Рішення № 107173096, 20.07.2022, Миронівський районний суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

20.07.2022 Єдиний унікальний № 371/429/21 провадження № 2/371/299/22

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/429/21

Провадження № 2/371/299/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

20 липня 2022 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Овчаренко В.С.,

за участі

представників позивача Швачки В.Ю., ОСОБА_1 ,

представника

ТОВ «Нива Миронівщини» Юрко К.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,за правиламизагального позовногопровадження,цивільну справуза позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське» до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Обухівська районна рада Київської області, Миронівська міська рада про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договорів оренди,-

В С Т А Н О В И В :

До Миронівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» звернулося Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське» та, з урахуванням уточнення позовних вимог просило:

витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;

Визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-27, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;

витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області;

визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», предметом якого є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.

Свої вимоги позивач мотивував наступним:

Слідчим відділом Миронівського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12020110220000279, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2020 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

В межах вказаного кримінального провадження позивача КСП «Маслівське» визнано потерпілим.

В ході ознайомлення з матеріалами вказаного кримінального провадження позивачу стало відомо, що в рамках досудового розслідування було призначено та проведено земельнотехнічну експертизу, за результатами якої було складено висновок судового експерта від 07.12.2020 № 226/12-2020.

В результаті проведеної експертизи було встановлено, що на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (серії ЯЯ №153882) перебуває на праві постійного користування у ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896), повністю накладаються земельні ділянки: кадастровий номер 3222984300:02:003:0009 та кадастровий номер 3222984300:02:003:0022.

Відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, ці земельні ділянки на момент подання позову належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009 на підставі договору міни № 3906 від 29.10.2016, укладеного з ОСОБА_3 .

На земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 ОСОБА_2 набула право власності на підставі договору міни № 1741 від 27.06.2017, укладеного з ОСОБА_4 .

В свою чергу, підставою для набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на зазначені земельні ділянки стало розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29.10.2013 № 419 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області».

Позивач є правонаступником Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896). В порядку правонаступництва до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (бланк серії ЯЯ №153882) перебувала на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське».

Таким чином, позивач є титульним володільцем зазначеної земельної ділянки.

Позивач вважає, що спірні земельні ділянки були виведені із земель державної власності незаконно, а їх передача у приватну власність за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 (яка перебуває на праві постійного користування у КСП «Маслівське») відбулась з порушенням норм діючого законодавства та призвела до порушення законних прав та інтересів позивача, зважаючи на наступне.

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №153882 (далі державний акт серії ЯЯ №153882) Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» надано у володіння та користування на праві постійного користування земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га з цільовим призначенням «для ведення сільськогосподарського виробництва».

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 29.02.2012 № 14-25-2/1 було розпочато приватизацію ДП «СП «Маслівське» відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

03.07.2012 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області затверджено План приватизації державного майна ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське».

Відповідно до затвердженого плану передбачалось здійснити приватизацію ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення у колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське».

21.12.2012 завершено приватизацію ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення у колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське».

Положеннями ст. 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» передбачається, що способом приватизації державних сільськогосподарських підприємств є перетворення таких підприємства у колективні сільськогосподарські підприємства або у акціонерні товариства.

Частиною другоюстатті 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»передбачено, що безоплатна передача частки державного майна (акцій) здійснюється в разі перетворення в процесі приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або в акціонерні товариства на підставі договору безоплатної передачі, який укладається з урахуванням законодавства з питань оподаткування.

Статтею 108 Цивільного кодексу України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Частиною другою статті 191 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

21.12.2012 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (далі ЄДРПОУ) внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи - КСП «Маслівське».

Відповідно до відомостей, що містяться в ЄДРПОУ, КСП «Маслівське» є правонаступником ДП «СП «Маслівське».

Положення про правонаступництво КСП «Маслівське» також містяться в поточній редакції Статуту вказаного товариства та у попередній редакції Статуту.

Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно статті 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

У разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджений постановою КМУ від 22.01.1996 № 118, ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ДП «СП «Маслівське» та КСП «Маслівське» мають один і той же код ЄДРПОУ - 35388896.

Зазначені фактичні обставини дають підстави для висновку, що КСП «Маслівське», як юридична особа, яка утворена в результаті приватизації ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення, є правонаступником зазначеного державного підприємства за всіма правами.

Згідно з нормою ч. 5ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Зокрема, підстави припинення права користування земельною ділянкою визначеніст. 141 Земельного кодексу України, якою передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

В постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 року у справі № 21-3а11 сформовано правову позицію, відповідно до якої приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Аналогічні висновки були зроблені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17 та від 10.10.2018 у справі № 907/916/17.

ДП «СП «Маслівське», як юридична особа, не було припинено в розумінні п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, оскільки було реорганізовано з утворенням правонаступника - КСП «Маслівське».

Положеннями ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Згідно з пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити в установленому порядку право власності або право оренди на них.

Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, Конституційний Суд України вказав, що у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок та строк вчинення дій, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

В ході приватизації ДП «СП «Маслівське» не передбачалось припинення права користування його правонаступником (КСП «Маслівське») землями, що не підлягали роздержавленню і приватизації (пайовий фонд КСП), але входили до складу земельних угідь, користувачем яких було зазначене державне підприємство.

Також земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 або її частина попередньо не вилучалась із користування КСП «Маслівське». Державний акт серії ЯЯ № 153882 не визнавався недійсним та не скасовувався.

Уповноважені органи не приймали рішення про припинення права постійного користування КСП «Маслівське» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 або на її частину.

Колективне сільськогосподарське товариство «Маслівське», як правонаступник ДП «СП «Маслівське», добровільно не відмовлялось від права користування зазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до сформованої позиції Верховного Суду, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.

Таким чином, КСП «Маслівське», як юридична особа, яка утворена в результаті приватизації ДП «СП «Маслівське» у порядку, визначеному ч. 6 Закону України«Про особливостіприватизації майнав агропромисловомукомплексі» (який діяв на час проведення приватизації ДП «СП «Маслівське»), є правонаступником зазначеного державного підприємства за всіма правами.

Також є законним та обґрунтованим висновок про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, яка перебувала на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське», законно перебуває на праві постійного користування у КСП «Маслівське», як правонаступника вказаного державного сільськогосподарського підприємства.

Факт правонаступництва КСП «Маслівське», у т.ч. у питаннях землекористування також підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2619/19.

Відтак, КСП «Маслівське» є титульним володільцем земельної ділянки з усіма правами, передбаченими Земельним кодексом України.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 належить до земель державної власності, що підтверджується державним актом серії ЯЯ №153882.

Спірні земельні ділянки повністю накладаються на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, що свідчить про те, що вказані земельні ділянки сформовані за рахунок земель державної власності.

Згідно з частиною першою статті 116Земельного кодексуУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Тобто необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку має бути рішення уповноваженого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника (держави), про передання у власність земельної ділянки.

Відсутність такого рішення свідчить про безпідставність (незаконність) набуття особою права власності на земельну ділянку.

Позивач стверджує, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності поза волею власника (держави) та особи, яка є титульним володільцем (КСП «Маслівське») земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян. Тому є правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом витребування спірних земельних ділянок на користь держави (у державну власність) та повернення у володіння титульного володільця (КСП «Маслівське»).

29.10.2013 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження № 419 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської об ласті», далі розпорядження від 29.10.2013 № 419.

Відповідно до пункту 1 розпорядження від 29.10.2013 №419 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам із їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, у тому числі ОСОБА_3 (пункт 142 додатку 1 до розпорядження) та ОСОБА_4 .

Пунктом 2 зазначеного розпорядження встановлено: «громадянам зареєструвати право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та отримати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно в Реєстраційній службі Миронівського районного управління юстиції».

