Постанова № 10677540, 11.06.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

10 червня 2009 року Справа № 2-2/1363-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголя Ю.М.,

суддівВолкова К.В.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, фірма "ТЕС";

відповідач: не з'явився, фізична особа - підприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 09 квітня 2009 року у справі №2-2/1363-2009

за позовом фірми "ТЕС" (пров. Гер. Аджимушкая, 5, місто Сімферополь, 95011)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

про стягнення 4509,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року позивач фірма "ТЕС" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, з посиланням на статті 193, 216, 218, 232 Господарського кодексу України, статті 11, 509, 525, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України про стягнення 4509,71 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних обовязків з оплати поставленого товару нафтопродуктів.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 09 квітня 2009 року у справі №2-2/1363-2009 задоволено частково позов фірми "ТЕС" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 4509,71 грн, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 3825,00 грн боргу, 373,92 грн пені, 41,99 грн державного мита, 109,87 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У частині стягнення 310,79 грн 20 % річних у позові відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту неналежного виконання фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 обовязків з оплати поставленого товару. Відмовляючи у частині стягнення 20 % річних у розмірі 310,79 грн суд зазначив, що позивач не звертався до відповідача з окремою письмовою вимогою про стягнення цієї суми.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення.

В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на пункт 2.2. договору, зазначає, що кількість кожної поставки має оговорюватись у заявці, яку відповідач не направляв на адресу позивача, тобто товар не замовляв.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 серпня 2008 року між фірмою "ТЕС" (постачальник) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № б/н (далі договір) (арк. с. 23-24), відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставляти і передавати у власність покупця нафтопродукти (бензин марки А-80, А-92, А-95, А-98), а покупець прийняти і своєчасно оплатити їх згідно з умовами цього договору (пункти 1.1. 1.2. договору).

У відповідності з пунктом 1.3. договору асортимент, кількість, ціна за літр паливно-мастильних матеріалів визначається згідно з виписаними накладними на їх відпуск.

Поставка паливно-мастильних матеріалів здійснюється за заявками покупця протягом всього строку дії цього договору. Кількість паливно-мастильних матеріалів для кожної окремої поставки оговорюється у заявці (усній або письмовій) і відображається у видатковій накладній (пункти 2.1., 2.2. договору).

Умови поставки відстрочка платежу за поставлений товар. Покупець зобовязується оплатити відвантажений на його адресу товар протягом 7-ми календарних днів з моменту виписки постачальником видаткової накладної на товар (пункт 3.1. договору).

На виконання умов договору позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 18825,00 грн, в тому числі: бензин марки А-95 у кількості 300 літрів за ціною 5,25 грн за 1 літр на загальну суму 1575,00 грн, включаючи податок на додану вартість, дизельне пальне у кількості 3000 літрів за ціною 5,75 грн за 1 літр на загальну суму 17250,00 грн, в тому числі податок на додану вартість, що підтверджується видатковою накладною № РТ-0010993 від 03 листопада 2008 року (арк. с. 25)

При цьому, відповідач розрахувався за поставлений товар лише частково. Так, 18 листопада 2008 року відповідач здійснив платіж у сумі 5000,00 грн, а 26 листопада 2008 року 10000,00 грн. Сума у розмірі 3825 грн залишилась несплаченою, що явилось підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення цієї суми з урахування передбачених договором процентів річних.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у звязку з наступним.

Правовідносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є відносинами з поставки та підлягають регулюванню за правилами глави 54 Цивільного кодексу України, параграфу 1 глави 30 Господарського кодексу України, а також загальними положеннями про зобовязання.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виконання позивачем обовязків з поставки товару підтверджено матеріалами справи, проте, відповідач надав докази лише часткового виконання його обовязків з оплати поставленого товару. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 3825,00 грн, та повинна бути сплачена.

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно відсутності у громадянина ОСОБА_3 повноважень на приймання товару спростовуються матеріалами справи. Так, матеріали справи містять довіреність ЯПИ № 398762 від 04 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_3 (арк. с. 26).

При цьому, судова колегія приймає до уваги, що вказана довіреність виписана 04 листопада 2008 року, в той час як поставка була здійснена 03 листопада 2008 року. Разом з тим, за правилами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, видача відповідачем довіреності громадянину ОСОБА_3 свідчить про прийняття ним правочину до виконання.

За правилами статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно закону чи договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою та поручительством. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен уплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 5.4. договору № б/н від 29 серпня 2008 року сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення оплати.

Перевіривши розрахунок пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 373,92 грн.

Разом з тим, апеляційна інстанція знаходить помилковим висновок місцевого господарського суду стосовно відмови у позові в частині стягнення 20 % річних у сумі 310,79 грн виходячи з наступного.

За правилами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 5.6. вищезазначеного договору за несвоєчасне виконання грошових обовязків покупець сплачує постачальнику 20 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

Наведені положення статті 625 Цивільного кодексу України, щодо встановлення обовязку боржника по сплаті на користь кредитора відсотків річних від простроченої суми, кореспондується зі статтею 536 цього Кодексу, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.05.2006 № 10/557-26/155 та від 17.01.2006 № 11/690.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на предявлення письмової вимоги, як на необхідну умову для стягнення процентів річних, судова колегія знаходить помилковим та таким, що не має під собою правового обґрунтування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 49, 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1, пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 квітня 2009 року у справі №2-2/1363-2009 у частині відмови у стягненні 310,79 грн 20 % річних скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в КРФ АКБ "Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010, ІНН НОМЕР_1) на користь фірми "ТЕС" (95011, м. Сімферополь, вул. Героїв Аджимушкая, 5, кв. 11, р/р 26004440265030 в КРФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 324010, р/р 2600800014943 у філії ВАТ "Укрексімбанк" м. Армянськ, МФО 384878, ЄДРПОУ 16512506, свідоцтво ПДВ № 00399019, ІПН 165125001091) 310,79 грн - 20 % річних, 60,01 грн державного мита, 08,12 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

6. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддяЮ.М. Гоголь

СуддіК.В. Волков

І.В. Черткова