Рішення № 10688869, 27.07.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2009 р. Справа № 57/111-09

вх. № 3897/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Карасава О.П., дов. від 08.01.2009 року;

представника першого відповідача - ОСОБА_1, дов. від 27.05.2008 року;

представника другого відповідача - ОСОБА_1, дов. від 27.05.2008 року;

представника третього відповідача - ОСОБА_1, дов. від 27.05.2008 року;

розглянувши справу за позовом ДП "Адідас-Україна", м. Харків

до

1-го відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

2-го відповідача - Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_4, м. Харків

3-го відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Харків

про стягнення 107402,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Дочірнє підприємство „Адідас-Україна”, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з першого відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 грошові кошті в розмірі 35800,91 грн.; другого відповідача - Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_4 грошові кошті в розмірі 35800,91 грн.; третього відповідача - Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_5 грошові кошті в розмір 35800,91 грн. та просить суд покласти на відповідачів судові витрати солідарно.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 травня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09 червня 2009 року о 10:20 год.

В судовому засіданні 09 червня 2009 року оголошувалась перерва до 23 червня 2009 року; в судовому засіданні 23 червня 2009 року оголошувалась перерва до 02 липня 2009 року; в судовому засіданні 02 липня 2009 року оголошувалась перерва до 15 липня 2009 року.

У призначене судове засідання 15 липня 2009року представник позивача не зявився, але через канцелярію господарського суду Харківської області надав клопотання (вх. № 7736 від 14.07.2009 року), в якому посилаючись на неможливість прийняти участь у даному судовому засіданні, просить суд відкласти розгляд справи та продовжити строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку.

У судовому засіданні представник відповідачів заперечував проти позову, просив суд повністю відмовити в його задоволенні, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 15 липня 2009року представник відповідачів проти клопотання позивача про продовження строку розгляду даного спору поза межами двомісячного строку, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України не заперечував та підтримав його в наданому до господарського суду Харківської області клопотанні (вх. № 7816 від 14.07.2009року).

Суд, розглянувши узгоджене з відповідачем клопотання про продовження строку розгляду справи, вважає його обґрунтованим і задовольняє його та продовжує строк розгляду справи № 57/111-09 за межами строку, встановленого частиною 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін.

Враховуючи вищевикладене, а також необхідність витребування додаткових документів, які мають суттєве значення для повного, всебічного та обєктивного дослідження усіх матеріалів справи та фактичних обставин спору, а також заявлене клопотання позивача про відкладення розгляду справи, приймаючи до уваги принцип змагальності сторін та те, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд відклав розгляд справи на 27.07.2009 р.

16 липня 2009 року через канцелярію господарського суду Харківської області позивачем надані в порядку ст. 22 ГПК України уточнення до позовної заяви (вх. № 18635), з яких вбачається зменшення позовних вимог, а саме, позивач просить стягнути з кожного відповідача по 21252,00 грн. заборгованості.

Розглянувши надані позивачем уточнення та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

В судовому засіданні 27.07.2009 р. представник позивача в обґрунтування своїх позовних вимог з наданими уточненнями зазначив, що між позивачем та відповідачами було укладено Договори оренди нежитлових приміщень б/н від 25.07.2005 року, 26.07.2005 року, 27.07.2005 р., 28.07.2005 р. та 29.07.2005 р. Позивач прийняв приміщення у користування 01 серпня 2005 року за Актом прийому-передачі приміщення. 02 лютого 2007 р. між позивачем та відповідачами укладено Додаткові угоди про розірвання вищезазначених Договорів оренди, відповідно до яких позивач звільнив приміщення 06.02.2007 р., про що сторони склали акт здачі-приймання приміщення. Виконуючи свої зобовязання за договором оренди нежитлових приміщень б/н від 25.07.2005 року (далі договір від 25.07.2005 року) позивач сплачував на користь відповідачів орендну плату у розмірі встановлену договором від 25.07.2005 року. 03 серпня 2005 року на підставі платіжних доручень № 21, 23, 47 позивач сплатив на поточні рахунки відповідачів гарантійний платіж у розмірі 63630 грн. Вказаний гарантійний платіж відповідно до п .3.7. Договору від 25.07.2005 року був використаний для погашення орендної плати за останній місяць оренди, тобто за липень 2006 року. Цей факт був встановлений рішення господарського суду Харківської області у справі № 27/94-08 (суддя Мамалуй О.О.), яке на момент розгляду справи набрало законної сили. Крім того, позивач 07 липня 2009 року на підставі п. 3.2 Договору від 25.07.2005 року сплатив відповідачам орендну плату у розмірі 63756,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2639, 2640, 2641.

Позивач також стверджує, що двічі сплатив відповідачам орендну плату за останній місяць дії договору від 25.07.2005 року: перший раз гарантійним платежем у розмірі 63630 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 21, 23, 47, другий раз авансовим платежем у розмірі 63756,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2639, 2640, 2641.

Позивач вважає, що відповідачі набули авансовий платіж у розмірі 63756,00 грн. без достатньої правової підстави, а тому в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути грошові кошти.

Заслухавши представника позивача, розглянувши його заяву про уточнення позовних вимоги, суд відповідно до ст..22 ГПК України, вважає за необхідне прийняти надані уточнення позовній заяви та розгляд справи продовжено з їх урахуванням .

Представник відповідачів у судовому засіданні заперечує проти позовних вимог ДП «Адідас-Україна» вважає, що гарантійний платіж було використано як орендну плату за останній місяць договору від 25.07.2005 року, а тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем - Дочірнім підприємством „Адідас - Україна” та відповідачами Фізичними особами підприємцями ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладені договори оренди нежитлових приміщень: договір оренди нежитлових приміщень б/н від 25.07.2005 року строком з 01.08.2005 року до 30.07.2006 року; договір оренди нежитлових приміщень б/н від 26.07.2005 р. строком з 31.07.2006 року до 29.07.2007 року; договір оренди нежитлових приміщень б/н від 27.07.2005 р. строком з 30.07.2007 до 27.07.2008 року; договір оренди нежитлових приміщень б/н від 28.07.2005 р. строком з 28.07.2009 року до 26.07.2009 року; договір оренди нежитлових приміщень б/н від та 29.07.2005 р. строком з 27.07.2009 року до 25.07.2010 року. (далі - договори оренди), відповідно до умов яких відповідачі передали, а позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення торгового залу магазину загальною площею 230 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 63.

Факт приймання позивачем орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі приміщення відповідно до Договору оренди нежитлових приміщень від 25 липня 2005 року, підписаного сторонами 01.07.2002 року.

Відповідно до пунктів 3.1.1 зазначених договорів оренди сторони визначили розмір орендної плати, яка без урахування ПДВ становить суму еквівалентну 12600,00 доларів США, зараховується та сплачується орендодавцям (відповідачам), пропорційно рівними частинами у сумі 4200 доларів США без ПДВ.

Пунктами 3.1.3, 3.6 договорів оренди встановлено, що орендна плата не включає вартість водо тепло - та енергопостачання приміщень, освітлення місць загального користування, обслуговування систем інженерного, силового, освітлювального обладнання, орендар (позивач) повинен на протязі 30 робочих днів самостійно укласти відповідні угоди з комунальними службами міста про надання таких послуг, а орендодавці (відповідачі) повинні надати відповідні листи-згоди, окрім цього орендар (позивач) щомісячно сплачує вартість міських та міжнародних телефонних переговорів, зроблених з телефонних номерів, наданих для використання орендодавцями (відповідачами), на період дії договору які тимчасово оформлюються на орендаря (позивача), про що орендодавці (відповідачі) надають відповідні листи оператору.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 договорів оренди сторони встановили, що орендна плата буде виплачуватися орендарем (позивачем) у вигляді авансових платежів до 10 числа поточного місяця відповідно до виставлених не пізніше 5 числа кожного місяця орендодавцями (відповідачами) рахунками, за якими виконується оплата, орендна плата буде враховуватись та виплачуватись починаючи з моменту передачі приміщень за актом приймання передачі приміщень за актом прийому-передачі, а перший авансовий внесок сплачено орендарем (позивачем) відповідно до пункту 3.2 договорів.

Відповідно до п. 3.7. договору оренди від 25.07.2005 року, орендар (позивач) зобовязується сплатити орендодавцям протягом десяти банківських днів з моменту укладення цього договору гарантійний платіж у розмірі орендної плати за один місяць. Вказаний гарантійний платіж може бути використаний Орендарем для погашення орендної плати за останній місяць оренди.

Відповідно до п. 2.1. договору від 25.07.2005 року приміщення передаються в оренду на строк 364 дні з 01.08.2005 року по 30.07.2006 року.

Тобто, останнім місяцем дії договору оренди від 25.07.2005 року є липень 2006 року.

Тому, позивачем на виконання умов договору від 25.07.2005 р. сплачено гарантійний платіж на суму 63630,00 грн., який було перераховано позивачем на рахунки відповідачів за платіжними дорученнями № 21, 23, 47 від 03 серпня 2005 року, копії яких є в матеріалах справи та зараховані як плата за оренду приміщення за липень 2006 року.

Відповідно до п.2.1 договору від 26.07.2005 р. приміщення передаються в оренду на строк 364 дні з 31.07.2006 р. по 29.07.2007 р.

Зазначені договори оренди були розірвані додатковими угодами про розірвання договору оренди, підписаними сторонами 02 лютого 2007 року.

Факт повернення орендованих позивачем приміщень підтверджується Актом здачі приймання Приміщення відповідно до Договору оренди нежитлових приміщень від 26 липня 2005 року, підписаного сторонами 06.02.2007 року та не спростований сторонами у судових засіданнях.

Отже, позивач вважає, що оскільки гарантійний платіж було використано як орендну плату за останній місяць за договором від 25.07.2005 року, то авансовий платіж, який було сплачено у останньому місяці дії договору від 25.07.2005 року у розмірі 63756,00 гривень відповідачами було отримано без достатньої правової підстави, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст..526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, .

Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне зобовязання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно статті 202 Господарського кодексу України та ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.

Статтею 204 Господарського кодексу передбачено, що господарське зобов'язання може бути припинено за згодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами у судових засіданнях, 02 лютого 2007 р. між позивачем та відповідачами укладено додаткові угоди про розірвання Договорів оренди. Відповідно до цих додаткових угод, позивач звільнив приміщення 06.02.2007 року, про що сторони склали Акт здачі-приймання приміщення.

Правовідносини між позивачем та відповідачами в період з 01.08.2005 року до 30.07.2006 року регулювалися договором оренди нежитлових приміщень б/н від 25.07.2005 року (далі - договір від 25.07.2005 року).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено уповноваженими представниками сторін, позивач та відповідачі належним чином виконували умови договору від 25.07.2005 р. та від 26.07.2005 р., а саме відповідачі належним чином передали в оренду позивачу приміщення, що підтверджується актами приймання передачі спірного приміщення від 01.08.2005 р. та від 06.02.2007 р., а позивач також належним чином виконав своє зобовязання щодо оплати орендної плати за кожний місяць оренди цього приміщення, що підтверджується наданими до справи платіжними дорученнями та не заперечується відповідачами.

Таким чином, відповідачі з 01 серпня 2005 р. по 30 липня 2006 р. кожного місяця один раз виконували своє зобовязання щодо передачі позивачу в оренду спірного приміщення.

Однак, позивач, на виконання умов зазначеного договору оренди від 25.07.2005 року перерахував на поточні рахунки відповідачів гарантійний платіж у сумі 63630,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 21, 23, 47 від 03 серпня 2005 року, копії яких є в матеріалах справи, який зарахований відповідно умов договору від 25.07.2005 р. за липень 2006 р.

Крім того, як свідчать надані платіжні доручення № 2639, № 2640 та № 2641 від 07.07.2006 р. позивач ще раз здійснив оплату за липень 2006 р., таким чином двічі виконавши зобовязання по оплаті за оренду приміщення за липень 2006 р., що свідчить про подвійне отримання відповідачами орендної плати за липень 2006 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 липня 2008 року по справі № 27/94-08 (суддя Мамалуй О.О.), яке набрало законної сили, встановлено, що договір оренди від 25.07.2005 року сторонами було виконано повністю та гарантійний платіж було використано як орендну плату за останній місяць.

Відповідно до ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, судом (суддя Мамалуй О.О.) підтверджено зарахування гарантійного платежу, сплаченого позивачем за оренду приміщення за липень 2006 р. , з чим погоджується суд.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст..387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що позивачем доведено суду та підтверджено належними доказами здійснення подвійної оплати за договором від 25.07.2005 р. за липень 2006 р., в той час, коли відповідачі в липні місяці один раз виконали своє зобовязання щодо надання в оренду позивачу приміщення , суд вважає позовні вимоги позивача правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд не погоджується з посиланням відповідачів на п.4 ст.653 Цивільного кодексу України, в якому зазначено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, оскільки позивач просить повернути те, що було виконано ним не за зобовязанням за договором від 25.07.2006 року, а перераховано ним двічі за вже виконане зобовязання.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів .

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,55, 124, 129 Конституції України,статями 6, 15,16, 387, 509, 525, 526, 610, 612, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, статями 173, 173, 204, 283, 284, 285, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву позивача про уточнення до позовної заяви (вх. № 18635 від 16.07.2009 р.).

Позовні вимоги задовльнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в ХОД АКБ «УкрСиббанк» , МФО 351641) на користь Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» (код 24251899, м.Київ, вул..Інститутська, 29, р/р № 260010000240000 в АТ «Каліон Банк Україна», МФО 300379) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 21252,00 грн., 212,52 грн. держмита та 104,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 дентифікаційний код НОМЕР_2, р/р НОМЕР_4 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 351641) на користь Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» (код 24251899, м.Київ, вул..Інститутська, 29, р/р № 260010000240000 в АТ «Каліон Банк Україна», МФО 300379) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 21252,00 грн., 212,52 грн. держмита та 104,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_3 р/р НОМЕР_5 в ХФ АКБІ «УкрСиббанк», МФО 351641) на користь Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» (код 24251899, м.Київ, вул..Інститутська, 29, р/р № 260010000240000 в АТ «Каліон Банк Україна», МФО 300379) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 21252,00 грн., 212,52 грн. держмита та 104,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя

справа № 57/111-09

Повний текст рішення підписано 03.08.2009 року