Рішення № 106799682, 04.10.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2022Справа № 902/145/22

За позовом Фізичної особи Квітчук Ольги Леонтіївни

до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діва-Агролан»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рояр Люві Фінанс»

про визнання недійсним договору застави та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Дяченко Я.А.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явилися;

від відповідача Награбовський О.В. ;

від третьої особи-1 не з`явилися;

від третьої особи-2 не з`явилися;

від третьої особи-3 не з`явилися.

В судовому засіданні 04.10.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника відповідача, що повне рішення буде складено 18.10.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа Квітчук Ольга Леонтіївна звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" про визнання недійсним договору застави та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 13.04.2022 року справу № 902/145/22 за позовом Фізичної особи Квітчук Ольги Леонтіївни до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд" про визнання недійсним договору застави та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 року апеляційну скаргу фізичної особи Квітчук Ольги Леонтіївни на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 13.04.2022 року у справі № 902/145/22 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 13.04.2022 року у справі № 902/145/22 - без змін.

29 червня 2022 року матеріали справи № 902/145/22 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2022 року матеріали справи передано на розгляд судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 року прийнято справу № 902/145/22 до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.08.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діва-Агролан», та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рояр Люві Фінанс», підготовче засідання відкладено на 13.09.2022 року.

В підготовчому засіданні 13.09.2022 року судом було розглянуте клопотання позивача про об`єднання справ № 902/145/22 та № 902/149/22 в одне провадження. Вказане клопотання судом було відхилене, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 24.11.2020 року, з підстав його необґрунтованості, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

За приписами частини другої цієї норми, суд з урахуванням наведених вище положень частини першої може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Суд наголошує, що дії суду щодо об`єднання справ в одне провадження є правом суду, а не його обов`язком.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд звертає увагу, що підставами виникнення спору у вказаних справах є різні договори застави частки у статутному капіталі товариства.

Водночас, ідентичність оформлення доказів, що мають бути подані до суду під час розгляду даних справ, не свідчить про їх тотожність.

Оскільки в розумінні ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України дані справи не можуть вважатись пов`язаними підставою виникнення або поданими доказами, то з урахуванням частини першої вказаної статті відсутні підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 173 ГПК України.

Врахувавши викладене, суд дійшов висновку, що сумісний розгляд справ № 902/145/22 та № 902/149/22 в одному провадженні значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті.

Отже, вказане клопотання задоволенню не підлягає, з підстав його необґрунтованості, в аспекті ст. 173 ГПК України.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 13.09.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 902/145/22 до судового розгляду по суті на 04.10.2022 року.

В судовому засіданні 04.10.2022 року представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у позові в повному обсязі.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання 04.10.2022 року не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2021 року між Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" (надалі - відповідач, заставодержатель) та громадянкою України Квітчук Ольгою Леонтіївною (надалі - позивач, заставодавець) укладено договір застави № КІЕ-ЧСК-10395/2 (частки у статутному капіталі товариства), відповідно до п. 1.1. якого, заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу належну заставодавцю частку у статутному капіталі та пов`язані з нею корпоративні (майнові) права, зазначені в ст. 2 договору.

Договір застави посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1052.

За умовами п. 1.2. договору заставою забезпечується виконання зобов`язань боржника/ків перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору № КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року (з урахуванням додаткових угод до нього та договорів про внесення змін та доповнень), боржником за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діва-Агролан».

Відповідно до п. 2.1. договору предметом застави є належна заставодавцю частка у статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд" номінальною вартістю 773 827,00 грн., та належні заставодавцю корпоративні (майнові) права, які випливають з права власності заставодавця на вищевказану частку у статутному капіталі Товариства.

В п. 4.1.4. договору визначено, що заставодавець має усі повноваження на укладення договору стосовно предмету застави. Укладення договору не суперечить закону, жодному судовому рішенню чи будь-якому акту будь-якого державного чи недержавного органу, жодному договору заставодавця з третіми особами. На предмет застави може бути звернено стягнення і предмет застави може бути реалізований для задоволення вимог заставодержателя.

Згідно з п. 6.2.1. договору у разі прийняття рішення заставодержателем про звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язаний надіслати заставодавцю та іншим зареєстрованим обтяжувачам, якщо такі будуть встановлені, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання згідно вимог законодавства. Якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язання, забезпечене заставою згідно з договором, залишилось невиконаним, заставодавець зобов`язаний забезпечити передачу заставодержателю документів, що підтверджують наявність предмету застави, а саме: установчих документів Товариства, печаток та штампів, бухгалтерської та податкової звітності за останні 3 роки, документів кадрового діловодства Товариства. У випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави. основне зобов`язання не буде виконане в повному обсязі, то на 31 (тридцять перший) календарний день до заставодержателя переходить право власності на предмет застави відповідно до Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства (під відкладальною обставиною). Справжність підписів на Акті засвідчується нотаріально. Акт укладається одночасно з договором у чотирьох примірниках (два - для заставодержателя, один - для заставодавця та один - для нотаріуса). На підставі Акту відбувається державна реєстрація заставодержателя як учасника Товариства згідно законодавства України.

24.09.2021 року заставодавець передав, а заставодержатель прийняв у власність належну заставодавцю частку у статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд", номінальною вартістю 773 827,00 грн., та належні заставодавцю корпоративні (майнові) права, які випливають з права власності заставодавця на вищевказану частку у статутному капіталі Товариства, про що сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства.

Справжність підписів сторін на Акті засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С. та зареєстровано у реєстрі за № 1054, 1055.

У пункті 2 Акту зазначено, що він укладений під відкладальною обставиною. Під відкладальною обставиною, з настанням якої до заставодержателя переходить право власності на предмет застави, сторони розуміють невиконання основного зобов`язання в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави заставодержателем. При цьому, в разі невиконання основного зобов`язання в повному обсязі, на 31 (тридцять перший) календарний день з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави заставодержателем до заставодержателя переходить право власності на предмет застави відповідно до цього Акту. Перехід права власності на предмет застави згідно п. 2 цього Акту є підставою для державної реєстрації заставодержателя як учасника Товариства згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань» (п. 3 Акту).

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений договір застави частки в статутному капіталі товариства в редакції п. 6.2.1. цього договору та Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства до нього суперечать вимогам статей 26, 27, 28, 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року; постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 439/212/14-ц, постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від 04.07.2018 року у справі № 462/4611/13-ц.

Як вбачається із заявлених вимог, предметом позову у вказаній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору застави та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі.

Позивач, як на підставу для визнання недійсним договору та акту приймання-передачі частки в статутному капіталі відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, посилається на те, укладення договору застави було здійснено з порушенням норм чинного законодавства та суттєвого заниження вартості заставного майна, оскільки відповідач не провів належним чином оцінку заставного майна, а оцінив його в сумі згідно номінальної вартості частки в статутному капіталі ТОВ "САТ. Сервіс Агро Трейд". Позивач також вказує, що укладення акту приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства фактично означає набуття права власності на корпоративні права товариства, а в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу та розміри часток у статутному капіталі та склад учасників товариства.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 574 ЦК України).

Частиною 2 ст. 190 Цивільного кодексу України встановлено, що майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення(ч. 1 ст. 576 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 12 Закону України "Про заставу").

Як вже зазначалося судом вище, 24.09.2021 року між громадянкою України Квітчук Ольгою Леонтіївною , як заставодавцем, та відповідачем, як заставодержателем, було укладено договір застави № КІЕ-ЧСК-10395/2 (частки у статутному капіталі товариства), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 1052, предметом якого є передача заставодавцем в заставу заставодержателю належної заставодавцю частки у статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд" номінальною вартістю 773 827,00 грн., та належні заставодавцю корпоративні (майнові) права, які випливають з права власності заставодавця на вищевказану частку у статутному капіталі Товариства.

Договір застави № КІЕ-ЧСК-10395/2 (частки у статутному капіталі товариства) від 24.09.2021 року укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Діва-Агролан» перед заставодержателем за кредитним договором № КІЕ-ТФ-10395 від 06.10.2020 року (з урахуванням додаткових угод до нього та договорів про внесення змін та доповнень).

За змістом п. 4.1.4. договору заставодавець має усі повноваження на укладення договору стосовно предмету застави. Укладення договору не суперечить закону, жодному судовому рішенню чи будь-якому акту будь-якого державного чи недержавного органу, жодному договору заставодавця з третіми особами. На предмет застави може бути звернено стягнення і предмет застави може бути реалізований для задоволення вимог заставодержателя.

Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що у разі прийняття рішення заставодержателем про звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язаний надіслати заставодавцю та іншим зареєстрованим обтяжувачам, якщо такі будуть встановлені, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання згідно вимог законодавства. Якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язання, забезпечене заставою згідно з договором, залишилось невиконаним, заставодавець зобов`язаний забезпечити передачу заставодержателю документів, що підтверджують наявність предмету застави, а саме: установчих документів Товариства, печаток та штампів, бухгалтерської та податкової звітності за останні 3 роки, документів кадрового діловодства Товариства. У випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави. основне зобов`язання не буде виконане в повному обсязі, то на 31 (тридцять перший) календарний день до заставодержателя переходить право власності на предмет застави відповідно до Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства (під відкладальною обставиною). Справжність підписів на Акті засвідчується нотаріально. Акт укладається одночасно з договором у чотирьох примірниках (два - для заставодержателя, один - для заставодавця та один - для нотаріуса). На підставі Акту відбувається державна реєстрація заставодержателя як учасника Товариства згідно законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2021 року за Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства заставодавець передав, а заставодержатель прийняв у власність належну заставодавцю частку у статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "САТ. Сервіс Агро Трейд", номінальною вартістю 773 827,00 грн., та належні заставодавцю корпоративні (майнові) права, які випливають з права власності заставодавця на вищевказану частку у статутному капіталі Товариства.

Зі змісту Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 24.09.2021 року слідує, що він укладений під відкладальною обставиною. Під відкладальною обставиною, з настанням якої до заставодержателя переходить право власності на предмет застави, сторони розуміють невиконання основного зобов`язання в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави заставодержателем. При цьому, в разі невиконання основного зобов`язання в повному обсязі, на 31 (тридцять перший) календарний день з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави заставодержателем до заставодержателя переходить право власності на предмет застави відповідно до цього Акту. Перехід права власності на предмет застави згідно п. 2 цього Акту є підставою для державної реєстрації заставодержателя як учасника Товариства згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань» (п. 3 Акту).

Посилаючись на невідповідність укладеного договору застави частки в статутному капіталі товариства в редакції п. 6.2.1. цього договору та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства до нього вимогам статей 26, 27, 28, 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», позивач просить визнати їх недійсними.

Згідно з ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов`язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.

Статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (надалі - Закон) визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувана в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом (у тому числі передача цінних паперів електронної форми існування у власність обтяжувана відповідно до законодавства про депозитарну систему України).

Така вимога узгоджується з ч. 1 ст. 27 Закону, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

У ст. 27 Закону, що передбачає вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, встановлено, що таке повідомлення, серед іншого, повинно містити вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд обтяжувача.

Згідно зі ст. 28 Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.

Таким чином, Закон пов`язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов`язує початок обчислення цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а його сплив визначає як обов`язкову передумову подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до п. ґ) ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю окрім іншого подаються такі документи, зокрема, акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, а абзацу 19 ч. 5 цієї ж статті, справжність підписів на такому акті приймання- передачі засвідчується нотаріально з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Отже, без дотримання зазначених вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» щодо оформлення Акту приймання- передачі частки до договору застави частки в статутному капіталі товариства, завершення процедури примусового звернення стягнення шляхом набуття предмета застави заставодержателем у власність в позасудовому порядку, визначеному у ст. 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», було б неможливим.

Тобто, умови п. 6.2.1. оспорюваного правочину щодо примусового звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі (відчуження) частки у статутному капіталі Товариства на користь заставодержателя визначаються спеціальними нормами вказаного вище Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на підставі яких відбувається таке відчуження, а не положеннями ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яка не регулює порядок позасудового звернення на предмет застави, а лише визначає істотні умови договору за яким зміна чи припинення корпоративних прав та обов`язків щодо такої частки обумовлена певними обставинами.

При цьому суд зауважує, що оспорюваний договір за своєю правовою природою не є самостійним корпоративним договором щодо відчуження частки в статутному капіталі товариства, що виник із корпоративних правовідносин та направлений на виникнення, зміну чи припинення корпоративних прав визначених у статті 167 Господарського кодексу України, та не встановлює правомочності щодо реалізації корпоративних прав учасників Товариства для відчужувача та набувача таких прав, передбачені статутом Товариства та діючим корпоративним законодавством, а визначає виключно порядок реалізації кредитором свого права як заставодержателя на примусове звернення стягнення на предмет застави (частку в статутному капіталі товариства) в судовому або позасудовому порядку в майбутньому виключно у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору, визначений діючим законодавством про заставу.

Суд зазначає, що внаслідок укладеного оспорюваного договору до відповідача не переходили ні частка в статутному капіталі Товариства, ні відповідні корпоративні права й обов`язки стосовно участі у діяльності та управлінні цього Товариства, оспорюваний договір є забезпечувальним договором, що встановлює акцесорне зобов`язання застави (її виникнення, зміна, припинення, предмет застави, його обтяження та порядок примусового звернення стягнення на предмет застави в рахунок виконання основного зобов`язання тощо) до основного кредитного договору, а не самостійним договором (зобов`язанням) щодо відчуження частки у статутному капіталі Товариства, яким встановлено перехід прав та обов`язків учасників корпоративних відносин стосовно такої частки та корпоративних прав за визначену ціну та строки в розумінні ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

В той же час, можливість звернення стягнення на предмет застави (частку в статутному капіталі товариства) виникає у заставодержателя не в момент укладення відповідного договору застави, а можлива лише у майбутньому виключно при настанні відкладальної обставини - порушення позичальником основного зобов`язання за кредитним договором, про що безпосередньо зазначено в п. 6.2.1. договору застави та п. 2 Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства до нього, та за умови, що заставодержателем буде обрано саме такий спосіб звернення стягнення серед інших способів, передбачених цих договором застави та/або законом.

