Постанова № 10654818, 31.07.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2010 р. Справа № 54/85-10

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Білоконь Н. Д. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Бочарова І.Д., дов. б/н від 11.03.10 року

відповідачів - 1) Пулькіна Ю.П., дов. №1-д від 19.04.10 року; 2) не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1822 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.10 р. по справі № 54/85-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Газ", сел. Високий

до 1) Товариства городників "Сонячне", м. Харків, 2) Кулиничівської селищної ради, с. Кулиничі Харківського району Харківської області

про визнання недійсною угоди

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Дельта-Газ», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсною додаткової угоди від 03.12.2001 року, укладеної між першим та другим відповідачами (Кулиничівською селищною радою та Товариством городників «Сонячне») до договору на право тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, № 12 від 21.12.1999 року.          

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2010р. у справі № 54/85-10 (суддя Хачатрян В.С.) позов задоволено : визнано недійсною додаткову угоду від 03.12.2001 року, укладену між першим та другим відповідачами (Кулиничівською селищною радою та Товариством городників «Сонячне») до договору на право тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, № 12 від 21.12.1999 року.          

Перший відповідач, Товариство городників "Сонячне", не погодився із зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові. На його думку, рішення місцевого господарського суду Харківської області № 54/85-10 від 25.05.2010 року винесено без з'ясування обставин, що мають значення для справи; висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; порушені норми матеріального і процесуального права.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що на час укладення договору оренди та додаткової угоди до нього діяв Земельний кодекс України, прийнятий 18.12.1990 року, №562-ХІІ, який припинив свою дію тільки 01.01.2002 року і норми цього кодексу вимагали для юридичного оформлення тимчасового користування землею лише встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує це право, тобто договору. Жодного окремого спеціального акту ані Земельний кодекс України в редакції 1990 року, ані договір не передбачали.

Також вказує на те, що місцевий господарський суд не врахував положення статуту ТГ "Сонячне", відповідно до пункту 1.2 якого ТГ "Сонячне" використовує земельну ділянку 3,95 га на підставі договору оренди №12 від 21.12.1999 року, укладеного із Кулиничівською селищною радою.

Також зазначає, що є безпідставними посилання місцевого господарського суду на розслідування кримінальної справи, оскільки вирок по цій справі відсутній; не набрало чинності також рішення суду по справі №61/314-09, на яке посилається суд у своєму рішенні, крім того, суд по зазначеній справі не розглядав по суті питання про дійсність спірної додаткової угоди, взагалі немає судового рішення про відмову у дійсності додаткової угоди; суд також послався на ухвалу господарського суду по справі №52/113-08, яка не набрала чинності та була скасована самим судом та не має ніякого відношення до предмету позову - додаткової угоди 2001 року.

Крім того, звертає увагу на те, що Земельний кодекс України в редакції 1990 року, який діяв на момент укладення додаткової угоди, не вимагав окремої реєстрації додаткової угоди до договору, сам договір оренди був належно зареєстрований та виконувався сторонами. При набранні чинності новим Земельним кодексом питання дійсності укладених раніше угод було повністю врегульовано.

Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Не можуть, на думку першого відповідача, бути прийняті посилання позивача на Закон України «Про оренду землі», оскільки у даному випадку сама форма договору відповідає формі, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. №197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), яка діяла на момент укладення додаткової угоди. Усі суттєві умови типового договору, затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України, були повністю дотримані.

Представник першого відповідача в судових засіданнях 14.07.2010 року та 29.07.2010 року підтримав апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 року апеляційну скаргу першого відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 14.07.2010 року на 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2010 року розгляд справи було відкладено на 29.07.2010 року на 11:30 год. у зв"язку з неявкою в судове засідання представників позивача та другого відповідача.

Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення місцевого господарського суду не порушує прав та законних інтересів Кулиничівської селищної ради; визнана недійсною угода не значиться в матеріалах Кулиничівської селищної ради. А тому другий відповідач просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданні 29.07.2010 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що відповідно до вимог статті 654 Цивільного кодексу України, статтей 14, 18 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода, що змінює вже зареєстрований договір оренди землі повністю або частково має укладатись в такій самій формі, що і договор, який змінюється.

Також зазначає, що пунктом 17 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі», передбачено, що у разі внесення змін до договору оренди землі він підлягає перереєстрації. Перереєстрація, а також поновлення договорів оренди проводиться у порядку, встановленому для їх державної реєстрації.

Враховуючи зазначене, зміна договору оренди землі здійснюється в письмовій формі та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідних даних до державного реєстру земель (Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (далі - Книга реєстрації).

Крім того, вказує на те, що договір на право тимчасового користування землею у тому числі на правах оренди від 21.12.99р. пройшов реєстрацію та його було зареєстровано за №12, про що є відмітка на примірнику самого договору, але додаткова угода до нього від 3.12.2001р. не пройшла державної реєстрації.

Також звертає увагу на те, що позивач звертався до Кулиничівської селищної ради з заявою-пропозицією щодо додаткової угоди від 3.12.2001 року. Позивач повідомляв, що ТГ «Сонячне» звертається до суду з вимогою про визнання цієї додаткової угоди дійсною. Однак, Кулиничівська селищна рада не направляла свого представника та відповіді в судове засідання на заву не надавала.

Окрім цього, зазначає, що 24 червня 2010 р. Харківським апеляційним господарським судом була прийнята постанова по справі №61/314-09, якою встановлено що ТГ «Сонячне», не є стороною по договору на тимчасове користування між іншим на умовах оренди від 21.12.1999р №12. Таким чином Кулиничівська с/р укладала оскаржувану додаткову угоду з особою, що не є стороною по договору №12 від 21.12.1999р.

Представник другого відповідача в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102206888902, про вручення другому відповідачу 23.07.2010 року копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 29.07.2010 року.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника другого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

29.07.2010 року представник першого відповідача надав письмові пояснення в який просив суд залишити позов без розгляду, оскільки, як ним було з"ясовано при ознайомленні з матеріалами справи, до позовної заяви позивачем надано квитанцію про сплату державного мита по іншій справі, що відповідно до пункту 3, частини 1 статті 103 ГПК України є підставою для скасування рішення та залишення позову без розгляду.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки статтею 81 ГПК України передбачено вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, до яких не відноситься несплата позивачем державного мита.

До того ж, відповідно до статті 104 цього кодексу порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду лише у випадку, коли це призвело до прийняття неправильного рішення та у віпадках, зазначених у абзаці 2 пункту 4 частини 1 статті 104 ГПК України, однак несплата державного мита за подання позову не пов"язане з прийняттям неправильного рішення та не зазначена як підстава для скасування рішення у абзаці 2 пункту 4 частини 1 статті 104 ГПК України.

Крім того, у судовому засіданні 29.07.2010 року представник першого відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку із поданням другим відповідачем - Кулиничівською селищною радою відзиву на апеляційну скаргу, яку було підписано заступником селищного голови вказаної ради А.Г. Юрчик без відповідної довіреності.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки представник першого відповідача не довів з урахуванням вимог статті 77 ГПК України неможливості розгляду даної справи у зв"язку із вказаною ним у клопотанні обставиною.

Заслухавши усні пояснення представників позивача та першого відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради Харківського району № 578 від 14.12.1999р. було вирішено надати городницькому товариству "Сонячний" земельну ділянку площею 3,95 га в тимчасове користування строком на 10 років з послідуючим оформленням договору оренди.

21.12.1999р. між Кулиничівською селищною радою та городницьким товариством "Сонячний" було укладено договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) строком на 10 років для ведення городництва. Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 21.12.1999р. за № 12.

03.12.2001р. між Кулиничівською селищною радою та ТГ "Сонячне" було укладено додаткову угоду до договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 21.12.1999р.

03 березня 2006р. між Кулиничівською селищною радою та ТОВ "Дельта-Газ" укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,4592 га, яка знаходиться вул. Роганська, 1, с. Затишшя, Харківського району, Харківської області на території Кулиничівської селищної ради, строком на 5 років для розташування автозаправного комплексу з будівництвом АЗС та АГЗП в складі АГНКС і АГЗП. Зазначений договір землі зареєстровано у Харківському районному відділі ХРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України»від 23 березня 2006р. за №040670300004.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 1, 8 Конституції України зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України,

Відповідно до частини З статті 215 Цивільного кодексу право на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним надано як сторонам правочину, так іншим заінтересованим особам.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що перший відповідач -ТГ "Сонячне", перешкоджає позивачу у праві здійснювати господарську діяльності на земельній ділянці вул. Роганська, 1 с. Затишшя, Харківського району, якою позивач користується відповідно до договору оренди землі від 03 березня 2006 року укладеного з Кулиничівською селищною; спірна по даній справі додаткова угода між першим відповідачем та другим відповідачем укладена з порушенням цивільного законодавства та має бути визнана недійсною.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що спірна додаткова угода була укладена з порушенням Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та Земельного кодексу України в редакції 1990 року.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, зважаючи на таке.

На час укладення як самого договору на право тимчасового користування землею №12 від 21.12.1999 року, так і спірної додаткової угоди від 03.112.2001 року 2001 року діяв Земельний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної ради УРСР 18.12.1990 р., №562-ХІІ, який втратив чинність 1 січня 2002 року.

Правове регулювання оренди землі на час укладення договору на право тимчасвого користування землею №12 від 21.12.1999 року таспірної додаткової угоди здійснювалося відповідно до норм статті 8 Земельного кодексу України в редакції 1990 року.

Відповідно до статті 8 Земельного кодексу України в редакції 1990 року у тимчасове користування на умовах оренди земля надавалася громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, мілшародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства.

Питання, повязані із передачею земель у власність і надання їх у користування, регулювалися нормами глави 2 Земельного кодексу редакції 1990 року.

Так, стаття 22 Земельного кодексу України в редакції 1990 року прямо встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до статті 24 Земельного кодексу України редакції 1990 року було встановлено спрощений порядок оформлення тимчасового користування землею, а саме: право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлювалась договором.

Такий договір було укладено 21.12.1999 р., в якому зазначалося, що Кулиничівська селищна рада надає, а орендар приймає в тимчасове користування земельну ділянку.

Жодного іншого окремого спеціального додаткового акту ані Земельний кодекс України 1990 р., ані сам договір на тимчасове користування землею не передбачали.

У зв'язку з тим, що орендар зареєструвався у травні 2000 р. як юридична особа, -03.12.2001 р. до договору було складено додаткову угоду, у якій зокрема було повністю зазначено повні реєстраційні реквізити ТГ «Сонячне».

У пункті 3.6. додаткової угоди було заззначено, що договір №12 від 21.12.1999 р. є чинним з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковою угодою.

Місцевим господарським судом при вирішенні даної справи не було досліджено статуту ТГ «Сонячне», відповідно до п.1.2 якого основним завданням товариства є ведення городництва на отриманих у оренду землях із обов'язковим дотриманням агротехніки обробки земель. Товариство використовує земельну ділянку 3.95 га на підставі договору оренди №12 від 21.12.1999 р.. укладеного із Кулиничівською селищною радою Харківського р-ну Харківської області».

Крім того, Земельний кодекс 1990 року, який діяв на момент укладення додаткової угоди, не вимагав окремої реєстрації додаткової угоди до договору, сам договір оренди був належно зареєстрований та виконувався сторонами.

До того ж, відповідно до пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 р.: «громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки».

Не можуть вважатися обгрунтованими посилання позивача на Закон України «Про оренду землі», оскільки у даному випадку сама форма договору відповідає формі, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. №197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди», яка діяла на момент укладення додаткової угоди.

Усі суттєві умови типового договору, затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України були ретельно дотримані і Додаткова угода також за своїм змістом повністю їй відповідає.

Також, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд необгрунтовано відмовив у задоволенні заяви першого відповідача про застосування строку позовної давності, зробленій у відзиві на позовну заяву від 14.04.2010 року.

Так, позивач подав позов про визнання недійсною угоди, укладеної мж першим та другим відповідачами у грудні 2001 року.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлена у 3 роки.

Згідно з частиною З статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом по заяві сторони, зробленій до винесення рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу, закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, місцевий господарський суд не дослідив тієї обставини, коли саме та з якого моменту позивач міг знати про земельні права другого відповідача та про додаткову угоду.

Виходячи з того, що Кулиничівська селищна рада розглядала питання про надання позивачу частину нашої землі у оренду у березні 2006 року, позивач зобов'язаний був знати про права ТГ «Сонячне»на цю землю саме з березня 2006 року.

При цьому, жодного клопотання про поважність причин пропуску позовної давності позивачем не заявлялося і місцевий господарський суд це питання не розглядав.

Крім того, виходячи зі змісту статті 15 Цивільного кодексу України, підставою судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання чи оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав свою земельну ділянку тільки у 2006 році, тобто через 5 років після укладення спірної угоди між першим відповідачем та другим відповідачем, а на момент укладання додаткової угоди 2001 р. права позивача, які виникли тільки у 2006 р., ніяк не могли бути порушені.

До того ж, як зазначає сам позивач, у нього у 2006 році виникли права по іншій земельній ділянці, за іншою адресою, у іншому населеному пункті.

Отже, позивачем не було доведено факту порушення його права, за захистом якого він звернувся до господарського суду по даній справі.

А тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем при поданні позову до позовної заяви було додано квитанцію про сплату державного мита по іншій справі - №61/314-09, яку місцевий господарський суд помилково прийняв як доказ сплати позивачем державного мита по даній справі.

А тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з позивача на користь державного бюджету України 85,00 грн. державного мита за подання позову у даній справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні клопотань першого відповідача про відкладення розгляду справи та про залишення позову без розгляду відмовити.

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2010р. у справі № 54/85-10 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Газ" (62459, Харківська область, Харківський район, смт. Високий, вул. Київська, 51, код 32367847) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 85,00 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Білоконь Н. Д.

Суддя Терещенко О.І.