Постанова № 10677526, 11.06.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

9 червня 2009 року Справа № 2-18/9463-2008                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Ткаченка М.І.,

суддів                                                                      Антонової І.В.,

                                                                                          Заплави Л.М.,

за участю представників сторін:

прокурора – Бучко Р.В., посвідчення № 299 від 28 вересня 2007 року

(ВП ВМСУ);

позивача –Варицький Є.В., довіреність № 220/193/д від 6 квітня 2009 року (Міністерство оборони України);

відповідача –Стратій М.В., довіреність б/н від 1 жовтня 2008 року (ТОВ „Азовський”);

відповідача – не з'явився (військовий радгосп „Азовський” МО України);

розглянувши апеляційне подання військового прокурора Феодосійського гарнізону та апеляційну скаргу військового радгоспу „Азовський” Міністерства Оборони України на рішення господарського суду АР Крим (суддя Осоченко І.К.) від 28 квітня 2009 року по справі №2-18/9463-2008

за позовом           заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону (вулиця Руська, 10, місто Феодосія, АРК, 98100)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський проспект, 6, місто Київ, 01001)

до           Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовський” (вулиця Леніна, 12, смт Багерово, Ленінський район, 98227)

військового радгоспу „Азовський” Міністерства Оборони України (вулиця Леніна, 12, смт. Багерово, Ленінський район, 98227)

про визнання недійсним договору;

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовський” до Міністерства оборони України, військового радгоспу „Азовський”, Міністерства Оборони України

про визнання договору і доповнення № 1 дійсними та спонукання до виконання певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовський” (далі ТОВ „Азовський”) в якій просив суд визнати недійсним договір про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року.

Позовні вимоги прокурора ґрунтуються на приписах статей 203, 241 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що при укладенні спірного договору не було погодження з органом управління майном Міністерства оборони України та директором Департаменту економічно-господарської діяльності МО України, у зв'язку з чим договір було укладено з перевищенням повноважень представника.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 16 жовтня 2008 року суд за клопотанням прокурора залучено до участі у справі іншого відповідача - військовий радгосп „Азовський”.

17 жовтня 2008          року ТОВ „Азовський” звернулось до господарського суду АР Крим з зустрічною позовною заявою до Міністерства оборони України та військового радгоспу „Азовський”, в якій просило визнати дійсним договір № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року та додаток № 1 до нього від 24 грудня 2007 року та зобов'язати відповідачів до їх виконання і не чинити перешкод у виконанні умов договору № 3 про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року та додатку № 1 до нього від 24 грудня 2007 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 203 Цивільного кодексу України, 19, 31 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що спірний договір відповідає вимогам глав 16,17 Цивільного кодексу України, Закону України „Про господарську діяльність у Збройних силах України” та не суперечить Розпорядженню Кабінету Міністрів України від 7 травня 2008 року № 703-р.

Ухвалою від 22 жовтня 2008 року зустрічна позовна заява була прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду АР Крим від 28 квітня 2009 року по справі № 2-18/9463-2008 у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ „Азовський” в дохід державного бюджету 70,00 грн. державного мита.

                    Не погодившись з прийнятим рішенням військовий прокурор Феодосійського гарнізону та представник військового радгоспу „Азовський” Міністерства Оборони України звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням та апеляційною скаргою, в яких просили рішення суду від 28 квітня 2009 року скасувати, прийняти нове рішення позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апеляційне подання та апеляційна скарга мотивовані тим, що судом першої інстанції при винесення постанови були порушені норми матеріального і процесуального права а також тим, що виводи суду викладені в постанові не відповідають обставинам справи.

Розпорядженням керівництва суду від 9 червня 2009 року у зв'язку з відпусткою судді Котлярової О.Л. було здійснено її заміну на суддю Заплаву Л.М.

           У судове засідання, яке призначено на 9 червня 2009 року представник відповідача - військового радгоспу „Азовський” не з'явився.

До початку судового засідання 5 червня 2009 року на адресу суду від директора військового радгоспу „Азовський” надійшла телеграма, в який він просив відкласти розгляд справи у зв’язку з участю його представника в іншому судовому засіданні в Ленінському місцевому району суді АР Крим по цивільній справі яке було призначено на 10 годин 30 хвилин 9 червня 2009 року.

Судова колегія вважає, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки ніяких доказів, підтверджуючих поважність причини відсутності представника позивача у судовому засіданні судовій колегії надано не було.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що позивач, який є юридичною особою, повинен на свій розсуд вирішувати питання реалізації наданих йому процесуальних прав.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 28 листопада 2006 року по справі № 20-2/015-7/146.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора та з'явившихся представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційного подання та апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу та апеляційне подання такими, що підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав.

20 грудня 2007 року між військовим радгоспом „Азовський” та ТОВ „Азовський” укладений договір № 3 про дольову участь у вирощувані сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року (далі - договір).

Відповідно до пункту 3.1.1 договору військовий радгосп „Азовський” зобов'язаний за угодою сторін надати земельну ділянку площею 1150 га та план її використання для спільної діяльності по вирощуванню сільськогосподарської продукції в строк не більше 5 днів, після підписання цього договору.

Згідно до пункту 3.2.8 договору ТОВ „Азовський” зобов'язане передати військовому радгоспу „Азовський” по акту земельну площу, після закінчення строку договору або у випадку дострокового його припинення.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору ТОВ „Азовський” має право самостійно господарювати на земельній ділянці, виділеної для дольової участі по виробництву сільгосппродукції.

Згідно з пунктом 4.2.3 договору ТОВ „Азовський” має переважне право перед іншими фізичними і юридичними особами на продовження строку дії договору та приватизації земельної ділянки у разі зміни діючого законодавства.

Відповідно до пункту 8.1 договору року спільна (дольова) участь у вирощуванні сільгосппродукції не змінює права власності (постійного користування) на них військового радгоспу ТОВ „Азовський”.

Перелічені вище пункти договору є ознаками договору оренди землі.

Розуміючи, що договір за своїм змістом та суттю є удаваним договором, а саме - за своїм змістом та суттю є договором оренди землі, Сторони оскаржуваного договору підписали додаток № 1 до договору № 3 від 20 грудня 2007 року.

У додатку № 1 сторони особисто та безпосередньо визнали договір № 3 від 20 грудня 2007 року договором оренди, про що у зазначеному додатку вказали наступне: „Сторонами подписан договор, который предусматривает передачу земельного участка стороне-2 для совместной деятельности по выращиванию сельхозпродукции, что является договором аренды земли”.

У зв'язку з цим, з метою надати оскаржуваному договору законну форму та зміст, сторонами договору № 3 від 20 грудня 2007 року були внесені зміни у пункти 3.1.1, 4.2.1 оскаржуваного договору, пункт 3.2.8 був виключений та пункти 4.2.З., 8.1 оскаржуваного договору були викладені у новій редакції.

Тобто, сторони оскаржуваного договору погодилися, що даний договір є договором оренди землі, про що зафіксовано у додатку № 1 від 24 грудня 2007 року до вказаного договору.

Таким чином, сторонами було укладено договір оренди землі, що ними же й підтверджено, а тому дії та волевиявлення сторін необхідно розглядати як такі, що були направлені на укладання саме договору оренди землі.

Така позиція сторін на думку судової колегії є незаконною виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Закону України „Про оренду землі” (далі Закону) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ № 220 від 3 березня 2004 року (із змінами внесеними постановою КМУ № 1724 від 13 грудня 2006 року) в редакції, діючої на момент укладання оскаржуваного договору, було затверджено Типовий договір оренди землі.

Відповідно до частини 2 статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Згідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на підставі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Однак, під час аналізу положень оскаржуваного договору встановлено, що сторони при його укладанні не дотрималися положень Типового договору оренди землі, дотримання яких відповідно до частини 2 статті 14 Закону, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України та Постанови КМУ № 220 від 3 березня 2004 року, є обов'язковими для договорів оренди землі.

Таким чином, Сторони при укладанні договору № 3 від 20 грудня 2007 року, в порушення вимог частини 4 статті 179 Господарського кодексу України відступили від змісту Типового договору оренди землі, що відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є укладанням господарського зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону та може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди шодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнанні такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно до статті 15 Закону (в редакції, діючої на час укладання оскаржуваного договору № 3 від 20 грудня 2007 року) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Тобто, в статті 15 Закону визначено істотні умови договору оренди землі, щодо яких між сторонами повинно бути досягнуто згоди та які повинні бути відображені у всіх без виключення договорах оренди землі.

Однак, в порушення вимог статті 15 Закону при укладанні оскаржуваного договору між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, що в свою чергу підтверджується тим, що не всі вказані в статті 15 Закону істотні умови договору оренди землі зазначені в оскаржуваному договорі.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З аналізу оскаржуваного договору також вбачається, що при його укладанні сторонами були порушені вимоги статті 4 Закону, оскільки орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. У випадку укладання договору оренди земель військового радгоспу „Азовський” Орендодавцем може бути лише Міністерство оборони України, а не директор військового радгоспу „Азовський”.

Сторонами при укладанні договору також було порушено вимоги статті 6 Закону, відповідно до якої орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідною органу виконавчої влади або органу місцевою самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах.

Згідно з частиною 2 статті 16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування —орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Однак, сторонами при укладанні договору № 3 від 20 грудня 2007 року не було дотримано вимог статті 124 Земельного кодексу України та вимог частини 2 статті 16 Закону України „Про оренду землі”.

Таким чином, оскільки в оскаржуваному договорі № 3 від 20 грудня 2007 року зазначені не всі істотні умови договору оренди землі, які передбачені частиною 1 статті 15 Закону України „Про оренду землі”, а також у зв’язку з тим, що сторонами при укладанні зазначеного договору були порушені вимоги статей 4, 6 Закону України „Про оренду землі”, то вказаний договір відповідно до частини 2 статті 15 Закону України „Про оренду землі”, визнається недійсним.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що судом першої інстанції безпідставно було прийняте рішення про відмову в задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора гарнізону про визнання договору № 3 від 20 грудня 2007 року недійсним.

Що стосується зустрічного позову ТОВ „Азовський” про визнання дійсними договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року та доповнення до нього № 1 від 24 грудня 2007 року, то вивчивши матеріали справи, судова колегія вважає зазначити наступне:

Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсність нотаріально не посвідченого договору, якщо сторони домовились про всі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення (недобросовісна сторона).

Таке рішення може бути прийняти судомна вимогу добросовісної сторони, яка виконала повністю або частково договір.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Факт ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення договору має бути встановленим.

Проте доказів ухилення відповідача по зустрічному позову Міністерства оборони України, військового радгоспу „Азовський” від нотаріального посвідчення договору і доповнення № 1 ТОВ „Азовський” судам обох інстанцій не надав.

В зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ТОВ „Азовський” про визнання договору від 20 грудня 2007 року та доповнення до нього від 24 грудня 2007 року дійсними (законними) слід відмовити.

Що стосується іншої вимоги ТОВ „Азовський” про зобов'язання відповідачів до виконання та не чинити перешкоди у виконанні умов договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року та доповнення № 1 до нього від 24 грудня 2007 року, судова колегія вважає зазначити наступне:

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку про недоведеність ТОВ „Азовський” обставин за своєю позовною вимогою щодо зобов'язання відповідачів до виконання та не чинення перешкоди у виконанні умов договору № 3 про дольову участь у вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 грудня 2007 року та доповнення № 1 до нього від 24 грудня 2007 року, в зв'язку з чим і у цієї частині позовних вимог ТОВ „Азовський” також відмовляє.

Стосовно розподілу судових витрат судова колегія зазначає наступне.

Оскільки первісний позов заявлявся Заступником військового прокурора Феодосійського гарнізону, то при відмові у позову судові витрати не стягуються.

При подачі до суду зустрічної позовної заяви ТОВ „Азовський” квитанцією № 121 від 9 вересня 2008 року сплатило державне мито у сумі 100,00 грн.

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка держмита у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач у прохальній частині своєї позовної заяви висуває дві вимоги немайнового характеру.

За розрахунками судовою колегією, державне мито сплачене не в повному обсязі, а саме: позивач сплатив 100,00 грн., у той час як повинен був сплатити 170,00 грн. (85,00+85,00).

За вказаних обставин недоплачена сума державного мита у розмірі 70,00 грн. підлягає стягненню з ТОВ „Азовський” в дохід державного бюджету.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

За такими обставинами судова колегія скасовує судове рішення.

При прийнятті нового рішення судова колегія задовольняє позовні вимоги заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позивних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовський” відмовляє в у повному обсязі.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 3 частини 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

          Апеляційну скаргу військового радгоспу „Азовський” Міністерства Оборони України та апеляційне подання військового прокурора Феодосійського гарнізону задовольнити.

          Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 квітня 2009 року по справі №2-18/9463-2008 скасувати.

Прийняти нове рішення.

          Позов заступника військового прокурора Феодосійського гарнізону задовольнити.

Визнати недійсним договір про дольову участь в вирощуванні сільськогосподарської продукції від 20 рудня 2007 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Азовський” та військовим радгоспом „Азовський” Міністерства Оборони України.

В задоволенні зустрічного позиву Товариства з обмеженою

відповідальністю „Азовський” відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Азовський” (вулиця Леніна, 12 смт Багерово, Ленінський район, АР Крим, 98227; код ЄДРПОУ 08388742 дохід державного бюджету України 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрати на інформаційне-технічне забезпечення процесу.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                  М.І. Ткаченко

Судді                                                                                І.В. Антонова

                                                                                Л.М. Заплава