На підставі Розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29.10.2013 № 419, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельні ділянки кадастровий номер 3222984300:02:003:0009 та кадастровий номер 3222984300:02:003:0022.

Відповідно до частин першої третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Характерна особливість права державної власності на землю полягає в тому, що держава реалізує своє право власності на землю через відповідні органи державної влади, які фактично і здійснюють комплекс правомочностей власника (держави), визначених у частині першійстатті 78 Земельного кодексу України, у тому числі й розпоряджаються землею державної власності.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 Земельного кодексу України.

01.01.2013 вступив в силу Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким статтю 122 Земельного кодексу України було викладено у новій редакції.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла з 01.01.2013) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З 01.01.2013 та станом на 29.10.2013 (дата видання розпорядження) центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України (пункт 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445).

Як вбачається із зазначеного вище, положення частини 3 статті 122 Земельного кодексу України наділяли районні державні адміністрації повноваженнями щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності, в т.ч. щодо прийняття рішення про їх приватизацію до 01 січня 2013 року.

Однак зі вступом в силу з 01.01.2013 Закону України від 06.09.2012 №5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності перейшли до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а саме до Державного агентства земельних ресурсів України та його територіальних органів.

Зазначене підтверджується висновком науково-правової експертизи щодо дотримання земельного законодавства України при приватизації земель колишнього державного сільськогосподарського підприємства, яке реорганізоване у колективне сільськогосподарське підприємство, затвердженого головою ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (копія додається).

Таким чином, з 01.01.2013 органом виконавчої влади, який виконує від імені держави повноваження власника щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, віднесених до державної власності, стало Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи, а районні державні адміністрації втратили такі повноваження.

Відповідно до викладеного, Миронівська районна державна адміністрація станом на 29.10.2013 (дата видання розпорядження № 419) вже не мала повноважень розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення, до яких належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, титульним володільцем якої було ДП «СП «Маслівське», а в подальшому стало КСП «Маслівське».

Державним агентством земельних ресурсів України та його територіальними органами не приймалось рішення про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0009 та 3222984300:02:003:0022 з державної власності у приватну власність.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Державного агентства земельних ресурсів України або його територіальних органів - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Також під час передачі спірних земельних ділянок з державної у приватну власність не було дотримано встановленого Земельним кодексом України порядку.

Так, землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій визначається нормами ст. 25 та ст. 118 Земельного кодексу України .

Як вже зазначалось, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 (за рахунок якої було сформовано спірні земельні ділянки) перебувала у державній власності та знаходилась на праві постійного користування у ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №153882.

Оскільки ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» належало до державної форми власності та підлягало приватизації саме як державне сільськогосподарське підприємство, то приватизація земель, які перебували у його користуванні та їх передача працівникам цього підприємства (та прирівняним до них особам) повинна була проводитися у порядку, передбаченому ст. 25 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних підприємств земельні ділянки передаються працівниками цих підприємств, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних сільськогосподарських підприємств приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Частинами третьою-статті 118цього Кодексупередбачено,що громадяни - працівники державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам на розробку проекту приватизації земель.

Положеннями ч. 5 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерам з їх числа, провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу першого ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Абзацом другим ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1цього Кодексу.

Положеннями ч. 9 ст. 118 цього Кодексу передбачається, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно із ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до протоколу Загальних зборів трудового колективу і ініціативної групи пенсіонерів Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівске» від 25.07.2012 з питання другого порядку денного трудовим колективом державного підприємства було прийнято наступне рішення:

«звернутись до Миронівської райдержадміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту роздержавлення та приватизації земель ДП «СП» Маслівське» в порядку ст. 25 Земельного кодексу України, орієнтовно площею 1968 га, з подальшим виготовленням державних актів на земельні ділянки, які будуть власністю членів трудового колективу і прирівняних до них осіб чисельністю 350 осіб (Список додається). Доручити провідному економісту ОСОБА_5 підготувати лист з клопотанням до Миронівської райдержадміністрації».

Таким чином, трудовим колективом ДП «СП «Маслівське» було прийнято рішення про приватизацію земель, які перебували у користуванні зазначеного державного підприємства, у порядку, передбаченому ст. 25 Земельного кодексу України.

Проте, уповноваженим органом не надавався ДП «СП «Маслівське» дозвіл на розробку проекту приватизації земель, що перебували у користуванні цього підприємства (ч. 4 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно, не було складено проект приватизації земель ДП «СП «Маслівське», який би, зокрема, передбачав формування та передачу у приватну власність земельних ділянок за рахунок земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, яка перебувала на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське» на підставі державного акту серії ЯЯ № 153882.

Також відсутні відомості про оскарження у порядку ч. 11 ст. 118 Земельного кодексу України членами трудового колективу бездіяльності Миронівської районної державної адміністрації або відмови у передачі у приватизації працівниками (та прирівняним до них особам) земель, що перебували у користуванні зазначеного державного підприємства.

Тобто, передбачена ст. 25 Земельного кодексу України процедура приватизації земель, які перебували у користуванні ДП «СП «Маслівське», була розпочата, проте не була завершена.

Передача спірних земельних ділянок із державної до приватної власності відбулась за відсутності затвердженого у встановленому порядку проекту приватизації земель ДП «СП «Маслівське», що є порушенням ч. 5 ст. 118 Земельного кодексу України.

Виданню розпорядження від 29.10.2013 № 419 передувало прийняття Миронівською районною державною адміністрацією Київської області інших пов`язаних з ним розпорядчих актів, а саме:

-розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 26.02.2013 № 76, яким було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації КСП «Маслівське», колишнього ДП СП «Маслівське» членами підприємства, громадянами - працівниками соціальної сфери та пенсіонерами із їх числа орієнтовною площею 2120,0 га на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області;

-розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 11.09.2013 № 331, яким погоджено проект землеустрою щодо організації території земельних ділянок, земельних часток (паїв) КСП «Маслівське» загальною площею 1887,6685 га ріллі, з них: членам підприємства загальною площею 1603,0043 га ріллі, громадянам - працівникам соціальної сфери та пенсіонерам з їх числа загальною площею 284,6642 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, а також надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа.

З преамбул розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29.10.2013 № 419, розпорядження від 26.02.2013 № 76 та розпорядження від 11.09.2013 № 331 вбачається, що вказані вони прийняті на підставі ст. ст. 17, 186 та розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. ст. 1-3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Зі змісту зазначених розпоряджень вбачається, що передача оспорюваних земельних ділянок у приватну власність здійснено у порядку, передбаченому для розпаювання та передачі в приватну власність громадян України земельних ділянок із земель, переданих в колективну власність колективних сільськогосподарських підприємств (а не у порядку, передбаченому ст. 25 Земельного кодексу України).

Натомість приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Законом Українивід 5червня 2003року №899-IV"Пропорядок виділенняв натурі(намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)" визначаються організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності.

Статтями 1 та 2 Закону України N 899-ІV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у порядку, визначеному Законом та Указом, можуть бути розпайовані лише землі, які передані колективним сільськогосподарським підприємствам у колективну власність.

Проте, будь-які землі, які перебували у користуванні ДП «СП «Маслівське», зокрема, і ті, що входили до земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, не передавалися у колективну власність членам КСП «Маслівське», як правонаступнику вказаного державного підприємства.

Земельні ділянки колишнього ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» були надані підприємству на праві постійного користування, тобто, незважаючи на обставини його перетворення в КСП «Маслівське», вказані земельні ділянки залишились в державній власності.

Таким чином, на момент припинення Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» та державної реєстрації статуту колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське», а саме станом на 21 грудня 2012 року, земельні ділянки, що раніше надані у постійне користування Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське», в силу положень статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» належали до земель державної власності тане були передані в колективну власність зазначеного КСП та не підлягали паюванню за законодавством, що регулює паювання земель колективної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних сільськогосподарських підприємств земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Отже, норми Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року № 720/95 та Закону України «Про порядок виділення в натурі на місцевості земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не можуть бути застосовані до відносин з приватизації земель колишнього державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське», оскільки порядок приватизації таких земель визначений статтею 25 Земельного кодексу України.

Зазначене підтверджується висновком науково-правової експертизи щодо дотримання земельного законодавства України при приватизації земель колишнього державного сільськогосподарського підприємства, яке реорганізоване у колективне сільськогосподарське підприємство, затвердженого головою ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Стаття 141 Земельного кодексу України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

При цьому стаття 142 Земельного кодексу України регулює питання добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, згідно з ч. ч. 3, 4 якої припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Стаття 143 Земельного кодексу України визначає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.

В свою чергу, стаття 149 Земельного кодексу України встановлює порядок вилучення земельних ділянок, згідно з ч. 1 якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

В той же час, ні ДП «СП «Маслівське», ні КСП «Маслівське» в добровільному порядку не відмовлялися від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001.

Уповноваженими державними органами не приймалися рішення про вилучення будь-яких земель за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001.

Таким чином, зазначені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності і володіння титульного володільця та були передані у приватну власність:

-за відсутності рішення органу, уповноваженого розпоряджатися землями державної форми власності;

-не у передбачений законом спосіб;

-з порушенням порядку, встановленого для даного виду державного сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

КСП «Маслівське», як титульного володільця земельною ділянкою з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, позбавлено законного права володіння та користування вказаною земельною ділянкою у повному обсязі, оскільки її розмір було незаконно зменшено внаслідок формування за рахунок цієї ділянки та передачі у приватну власність спірних земельних ділянок.

Також було порушено законний інтерес КСП «Маслівське» на переоформлення в майбутньому права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 на інший правовий титул (приватну власність, оренду) в обсязі, що існував до незаконної передачі спірних земельних ділянок у приватну власність.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина 1). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а)визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина 3).

Згідно із ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вже було зазначено, спірні земельні ділянки вибули з власності держави та КСП «Маслівське» (як особи, якій майно було передано у володіння державою) поза їхньої волі.

Велика Палата Верховного Суду також постійно звертає увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

З таким висновком погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), виходячи з того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховний Суд від 20.01.2021 у справі №183/2537/16, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Аналогічний за змістом висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 справі № 922/2723/17 (пункт 7.36).

З огляду на зазначені норми Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та правові позиції Верховного Суду, вбачається, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є витребування спірних ділянок від ОСОБА_2 (як добросовісного набувача) у державну власність та володіння КСП «Маслівське».

Окремо слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 25 Земельного кодексу України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Тому у разі задоволення позову та витребування спірних земельних ділянок у власність держави, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як колишні працівників ДП «СП «Маслівське», яке підлягало приватизації, не позбавлені права звернутися до уповноваженого органу для отримання земельної ділянки із земель державної власності у порядку, передбаченому ст.ст. 25, 118 Земельного кодексу України.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суд від 20.01.2021 у справі№183/2537/16).

З огляду на викладене, відсутні підстави для заявлення позовних вимог щодо скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки та вилучення відповідних записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, ОСОБА_2 спірні земельні ділянки передано ТОВ «Нива Миронівщини» в оренду на підставі договору оренди землі № КВ-27 від 22.02.2018 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009) та договору оренди землі КВ-27 від 22.02.2018 (земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, як було зазначено, право власності на спірні земельні ділянки було отримано незаконно, а саме поза волею дійсного власника держави в особі уповноваженого органу та не у визначений законом спосіб (не в порядку, визначеного для приватизації земель державного сільськогосподарського підприємства).

Відтак на момент укладення договору оренди земельних ділянок у ОСОБА_2 були відсутні повноваження власника майна, передбачені ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України.

Незаконне вибуття спірних земельних ділянок з державної власності не позбавляє їх статусу земель державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відтак, враховуючи фактичний статус спірних земельних ділянок, як земель державної власності, укладання договору оренди не за рішенням уповноваженого органу виконавчої влади або не за результатами аукціону, суперечить положенням ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України.

За таких обставин договори оренди спірних земельних ділянок підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» проти задоволення позову заперечує, свої заперечення мотивує наступним:

Вимогу про повернення майна та про визнання за ним права власності на спірне майно може заявити тільки його власник згідно статей 387, 392 Цивільного кодексу України.

На момент звернення позивача до суду Головне управління Держгеокадастру у Київській області не є власником земель сільськогосподарського призначення державної власності, виходячи з положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-1X.

Згідно указу президента від 15.10.2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», з метою забезпечення подальшого здійснення реформ у сфері земельних відносин та створення умов для реалізації прав громадян України і територіальних громад у цій сфері, землі сільськогосподарського призначення державної власності передано до комунальної власності.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №600 від 20 травня 2020 року, створено Миронівську територіальну громаду Обухівського району Київської області, до території якої, входять такі сільські ради: Вікторівська, Владиславська, Ємчиська, Зеленьківська, Іванківська (Богуславський район), Карапишівська, Козинська, Коритищенська, Кип`ячівська, Маслівська, Македонська, Михайлівська (Богуславський район), Олександрівська, Полівська, Потіцька, Пустовітська, Росавська, Тулинська, Центральненська, Шандрівська, Юхнівська, Яхнівська.

Наявність у діях позивача волі на передачу майна підтверджується рішенням загальних зборів від 07.02.2013 року, згідно якого затверджено список членів позивача та пенсіонерів з їх числа, які мають право на отримання земельних часток (паїв) із земель підприємства, який включає список працівників соціальної сфери села Маслівка, які мають право на отримання паїв при розпаюванні, серед яких ОСОБА_3 зазначена у списку громадян за № 142, з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, розміром 4,558 га, а ОСОБА_4 зазначена у списку громадян за № 222, з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, розміром 5,5536 га.

Розпорядженням голови Миронівської районної адміністрації Київської області № 76 від 26.02.2013 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації даного підприємства членами підприємства, громадянами працівниками соціальної сфери та пенсіонерами з їх числа на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області.

Розпорядженням голови Миронівської районної адміністрації Київської області № 331 від 11.09.2013 погоджено проект землеустрою щодо організації території земельних ділянок, земельних часток (паїв) позивача для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, загальною площею 1887,6685 га, з яких 284,6642 га громадянам працівникам соціальної сфери та пенсіонерам з їх числа.

Позивач визнає законним факт розпаювання земель за розпорядженнями Миронівської РДА від №76 від 26.02.2013 року, № 331 від 19.09.2013 року та № 491від 29.10.2013року пропередачу земельнихділянок увласність членамКСП (працівникамДП «СП«Маслівське»,а такожпенсіонерам зїх числа),що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2020 року в справі № 91 1/2619/19.

З огляду на викладене, визначальним для надання правильної оцінки фактичним обставинам та для правильного застосування норм права у цьому випадку є дослідження правомірності саме первісного відчуження спірного майна, та умов, за яких майно вибуло з володіння власника чи осіб, яким воно було передано на передбачених законом підставах.

Позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з`ясувати предмет спору та межі доказування.

Позивач звертаючись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинен довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні ОСОБА_2 .

На підтвердження свої вимог позивачем, долучено акт серії ЯЯ № 153882 постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 умовно кадастрових гектарів, однак у ОСОБА_2 , позивач просить суд витребувати земельні ділянки загальним розміром 10,1116 га, з них за кадастровим номером 122984300:02:003:0009, розміром 4,558 га, та з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, розміром 5,5536 га, різницю в 228,8253 га, позивач не підтверджує, як законні володіння.

Отже, у позивача відсутні докази переоформлення права користування земельною ділянкою, відповідно до ст. ст. 92, 93 Земельного кодексу України, з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238.9369 умовно кадастрових гектарів, яка перебувала на правах постійного користування за актом серії ЯЯ № 153882, оскільки не сформована та не зареєстрована земельна ділянка в Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 19 Земельного кодексу країни).

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних гаянок) та державної реєстрації права власності на неї.

При цьому, частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що нормування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої-четвертої цієї ж статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, вказані вище норми Земельного кодексу встановлюють певні критерії, за наявності яких можна стверджувати про сформованість земельної ділянки.

Державна реєстрація земельної ділянки, відповідно до статті І Закону України "Про Державний земельний кадастр" - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Вказаний нормативний акт встановлює, що факт формування земельної ділянки повинен бути підтверджений Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Але в матеріалах даної справи такий доказ відсутній.

Натомість, згідно долученої позивачем земельно-технічної експертизи від 07.12.2020 року № 226/12-2020, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 умовно кадастрових гектарів, розпайована, і поділена на новоутворені земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери, проведено: реєстрацію у Державному земельному кадастрі. Відповідно земельна ділянка, яка надавалася на праві постійною користування позивачу, припинила своє існування в натурі у попередніх межах.

Об`єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке : існує в натурі на момент подання позову.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником, усього комплексу його правомочностей.

Таким чином,наслідком реституціїфактично єповернення стороною«В володіючим власникоммайна» усьогонабутого напідставі недійсногоправочину стороні«А неволодіючому власнику»,та навпаки,тоді якнаслідком віндикаціїє витребування(вибуттяіз власності)у «С-володіючого власника»на користь«А неволодіючого власника», без будь-якого виду відшкодування і повернення чого-небудь «А не володіючим власником» на користь «С - володіючого власника».

Отже, витребовуючи земельні ділянки загальним розміром 10,1116, з них за кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, розміром 4,558 га, та з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, розміром 5,5536 га, з загального масиву 238,9369 умовно кадастрових гектарів, які перебували у позивача на правах постійного користування, на підставі акту серії ЯЯ № 153882, не відновить становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Наголошуємо, розпорядження №419 від 29.10.2013 року Миронівської РДА Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), членам підприємства КСП «Маслівське» громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1866,1021 га ріллі на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області», не скасовувалося в судовому порядку та фактично стало підставою для видачі Державних актів на право власності земельних ділянок, громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 14.11.2018 у справі №183/1617/18, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом, пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та 388 Цивільного кодексу України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним, правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Власник з дотриманням, вимог ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом, висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18 прямо вказано, що повернення майна у володіння держави через «індикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна із чужого володіння, може бути досягнуто виключно за обов`язкової наявності такої передумови, як визнання судом незаконним первісного розпорядження, яким було передано земельну ділянку в оренду та фактично вилучено її з державної власності.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім, тих, що пов`язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України). У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім, того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом, на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Приписи частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не застосовуються як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не можуть задовольнятися позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 29.03.2017у справі № 6-3104цс16).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом, задоволення позову до добросовісного набувача з використанням ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України. Такий захист можливий шляхом задоволення «індикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12).

Власник з дотриманням вимог ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім, його набувачем., незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом, підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом, захисту права власника.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц та від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц.

Крім того, в постановах Верховного Суду України у справах № 3-1515гс16 від 15.03.2017, № 3-1533гс16 від 25.01.2017, № 3-1058гс16 від 23.11.2016, № 3-604гс16 від 05.10.2016, зазначено, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку чинне законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першім, договором у ланцюгу договорів.

Отже, для вірного застосування п. З ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України в даному випадку необхідно встановити, яким саме шляхом, вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом, сталося саме не з волі зазначених осіб, тобто необхідна оцінка з відповідними наслідками саме першого у ланцюгу правочину.

Оскільки позивачем не додано до матеріалів справи визнання недійсним в судовому порядку розпорядження №419 від 29.10.2013 року Миронівської РДА Київської області, то визнання недійсним правочину із застосуванням реституції є помилковим.

Одночасне пред`явлення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) та про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції є помилковим, оскільки вказані позовні вимоги є взаємовиключними, а рішення, яким одночасно будуть задоволені такі вимоги, призведе до конфлікту інтересів та неможливості одночасного виконання цих вимог, адже виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої (Постанови Верховного Суду України від 17.02.2016 р. у справі №6-2407цсі5 та від 18.01.2017р. У справі №6-2723цс16).

У разі одночасного заявлення вимоги про віндикацію та реституцію, відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, суд повинен буде самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, а також: застосувати належні норми законодавства.

Крім того, в своїх заявах від 16 червня та 10 серпня 2021 року (а.с. 162-166 том 1, а.с. 229-231 том 2) просив суд застосувати до позовних вимог КСП «Маслівське» наслідки спливу позовної давності, в зв`язку із чим відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» у задоволенні позову просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві (а.с. 203-211 том 1) проти задоволення позову заперечує, свої заперечення мотивує наступним:

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що він є титульним володільцем в порядку правонаступництва ДП «СП Маслівське», права постійного користування земельною ділянкою державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 умовно кадастрових гектарів, що підтверджується актом серії ЯЯ №153882.

Зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що вибуття з загального масиву 238,9369 умовно кадастрових гектарів, двох земельних ділянок загальним розміром 10,1414 умовно кадастрових гектарів, порушують права Позивача, оскільки вибули з державної власності поза волею власника (держави) та особи, яка є титульним володільцем.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено відсутність рішення уповноваженого органу, оскільки Миронівська РДА Київської області незаконно прийняла розпорядження №419 від 29.10.2013 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам позивача, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивач обґрунтував правові вимоги позовної заяви про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору оренди, ст. 387 та ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний суд України, слід розуміти обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин підстави також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше для визначення предмета доказування по даній справі.

Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред`явлений позов (належність відповідачів); що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують ці обставини. Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред`явлення позову до визначених осіб та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути чітким та зрозумілим, зокрема, для державного чи приватного виконавця.

Тобто, сформульовані позивачем позовні вимоги не є конкретними, можуть містити многозначне тлумачення, а у разі постановления рішення на користь позивача не можуть бути визначені у рішенні.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду ппозивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з`ясувати предмет спору та межі доказування.

ОСОБА_2 вважає безпідставними, необґрунтованими та незаконними, такими, що мають приховану мету, а саме скасування всіх розпайованих земель ДП «СП «Маслівське», з метою обмеження власникам землі скористуватися правом продажу, яке вступає в дію з 01 липня 2021 року, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», тому такі вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Обізнаність позивача про існування розпорядження № 419 від 29.10.2013 року Миронівська РДА Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), членам підприємства КСП «Маслівське» громадянам - працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1866,1021 га ріллі на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, підтверджується рішеннями Миронівського районного суду по цивільним справам справі № 371/1790/14-ц, 371/1788/14-ц, 371/1838/14-ц, 371/1746/14-ц, 371/1879/14-ц, 371/1847/14-ц, 371/1747/14-ц, 371/1606/14-ц, 371/1960/14-ц, 371/1917/14-ц, 371/1701/14-ц, 371/2077/14-ц, 371/2076/14-ц, 371/1985/14-ц, 371/1916/14-ц, 371/1961/14-ц, 371/1772/14-ц, 371/1846/14-ц, 371/2266/14-ц, 371/2354/14-ц, 371/1959/14-ц, 371/2355/14-ц, 371/259/15-ц, 371/361/15-ц, 371/304/15-ц, 371/304/15-ц, 371/258/15-ц, 371/683/15-ц, 371/418/15-ц, 371/575/15-ц, 371/617/15-ц, 371/1042/15-ц, 371/1044/15-ц, 371/1045/15-ц, 371/1045/15-ц, 371/121/16-ц, 371/1064/16-ц, 371/824/16-ц, 371/925/16-ц, 371/318/17, 371/318/17, 371/38/16.

