Рішення № 10701092, 05.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

РІШЕННЯ

Іменем України

05.08.2010Справа №2-31/95-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 61а)

до відповідача – Фермерського господарства «Валентина» (96035, Красноперекопський район, с. Новопавлівка, вул. Набережна, 18а)

про розірвання договору та стягнення 107046,99грн.

Суддя А.В.Привалова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Могила Д.В., дов. у справі

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Конвалія» звернулось до господарського суду АРК з позовом до Фермерського господарства «Валентина» про розірвання договору №02-001/06-2009 від 02.06.2009р. та стягнення збитків в сумі 97880,23грн., а також просить стягнути судові витрати.

15.02.2010р. (вх№2051) до суду від представника позивача надійшла заява в порядку ст..22 ГПК України про зміну позовних вимог, якою представник, користуючись своїм правом, наданим довіреністю від 17.11.2009р., збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми збитків і просить суд розірвати договір №02-001/06-2009 від 02.06.2009р. та стягнути з відповідача 107046,99грн. збитків, а також судові витрати. Заява прийнята судом до розгляду.

Збільшені позовні вимоги мотивовані тим, що 02.06.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №02-001/06-2009, згідно якого відповідач зобов’язався поставити позивачу товар (пшеницю продовольчу, пшеницю фуражну або ячмінь фуражний) у строки та на умовах, зазначених у договорі. На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача передоплату у сумі 80000,00грн., але відповідач взяті на себе зобов’язання щодо поставки товару у встановлений договором строк не виконав, товар не поставив. На думку позивача, невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором є суттєвим порушенням його умов, що є підставою для розірвання договору відповідно до ст.651 ЦК України, а також є підставою для стягнення з відповідача спричинених збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди) в сумі 107046,99грн. від не реалізації ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» непоставленого відповідачем товару.

Ухвалою господарського суду АРК від 01.03.2010 за клопотанням позивача була призначена по справі судова економічна експертиза щодо розміру збитків позивача, у зв’язку з чим провадження у справі зупинялось.

Ухвалою господарського суду АРК від 26.07.2010 провадження по справі поновлено, у зв’язку з надходженням до суду висновку судової економічної експертизи, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.

Представник позивача у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, заявив усне клопотання про стягнення з відповідача витрат за проведення судової економічної експертизи, але документального підтвердження здійснених витрат суду не представив.

Відповідач явку свого представника у судові засідання жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив. Про день, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у позовній заяві, яка є адресою його державної реєстрації (а.с.46).

Відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України від 18.09.97р. №02-5/289 (із змінами та доповненнями в редакції від 29.12.2008р.) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, сторони вважаються повідомленими про час і місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Проте, відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання доказів та відзиву на позов. Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конвалія» (покупець) та Селянським фермерським господарством «Валентина» (продавець) був укладений договір №02-001/06-2009, за яким продавець зобов’язується поставити і передати у власність покупця за згодою сторін пшеницю продовольчу, пшеницю фуражну або ячмінь фуражний, в подальшому товар, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити товар на умовах цього договору.

Пунктами 1.2-1.4 договору сторони визначили, що ціна, за згодою сторін, з урахуванням часу повернення, встановлюється на момент передачі права власності на товар, включає в себе вартість товару на умовах франко елеватор ВАТ «Сакський КХП», враховуючи транспортування зерна автотранспортом продавця і можливі витрати за якістю (вологість, смітна домішка) зерна, що здається, на елеватор згідно з представленими реєстрами. Загальна сума договору складає: 80000,00грн.

Згідно пункту 2.1, 2.2 договору оплата за даною угодою здійснюється покупцем протягом 5 календарних днів, з моменту підписання цього договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що продавець зобов’язаний поставити товар на ВАТ «Сакський КХП» протягом 60-ти календарних днів з моменту укладення цього договору.

Пунктом 5.1 договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання його сторонами і до повного виконання сторонами зобов’язань.

Сторони не представили суду доказів припинення дії вказаного договору, зміни його умов або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, отже суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи договір №02-001/06-2009 від 02.06.2009 року є чинним саме в такій редакції.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу передоплату в сумі 80000,00грн., але відповідач взяті на себе зобов’язання щодо поставки товару у встановлений договором строк не виконав, товар не поставив, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом. На думку позивача, невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором є суттєвим порушенням його умов, що є підставою для розірвання договору відповідно до ст.651 ЦК України, а також є підставою для стягнення з відповідача спричинених збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди) в сумі 107046,99грн. від не реалізації непоставленого товару ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів».

Дослідивши обставини справі, оцінивши наявні у справі докази в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України та ст.712 Цивільного кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не витікає з характеру відношень сторін.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Укладений сторонами договір поставки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Недійсним у судовому порядку вказаний договір оренди не визнавався, доказів наявності таких обставин суду не надано.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в статті 526 Цивільного кодексу.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

В силу частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною третьою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу передбачено положеннями статті 665 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, у разі відмови продавця передати проданий товар.

Враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк не поставив товар на ВАТ «Сакський КХП», згідно акту звірки станом на 17.11.2009 визнав факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 80000,00грн. (а.с.12), у позивача виникло право відмовитися від договору оренди і вимагати його розірвання в односторонньому порядку.

При цьому, суд виходить з того, що право односторонньої відмови від договору прямо передбачено законом, і наведені приписи закону не вимагають від покупця надсилати продавцю попередження щодо такої відмови або отримати від нього згоду на розірвання договору.

Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору є обгрунтованими, засновані на законі, тому в цієї частині позов підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, спричиненої невиконанням договору, в розмірі 107046,99грн. позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

До розміру збитків у вигляді упущеної вигоди позивач згідно розрахунку включив суму попередньої оплати за договором в сумі 80000,00грн., а також суму доходів, які б позивач отримав, якщо б його право не було б порушено.

Підставою для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди позивач вказує на своє право, передбачене ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків в порядку ст.623 Цивільного кодексу України.

Проте, позивач помилково включив до суми збитків у вигляді упущеної вигоди суму 80000,00грн. сплаченої попередньої оплати за товар за договором №02-001/06-2009 від 02.06.2009.

Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач обрав способом захисту порушеного права, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Але попередня оплата товару не є збиткам (упущеною вигодою) в розумінні ст.ст.22, 623 Цивільного кодексу України.

Відтак, заявлена до стягнення сума попередньої оплати в сумі 80000,00грн. не може бути стягнута з відповідача як упущена вигода. Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом в порядку ст.693 ЦК України і вимагати повернення суми попередньої оплати, а також має право нарахувати проценти відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (збитків), причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, і вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок, за відсутністю якого збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01 квітня 1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» (в редакції рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 №04-5/239) Вищий господарський суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Статтею 225 Господарського кодексу України також встановлено, що особа, що вимагає відшкодування збитків повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір завданих збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. Крім того, згідно статті 226 Господарського кодексу України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у випадку, якщо вона була своєчасно попереджена іншою стороною про можливе невиконання нею зобов'язань і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього.

Згідно частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неотриманого прибутку (упущеної вигоди) враховуються заходи, здійснені кредитором для їх отримання.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Отже, на кредитора покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Також, при визначенні реальності неотриманих доходів повинні враховуватися заходи, зроблені кредитором для їх отримання.

ТОВ «Конвалія», пред'являючи свої вимоги щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, посилається на те, що 12.01.2009р уклало договір купівлі-продажу з ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» згідно якого ТОВ «Конвалія» продавало останньому зерно (в асортименті) (а.с.13). Також посилається на укладений 01.06.2009р з ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» договір про надання послуг зі зберігання зерна, за яким зерновий склад зобов’язаний прийняти на зберігання від ТОВ «Конвалія» зерно у кількості 20000,00 тон. (а.с.14).

Проте, позивачем не представлено суду достатніх та належних доказів того, що дійсно існувала реальна можливість отримання грошових сум за укладеним з СФГ «Валентина» договором №02-001/06-2009 від 02.06.2009.

З представленого позивачем договору купівлі-продажу від 12.02.2009, укладеного з ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» не вбачається, що він укладений з метою реалізації отриманого від СФГ «Валентина» зерна, поставка за яким продукції мала відбутися в серпні 2009, а також, що сума поставки мала б скласти відповідну суму. Відсутні будь-які характеристики товару (кількість, якість, асортимент зерна, тощо), які б дозволили дійти висновку що саме цей товар позивач мав би передати ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів», якщо б отримав його від відповідача.

Крім того, договір купівлі-продажу з ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» укладено позивачем значно раніше, ніж договір з відповідачем, що свідчить про самостійні договірні відносини за цими договорами незалежно від умов спірного договору.           

Посилання позивача на договір від 01.06.2009р з надання послуг ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів» по зберіганню зерна також не свідчить про недоодержання позивачем очікуваних доходів, оскільки позивачем не надано доказів, а умовами спірного договору не визначено що саме в кількості 20000,00 тон зерна позивач мав отримати товар від відповідача, якій потім передати на зберігання ВАТ «Сакський комбінат хлібопродуктів»

Крім того, позивачем не представлено жодних доказів сплати будь-яких штрафних санкцій за порушення зобов’язань щодо поставки продукції своїм контрагентам тощо.

Таким чином, позивачем не надано суду доказів безперечно підтверджуючих можливість отримання ним грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконане відповідачем.

При цьому, судом враховується, що позивач взагалі не навів суду які заходи ним приймались для отримання реального доходу за укладеним з відповідачем договором. Доказів, що за увесь час невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо поставки оплаченого товару ним приймались заходи для отримання реальних доходів суду не надано.

Теоретична ж можливість одержання прибутку не може бути належним доказом заподіяння збитків у вигляді упущеної вигоди.

Суд не може прийняти до уваги висновок проведеної в рамках цієї справи економічної експертизи №35/10 від 14.07.2010р., оскільки при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 107046,00 грн. експерт керувався розрахунком позивача та наданою ним інформацією про середню вартість купівлі зернових культур.

В доданому до позовної заяви розрахунку ТОВ «Конвалія» посилається на те, що середня вартість покупки ВАТ «Сакський КХП» зернових культур в серпні 2009 року складала 1095,76грн. за 1 т. зерна, а поставка відповідачем за договором №02-001/06-2009 від 02.06.2009 за період червень-липень 2009 року в середньому мала бути на 114,035т. зернових культур, але жодних доказів на підтвердження цього позивач не надав, як і доказів того, що саме в обсязі 114,035 тон зернових культур мав здійснити поставку відповідач за укладеним з позивачем договором, в той час коли загальна ціна договору складає лише 80000,00грн., а сам договір взагалі не містить обсягу зерна, якій мав бути поставлений позивачу.

При цьому, експерт зробив розрахунок виходячи з кількість зерна, яке могло б ТОВ «Конвалія» придбати у відповідача на 80000,00грн., яке за розрахунком експерта складає 97692 тони виходячи з середньої вартості купівлі зернових культур ВАТ «Сакський КХП» за червень-липень 2009 року - 818,93грн. за 1 тону закупки. Але з виставленого відповідачем рахунку №27 від 02.06.2009 (а.с.10) ціна за невизначену кількість зерна складається з урахуванням ПДВ, тобто вартість зерна складає 66666,67грн. плюс 13333,33грн. ПДВ. Проте експерт включив до неодержаного прибутку, який мав би отримати позивач від реалізації зерна, і суму податку на додану вартість, що не відповідає положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Слід зазначити, що неодержаний прибуток (упущена вигода) – це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

При цьому, важливе значення при вирішенні питання про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які особа могла б отримати за звичайних умов.

Згідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Але, у розумінні ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів 34 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з обсягу доказів, які були надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено складу цивільного правопорушення, що виключає застосування відповідальності до відповідача у вигляді стягнення збитків (упущеної вигоди).

Всупереч вимогам ст.33 ГПК України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння збитків у вигляді упущеної вигоди, не довів причинного зв’язку між невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором та спричиненими збитками, а також достовірності (реальності) тих доходів, які позивач міг би отримати за звичайних умов, тобто що ці доходи (вигода) не являються абстрактними, а дійсно були б отримані у випадку неналежного виконання боржником своїх зобов’язань.

Таким чином, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

З огляду на викладене суд не має підстав для задоволення позову в цієї частині з огляду на недоведеність позивачем наявності в діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Враховуючи встановлені обставини та приписи викладених вище норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Конвалія» підлягають задоволенню частково, в частині розірвання договору. В іншій частині у стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 107046,99грн. у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним вимогам. Витрати за проведення судової експертизи покладаються на позивача з огляду на відмову в позові в цій частині.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Відповідно до ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України рішення оформлено і підписано 06.08.2010.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір №02-001/06-2009 від 02.06.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конвалія» та Селянським фермерським господарством «Валентина».

3.          В частині стягнення 107046,99грн. збитків у вигляді упущеної вигоди у задоволенні позову відмовити.

4.          Стягнути з Сільськогосподарського фермерського господарства «Валентина» (96035, Красноперекопський район, с. Новопавлівка, вул. Набережна, 18а; ЄДРПОУ 22279126; р/р 26005132056 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія» (95022, м. Сімферополь, вул. Глінки, 61а; ЄДРПОУ 33077227; р/р 26006047051 в ВАТ «Сведбанк» м. Сімферополь, МФО 300164) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.