Рішення № 10653731, 21.07.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.10 Справа № 18/184/10

Суддя

за позовом концерну “Міські теплові мережі” в особі філії концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району ( юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2-а)

до приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 4672,46 грн.

суддя Носівець В.В.

За участю представників:

від позивача Михайлова О.В., довіреність № 2566/2-18 від 14.06.2010 р., паспорт серія НОМЕР_2 від 21.11.2006 р.;

від відповідача не зявився

29.06.2010 р. до господарського суду Запорізької області звернувся концерн “Міські теплові мережі” в особі філії концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району з позовною заявою до приватного підприємця ОСОБА_1 (ПП ОСОБА_1В.) про стягнення 4 6472,46 грн. заборгованості, в тому числі 4 250,34 грн. основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671 від 01.10.2002 р., 213,02 грн. пені, 177,75 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 31,35 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.07.2010 р. порушено провадження у справі № 18/184/10, судове засідання призначено на 21.07.2010 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору.

В судовому засіданні 21.07.2010 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, за погодженням з представником позивача, вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в судове засідання 21.07.2010 р. не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду по справі документи і матеріали суду не надав.

19.07.2010 р. на адресу господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання по справі № 18/184/10, призначене на 21.07.2010 р., на інший час у звязку із перебуванням відповідача у період з 16.07.2010 р. по 20.08.2010 р. за межами України.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши думку представника позивача з цього приводу, судом клопотання про відкладення судового засідання відхилено.

При вирішенні клопотання суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини не є обовязковими для відкладення розгляду справи у відповідності до ст. 77 ГПК України. Статтею 1 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають, в тому числі, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності. Відповідно до положень ст. 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Про дату, час та місце розгляду справи № 18/184/10 відповідач був повідомлений завчасно ухвалою суду про відкриття провадження у справі, яка отримана уповноваженою особою ПП ОСОБА_1 14.07.2010 р., про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення № 74419595. Таким чином, в судовому засіданні, призначеному на 21.07.2010 р., представляти інтереси відповідача міг або приватний підприємець особисто або інша особа, повноваження якої підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст.ст. 11, 15, 16, 96, 258, 509, 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 193, 276 ГК України і полягають в тому, що 01.10.2002 р. позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671, за умовами якого позивач зобовязався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах згідно п. 1.3 договору, а відповідач зобовязався оплачувати одержану теплову енергію разом з витратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі відповідача, за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Відповідно до положень договору постачання відповідачу теплової енергії здійснювалося на викуплене вбудоване приміщення по вул. Портова, 8 в м. Запоріжжі. Вартість теплової енергії, яка постачалася відповідачу, на виконання умов договору, у вересні 2009 року квітні 2010 року склала 4 250,34 грн. Факт надання послуг з постачання теплової енергії підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період відповідачем у термін, встановлений п. 6.3 договору підписані не були, але враховуючи положення зазначеного договору вважаються погодженими і є підставою для проведення розрахунків за спірний період. Вартість наданих послуг по постачанню теплової енергії, станом на час вирішення справи в судовому засіданні, відповідачем не оплачена. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами договору № 6781 від 01.10.2002 р. зобовязання та вимоги чинного законодавства. Пунктом 7.2.3 договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5 % від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути з ПП ОСОБА_1 4 250,34 грн. основного боргу, 213,02 грн. пені, 177,75 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 31,35 грн. 3% річних.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2002 р. концерном “Міські теплові мережі” в особі філії концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району (позивачем) та ПП ОСОБА_1 (відповідачем) був укладений Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671 (далі за текстом Договір) з наступними змінами та доповненнями, внесеними Додатковою угодою від 01.08.2008 р.

За умовами Договору позивач (енергопостачальна організація) зобовязався постачати відповідачу (споживачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно п. 1.3 Договору, а відповідач зобовязався оплачувати одержану теплову енергію разом з витратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі відповідача, за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Відповідно до преамбули Договору постачання відповідачу теплової енергії здійснювалося на викуплене вбудоване приміщення по вул. Портовій, 8 в м. Запоріжжі.

Пунктом 10.2 сторони узгодили, що Договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє з 01.10.2002 р. по 30.09.2003 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання.

Отже, враховуючі зазначені положення Договору, його дія, на час розгляду спору судом, є пролонгованою.

Відповідно до п. 2.2 Договору теплова енергія постачається відповідачу у вигляді гарячої води на опалення та вентиляцію в період опалювального сезону та гаряче водопостачання протягом року.

Згідно з положеннями розділу 6 Договору позивач після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає відповідачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Відповідач зобовязаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його позивачу (пункт 6.3 Договору).

Розрахунок кількості теплової енергії, яка відпущена відповідачу, проводиться на підставі показань розрахункових приладів обліку з урахуванням втрат, або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку (пункт 6.5 Договору).

Пунктами 6.1, 6.2, 6.5 та 6.6 Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі в національній грошовій одиниці (гривні) відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для розрахунків відповідача з позивачем є акт надання послуг. Відповідач зобовязаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію. Сторони щоквартально з ініціативи позивача проводять звірку взаємних розрахунків за фактично спожиту теплову енергію з підписанням акту звірки для визначення заборгованості.

У відповідності до п. 1.9 Договору тарифи для розрахунків між позивачем та відповідачем встановлюються відповідними органами влади згідно діючого законодавства. У разі зміни тарифів на теплову енергію в період дії Договору, відповідач сплачує за спожиту теплову енергію за новими тарифами, затвердженими згідно діючого законодавства, з дати їх введення. Про зміну тарифів позивач повідомляє відповідача у письмовій формі або через засоби масової інформації (пункт. 1.9 Договору в редакції додаткової угоди до Договору від 01.08.2008 р.).

01.08.2008 р. сторонами була укладена Додаткова угода до Договору, якою сторони доповнили розділ 1.4 Договору підпунктом 1.4.1, згідно з яким розрахунки з відповідачем за відпущену теплову енергію позивачем проводяться відповідно з тарифами, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 327 від 28.07.2008 р., а саме: плата за одиницю приєднаного теплового навантаження за місяць протягом року за Гкал/годину становить 10 225,032 грн. (з ПДВ), плата за спожиту теплову енергію за Гкал становить 300,192 грн.(з ПДВ).

Крім того, цією ж додатковою угодою сторони доповнили розділ 1.4 Договору підпунктом 1.4.2, згідно з яким за заповнення теплоносієм позивача теплових мереж та систем тепло споживання, а також за заповнення нормативного витоку теплоносія відповідач сплачує вартість отриманого теплоносія та витрати по його хімічній обробці по плановій собівартості позивача за тарифом 12,66 грн/тону (без ПДВ) та тепла у воді за тарифами згідно з п. 1.4.1 додаткової угоди.

Відповідно до пункту 3.2.2 Договору відповідач зобовязався виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом 6 Договору.

Як встановлено судом в ході судового вирішення спору, на виконання умов Договору за період з вересня 2009 року по квітень 2010 року включно позивачем надані відповідачу обумовлені Договором послуги по постачанню теплової енергії на загальну суму 4 250,34 грн. Факт надання цих послуг підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період відповідачем у термін, встановлений п. 6.3 Договору, підписані не були, але враховуючи положення Договору вважаються погодженими і є підставою для проведення розрахунків за спірний період. (Оригінали зазначених документів досліджувалися судом в судовому засіданні, належним чином посвідчені копії залучені до матеріалів справи).

У звязку із цим, враховуючи приписи п., п. 6.1, 6.2, 6.5 та 6.6 Договору, позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату наданих послуг за спірний період на загальну суму 4 250,34 грн.

Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за спірний період були направлені за належною юридичною адресою відповідача, у підтвердження чого позивачем надано суду реєстри на відправлення кореспонденції за спірний період, скріпленні відбитками календарного штемпелю відділення звязку за відповідну дату, та повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень за спірний період, з відмітками уповноважених осіб відповідача про отримання кореспонденції.

Згідно з частинами 1 і 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, позивач взяті на себе зобовязання за Договором виконав належним чином і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобовязаний сплатити повну ціну переданого товару.

Відповідач плату за спожиту теплову енергію згідно Договору № 671 від 01.10.2002 р. за спірний період не здійснив.

Отже, відповідач взяті на себе зобовязання згідно умов Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 671 від 01.10.2002 р. належним чином та в повному обсязі не виконав.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

21.06.2010 р. позивачем на адресу відповідача був направлений лист за вих. № 192/3, яким відповідачу повторно були направленні рахунки на оплату теплової енергії та акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період з вимогою про погашення заборгованості.

Відповідачем вказаний лист залишений без відповіді та задоволення.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що відповідач оплату за поставлену йому теплову енергію в сумі 4 250,34 грн. не здійснив, факт наявності заборгованості відповідача перед концерном “Міські теплові мережі” в особі філії концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району у розмірі 4 250,34 грн. підтверджується фактичними обставинами справи.

На день розгляду спору в судовому засіданні відповідач оплату поставленої теплової енергії в повному обсязі не довів.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 4 250,34 грн. основного боргу за поставлену теплову енергію предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 7.2.3 Договору, який передбачає, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію відповідач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5 % від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до розрахунку позивача за період з 21.10.2009 р. по 20.05.2010 р. сума пені за прострочення оплати поставленої теплової енергії складає 213,02 грн.

Даний розрахунок судом перевірений та визнаний вірним, отже вимоги в частині стягнення пені є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобовязання у період з вересня 2009 року по березень 2010 року, згідно розрахунку позивача, становить 177,75 грн., а сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 21.10.2009 р. по 20.05.2010 р., згідно розрахунку позивача, складає 31,35 грн.

Даний розрахунок судом перевірений та в частині розрахунку 3 % річних визнаний обґрунтованим. Отже, вимога про стягнення з відповідача 31,35 грн. 3 % річних задовольняється судом.

Стосовно розрахунку втрат від інфляції грошових коштів суд зазначає, що в цій частині розрахунок позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем не дотриманні рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97Р від 03.04.1997 р. Стягненню з відповідача підлягає 71,48 грн. втрат від інфляції грошових коштів за період з листопада 2009 року по березень 2010 року.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів підлягає задоволенню частково в сумі 71,48 грн. втрат від інфляції грошових коштів. В частині стягнення 106,27 грн. втрат від інфляції грошових коштів суд відмовляє в задоволені позовних вимог, з огляду на вище викладене.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з ПП ОСОБА_1 4 250,34 грн. основного боргу, 31,35 грн. 3 % річних, 71,48 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 213,02 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 525, 526, 549, 599, 611, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 44, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р № НОМЕР_3 в Орджонікідзевському відділенні АК ПІБ, МФО 313333) на користь концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458, п/р № 26004045320001 в АКБ “Індустрілбанк” м. Запоріжжя, МФО 313849) 4 250 грн. 34 коп. основного боргу за період з вересня 2009 року по квітень 2010 року, 213 грн. 02 коп. пені, 71 грн. 48 коп. втрат від інфляції, 31 грн. 35 коп. 3% річних, 99 грн. 68 коп. державного мита та 230 грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.В.Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України “28” липня 2010 р.