Позивач зазначає, що спірні земельні ділянки входять саме до тих земель, які залишились після паювання, перебувають у державній власності, однак залишились в постійному користуванні позивача, як правонаступника ДП «СП «Маслівське».

Також,позивач зазначає,що наданий часвідповідно дост. 92, 93 Земельного кодексу України КСП «Маслівське» може володіти земельними ділянками із земель державної власності тільки на праві оренди. У зв`язку з чим, КСП «Маслівське» звернулось з листом до ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо переоформлення права користування земельною ділянкою.

КСП «Маслівське», як юридична особа, яка утворена в результаті приватизації ДП «СП «Маслівське» у порядку, визначеному ч. 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (який діяв па час проведення приватизації ДП «СП «Маслівське»), є правонаступником останнього, має право користування спірною земельною ділянкою та мас право на переоформлення його права користування в інший правовий титул згідно чинного законодавства. При цьому, відсутні правові підстави для припинення права на земельну ділянку за Державним актом серії ЯЯ № 153877.

Приведені норми чинного законодавства України та досліджені обставини в судових рішеннях дають підстави ОСОБА_2 зробити висновок про те, що позивачем визнається правомірність факту розпаювання.

У позивача відсутнє рішення суду, яке набуло законної сили, про визнання недійсним розпорядження № 419 від 29.10.2013 року Миронівська РДА Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з жовтня 2014 року, а також відсутні докази того, що позивач переоформив права користування в інший правовий титул згідно чинного законодавства за актом серії ЯЯ № 153882, з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, відповідно до ст. 92, 93 Земельного кодексу України.

Відсутні також докази в справі, щодо винесення меж земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 в натурі (на місцевості), що регулюється Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яка затверджена наказом Держкомзему № 376 від 18.05.2010 р., натомість з долученої позивачем земельно-технічної експертизи від 07.12.2020 року № 226/12-2020, вбачається, що вона здійсненна в кримінальному провадженні рішення в якому процесуально не прийнято, відповідно, не має доказової сили в даній цивільній справі.

Позивач зазначив, як підставу свого порушеного права розпорядження № 419 від 29.10.2013 року Миронівська РДА Київської області, з якого вбачається, що затверджено технічну документацію загальною площею 1866,1021 га ріллі на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, однак, експерт в кримінальному провадженні здійснює роботи щодо винесення меж земельної ділянки, не на всю площу зазначену в розпорядженні, а вибірково, на окремі земельні ділянки без будь-якого обґрунтування, отже дана експертиза не носить характеру доказовості, і як наслідок взагалі не відносяться до суті позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 25 Земельного України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам, державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Частинами третьою - п`ятою статті 118 нього Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим. Кодексом.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач підтверджує правомірність набуття земельними ділянками, оскільки визнає факт розпаювання земель за розпорядженнями Миронівської РДА від №76 від 26.02.2013, № 331 від 19.09.2013 та № 491 від 29.10.2013 про передачу земельних ділянок у власність членам КСП (працівникам ДП «СП «Маслівське», а також пенсіонерам з їх числа), відповідно ОСОБА_3 , яка зазначена у списку громадян - членів підприємства та пенсіонерів з їх числа позивача, щодо виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області за № 142, з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, розміром 4,558 га., та ОСОБА_4 зазначеній у списку громадян - членів підприємства та пенсіонерів з їх числа позивача, щодо виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області за № 222, з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, розміром 5,5536 га, земельні ділянки набуто правомірно, іншого не встановлено в судовому порядку, як і відсутні інші доводи у позивача про безпідставність та незаконність, щодо виділення земельних ділянок у власність.

Отже, наведені позивачем доводи в позовній заяві та додані на їх підтвердження копії судових рішень в іншій справі лише підтверджують законність та обґрунтованість отримання земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У п.IIпостанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від16квітня 2004року №7«Про практикузастосування судамиземельного законодавствапри розглядіцивільних справ»судам,роз`яснено,що,розглядаючи позовипро захистправ власниківземельних ділянокі землекористувачів(проусунення перешкоду користуванніними тощо),суд маєперевіряти законністьрішення органувиконавчої владичи органумісцевого самоврядуванняпро передачуземельної ділянкиіншій особібез вилучення(викупу)її впозивача вустановленому порядкуі занаявності дляцього підставухвалювати рішенняпро йогонедійсність.Відповідно доправової позиції,яка викладенав постановіВерховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6- 33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами , що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання не дійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених праву судовому порядку.

За правовоюпозицією,яка висловленаВерховним СудомУкраїни впостанові від20квітня 2016 року у справі № 6-2824ис15 державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, та у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Щодо неправомірної вимоги стосовно витребування земельних ділянок на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ, відповідно повноваження Держгеокадастру та його територіальних органів з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності та інших державних органів (обласні та районні державні адміністрації) іншими категоріями земель державної власності за межами населених пунктів втрачені.

На даний час існує Миронівська територіальна громада Обухівського району Київської області, до території якої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 600 від 20 травня 2020 року входять такі сільські ради: Вікторівська, Владиславська, Ємчиська, Зеленьківська, Іванківська (Богуславський район), Карапишівська, Козинська, Коритищенська, Кип`ячівська, Маслівська, Македонська, Михайлівська (Богуславський район), Олександрівська, Полівська, Потіцька, Пустовітська, Росавська, Тулинська, Центральненська, Шандрівська, Юхнівська, Яхнівська.

Крім того, в своїй заяві від 08 серпня 2021 року (а.с. 233 том 2) представник ОСОБА_2 просив суд застосувати до позовних вимог КСП «Маслівське» наслідки спливу позовної давності, в зв`язку із чим відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 у задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, надала письмові пояснення (а.с. 181-183 том 2, а.с. 9-11 том 4), у яких проти задоволення позову заперечує, свої заперечення мотивували наступним.

Позивач просить суд витребувати земельні ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ТОВ «Нива Миронівщини», законними власниками яких є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , отже фактично заявлено віндикаційний позов.

Велика Палата Верховного суду у своїй Постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначила, що: «115. Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним».

Віндикаційний позов - вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 Цивільного кодексу України унормовано, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Так, за правилами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналізуючи положення статті 387 Цивільного кодексу України можливо дійти до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до конвенції полягає в том що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законне. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язань (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності: позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею; відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.

Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, покликаючись на ті чи інші докази. Проте з огляду на докази, подані до позовної заяви, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна.

Зазначену правову позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.12.2018 року (справа №522/2202/15-ц).

Позивач не є власником земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:01 загальною площею 238,9369 умовно кадастрових гектарів, тим паче земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, площею 5,5536 га.

Єдиним законним власником земельної ділянки з кадастровим номер 3222984300:02:003:0022, площею 5,5536 га. є ОСОБА_4 на підставі належним чином оформлених документів, та відповідною державною реєстрацією.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до cт. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно і їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Статтею 153 Земельного кодексу України встановлено гарантії права власності на земельну ділянку, власник не може бути позбавлений права власності на земель ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, площею 5,5536 га. не може входити до предмету позову щодо витребування майна з чужого незаконного володіння у даній справі, оскільки позивач в силу вимог ст. ст. 331, 334 Цивільного кодексу України не є та не був власником спірного майна.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik Ukraine», №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6.12.2007).

Одним ізфундаментальних аспектівверховенства праває принципправової визначеностіякий,між іншим,вимагає,щоб приостаточному вирішеннісправи судамиїх рішенняне викликалосумнівів («Brumarescu v. Romania», №28342/95, §61, ЄСПЛ, від 28.10.99).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції містить 3 окремі норми: перша, що виражається в 1-му реченні абз. 1 та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в 2-му реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в абз. 2, визнає право договірних держав серед іншого контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків утручання в право мирного володіння майном, повинні тлумачитись у світлі загального принципу закладеного 1-ю нормою.

Перша та найбільш важлива вимога cт. 1 Першого протоколу до конвенції полягає в том що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

З огляду на викладене, ОСОБА_4 вважає, що є всі підстави вважати, що позов є необґрунтованим та безпідставним.

Третя особа Миронівська міська рада Обухівського району Київської області в судові засідання свого представника не делегувала, просила проводити розгляд справи без її представника, надала письмові пояснення (а.с. 94-97 том 2) у яких проти задоволення позову заперечує, свої заперечення мотивує наступним.

Позивач визнає, що земельна ділянка державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 (відомості в Публічній кадастровій карті щодо такої земельної ділянки відсутні), загальною площею 238,9369 га, перебуває на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське» (в подальшому реорганізоване шляхом приватизації у Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське»), на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (серії ЯЯ № 153882). Згідно тверджень викладених у позовній заяві, Державний акт на право постійного користування серії ЯЯ № 153882 від 23.12.2009 року не скасовувався, а право постійного користування за підприємством не припинялося.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді в разі: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) відсутність такого органу. Тобто, якщо земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 є державною власністю, виключно орган, повноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, або прокурор, у разі наявності спеціальної процесуальної правоздатності, мають право на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Тобто, якщо земельна ділянка дійсно належить до державної власності, то у Колективного сільськогосподарського підприємства Маслівське» (далі - КСП «Маслівське») немає повноважень щодо представництва інтересів держави та прав щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Якщо КСП «Маслівське» діє від імені колективу в інтересах колишніх працівників, то воно зобов`язане захищати колективну власність усіх членів КСП «Маслівське», а розпаювання визнавати законним. Але, якщо КСП Маслівське» заперечує факт набуття паїв як колективної власності, то воно не може бути (як вже зазначалося вище) позивачем по цій справі.

Згідно додатку №1 до протоколу №5 загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське» від 27.08.2013 року затверджений список осіб, які мають право на отримання земельних часток (паїв) при розпаюванні земель КСП «Маслівське», де серед інших є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на підставі договорів міни передали власні земельні ділянки у власність ОСОБА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наданих позивачем, ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3222984300:02:003:0009 відповідно до свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 17.01.2014 реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції; ОСОБА_4 зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 відповідно до свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 28.06.2014 року реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції. Вказані свідоцтва позивачем чи будь ким іншим не оскаржувалися. ОСОБА_2 отримала вказані земельні ділянки на підставі договорів міни, а тому не можна витребувати земельні ділянки з приватної власності, якщо вони отримані на законних підставах.

Позивач зазначає, що Миронівська районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення, до яких належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, проте КСП «Маслівське» не оскаржує рішення Миронівської РДА від 26.02.2013 № 76, від 11.09.2013 № 331 та від 29.10.2013 № 419, не просить визнати їх незаконним та скасувати та не оскаржує процедуру розпаювання і навіть не залучає Обухівську районну державну адміністрацію (правонаступника Миронівської районної державної адміністрації) до участі у справі.

Оскільки, під час розпаювання земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9369 га, приватизованої разом з ДП «СП «Маслівське», у приватну власність членам та пенсіонерам КСП «Маслівське», а також членам громади с. Маслівка з числа соціальної сфери в тому числі й ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , земельні ділянки передавались рішеннями Миронівської РДА, які не оспорено, не скасовано та не визнано незаконними, то вважається, що громадяни отримали такі земельні ділянки у законний спосіб. Тобто, витребування земельних ділянок із незаконного володіння без скасування чи визнання незаконним відповідного рішення про надання земельної ділянки у приватну власність, не є ефективним засобом захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, що само по собі являється достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Принцип непорушності права власності закріплений у статтях 319 та 326 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 41 Конституції України передбачається непорушність права, поряд із якою закріплюється заборона протиправного позбавлення права власності. У пункті 2 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України як загальна засада цивільного законодавства передбачена неприпустимість позбавлення цього права. У статті 321 Цивільного кодексу України «Непорушність права власності» закріплюється заборона як позбавлення права власності, так і обмеження в його здійснення. У частині 2 статті 5 Господарського кодексу України серед конституційних основ правового господарського порядку в Україні зазначені непорушність лише права приватної власності й окремо - недопущення протиправного позбавлення власності.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Треті особи Обухівська районна державна адміністрація Київської області та Головне управління Держгеокадастру у Київській області, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи на судові засідання своїх представників не делегували, своїх позицій щодо суті справи не висловили, проти розгляду справи за їх відсутності не заперечували.

Заслухавши учасників судових засідань, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Спірні правовідносини стосуються землі сільськогосподарського призначення, зокрема права власності не неї та витікаючого із нього права користування цієї землею.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України передбачено, що речовими правами на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Під час розгляду справи встановлено, що у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» передано у постійне користування земельну ділянку з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, що знаходиться на території Маслівської сільської ради Миронівського (Обухівського) району Київської області, з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с. 50 том 1).

Загальне регулювання земельних правовідносин, зокрема і щодо права постійного користування землею врегульовано нормами Земельного кодексу України.

Статтею 125Земельного кодексуУкраїни (вредакції,яка діялана часвидачі державногоакту)передбачено,що право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно із частинами 3 та 4 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час видачі державного акту) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449 (далі - Постанова КМУ № 449).

Пунктом 2 цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що раніше видані (до набрання чинності цією постановою) державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення юридичних осіб.

При цьомуу відповідностідо п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними у разі, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Отже, у відповідностідо п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий у період дії Постанови КМУ «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449, є чинними правовстановлюючими документами, що підтверджує право користування на земельну ділянку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що вищезазначений Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030994900015, як того вимагала Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі Інструкція № 43), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року за № 354/3647 (в редакції, яка діяла на час видачі державного акту).

Таким чином, суд вважає доведеним те, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 у відповідності до пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» єчинним (виконуєправовстановлюючу функцію),та засвідчуєправо користуваннязазначеною вньому земельноюділянкою такоююридичною особоюяк Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (далі ДПСП «Маслівське»), оскільки він виданий за формою передбаченою Постановою КМУ № 449, та зареєстрований у відповідному реєстрі, як того вимагала Інструкція № 43.

У відповідності до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно із ст. 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» у відповідності до ст. 106 Цивільного кодексу України може бути перетворено в інше підприємство.

Статтею 5 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» передбачено, що способом приватизації державних сільськогосподарських підприємств є перетворення таких підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або у акціонерні товариства.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», на підставі наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області від 29 лютого 2012 року №14-25-2/1 було відновлено процедуру приватизації Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське», код ЄДРПОУ 35388896 (а.с. 51 том 1).

03 липня 2012 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області затверджено План приватизації державного майна ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (а.с. 52-57 том 1).

Відповідно до п. 2.1 розділу VII Плану, передбачалося здійснити приватизацію ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення його в Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське».

21 грудня 2012 року наказом Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області №25-7/1 прийнято рішення про завершення приватизації ДП СП «Маслівське» шляхом перетворення його в КСП «Маслівське» (а.с. 58 том 1).

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, КСП «Маслівське» має аналогічний із ДПСП «Маслівське» код ЄДРПОУ: 35388896 (а.с. 59 том 1).

Відповідно до ч. 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118, ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Статтею 108 Цивільного кодексу України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення, до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Частиною 2 ст. 191 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ДПСП «Маслівське» шляхом приватизації перетворено в КСП «Маслівське» і є його правонаступником, до якого перейшли всі права і обов`язки його попередника.

Такий висновок суду також підтверджується Витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та статутом КСП «Маслівське», в яких вказано, що воно є правонаступником ДПСП «Маслівське» (а. с. 59-63 том 1).

У постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі №914/1104/18, від 26 вересня 2019 року в справі № 924/1114/18, від 15 січня 2020 року в справі № 925/361/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19, сформовано правову позицію, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

В постанові Верховного Суду України від 21 лютого 2011 року у справі № 21-3а11 сформовано правову позицію, відповідно до якої приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Аналогічні висновки були зроблені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2018 року у справі № 911/2726/17 та у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №907/916/17.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (постанова Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №757/44693/15-ц).

Верховний суд України в своїй постанові від 30 січня 2013 року по справі ЄУН 6-168цс12, дійшов висновку, що «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

В практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування (1) стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, (2) є цивільними за галузевою належністю і (3) достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду ««майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права» (Див.: Malhous v. Czech Republic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC], no. 1513/03, ECHR 2006-IX; Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, EC HR A332).

У рішенні «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. …право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України».

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільного кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналіз вищезазначених обставин по справі, та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приводить суд до висновку, що позивач КСП «Маслівське» будучи правонаступником ДП СП «Маслівське», до якого, у відповідності до ст. ст. 108, 191 Цивільного кодексу України перейшли всі майнові права його попередника, зокрема і право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, посвідчене вищезазначеним державним актом, має право на правомірне очікування використання цієї землі під час здійснення підприємницької діяльності, та у відповідності до ст. 396 Цивільного кодексу України наділене правом захисту цього права в судовому порядку у випадку його порушення, навіть якщо таке порушення було здійснено власником майна (у даному випадку державою), зокрема шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 глави 29 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частин 2 та 5 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у користуванні юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогамохорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави для примусового припинення права на земельну ділянку.

В свою чергу ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Із аналізу змісту ст. 116, 141, 143, 149 Земельного кодексу України можна дійти висновку, що виділення та передача спірних земельних ділянок, які згідно вищезазначеного Державного акту на постійне користування перебувають у користуванні позивача, можлива виключно у разі прийняття відповідним компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування таких рішень і лише після припинення права позивача на користування цими земельними ділянками.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (а.с. 50 том 1) з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, який у відповідності до пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є дійсним, був визнаний в судовому порядку недійсним чи в інший спосіб втратив свою чинність.

Крім того матеріали справи не містять доказів того що ДП СП «Маслівське» чи його правонаступник КСП «Маслівське» в добровільному порядку відмовились від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222984300:02:203:0001, загальною площею 238,9355 га, чи того, що уповноваженим державним органом прийнято рішення про виділення і вилучення будь-яких земель за рахунок цієї земельної ділянки та припинення права позивача на користування ними.

Проте із висновку земельно-технічної експертизи Центру будівельних та земельних від 07 грудня 2020 року №226/12-2020 (а.с. 186-228 том 2) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 накладаються на земельні ділянки із кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 та 3222984300:02:003:0009.

Висновок експерта у відповідності до ст. 76 ЦПК України є доказом обставин, що мають значення для справи, проте їх з`ясування потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідачі не надали доказів, які спростовують зазначений висновок експерта.

Тобто земельні ділянки із кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 і 3222984300:02:003:0009 входять в склад земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, право постійного користування на яку згідно Державного акту від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 належить позивачу.

Як вбачається із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка із кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, має площу 5,5537 га., її цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є відповідач ОСОБА_2 . Вона набула право власності на цю земельну ділянку на підставі договору міни від 27 червня 2017 року (а.с. 47 том 1).

Із інформації про державну реєстрацію іншого речового права вбачається, що ОСОБА_2 22 лютого 2018 року уклала договір оренди цієї земельної ділянки із ТОВ «Нива Миронівщини» строком до 31 грудня 2032 року (а.с. 48 том 1).

Крім того, із Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка із кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, має площу 4.5877 га., її цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є відповідач ОСОБА_2 . Вона набула право власності на цю земельну ділянку на підставі договору міни від 29 жовтня 2016 року (а.с. 44 том 1).

Із інформації про державну реєстрацію іншого речового права вбачається, що ОСОБА_2 22 лютого 2018 року також уклала договір оренди цієї земельної ділянки із ТОВ «Нива Миронівщини» строком до 31 грудня 2032 року (а.с. 48 том 1).

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що із земельної ділянки 3222984300:02:203:0001, посвідченої Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, фактично було виділено дві окремі земельні ділянки, їм присвоєно окремі кадастрові номери, при цьому ці земельні ділянки змінили форму власності із державної на приватну, які в подальшому відповідачем ОСОБА_2 були передані в оренду відповідачу ТОВ «Нива Миронівщини».

З`ясування обставин за яких спірні земельні ділянки фактично були виділені із земельної ділянки право на користування якої посвідчено Державним актом від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, та надання цим обставинам правової оцінки має істотне значення для прийняття судом законного і обґрунтованого рішення по справі, оскільки вони можуть підтвердити чи спростувати доводи позивача про протиправне порушення їх права користування спірними земельними ділянками, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України як наслідок можливості захисту цього права, передбаченої ст. 396 цього Кодексу.

Під час розгляду справи сторони не заперечували тих обставин, що відповідач ОСОБА_2 набула права власності на спірні земельні ділянки на підставі договору міни від 29 жовтня 2016 року №3906, укладеного із ОСОБА_3 , та договору міни від 27 червня 2017 року №1741, укладеного із ОСОБА_4 , а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає, що ці обставини є такими, що не підлягають доказуванню.

Із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області вбачається, що ОСОБА_3 17 січня 2014 року набула права власності на спірну земельну ділянку площею 4.5877 га із кадастровим номером 3222984300:02:003:0009 (а.с. 137 том 1).

Крім того із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області вбачається, що ОСОБА_4 28 червня 2014 року набула права власності на спірну земельну ділянку площею 5.5537 га із кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 (а.с. 138 том 1).

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 (а.с. 79 том 1).

Із пункту першого цього розпорядження вбачається, що Миронівська районна державна адміністрація Київської області прийняла рішення, яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» згідно додатку № 1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1866,1021 га ріллі на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, серед яких є ОСОБА_3 (пункт 142 додатку № 1, а.с. 81 том 1) та ОСОБА_4 (пункт 222 додатку № 1, а.с. 82 том 1).

Пунктом 2 цього розпорядження вбачається, що Миронівська районна державна адміністрація Київської області розпорядилася громадянам зареєструвати право власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та отримати свідоцтво про право власності на нерухоме майно в Реєстраційній службі Миронівського районного управління юстиції.

Таким чином, оцінивши вищезазначені свідоцтва про право на власність видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із розпорядженням Миронівської районної державної адміністрація Київської області, суд приходить до висновку про набуття ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на спірні земельні ділянки на підставі розпорядження цього органу державної влади.

Надаючи правову оцінку вказаному розпорядженню Миронівської районної державної адміністрація Київської області суд виходить із того, що у відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто Миронівська районна державна адміністрація Київської області, як орган державної влади зобов`язана діяти виключно в межах повноважень наданих їй Конституцією та законами України, зокрема і видаючи такі акти як розпорядження.