Згідно з п. 2.4. договору за домовленістю сторін на момент укладення договору застави предмет застави оцінено у сумі 773 827,00 грн. Сторони згодні, що при зверненні стягнення та реалізації предмету застави заставодержатель не буде зв`язаний або обмежений зазначеною оціночною вартістю предмету застави. Право заставодержателя задовольняти свої вимоги до заставодавця за рахунок предмету застави не обмежується оціночною вартістю предмету застави.

Зі змісту положень п. 2.4. договору слідує, що сторони за взаємною згодою визначили оціночну заставну вартість предмета застави.

Враховуючи викладене, умови оспорюваного договору застави частки в статутному капіталі товариства не порушують норми ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Згідно з ч. 1-4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 24.09.2021 року, суд дійшов висновку про те, що такий Акт є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на частку у статутному капіталі Товариства.

Отже, такий двосторонній Акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків..

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 року у справі № 918/1377/16 та від 12.06.2019 року у справі № 927/352/18.

В свою чергу, оспорюваний Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства було складено з дотриманням вимог абз. 19 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» щодо нотаріального засвідчення підписів заставодавця та заставодержателя на ньому.

Відтак, зазначення у п. 6.2.1. оспорюваного договору застави про те, що право власності на частку в статутному капіталі Товариства (предмет застави) переходить відповідно до Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який є підставою для державної реєстрації такої частки за Заставодержателем, відповідає вимогам закону.

Також не може бути залишений поза увагою факт того, що оспорюваний позивачем Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 24.09.2021 року, складений саме на виконання умов оспорюваного договору застави та не є самостійним правочином на підставі якого у майбутньому може відбутися перехід права власності на частку у статутному капіталі товариства до заставодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Разом з цим, частинами 2 та 4 цієї ж статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не виключається право власника частки у статутному капіталі товариства передати її заставу. Зокрема, частиною 2 цієї статті передбачено, що статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників, а частиною 4 цієї статті встановлено, що учасник товариства може встановити вимогу нотаріального посвідчення правочину з відчуження, застави частки такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства та скасувати таку вимогу, відомості про що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному законом.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що Квітчук О.Л. на момент укладення оспорюваного договору застави частки у статутному капіталі Товариства була єдиним учасником ТОВ "САТ. Сервіс Агро Трейд", якій на праві власності належало 100% частки у статутному капіталі цього Товариства, тому згода інших учасників на передання такої частки в заставу банку не вимагалась. Також оспорюваний договір застави частки в статутному капіталі Товариства за згодою його сторін було посвідчено нотаріально, що цим Законом та іншими нормативними актами не заборонено.

Суд звертає увагу, що на момент підписання оспорюваних договору застави та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства Квітчук О.Л. не була обмежена у розпорядженні належним їй майном (часткою у статутному капіталі Товариства), оскільки жодних заборон та/або обтяжень на таке майно накладено не було.

Поряд з цим, судом встановлено, що 25.11.2021 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рояр Люві Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 117//61, за яким відповідач частково відступив на користь нового кредитора ТОВ «Рояр Люві Фінанс» належні йому права вимоги до позичальника ТОВ «Діва-Агролан» за кредитним договором, а також права вимоги за договорами застави, у тому числі всі права вимоги за оспорюваним договором застави частки у статутному капіталі товариства.

Отже, станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не є заставодержателем за договором застави частки в статутному капіталі товариства, оскільки до нового заставодержателя ТОВ «Рояр Люві Фінанс» перейшли всі права заставодержателя та всі права вимоги за оспорюваним договором застави, у тому числі, але не виключно, право звернути стягнення на предмет застави у спосіб та в порядку, що визначені у цьому договорі застави та укладеному до нього Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства під відкладальною обставиною.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ФОП Квітяук Ольга Леонтіївна, як особа, яка стверджує про невідповідність оспорюваних договору застави та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства положенням чинного законодавства, має довести ту обставину, на яку вона посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови оскаржуваних договору застави та Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товарситва суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірні правочини; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність їх внутрішній волі учасників спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, тому позовні вимоги про визнання недійсними договору застави та Акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.10.2022р.

Суддя О.В. Котков