Постанова № 10736862, 21.07.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 липня 2010 р. № 10/224-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л.

Мирошниченка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Військового прокурора Київського гарнізону на постанову відКиївського міжобласного апеляційного господарського суду

04.03.2010

у справі№ 10/224-09

за позовомКомунального підприємства "Васильківтепломережа"

до1. Військової частини А-1789

2.Київського квартирно-експлуатаційного управління МО України

простягнення 461 260, 90 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивачаКашуба Л.Г.;

- відповідачів

- прокуратури1.повідомлений, але не з'явився;

2.Толмачова О.Ю.;

Лесько Г.Є.

ВСТАНОВИВ:

13.08.2009 Комунальне підприємство "Васильківтепломережа" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Військової частини А –1789 (далі –відповідач-1) та Київського квартирно –експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі –відповідач -2) про стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління МО України 173 975, 90 грн. основного боргу, 45 261, 58 грн. пені, 37 658, 20 грн. інфляційних втрат та 6 301, 81 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог - а.с. 56-59).

Рішенням господарського суду Київської області від 29.09.2009 у справі № 10/224-09 (суддя Привалов А.І.) позовні вимоги задоволено частково. За рішенням стягнуто з Київського квартирно–експлуатаційного управління Міністерства оборони України на користь Комунального підприємства "Васильківтепломережа" 173 975,90 грн. заборгованості, 37 658,20 грн. інфляційних втрат, 6 174,61 грн. 3 % річних, 22 630,79 грн. пені, а також судові витрати: 2 630,70 грн. державного мита та 61,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з Київського квартирно–експлуатаційного управління Міністерства оборони України в дохід Державного бюджету України 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які недоплачені позивачем при поданні позовної заяви; провадження у справі щодо вимог заявлених до відповідача-1 припинено; в іншій частині позову відмовлено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2010 у справі № 10/224-09 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О. головуючий суддя , судді Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009 скасовано частково; викладено п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009 у справі № 10/224-09 в наступній редакції: "Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (01101, м. Київ, вул. Антоновича, 2/32, корпус 97, код ЄДРПОУ 22991617, р/р 35217001000303 УДК м. Київ, МФО 820019 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем) на користь Комунального підприємства "Васильківтепломережа"(08600, Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 60-а, код ЄДРПОУ 31916457, р/р 2600717726001 АБ "Київська Русь", МФО 319092) 173975,90 грн. заборгованості, 43545,14 грн. пені, 37658,20 грн. інфляційних втрат, 6301,81 грн. 3% річних, а також судові витрати –2614,81 грн. державного мита та 117,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ."; в іншій частині рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009 у справі № 10/224-09 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2010 у справі № 10/224-09 та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов‘язків (господарських зобов‘язань).

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03.01.2007 між позивачем (постачальник), відповідачем-1 (споживач) та відповідачем-2 (платник) укладено договір № 2/19/12, предметом якого є забезпечення постачальником об’єктів споживача тепловою енергією в кількості та об’ємах, які зазначені в додатку до договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, платник зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію, яку надає постачальник на об’єкти споживача за встановленими тарифами в термін, передбачений договором.

Пунктом 2.6 встановлено, що платник зобов’язується оплатити теплову енергію споживача грошовими коштами шляхом перерахування її вартості на рахунок постачальника; плата за послуги вноситься не пізніше десятого числа місяця, що наступає за розрахунковим.

Позивач свої зобов’язання по договору № 2/19/12 від 03.01.2007 виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору передав відповідачу-1 теплову енергію у період з листопада 2008 року по квітень 2009 року на суму 1 436 364,21 грн.

Відповідач-2 - Київське квартирно-експлуатаційне управління МО України не виконало належним чином свої зобов’язання, лише частково оплатило надані позивачем послуги за поставлену теплову енергію в сумі 1 062 388, 31грн., внаслідок чого утворилася заборгованість з оплати за договором постачання природного газу в сумі 373 975,90 грн.; під час розгляду справи відповідачем-2 сплачено заборгованість у розмірі 200 000 грн. (банківська виписка від 11.09.2009 - а.с. 33).

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій на підставі досліджених обставин справи та доказів, поданих сторонами на їх підтвердження, правомірно встановлено наявність у відповідача-2 перед позивачем безспірного боргу у заявленому до стягнення розмірі.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд дослідивши наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% відсотків річних, визнав правомірними нарахування інфляційних втрат у сумі 37 658,20 грн., разом з тим перевіривши правильність нарахування 3 % річних, встановив, що з відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 6 174,61 грн. за період з 10.12.2008 по 21.05.2009.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду, не погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що з відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 6 174,61 грн. за період з 10.12.2008 по 21.05.2009, та зазначив, що враховуючи положення ст. 625 ЦК України та розрахунок 3 % річних наданий позивачем до позовної заяви, стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, тобто з 28.11.2008 по 01.08.2009.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з наведеним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки п. 2.6 договору № 2/19/12 від 03.01.2007 визначено, що плата за послуги здійснюється не пізніше десятого числа місяця наступного за розрахунковим. Тобто, прострочку оплати вартості наданих послуг за листопад 2008 слід рахувати з 10.12.2008, як правильно зазначив місцевий господарський суд, а тому 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України повинні нараховуватись за період з 10.12.2008 по 01.08.2009 (як зазначив позивач в розрахунку 3% річних, місцевим господарським судом помилково зазначено 21.05.2009) та які підлягають стягненню з відповідача 2 на користь позивача у розмірі 6 174,61 грн.

Що ж до висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягнення розміру пені до 22 630,79 грн. та висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для такого зменшення, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.3 договору, платник у разі несвоєчасної сплати рахунків за спожиту теплову енергію, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач нарахував пеню у сумі 43 545,14 грн.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги те, що відповідач 2 є неприбутковою організацією, та сплатив більшу частину заборгованості у розмірі 200 000 грн., суд першої інстанції з врахуванням обставин справи в їх сукупності зменшив розмір пені, належної до сплати до 22 630,79 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення пені і вважає, що рішення в цій частині не суперечать положенням чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни п. 2 рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009 у справі № 10/224-09 підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції –залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання Військового прокурора Київського гарнізону задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2010 у справі № 10/224-09 в частині зміни п. 2 рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009. В іншій частині постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.03.2010 у справі № 10/224-09 залишити без змін.

Рішення господарського суду Київської області від 29.09.2009 у справі № 10/224-09 залишити без змін.

Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

С.В. МИРОШНИЧЕНКО