Повноваження органів державної влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, передбачено ст. 122 Земельного кодексу України.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 29 жовтня 2013 року, час прийняття вказаного розпорядження), правом прийняття рішень щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності були наділені лише центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Згідно із п. 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №445, станом на 29 жовтня 2013 року центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України.

Станом на 29 жовтня 2013 року Миронівська районна державна адміністрація Київської області за нормою ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України не була наділена повноваженням розпоряджатися землею сільськогосподарського призначення, яка перебуває в державній власності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 видано поза межами її повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, а отже не може бути доказом законності вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, і як наслідок із користування позивача.

Матеріали справи не містять доказів того, що Державним агентством земельних ресурсів України та його територіальними органами приймалось рішення про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0009 та 3222984300:02:003:0022 з державної власності у приватну власність.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади, зокрема Державного агентства земельних ресурсів України або його територіальних органів означає, що держава Україна як власник, свою волю на відчуження спірних земельних ділянок не виявляла.

За таких обставин суд вважає доведеним, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0009 та 3222984300:02:003:0022 були державною власністю, право користування якими згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, який в силу пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» залишається чинним, належить позивачу КСП «Маслівське».

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесено зміни до Земельного кодексу України, зокрема до п. 24 Перехідних положень.

У відповідності до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог щодо витребування саме у комунальну власність Миронівської міської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельних ділянок з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022 та кадастровим номером: 3222984300:02:003:0009, оскільки вони вибули із державної власності (спочатку у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_3 а потім у власність ОСОБА_2 ) без відповідного рішення органу державної влади (у даному випадку Державного агентства земельних ресурсів України, його територіальних органів), якому згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України було надано право розпоряджатися ними, при цьому у відповідності до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України із 27 травня 2021 року ці земельніділянки вважаютьсяземлями комунальноївласності територіальнихгромад,право користуванняякими у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882 (який в силу пункту 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» залишаєтьсячинним) належить позивачу КСП «Маслівське», яке в свою чергу правомірно очікує на використання цієї землі під час здійснення підприємницької діяльності, та у відповідності до ст. 396 Цивільного кодексу України наділене можливістю захисту цього права в судовому порядку у випадку його порушення, навіть якщо таке порушення було здійснено власником майна (у даному випадку державою), зокрема шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 глави 29 Цивільного кодексу України), тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24 та №КВ-27, укладені між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» є похідними, задоволення яких залежить від задоволення позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 земельних ділянок.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 вищезазначених спірних земельних ділянок, то у відповідності до пункту «в» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України суд вважає за необхідне задовольнити похідні позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24 та № КВ-27, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Нива Миронівщини», так як вони порушують право позивача на користування цими земельними ділянками, які в супереч вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України передані у оренду ТОВ «НиваМиронівщини» безрішення Державногоагентства земельнихресурсів України,чи йоготериторіальних органівпро припиненняправа постійногокористування КСП«Маслівське» земельноюділянкою кадастровий№ 3222984300:02:203:0001, до складу якої входять спірні земельні ділянки.

При прийнятті рішення суд також враховує, що прийняте Миронівською районною державною адміністрацією Київської області розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 (а.с. 4-18 том 3), є ненормативним актам органу державної влади, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, зокрема реєстрацію за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на спірні земельні ділянки.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп та від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Принцип неможливості скасування ненормативних правових актів після їх виконання, який сформульований у цьому Рішенні, не вичерпується застосуванням лише до суб`єктів певного виду, і спрямований на забезпечення гарантій стабільності суспільних відносин загалом. Цей принцип повинен за аналогією застосовуватися до всіх суб`єктів владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 (справа №2340/2921/18).

Отже відсутність доказів скасування вищезазначеного розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області, не впливає на суть даної справи, оскільки у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» виникло право власності та володіння спірними земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2014 року по справі №21-405а14).

Крім того, при прийнятті рішення по справі суд не бере до уваги доводи КСП «Маслівське» щодо недотримання процедури передачі спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , передбаченої ст. 25, ч. 5 ст. 118 Земельного кодексу України та нормами Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» оскільки розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам підприємства КСП «Маслівське» та громадянам працівникам соціальної сфери і пенсіонерам з їх числа для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області» від 29 жовтня 2013 року №419 видано поза межами її повноважень, передбачених ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, а отже не може створювати правових наслідків щодо відчуження спірної землі.

Суд також не бере до уваги доводи відповідачів щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України зважаючи на наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, позивач довідався про те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 та 3222984300:02:003:0009 накладаються на земельну ділянку з кадастровий номер 3222984300:02:203:0001, право постійного користування якою належить КСП «Маслівське» за Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882, лише за результатами проведення земельно-технічної експертизи Центру будівельних та земельних від 07 грудня 2020 року №226/12-2020 (а.с. 186-228 том 2).

При цьому в матеріалах справи відсутні докази погодження із КСП «Маслівське» меж земельних ділянок під час закріплення межовими знаками (на місцевості), як цього вимагає п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686.

Поінформованість КСП «Маслівське» про існування загального розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29 жовтня 2013 року № 419, без погодження із ними меж цих земельних ділянок, за умови відсутності в цьому розпорядженні конкретних координат земельних ділянок (ідентифікуючих її місцезнаходження на місцевості) не дає можливості дізнатися про їх накладання на земельну ділянку з кадастровий номер 3222984300:02:203:0001, право постійного користування якої належить КСП «Маслівське» у відповідності до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23 грудня 2009 року, серія ЯЯ №153882.

Оскільки факт накладання спірних земельних ділянок на землею, право постійного користування якою посвідчено Державним актом від 23 грудня 2009 року серії ЯЯ №153882 встановлено лише 07 грудня 2020 року (час складання висновку експерта), то суд приходить до висновку, що перебіг строку позовної давності розпочинається саме із цього моменту, адже саме із цього моменту позивач технічно міг дізнатися про цей факт.

Із 07 грудня 2020 року по день пред`явлення позову (06 травня 2021 року) пройшло менше одного року, а отже позов подано в межах загального строку позовної давності.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12 листопада 2020 року в справі № 911/2619/19 зафіксовано визнання позивачем законності розпаювання земель на підставі розпоряджень Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 29 жовтня 2013 року №419, від 11 вересня 2013 року № 331 та від 26 лютого 2013 року № 76 зважаючи на те, що у зазначеному судовому рішенні КСП «Маслівське» визнає лише факт розпаювання земель за цими розпорядженнями а не їх законність.

Під час прийняття рішення по справі суд також не бере до уваги доводи відповідача, що витребування спірних земельних ділянок не відновить становища, що існувало до порушення, так як земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 поділена на інші земельні ділянки, до числа яких входять і спірні земельні ділянки, оскільки поділ та/або об`єднання земельних ділянок, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміна інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Враховуючи викладене, а також норми пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області (ЄДРПОУ:04054984, Київська область, Обухівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 48) з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.

3.Визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-27, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» (ЄДРПОУ: 41867146, Київська область, Обухівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 58), предметом якої є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0022, загальною площею 5.5537 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.

4.Витребувати у комунальну власність Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради Обухівського району Київської області (ЄДРПОУ:04054984, Київська область, Обухівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 48) з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.

5.Визнати недійсним договір оренди землі від 22 лютого 2018 року № КВ-24, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» (ЄДРПОУ: 41867146, Київська область, Обухівський район, м. Миронівка, вул. Соборності, 58), предметом якої є оренда земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0009, загальною площею 4.5877 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Миронівської територіальної громади (за межами с. Маслівка) Обухівського району Київської області.

6.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 07 листопада 2022 року.

Суддя підпис А.С. Поліщук

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук