Постанова № 10689314, 15.01.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

21 січня 2009 року Справа № 5020-3/150                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача:          Южанінової Тетяни Вікторівни, довіреність № б/н від 06.10.08, приватне підприємство "Рябушка";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Мірідіс";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 27.11.2008 у справі №5020-3/150

за позовом           приватного підприємства "Рябушка" (вул. Федорівська 53-36,Севастополь,99053); (м. Севастополь, вул. Лоцьманська, 3, кв. 51, 99040)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" (вул. Н. Островської, 14а-34, м. Севастополь, 99011); (99058, м. Севастополь, вул. Пролетарська, 21, кв. 18)

про стягнення заборгованості за Договором № 20 від 26.12.2007 в сумі 48367,77 грн.: основний борг в сумі 32653,40 грн., 3% річних - 1106,06 грн., індекс інфляції - 8607,30 грн., пеня - 6001,01 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27.11.208 у справі № 5020-3/150 позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Мірідіс” на користь приватного підприємства „Рябушка” основний борг в розмірі 32653,40 грн., 3% річних - 1106,06 грн., індекс інфляції - 8607,30 грн., пеню - 6001,01 грн., державне мито в сумі 549,70 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

В основу рішення головним чином були покладені загальні норми господарського та цивільного права, а саме норми статті 193 Господарського кодексу України та положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які регулюють договірні зобов’язальні правовідносини сторін, а також положення статей 230, 232 Господарського кодексу України та статей 546, 549, 625 Цивільного кодексу України, які передбачають відповідальність боржника у вигляді пені та встановлюють розмір компенсації за понесені збитки (індекс інфляції і 3 % річних).

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідач посилається на те, що суд неправильно застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, тому що цією нормою передбачений розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника лише у випадку, якщо інше не зазначено у договорі. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" наводить зміст пункту 7.2. договору постачання № 20 і вважає, що сторони узгодили відповідальність замовника саме в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав суду відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду міста Севастополя законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

Відповідач у судове засідання не з'явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2007 між приватним підприємством "Рябушка" (Постачальник) і товариством з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" (Замовник) укладено Договір постачання № 20, згідно з яким Постачальник зобов'язаний постачати Замовнику продукти харчування, а Замовник прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Пунктом 5.2.1. Договору передбачені умови оплати: здійснюється 100 % передоплата товару Замовником у формі безготівкового розрахунку протягом 1-го банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури від представника Постачальника, не враховуючі дня його отримання. Фактом оплати є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 208137,18 грн. за розрахунковими накладними: № 1-00000013 від 04.01.2008 на суму 6336,01 грн.; № 1-00000023 від 08.01.2008 на суму 2336,41 грн.; № 1-00000043 від 10.01.2008 на суму 8715,05 грн.; № 1-00000042 від 10.01.2008 на суму 7787,84 грн.; № 1-00000069 від 15.01.2008 на суму 4017,22 грн.; № 1-00000072 від 15.01.2008 на суму 5239,03 грн.; № 1-00000083 від 17.01.2008 на суму 6262,23 грн.; № 1-00000085 від 17.01.2008 на суму 14166,48 грн.; № 1-00000109 від 21.01.2008 на суму 4437,43 грн.; № 1-00000112 від 22.01.2008 на суму 1274,41 грн.; № 1-00000127 від 24.01.2008 на суму 6337,43 грн.; № 1-00000129 від 24.01.2008 на суму 13882,07 грн.; № 1-00000156 від 28.01.2008 на суму 12324,86 грн.; № 1-00000164 від 29.01.2008 на суму 205,20 грн.; № 1-00000172 від 31.01.2008 на суму 8458,32 грн.; № 1-00000176 від 31.01.2008 на суму 13 845,73 грн.; № 1-00000197 від 04.02.2008 на суму 6 473,92 грн.; № 1-00000222 від 07.02.2008 на суму 7 568,72 грн.; № 1-00000225 від 07.02.2008 на суму 13 427,04 грн.; № 1-00000242 від 11.02.2008 на суму 3 463,51 грн.; № 1-00000254 від 14.02.2008 на суму 8 911,43 грн.; № 1-00000259 від 14.02.2008 на суму 7 532,44 грн.; № 1-00000282 від 18.02.2008 на суму 1231,20 грн.; № 1-00000294 від 21.02.2008 на суму 410,40 грн.; № 1-00000299 від 21.02.2008 на суму 2462,40 грн.; № 1-00000306 від 22.02.2008 на суму 15015,00 грн.; № 1-00000330 від 26.02.2008 на суму 6465,60 грн.; № 1-00000347 від 28.02.2008 на суму 4377,00 грн.; № 1-00000348 від 28.02.2008 на суму 5305,80 грн.; -№ 1-00000611 від 11.04.2008 на суму 9867,00 грн. (том 1, а. с.45-59).

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 175483,78 грн., що підтверджується банківськими виписками: № 1-00000008 від 16.01.2008 на суму 17387,47 грн.; № 1-00000012 від 22.01.2008 на суму 13026,87 грн.; № 1-00000017 від 29.01.2008 на суму 24445,93 грн.; № 1-00000021 від 04.02.2008 на суму 25931,34 грн.; № 1-00000024 від 16.01.2008 на суму 8458,32 грн.; № 1-00000027 від 12.02.2008 на суму 4530,06 грн.; № 1-00000033 від 22.02.2008 на суму 21845,73 грн.; № 1-00000039 від 26.02.2008 на суму 10000,00 грн.; № 1-00000043 від 29.02.2008 на суму 9900,96 грн.; № 1-00000052 від 14.03.2008 на суму 5000,00 грн.; № 1-00000057 від 19.03.2008 на суму 9725,83 грн.; № 1-00000073 від 10.04.2008 на суму 12011,43 грн.; № 1-00000093 від 13.05.2008 на суму 2432,44 грн.; № 1-00000110 від 06.06.2008 на суму 2410,40 грн.; № 1-00000115 від 13.06.2008 на суму 4377,00 грн.; № 1-00000170 від 03.09.2008 на суму 2000,00 грн.; № 1-00000183 від 22.09.2008 на суму 1000,00 грн.; № 1-00000187 від 26.09.2008 на суму 1 000,00 грн. (том 1, а. с.67-84).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків від 10.06.2008 (том 1, а. с.14) за відповідачем рахується заборгованість в сумі 41030,40 грн.

Обставини справи також свідчать про те, що після 10.06.2008 товариство з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" здійснило платежі на користь приватного підприємства „Рябушка” в розмірі 8377,00 грн.

Вищенаведені обставини справи перевірені апеляційною інстанцією в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України в повному обсязі, підтверджуються матеріалами справи та сторонами по суті не заперечуються. Більш того, у матеріалах справи є відзив на позовну заяву боржника, в якому відповідач визнає заборгованість у розмірі 32653,40 грн.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позову в частині вимог про стягнення основної суми боргу та стягнув 32653,40 грн. заборгованості.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України також передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за недотримання строків оплати товару згідно з п. 3 та п. 5.2 цього договору, Замовник сплачує Постачальнику неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано звернув увагу у даному випадку на положення пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, якими передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок суми пені, здійснений місцевим судом, який вказує на недоврахування позивачем суми пені у розмірі 401,56 грн., судова колегія вважає його вірним та обґрунтованим нормами чинного законодавства. Таким чином, пеня в сумі 6001,01 грн. за період з 13.04.2008 по 13.10.2008 також підлягає стягненню з боржника.

