Рішення № 106735624, 11.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.08.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року, та періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку протиправними.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року, та період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня настання права на пенсію.

Обгрунтовуючи позовні вимог, позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії за віком.

Ухвалою від 09.08.2022 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11826/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

16.09.2022 року до суду надійшов відзив від відповідача із запереченням проти задоволення позовної заяви, оскільки пенсійний орган діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законодавством.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до довідки №1229-7001367398 від 25.07.2022 року ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання / перебування: АДРЕСА_1 .

20.06.2022 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

У матеріалах справи також наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , відповідно до якої:

- 18.03.1982 року прийнята ученицею в перукарню;

- 19.07.1982 року переведена з учня майстром широкого профілю;

- 20.03.1991 року звільнена на підставі ст. 36;

- 04.04.1991 року прийнята перукарем в с. Добропілля;

- 01.06.1992 року звільнена за власним бажанням;

- 19.06.1992 року прийнята працівником цеху промпереробки тимчасово;

- 03.01.1994 року звільнена за власним бажанням.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №050750002147 від 27.06.2022 року відмолено ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно даного рішення пенсійний вік заявника - 60 років; необхідний стаж - 28 років, стаж особи - 21 рік 10 місяців 13 днів.

Також, у Рішенні вказано причини незарахування до страхового стажу позивача наступних періодів згідно записів трудової книжки:

- з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року - у наказі про звільнення міститься виправлення;

- 04.04.1991 року по 01.06.1992 року - назва підприємства при прийомі на роботу не відповідає печатці при звільненні;

- з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року - виправлення не завірене печаткою;

- період догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку - у свідоцтві відсутній штамп про видачу паспорта.

Такі дії позивач вважає протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, у зв`язку з наявністю виправлень у трудовій книжці в наказі про звільнення, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, так як назва підприємства при прийомі на роботу не відповідає печатці при звільненні, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року через те, що виправлення не завірені печаткою, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначених норм Кабінетом Міністрів України 12.08.1993 року прийнято Постанову № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок 637).

Так, пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 20 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Статтею 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу або звільнення виконуються акуратно. У разі виявлення неправильного або неточного запису виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис, про що окремо зазначається у трудовій книжці.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що виправлення в трудовій книжці є її формальним недоліком та не може бути підставою для покладення на позивача тягаря несприятливих наслідків за дії, що вчинені уповноваженими особами підприємства які виконували обов`язки із ведення трудової книжки.

Окрім вищезазначених положень законодавства, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового (пільгового) стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою.

Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року підлягають задоволенню.

Також, позивач просить зарахувати до страхового стажу період догляду за дитиною по досягненню 3-х річного віку, так як пенсійним органом відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаний період у зв`язку з відсутністю у свідоцтві штампа про видачу паспорта.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону №1058-ІV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.

Відповідно до частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

- свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

У матеріалах справи наявне свідоцтво серії НОМЕР_2 про народження дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно, записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 ? 19.07.1982 року переведена з учня майстром широкого профілю (Наказ №29 від 17.07.1982 року); 20.03.1991 року звільнена на підставі ст. 36 (Наказ №20.03.1991 року).

Таким чином, позовна вимога про зарахування до страхового стажу періоду по догляду за дитиною по досягненню нею 3-х річного віку не відлягає задоволенню, зважаючи на те, що у цей період позивач буле працевлаштованою та не довела, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала

Одночасно, суд наголошує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Що стосується вимог позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо повторного розгляду заяви про призначення пенсії з дня настання права на пенсію, то суд зазначає, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 20.06.2022 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні (постанова Верховного Суду від 07.03.2018 року по справі № 233/2084/17).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, б. 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 18.03.1982 року по 20.03.1991 року, з 04.04.1991 року по 01.06.1992 року, з 19.06.1992 року по 03.01.1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2022 про призначення пенсії передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 661,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко