Рішення № 10751650, 09.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.08.10 р.                     Справа № 14/385пд                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”,

ЄДРПОУ 23602109, м.Донецьк

до відповідача Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, ЄДРПОУ 21685166,

м.Київ в особі Регіонального відділення у м.Донецьку, м.Донецьк

про визнання договору недійсним

Суддя Левшина Г.В.          

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Шнейдер М.І. – по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк”, м.Київ в особі Регіонального відділення у м.Донецьку, м.Донецьк, про визнання недійсним договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам ст.189 Господарського кодексу України, ст.ст.41, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст.99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабінету Мінастрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №100-04-7546 від 11.01.2010р., в якому проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на повну відповідність оспорюваного правочину вимогам закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

26.05.2008р. між сторонами був підписаний договір поруки № SR 08-238/100.

Відповідно до умов договору, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м.Донецьк прийняло на себе зобов’язання перед Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк”, м.Київ в особі Регіонального відділення у м.Донецьку, м.Донецьк за виконання Відкритим акціонерним товариством „Обласна аптечна управляюча компанія” умов договору про надання кредитної лінії №CR 08-271/100 від 26.05.2008р.

Виходячи зі змісту позовної заяви, договір від 26.05.2008р. №SR 08-238/100 є таким, що не відповідає вимогам ст.189 Господарського кодексу України, ст.ст.41, 59 Закону України „Про господарські товариства”, ст.99 Конституції України, ст.3 Декрету Кабінету Мінастрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Зокрема, як вказує позивач, договір було укладено з порушенням господарської компетенції, а саме, всупереч вимог статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” укладання договору поруки не було затверджено загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”.

При цьому, за твердженням позивача, ціна договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100, яка є істотною умовою договору, встановлена в іноземній валюті (доларах США), що суперечить вимогам закону.

За таких обставин, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов №100-04-7546 від 11.01.2010р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Як вказувалось вище, 26.05.2008р. між сторонами був підписаний договір поруки №SR 08-238/100.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з умовами договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100 порука за цим договором забезпечує вимоги Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” щодо виконання Відкритим акціонерним товариством „Обласна аптечна управляюча компанія” зобов’язання, що підлягають виконанню за договором про надання кредитної лінії №CR 08-271/100 від 26.05.2008р. та/або пов’язані з договором про надання кредитної лінії, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в договорі про надання кредитної лінії №CR 08-271/100 від 26.05.2008р., в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до кредитного договору, які можуть бути укладені сторонами кредитного договору в майбутньому.

Зокрема, порукою за цим договором забезпечуються вимоги Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” щодо: суми кредиту (сума кредиту може становити 3300000,00 USD або еквівалент цієї суми в гривні або євро), строку повернення кредиту, сплати процентів за кредит, сплати комісій, збільшення процентної ставки, сплати штрафних санкцій, сплати інших сум.

Згідно із ст.4 Закону України “Про господарські товариства”, ст.82 Господарського кодексу України, ст.143 Цивільного кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, а також відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Як встановлено судом, відповідно до п.3.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” (в редакції, яка діяла на момент підписання договору від 26.05.2008р. №SR 08-238/100) товариство є юридичною особою, яке створене відповідно до чинного законодавства України. При цьому, учасниками товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Здравиця” та Компанія „MIRANERO Trading & Investments Limited”.

Згідно ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Також юридична особа може набувати прав та обов'язків через інститут представництва. Правовідносини представництва виникають відповідно на підставі закону, договору або акту органу юридичної особи (ст.237 Цивільного кодексу України).

Тобто, законодавством визначено, що юридична особа бере участь у цивільному обороті через органи юридичної особи або через представників. При цьому визначальною є підстава, за якою діє суб'єкт - статут чи довіреність.

Згідно п.7.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” вищим органом товариства є збори учасників товариства.

Одночасно, за змістом п.7.4 статуту генеральний директор товариства є одноособовим виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво поточною діялністю товариства. До його компетенції належать усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до компетенції зборів учасників товариства. Генеральний директор товариства згідно п.7.4.5 статуту має право у відповідності з рішеннями, прийнятими зборами учасників, зокрема, укладати договори (угоди), у тому числі трудові, відповідно до чинного законодавства України.

Як встановлено судом, згідно витягу з протоколу №73 від 18.06.2007р. зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” вирішено призначити генеральним директором товариства Нестерчука М.М.

Протоколом зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” від 14.05.2008р. №115, було вирішено надати генеральному директору Нестерчуку М.М. або уповноваженій ним особі повноваження на укладання та підписання відповідного договору застави та поруки з Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк” та Відкритим акціонерним товариством „Обласна аптечна управляюча компанія” з правом прийняття рішень по умовах договорів, що укладаються та правом підпису будь-яких інших додаткових угод, документів, що стосуються зазначених договорів на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, у директора Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” Нестерчука М.М. були повноваження на підписання договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100.

Відповідно до п.п.і ст.41 та ст.59 Закону України „Про господарські товариства” до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану у статуті товариства.

Проте, як встановлено судом, статутом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” не було передбачено обов’язковість затвердження загальними зборами учасників товариства договорів, укладених на певну суму.

Таким чином, твердження позивача щодо необхідності затвердження оспорюваного правочину загальними зборами учасників товариства є безпідставними.

За змістом п.9.4 роз’яснень N02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

За приписом ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 декрету визначає, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України №275 від 17.07.2001р.

Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

За висновками суду, відповідач на час укладання договору поруки мав видані Національним банком України банківську ліцензію №191 від 08.11.2006р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п.5-11 частини другої ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл №191-1 від 08.11.2006р., додаток до дозволу №191-1 від 08.11.2006р. на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Отже, відповідач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

При цьому, за висновками суду, видані відповідачем кредитні кошти за своєю сутністю не є засобом платежу, оскільки відповідач не оплачував ніяких товарів чи послуг.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення, ані наявність дефектів суб’єктного складу.

За таких обставин, враховуючи викладене, виходячи з того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання спірного правочину недійсним, позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100 підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармзолдфнг”, м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м.Київ в особі Регіонального відділення у м.Донецьку, м.Донецьк про визнання недійсним договору поруки від 26.05.2008р. №SR 08-238/100.

В судовому засіданні 09.08.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 09.08.2010р.

Суддя