Щодо вимог в частині стягнення 3 відсотків річних та сумою, що виникла у зв’язку із індексом інфляцією, апеляційна інстанція вважає необхідним зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, норма щодо встановлення обов'язку боржника сплатити на користь кредитора 3% річних від простроченої суми кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Перевіривши розрахунок суми вимог про стягнення 3% річних, а також інфляційних втрат, колегія суддів вважає його вірним та повністю обґрунтованим нормами матеріального права.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки у пункті 7.2. договору постачання № 20 сторони узгодили іншу відповідальність замовника - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, колегією суддів вважаються хибними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов’язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншої стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй повинні належати, у зв’язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

Господарський суд міста Севастополя вірно звернув увагу на Інформаційний лист Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005, в якому суд виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв’язку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 „Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України”).

Таким чином, вбачається, що у пункті 7.2. договору сторони передбачили відповідальність сторони у вигляді неустойки (пені), а не компенсацію (індекс інфляції або відсотки річних) в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, нараховані позивачем індекс інфляції в розмірі 8607,30 грн. і 3% річних в розмірі 1106,06 грн. є обґрунтованими, перевірені апеляційною інстанцією і також підлягають стягненню.

Проте, рішення господарського суду міста Севастополя не можна визнати правомірним у повному обсязі, оскільки воно прийнято з порушенням норм процесуального права.

Так, суд задовольнив вимоги позивача та стягнув із відповідача також судові витрати, які складаються із суми державного мита та витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу. Однак, судом не були дотримані у повному обсязі положення статті 49 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають пропорційність розміру відшкодованого державного мита загальній сумі задоволених вимог.

Суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача суму державного мита у тому розмірі, який був сплачений позивачем при зверненні із позовом до суду та необґрунтовано залишив поза увагою факт зменшення приватним підприємством "Рябушка" розміру позовних вимог під час провадження у справі. Відповідно до останнього клопотання позивача, його грошові вимоги становили 48367,77 грн. Саме цю суму суд вирішив стягнути із відповідача. За таких обставин, розмір державного мита, яке повинно бути сплачено позивачем та отримано державним бюджетом згідно із положеннями п. п. а) п. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” становить 483,68 грн. Сплата позивачем більшої суми при зверненні із позовом до суду не впливає на розмір державного мита, яке повинно бути йому відшкодовано з відповідача при вирішенні спору по суті, оскільки процесуальним законодавством надано право позивачеві уточнювати позовні вимоги шляхом зменшення суми грошових вимог і, фактично, змінювати ціну позову (стаття 55 Господарського процесуального кодексу України). Такі обставини свідчать про те, що вимога про стягнення суми, яка є різницею між первісною сумою грошових вимог і останньою (6602,54 грн. = 54970,31 грн. –48367,77 грн.) не була предметом розгляду в суді першої інстанції й відносно цієї суми судом не приймалося рішення.

Пунктом 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” передбачено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Отже, в розумінні зазначеної норми, зайве сплачене державне мито у розмірі 66,02 грн. (549,70 грн. –483,68 грн.) підлягає поверненню позивачу.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя прийнято з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає зміні в частині розміру стягнення державного мита.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 27.11.2008 у справі №5020-3/150 змінити, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції.

"1) Позов задовольнити.

2) Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мірідіс" (99058, м. Севастополь, вул. Пролетарська, 21, кв. 18; ідентифікаційний код 31682896, р/р 6083733866001 в СФ "Приватбанк", МФО 324935) на користь приватного підприємства „Рябушка” (99053, м. Севастополь, вул. Федоровська. 53, кв. 36, ідентифікаційний код 31331453, р/р 2600801883928 в ВАТ „Укрексімбанк” м. Севастополя, МФО 384986) основний борг в розмірі 32653,40 грн., 3% річних - 1106,06 грн., індекс інфляції - 8607,30 грн., пеню - 6001,01 грн., державне мито в сумі 483,68 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн."

3) Повернути приватному підприємству „Рябушка” (99053, м. Севастополь, вул. Федоровська. 53, кв. 36, ідентифікаційний код 31331453, р/р 2600801883928 в ВАТ „Укрексімбанк” м. Севастополя, МФО 384986) із Державного бюджету України 66,02 грн. зайве сплаченого державного мита.”

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя                                                  

Судді