Рішення № 10701093, 06.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

06.08.2010Справа №2-22/2548-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим, (95000, м. Сімферополь, пр.Кірова, 13)

до відповідача 1 - Приватного підприємства фірми “Шарм”, (98635, м.Ялта, вул.Ломоносова, 1,3)

до відповідача 2 - фізичної особи-підприємця Єрмакова Володимира Петровича, (98600, м.Ялта, вул. Горького, 20)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м.Ялта (м.Ялта вул..Дзержинського,4)

Лівадійська селищна рада (м. Ялта, смт. Лівадія, вул.Батуріна, 8)

Ізмайлова Фанія Халімівна (Бахчисарайський район с.Плотинне, вул..Леніна,39).

Зимнев Сергій Вікторович (м.Ялта вул..Курчатова,21)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та спонукання до виконання певних дій

За участю представників:

Від позивача – Куріло А.О. довіреність № 01-01/1719 від 02.06.2010р. у справі

Від відповідача 1 – не з’явився

Від відповідача 2- – не з’явився

Від третьої особи 1 - не з’явився

Від третьої особи 2 - не з’явився

Від третьої особи 3 - не з’явився

Від третьої особи 4 - не з’явився

Від прокурора – Яковлев О.О., посвідчення

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до приватного підприємства Фірми “Шарм”, фізичної особи-підприємця Єрмакова Володимира Петровича про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі реєстраційний №3702 від 01 жовтня 2008 року та зобов’язання Приватного підприємства Фірми «Шарм» знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АР Крим, селеще Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер “Г”, загальною площею 9.6 кв.м, за власний рахунок.

Ухвалою господарського суду від 11 травня 2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 01червня 2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 01.06.2010р., 21.06.2010р, 07.07.2010р.,13.07.2010р., 27.07.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в момент укладання між Радою міністрів АР Крим та ПП Фірмою «Шарм» договору оренди земельної ділянки для будівництва торгівельного центру, у останнього був відсутній належним чином оформлений та узгоджений проект будівництва торгового центру, у в зв’язку із чим Відповідач-1, отримував право здійснити будівництво виключно після отримання відповідної згоди орендодавця. Проте відповідач-1 самочинно побудував на орендованій земельній ділянці нежитлові споруди, які Рішенням Господарського суду АР Крим у справі №2-13/920-2007 від 18.01.2007р. та Ухвалою від 19.01.2007р. було визнано право власності за ПП Фірмою «Шарм», привласнено поштові адреси, та зобов’язано КП БТІ м.Ялта провести реєстрацію цього права власності. Однак, Постановою Вищого господарського суду АР Крим від 27.02.2008р. вищезазначені судові акти скасовано, справу передано на новий розгляд. Такім чином, прокурор м.Ялти вважає, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу, Відповідач -1 не був власником самочинно збудованих приміщень і, з цих підстав, оспорює дійсність укладеного між Відповідачем-1 та ФОП –Ермаковим В.П. договору купівлі-продажу спірних об’єктів нерухомості.

Відповідач-1 позов не визнав з мотивів, викладених у відзиві (а.с.48-54).

Відповідач 2 - фізична особа-підприємець Єрмаков В.П., також позов не визнав, просив відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог, з мотивів викладених у відзиві (а.с. 37-38).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27 липня 2010 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Лівадійську селищну раду, та теперішніх власників спірного нерухомого майна – Ізмайлову Ф.Х., Зимнєва С.В.

Крім того, до позовної заяви заступником прокурора м.Ялти була надана заява про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АР Крим селеще Охотниче, вул.Ай-Петрінська,8 літ «Г», загальною площею 9,6м2.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 06.08.2010р. у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У зв’язку з тим, що відповідачі не використали наданого законом права на участь у судовому засіданні, проте матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у ній материалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, суд

ВСТАНОВИВ :

Постановою Ради міністрів АР Крим від 09 липня 2002 року № 243 “Про передачу земельних ділянок в оренду приватному підприємству фірмі “Шарм” та товариству з обмеженою відповідальністю “Старінвест”, Відповідачу -1 затверджено проекти відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування торгового центру із земель Лівадійської селищної ради м. Ялта. Припинено право користування земельною ділянкою землекористувачу –Ялтинському виконавчому комітету площею 4.16 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради та передано в оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 2.794 га приватному підприємству фірмі “Шарм” для будівництва та обслуговування торгового центру. (а.с. 12).

22 липня 2002 року між Радою міністрів та ПП Фірмою «Шарм» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу під реєстровим №4865 (а.с. 13-16).

Згідно пункту 1.1 договору, орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 2.794 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради, за адресою: АР Крим, м. Ялта, кадастровий номер земельної ділянки 0111947900:09:001:0001.

Відповідно до розділу 2.1 договору, цільове призначення земельної ділянки визначено як будівництво та обслуговування торгового центру. Зміна цільового призначення орендованої земельної ділянки в період дії договору допускається лише за згодою орендодавця.

Рішенням господарського суду АР Крим від 18.01.2007р., та Ухвалою від 19.01.2007р. у справі № 2-13/920-2007, позовні вимоги приватного підприємства фірми «Шарм» до виконавчого комітету Лівадійської селищної ради та комунального підприємства “Ялтинське бюро технічної інвентаризації” задоволені у повному обсязі. Визнано право власності на об’єкти нерухомого майна торгового центру, розташованого в селещі Охотниче, по вул. Ай-Петрінська, зобов’язано КП Ялтинське БТІ провести реєстрацію права власності за ПП Фірмою «Шарм», привласнено спірним будівлям поштові адреси. (а.с. 7-23).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1340554 від 02.02.2007р. виданого КП Ялтинське бюро технічної інвентаризації, здійснено реєстрацію права власності на спірні об’єкти нерухомості за відповідачем-1 (а.с.88).

01 жовтня 2008 року між приватним підприємством фірма «Шарм» (продавець) та фізичною особою-підприємцем Єрмаковим Володимиром Петровичем (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «Г», реєстраційний номер 3702 (а.с. 8-11).

Відповідно до умов вищезазначеного договору, продавець продає, а покупець покупає нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, селище Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «Г».

Заступник прокурора міста Ялти вважає, що такий договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим просить визнати його недійсним та застосувати правові наслідки недійсності правочину шляхом зобов’язання відповідача - приватне підприємство фірму «Шарм», знести самовільно побудовану нежитлову будівлю за власний рахунок.

Проте, дослідивши представлені докази, вивчивши пояснення представників сторін та прокурора, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав:

Предметом даного позову - є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, які обґрунтовані посиланнями на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, а також на положення Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Право продажу належить виключно власникові, за винятком випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом (стаття 658 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з пункту 1.3 спірного договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року, при його укладанні, приватний нотаріус встановила, що право власності на нежитлову будівлю, розташовану в селищі Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «Г» належало продавцеві - приватному підприємству фірми «Шарм» на підставі рішення господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року у справі № 2-13/920-20 07, що набрало законної сили 30 січня 2007 року та Ухвали господарського суду АР Крим від 19 січня 2007 року у справі № 2-13/920-2007 року. Право продавця на предмет Договору зареєстровано КП БТІ м.Ялта, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1340554 від 02.02.2007р.

Проте, Постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року рішення господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року в цій справі скасоване, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 04 березня 2010 року позов приватного підприємства фірми “Шарм” про визнання права власності на спірні об’єкти нерухомості, залишений без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідній обсяг цивільної дієздатності.

Право продажу належить виключно власникові, за винятком випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом (стаття 658 Цивільного кодексу України).

Беручи до уваги той факт, що рішення Господарського суду АР Крим, про визнання за ПП Фірмою «Шарм» права власності на спірне нерухоме майно, було скасовано за сім місяців до укладання спірного договору купівлі-продажу, тобто 27.02.2008р., Відповідач-1, на момент його укладення юридично не являвся власником майна, яке було ним відчужено, у в зв’язку із чим суд погоджується з доводами прокурора, стосовно наявності підстав для визнання Договору купівлі-продажу недійсним.

          При цьому, доводи відповідача 1, стосовно здійснення зазначеного правочину на підставі Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №20354479 виданого КП Ялтинське БТІ від 25.09.2008р. являються неспроможними, з огляду на наступне:

Пункт 1.7 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, встановлює, що Реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.

