Вирок № 10660045, 05.08.2010, Голосіївський районний суд міста Києва

№ 1-60/10

ВИРОК

Іменем України

05 серпня 2010 р. Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Дідика М.В.

при секретарі Скабіцькій С.С.

з участю прокурора Кулеби М.В.

адвоката ОСОБА_1

представника потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, українки, громадянки України, працюючої в ТОВ НВП «Квант-Ефір» заступником головного бухгалтера, незаміжньої, раніше не судимої, проживаючої та зареєстрованої: м. Київ. АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 18.01.2008 року приблизно біля 19 години, керуючи технічно справним автомобілем марки «Деу Матіз» д.н.з. НОМЕР_1, в темну пору доби, рухалася по по вул. Г.Родімцева зі сторони вул. Блакитного в напрямку вул. Г.Оборони в м. Києві.

Під»їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу по вул. Родимцева,3 в м. Києві, ОСОБА_3, порушивши п. п. 2.3 б); 4.16; 12.2, 18.1 Правил дорожнього руху України, проявивши неуважність, не вибравши безпечну швидкість руху, яка в темний час доби і в умовах недостатньої видимості повинна бути такою, щоб водій мав можливість зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги, не зупинившись, щоб надати дорогу пішоходу, проігнорувавши таким чином право пішохода на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, в результаті чого, в зоні дії пішохідного переходу, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_4

В результаті наїзду ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження., як небезпечні для життя.

Порушення ОСОБА_3 п.п. 2.3б); 4.16; 12.2, 18.1 Правил дорожнього руху України, знаходяться в прямому причинному зв»язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Допитана в судовому засіданні підсудна ОСОБА_3, винною себе не визнала. Пояснила, що правил дорожнього руху не порушувала. Пам»ятає, що 18.01.2008 року, в темну пору доби, на своєму власному автомобілі«Деу Матіз» д.н.з. НОМЕР_1, з швидкістю 30-35 км/год., з видимістю приблизно 50 метрів, рухалася по вул. Родимцева. Наближалася до нерегульованого пішохідного переходу, і бачила, що пішоходів на ньому немає. В зустрічному напрямку рухався потік автомашин. Зненацька помітила, як з-за задньої частини зустрічного мікроавтобуса, уже за межами пішохідного переходу, вискочила потерпіла. Це було десь за 10 метрів від неї. Це створила для неї аварійну ситуацію, застосувала екстрене гальмування, але наїзду не вдалося уникнути. Потерпілу вдарила правою частиною автомобіля. Після гальмування, автомобіль ще трохи проїхав. Стверджує, що наїзд на потерпілу був за межами «зебри», і причиною ДТП, стало порушення саме потерпілою правил дорожнього руху. Оскільки остання, перебігаючи проїжджу частину позаду автобуса, проявила неуважність до дорожньої обстановки та допустила порушення п.п.4.10; 4.14 ПДР, вибігши з-за рухомого об»єкта, що обмежував її оглядовість, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху. Після наїзду, зразу надала допомогу потерпілій, яка лежала в кінці тротуару. Цивільний позов не визнає, зазначивши, що збитки, в разі їх встановлення, буде виплачувати страхова компанія. До приїзду працівників міліції, свій автомобіль не переміщувала. Брала участь у відтворенні обстановки та обставин події. У неї зауважень до протоколу не було. Стверджує, що апеляційний суд в порушення вимог процесуального законодавства, в порушення вимог ст. 22 КПК України скасував постанову суду про направлення справи на додаткове розслідування. Після ДТП відвідувала потерпілу в лікарні, купувала ліки на суму 724 грн. 18 коп.

Незважаючи на заперечення підсудною своєї вини у вчиненні злочину, її винність повністю доведена сукупністю доказів досліджених в судовому засіданні.

Так, потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що 18.01.2008 року, маючи намір їхати в ТЦ «Магеллан», підійшовши до проїзної частини вул. Родимцева, зупинилася на тротуарі, навпроти нерегульованого пішохідного переходу, маючи намір перейти на інший бік дороги. Впевнившись у відсутності транспорту, почала переходити дорогу по пішохідному переходу. Не дійшовши біля 1 метра до тротуару, праворуч помітила світло фар і її вдарила машина. Коли помітила світло фар, зробила спробу вхопитися за бетонний стовп, котрий розташований на тротуарі, напроти переходу. Від удару втратила свідомість. Коли прийшла до тями, жінка водій на місці пригоди плакала і просила в неї пробачення. Ніякої матеріальної підтримки від підсудної не отримала. Пам»ятає, що коли переходила дорогу, іншого транспорту не було, лише маршрутка № 212 стояла на зупинці. Просить задовольнити її позовну заяву.

Під час проведення відтворення обстановки та обставин події, потерпіла повністю підтвердила свої покази, та на місці показала про обставини вчинення на неї наїзду, який мав місце на пішохідному переході, про що відображено в протоколі, який наряду з іншими доказами, досліджувався в судовому засіданні (т.1 а.с.96-98).

Свідок ОСОБА_5, будучи допитаним в судовому засіданні пояснив, що брав участь в оформленні ДТП на вул. Родимцева. Зафіксували в протоколі і схемі розташування об»єктів на момент оформлення ДТП. Чи пересувалося авто підсудної до їх приїзду, та де було ДТП, по відношенню до пішохідного переходу, сказати не може.

Свідок ОСОБА_6, будучи допитаною в судовому засіданні, пояснила, що 18.01.2008 року біля 19 години на зупинці по вул. Родимцева, зійшла з маршрутного таксі. Звернула увагу на автомобіль швидкої допомоги, який знаходився за пішохідним переходом. Підійшовши ближче до «зебри» побачила, що в смузі напрямку руху до вул. Оборони, задніми колесами на пішохідному переході на розмітці «зебра» знаходився автомобіль «Деу». Постраждалою була дівчина, яку провели до швидкої допомоги.

Аналогічні покази свідок давала і на досудовому слідстві і в минулих судових засіданнях (т.2 а.с.28).

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні, оглянувши медичну картку, пояснив, що в складі бригади швидкої допомоги виїжджав на місце ДТП. Пам»ятає, що потерпіла лежала під стовпом, в кінці пішохідного переходу. У неї була гематома, ссадна грудної клітини, удар прийшовся по голові. Аналогічні покази також давав на досудовому слідстві, хоча їх уже детально не пам»ятає.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що в складі оперативної групи виїжджав на місце ДТП 18.01.2008 року. Там булав водій автомобіля «Деу Матіс», потерпіла. Складали протокол ДТП та схему. Пригадує також, що на місці ДТП був ще якийсь чоловік, який представлявся адвокатом, та вимагав надати йому для огляду документи які складалися. Де знаходився автомобіль «Деу Матіс» пригадати не може, однак про це зазначав у своїх показах, які давав на досудовому слідстві. Місце наїзду, відображений на схемі, зі слів підсудної.

Свідок ОСОБА_9 в судових засіданнях пояснював, що 18.01.2008 року в темну пору доби їхав позаду автомобіля «Матіз», який переїзжав в районі гуртожитків, пішохідний перехід і побачив як на ньому впала дівчина(т.2а.с.61), якій, зупинившись, надав допомогу. Дівчина вибігла чуть дальше за пішохідним переходом, із-за маршрутки, точно уже не пам»ятає. Задні колеса «Матіз» були за «зеброю», або в межах зебри в момент зіткнення. Після зіткнення «Матіс» ще якийсь відрізок проїхав. На його погляд причиною ДТП було те, що дівчина раптово вибігла і неуважність водія «Матіз».

Згідно висновку автотехнічної експертизи № 172, в ситуації що склалася на дорозі безпосередньо перед ДТП, водій автомобіля ДЕУ-Матіз д.н.з.НОМЕР_1 ОСОБА_3, повинна була керуватися вимогами пунктів: 12.2;18.1 ПДР України. Остання мала технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом виконання вимог п. 18.1 ПДР України. В її діях, з технічної точки зору, вбачається невідповідність вимогам п. 18.1 ПДР України (т.1 а.с.107-117).

В роз»яснення свого висновку експерт ОСОБА_10, будучи допитаним в минулих судових засіданнях і покази якого за погодженням з учасниками оголошенні в судовому засіданні, відмітив, що при підготовці висновку використовувалися матеріали наданої кримінальної справи, місце зіткнення було відмічено зі слів водія (т.2 а.с.171-178).

Згідно висновку судово-медичної експертизи від 20.03.2008 року, в ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження: забій головного мозку, лінійний перелом лобної кістки справа із розповсюдженням на верхню стінку правої орбіти та переходом на основу черепа; крововилив під тверду мозкову оболонку в лобній області справа, геморрагічний забій правої лобної долі головного мозку; забита рана лобної області; забій правого плечового та колінного суглобів. Зазначені ушкодження могли утворитися в строк і при обставинах, викладених в постанові слідчого. За степенем тяжкості, вказані ушкодження належать до тяжких тілесних ушкоджень, як такі що є небезпечними для життя (т.1 а.с.91-92).

Додатково вина підсудної у вчиненні злочину підтверджується первинно зібраними матеріалами дорожньо-транспортної пригоди, зокрема:

протоколом огляду місця події та схемою; протоколом огляду транспортного засобу та фото таблицею (т.1 а.с.9-34);

протоколами відтворення обстановки та обставин події та план-схемами до них ( т.1 а.с. 96-97, 98-100)

Аналізуючи зазначені докази в їх сукупності, суд, оцінюючи як спосіб уникнути відповідальності, критично відноситься, не бере до уваги і відкидає покази підсудної ОСОБА_3 в тій частині, що в даній дорожній ситуації, вона не порушувала правил дорожнього руху, а дії самої потерпілої, яка порушила правила дорожнього руху, стали причиною ДТП, - оскільки ці ствердження суперечать дослідженим доказам, зокрема показам потерпілої, які суд бере до уваги і визнає правдивими.

Таким чином, суд розцінює покази підсудної ОСОБА_3 та невизнання нею вини, як намагання створення видимості відповідності її дій Правилам дорожнього руху, а відповідно як наслідок, спробу уникнення відповідальності, як кримінальної так і цивільно правової за вчинене.

Суд вважає, що саме порушення ОСОБА_3 ПДР, знаходяться в прямому причинному зв»язку з виникненням даної ДТП та її наслідками.

Органами досудового слідства ОСОБА_3 ставиться в вину, наряду з іншим, порушення п. 1.5 Правил дорожнього руху, який є загальною нормою, а тому посилання на це, слід виключити з її обвинувачення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що дії підсудної за ст. 286 ч. 2 КК України кваліфіковано правильно, - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого підсудною злочину, її особу та обставини, що пом»якшують та обтяжують покарання.

Суд зважає на те, що підсудна, за місцем роботи та проживання характеризується виключно позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце роботи та проживання.

Обставин, що пом”якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи вищевказані обставини, особу підсудної, суд приходить до висновку про те, що перевиховання та виправлення ОСОБА_3 можливо без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити її покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, але з застосуванням вимог ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування основного покарання з випробовуванням.

Цивільний позов потерпілої, в частині відшкодування моральної шкоди на суму 110 тисяч, підлягає частковому задоволенню. Суд вважає, що внаслідок отриманих травм в результаті ДТП потерпілій ОСОБА_4 заподіяно моральну шкоду, оскільки вона перенесла тривале лікування, відчувала фізичну біль та моральні страждання. На думку суду, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір даного відшкодування слід визначити в сумі 50 тисяч гривень, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, в уточненій представником потерпілої сумі 85948 гривень, суд вважає за необхідне позов в цій частині залишити без розгляду, оскільки потерпіла та її представник не надали суду належно оформлених доказів понесення матеріальних витрат в зазначеній сумі (на лікування, проїзд, індексацію витрат по моральних та матеріальних збитках, доплата до пенсії, пошкодження одягу, тощо). Крім того, суд враховує також ту обставину, що підсудна наполягає на тому, що частину витрат на лікування потерпілої в сумі 724 грн. 18 коп.(т.1 а.с.257), вона відшкодувала, а представник потерпілої зазначений факт заперечує. Враховуючи викладене, на погляд суду, питання відшкодування матеріальної шкоди слід вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Міру запобіжного заходу підсудній, до вступу вироку в законну силу, залишити попередню, підписка про невиїзд.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Стягнути з підсудної, згідно вимог ст. 93 КПК України, судові витрати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити засуджену ОСОБА_3 від відбування основного покарання, у виді позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 50 тисяч гривень.

Цивільний позов потерпілої в частині відшкодування матеріальної шкоди, залишити без розгляду, роз»яснивши її право на можливість вирішення зазначеного питання в порядку цивільного судочинства.

Речовий доказ по справі - автомобіль «Деу-Матіз» д.н.з. НОМЕР_2, який знаходиться на зберіганні у ОСОБА_3, залишити її за належністю.

Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати в сумі 529,55 грн. (отримувач: НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві, код: 25575285, банк: ГУ ДКУ у Київській області, МФО 821018, р/р 35226002000466, з приміткою: послуги експерта).

Міру запобіжного заходу засудженій ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити без змін, - підписку про невиїзд.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 15 діб з моменту проголошення.

Суддя Дідик М.В.