Рішення № 10654364, 20.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.10                                                                                           Справа№ 9/207

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.,

при секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Приватного підприємства “Престиж-Експрес” (код ЄДРПОУ 32893389, юридична адреса: місто Львів, вул. Івана Франка, 73/2, поштова адреса: Львівська область, місто Городок, 81500, А/С 58),

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Візантія-Тракт” (код ЄДРПОУ 34107194, юридична адреса: 81053, Львівська область, Яворівський район, місто Новояворівськ, вул. Шевченка, 14/63, код ЄДРПОУ 34107194) (згідно документів на перевезення вантажу: п. і. 79031, місто Львів, вул. Максимовича, 9а/68),

Про стягнення заборгованості в розмірі 18240,60 грн., в т.ч. 17920,00 грн. основного боргу, 237,60 грн. –інфляційних втрат, 83,00 грн. –3% річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Тимрук Н.Б., довіреність у справі,

Від відповідача: Рура В.І., довіреність у справі,

Представникам роз»яснено права та обов”язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право та підстави відводу судді, відповідно до ст. 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді –не подано. Представники не наполягають на технічній фіксації судового процесу.

Суть спору: розглядається справа за позовом Приватного підприємства “Престиж-Експрес”, м. Львів, до Товариства з обмеженою відповідальністю “Візантія-Тракт”, м. Новояворівськ, про стягнення заборгованості в розмірі 18240,60 грн., в т.ч. 17920,00 грн. основного боргу, 237,60 грн. –інфляційних втрат, 83,00 грн. –3% річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.11.2009р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 03.12.2009р., про що сторони були належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 03.12.2009р. розгляд справи відкладено на 10.12.2009р., про що сторони були повідомлені в порядку визначеному п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою.

В судовому засіданні 22.12.2009р. було оголошено перерву до 24.12.2009р.

24.12.2009р. провадження у справі № 9/207 було зупинено до розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Львівської області від 20.11.2009р. про порушення провадження у справі.

З підстав зазначених у в ухвалі від 26.01.2010р. провадження у справі поновлено та призначено на 16.02.2010р.

16.02.2010р. провадження у справі № 9/207 зупинено до розгляду пов”язаної з нею справи № 19/14 про визнання недійсним акту надання послуг, порушеної Господарським судом Львівської області 25.01.2010р. між тими самими сторонами і розгляд справи про визнання недійсним акту надання послуг № 1156 від 31.08.2009р. так, як справа передує спору про стягнення боргу.

09.07.2010р. провадження по справі поновлено з підстав зазначених в ухвалі та призначено на 20.07.2010р.

Як вбачається з ухвали господарського суду Львівської області від 13.04.2010р. у справі № 19/14 –провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візантія-Тракт»до Приватного підприємства «Престиж-Експрес»про визнання недійсним акту надання послуг від 31.08.2009р. № 1156 –припинено.

Ухвала господарського суду Львівської області від 13.04.2010р. у справі № 19/14 –не оскаржена, набрала законної сили.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач, подав письмове заперечення на позовну заяву, вимог ухвали суду не виконав.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Між позивачем - ПП «Престиж-Експрес»(за договором - Виконавець) та відповідачем - ТзОВ «Візантія - Тракт»(за договором - Замовник) 30 липня 2009р. був укладений договір про надання послуг спецавтотранспортом.

Відповідно до Договору № 30/07-30 від 30.07.2009р., Заявки на перевезення вантажу № 5 від 31.07.2009 р. між позивачем та відповідачем існують договірні відносини на предмет надання разової послуги по перевезенню вантажу.

Згідно Договору № 30/07-30 (п.1.1), визначено, що виконавець приймає на себе зобов»язання з надання послуг замовнику, а саме перевезення вантажів автомобільним спецтранспортом.

Пунктом п. 2.4 договору, визначено, що Заявка є невід»ємною частиною договору, та подається замовником на перевезення.

Ціна та порядок розрахунків встановлено розділом 3 договору, обов»язки сторін –4 розділ договору, відповідальність сторони передбачили у 5 розділі договору.

На виконання умов зазначеного Договору, 31.07.2009 року між сторонами був укладено Заявку № 5 на перевезення, а саме: від імені замовника: Товариство з обмеженою відповідальністю “Візантія-Тракт”, від імені перевізника: Приватного підприємства “Престиж-Експрес”; адреса завантаження: Закарпатська обл., смт. Ялове, вантаж - щебінь. Сума фрахту 21700,00 грн., умови оплати 10 днів після надання акту виконаних робіт.

Заявка на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 31.07.2009 року є невід»ємною частиною Договору 30/07-30 від 30.07.2009р. про надання послуг спецавтотранспортом.

Відповідно до Акту надання послуг № 1156 від 31 серпня 2009 р. Приватним підприємством “Престиж-Експрес”, було надано послуги в повному об»ємі відповідно до вказаної Заявки, загальною вартістю робіт 21700грн. Акт підписаний двома сторонами та посвідчений печатками.

Акт надання послуг № 1156 від 31 серпня 2009 р. був предметом оскарження у справі № 19/14.

Як вбачається з ухвали господарського суду Львівської області від 13.04.2010р. у справі № 19/14 –провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Візантія-Тракт»до Приватного підприємства «Престиж-Експрес»про визнання недійсним акту надання послуг від 31.08.2009р. № 1156 –припинено, з тих підстав, що зазначений акт надання послуг за своєю природою не є правочином, а є лише одним із бухгалтерських документів, необхідних для проведення розрахунків по договору.

Ухвала господарського суду Львівської області від 13.04.2010р. у справі № 19/14 –не оскаржена, набрала законної сили.

Відповідно до статті 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, за винятком встановлених рішенням третейського суду), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.

Відповідно до Заявки, відповідач зобов»язувався прийняти та оплатити надані позивачем послуги після підписання акту виконаних робіт протягом 10 днів, оплата за надані послуги відповідачем частково здійснена, що підтверджується податковою накладною від 31.08.09р.

Разом з тим, згідно вимог чинного законодавства, Позивачем виписано Відповідачу Податкову накладну № 1156, дата виписки податкової накладної: 31.08.2009р., згідно якої вбачається, що позивачем були надані відповідачу авто послуги згідно заявки № 5 від 01.08.2009р., дата відвантаження: 31.08.09р., одиниця виміру – грн., кількість (об»єм) –послуга, обсяги поставки (база оподаткування) без урахування ПДВ, що підлягають оподаткуванню за ставками: 20% - 18083,33 грн., усього по розділу 1 –18083,33 грн., по розділу 2: товаротранспортні витрати –0,00, по розділу 3 - зворотна (заставна) тара –0,00; по розділу 4 –0,00; по розділу 5 –усього по розділах 1 +2 + - 4: 18083,33; по розділу 6 –податок на додану вартість –3616,67; по розділу 7 –загальна сума з ПДВ –21700,00 грн.

Податкова накладна № 1156 від 31.08.09р. підписана належним чином (докази в матеріалах справи).

Отже, з наведеного вище та оглянутих у судовому засіданні оригіналів документів вбачається, що Позивачем автопослуги згідно заявки № 5 від 01.08.2009р. виконані в повному обсязі, відповідно до вказаної Заявки, загальною вартістю робіт з урахуванням ПДВ - 21700 грн. 00 коп., що підтверджується матеріалами даної справи.

Позивач просить стягнути з відповідача, решту основного боргу 17920,00 грн., який залишився неоплаченим.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, 08.10.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією на суму 17920,00 грн.

Відповідач залишив дану претензію без реагування.

Зазначений вище цьому рішенні договір по суті та правовій природі є договором транспортного перевезення вантажу автомобільним транспортом, договір складений у письмовій формі, підписаний представниками двох сторін, їх підписи засвідчені печатками, відповідно до статті 207, 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України) одна сторона (виконавець) зобов”язується доставити довірений їй другою стороною (замовнику) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник зобов”язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Предметом цього договору є перевезення Перевізником вантажу Замовнику (Вантажоодержувачу).

Виконання зобов»язань за вказаним вище договором на перевезення вантажу, оцінку якій надано вище, є предметом спору за даним позовом, не містять зі сторони замовника жодних застережень, зауважень щодо перевезення, типу автомобіля, завантаження/розвантаження, не містить виправлення дати (докази в матеріалах справи).

Відповідач, заперечуючи проти позову ( а.с. 34 - 35) не надав господарському суду жодних доказів про те, що з його сторони позивачу були виставлені (заявлені) претензії (вимоги, зауваження тощо) щодо оформлення, подання, комплектності документів за перевезення вантажу, не зважаючи на те, що ухвалою господарського суду від 20.11.2009р. господарським судом запропоновано сторонам вжити заходів до врегулювання спору у добровільному порядку.

Слід також зазначити, що в процесі розгляджу даної справи, позивачем було надано господарському суду проект Мирової угоди від 24 лютого 2009р., згідно тексту якої, позивач, як сторона-1, зобов»язувалася сплатити на користь відповідача (сторони-2) кошти в сумі 18000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості у порядку передбаченому позивачем за вказаним проектом мирової угоди.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, станом на час постановлення рішення у справі № 9/207 –мирова угода зі сторони відповідача не підписана, відтак не є правомірним правочином і судом, як доказ її укладення між сторонами –не береться.

Разом з тим, судом звернено увагу на те, що відповідач, зі своєї сторони, вказану мирову угоду підписав, підпис повноважного представника посвідчив печаткою, заборгованість перед відповідачем, зі своєї сторони, визнав (докази в матеріалах справи, а.с. 49).

Статтею 43 ГПК України передбачено змагальність сторін, відтак сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою РМ Української РСР від 27.06.69р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов»язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов»язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред»являються до перевезення, товарно-транспортні накладні, а на вантажі нетоварного характеру … акти заміру (зважування).

Стаття 173 ГК України передбачає, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Стаття 175 ГК України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту, що звичайно ставляться, а відповідно до вимог статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно частини другої п. 2 ст. 908 ЦК України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу (ст. 307 ГК України та ст. 909 ЦК України) одна сторона (перевізник) зобов”язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов”язується сплатити перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні вимоги викладені у ст. 316 ГК України, які стосуються договору транспортного експедирування.

Частиною 1 ст. 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу ... стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Особа, яка порушила зобов”язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 237 грн. 60 коп. інфляційних втрат та 83 грн. 00 коп. –3% річних, які нараховано відповідно до статті 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правильність розрахунку інфляційних витрат та трьох відсотків річних була перевірена в судовому засіданні, відповідає розрахунку, який долучено до позовної заяви (Розрахунки інфляційних втрат та 3% річних –в матеріалах справи).

Передбачені ст. 625 ЦК України три відсотки річних не є неустойкою (штрафом, пенею), а належать до інших засобів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦУ України.

При розрахунку інфляційних втрат, у даній справі, використано офіційно встановлений Державним комітетом статистики індекс інфляції.

Суд заслухав пояснення представника позивача та відповідача, оглянув та дослідив подані докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов позивача обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 17 920 грн. –основного боргу, 237,60 грн. - індекс інфляції, 83,00 грн. - 3% річних.

Судові витрати покласти на сторін пропорційно задоволених позовних вимог, згідно з ст. 49 ГПК України, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 182,50 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 43 - 47, 12, 15, 21, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44 - 49, 69, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовільнити повністю.

2.          Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “Візантія-Тракт” (юридична адреса: 81053, Львівська область, Яворівський район, місто Новояворівськ, вулиця Шевченка, 14/63, код ЄДРПОУ 34107194) (згідно документів на перевезення вантажу: п. і. 79031, місто Львів, вул. Максимовича, 9а/68) на користь стягувача: Приватного підприємства “Престиж-Експрес” (код ЄДРПОУ 32893389, юридична адреса: місто Львів, вул. Івана Франка, 73/2, поштова адреса: Львівська область, місто Городок, 81500, А/С 58) 17 920 грн. –основного боргу, 237,60 грн. –інфляційних втрат, 83,00 грн. - 3% річних, 182,50 грн. 00 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.С.Данко

За згодою представників, які прибули у судове засідання, 20.07.2010р., оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення складена, оформлена відповідно до статті 84 ГПК України та підписана 23.07.2010р. Рішення може бути оскаржене в порядку ст.ст. 91-93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя