/124 була затверджена мирова угода, предмети спорів є різними, і наявність такої мирової угоди не перешкоджає можливості задоволенні позовних вимог в межах справи №37/148.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових платежів сформульована безпосередньо у п. 8.5. договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відтак, здійснивши перевірку правильності арифметичного розрахунку пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” за допомогою відповідної програми інформаційної бази „Законодавство”, суд задовольняє вимоги Позивача в цій частині повністю - у сумі 15419,01грн.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Синтез”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13526258) про стягнення заборгованості за прострочені лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., неустойки у розмірі 15419,01грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Синтез”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13526258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) заборгованість за прострочені лізингові платежі у розмірі 95754,42грн., неустойку у розмірі 15419,01грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 6969,13грн. та 3% річних у розмірі 2901,21грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Синтез”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13526258) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104543) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1210,44грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 138,76грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 10.08.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2010р.

Суддя