Пункт 2.8 Положення передбачає, що документи, які підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України. При цьому, підтвердженням наявності права власності насамперед є правовстановлювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 N 6/5), згідно якого до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, відносяться рішення судів.

Таким чином, відповідач-1, укладаючи спірний договір, був обізнаний про відсутність у нього права власності на спірне самочинне майно, однак, всупереч чинному законодавству, не попередив про це покупця.

У відповідності до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, провівши системний аналіз наданих суду документів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання договору купілі-продажу нежитлової будівлі недійсним.

Разом з тим, прокурор заявляв вимоги стосовно зобов’язання відповідача 1, знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8 літер Г, загальною площею 9.6 кв.м., за власний рахунок. В обґрунтування цих вимог прокурор посилався на положення статті 216 Цивільного кодексу України, якою передбачені правові наслідки недійсності правочину.

Суд вважає, що дані вимоги повинні бути залишені без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним все, що вони одержали на його виконання, а саме – майна та коштів, а не знесення спірної будівлі, як просить прокурор.

Згідно з роз’ясненнями, наданими Вищим господарським судом України в Інформаційному листі від 29 червня 2010 № 01-08/369 господарські суди у вирішенні спорів повинні застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони.

Також, як на правову підставу вимог про знесення самочинно побудованого об’єкту нерухомості, прокурор посилається на статтю 376 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідачем 1, будівництво спірної нежитлової будівлі було здійснено з порушенням статті 4 Закону України «Про архітектурну діяльність», та частини 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування», а саме - будівлю не було введено до експлуатації.

Відповідно до пункту 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є одна з ознак, передбачених у пункті 1 названої статті цього кодексу. Тому дія цієї статті не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються у законодавстві нерухомістю.

Відповідно до пункту 7 статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, вирішення господарським судом питання щодо зобов’язання сторони перебудувати або знести самовільно побудоване майно залежить від з’ясування таких обставин як встановлення факту самочинності будівництва, наявності доказів порушення норм та правил будівництва чи істотного відхилення від проекту, а також наявність заперечень власника земельної ділянки, на якій побудоване спірне майно.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В роз’ясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 року № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 статті 81 ГПК України можливо лише за наявності таких умов: витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Таким чином, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор та позивач на виклик суду до судових засідань, призначених на 07.07.2010р., позивач 13.07.2010р., 27.07. 2010р., не з'являлися, витребуваних судом документів та доказів не надали. При цьому, суд звертає увагу на те, що така явка у судове засідання визнавалась обов’язковою, а також прокурора та позивача було зобов’язано, зокрема, надати докази в обґрунтування вимог про знесення спірного майна.

Прокурор та представник позивача, в судовому засіданні, що відбулося 06.08.2010р., заявили, що витребувані судом документи надати не представляється можливим, у зв’язку з їх відсутністю. Та вважають, що документів, наданих до матеріалів справи в обґрунтування позовних вимог, достатньо для задоволення позову у повному обсязі.

Проте, суд не може погодитись з такою позицією прокурора та позивача, та вважає, що ненадання витребуваних судом доказів робить неможливим з’ясування у повній мірі обставин справи, надання оцінки правовому змісту заявлених позовних вимог, що у свою чергу унеможливлює розгляд справи по суті в цієї частині із прийняттям відповідного рішення.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з частиною пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач без поважних причин не подав витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору, господарський суд залишає позов без розгляду.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на відповідача, приватне підприємство фірму «Шарм» пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись статтями 49, 81, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі реєстраційний №3702 від 01 жовтня 2008 року, укладений між приватним підприємством фірма «Шарм» та фізичною особою-підприємцем Єрмаковим Володимиром Петровичем.

3.          Позов заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим в частині вимог про зобов’язання приватного підприємства фірми «Шарм» знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АР Крим, селеще Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8 літер Г, загальною площею 9.6 кв.м, за власний рахунок, залишити без розгляду.

4.          Стягнути з приватного підприємства фірми «Шарм» (98635, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1,3, ІПН 20710519) в дохід Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 85.00 грн. державного мита.

За згодою сторін у судовому засіданні 06.08.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського кодексу України та підписана 06.08.2010р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України, та набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.