Рішення № 10653672, 15.06.2010, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "15" червня 2010 р. Справа № 18/140-Д

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю представників сторін:

від 1 позивача: не з'явився;

від 2 позивача: не з'явився;

від 3 позивача: Буткевич М.І., довіреність №2 від 02.02.2010р. (був присутній в

судових засіданнях 27.05.2010р.; 10.06.2010р.);

Григор'єва Н.О., довіреність №26 від 12.04.2010р.(була присутня

в судовому засіданні 27.05.2010р.);

від відповідача: Копанєв А.О., директор;

в судовому засіданні прийняв участь прокурор Бугайов С.В., посвідчення №86;

розглянув справу за позовом Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (м.Київ), Міністерства оборони України (м.Київ), Державного підприємства "Науково-дослідний інститут радіосистем" (м.Житомир)

до Науково-виробничого підприємства "Діада К" (м. Житомир)

про визнання недійсним договору №2 від 30.05.2008р. та повернення майна (з урахуванням уточнення позовних вимог, а.с.99),

з перервою в судовому засіданні з 27.05.2010р. по 10.06.2010р. та з 10.06.2010р. по 15.06.2010р. згідно ст.77 ГПК України.

Спір вирішено у більш тривалий термін, ніж передбачено ч.1 ст.69 ГПК України, відповідно до ч.4 ст.69 ГПК України (а.с.77).

Прокурором пред'явлено позов про визнання недійсним виробничого договору №2 від 30.05.2008р., застосування реституції та зобов'язання повернути майно.

15.06.2010р. прокурор в судове засідання згідно ст.22 ГПК України надав заяву про уточнення позовних вимог від 14.06.2010р., відповідно до якої просить визнати недійсним договір №2 від 30.05.2008р., що укладений між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіосистем" та Науково-виробничим підприємством "Діада К", та зобов'язати відповідача повернути Державному підприємству "Науково-дослідний інститут радіосистем"майно, отримане згідно Акту передачі виробничих площ та технологічного обладнання в рамках технічного забезпечення виробничої діяльності, що є додатком №1 до спірного договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначають, що виробничий договір від 30.05.2008р. №2 суперечить чинному законодавству, оскільки був укладений зі сторони ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" без наявності погодження Міністерства промислової політики на передачу державного майна в оренду, як того вимагає Статут ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем".

Прокурор та представник позивача - ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" в судових засіданнях позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві з урахуванням наданого уточнення.

Представники Міністерства промислової політики України та Міністерства оборони України в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. В адресованому суду клопотанні за №20/1-6-123 від 16.03.2010р. (а.с.81) Міністерство промислової політики просило здійснювати судовий розгляд без участі його представника.

Представник відповідача позовні вимоги щодо визнання недійсним виробничого договору №2 від 30.05.2008р. визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.62-64), проте, посилаючись на ч.2 ст. 216 ЦК України, просить суд відшкодувати збитки, завдані підприємству у розмірі 33812,00 євро та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 15000,00 євро за шкоду діловій репутації та підрив довіри до діяльності НВП "Діада К". Зазначає, що Верховний Суд України в узагальненні практики розгляду судами справ про визнання правочинів недійсними зазначив, що оскільки у ст. 216 ЦК України вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому для захисту майнового права, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, наслідки, визначені в законі, повинні застосовуватися незалежно від того, чи наведені вони у позовній заяві. Вказує, що згідно з ч.2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій стороні завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

На думку відповідача, факт наявності збитків у розмірі 33812,00 євро та заподіяння моральної шкоди у розмірі 15000,00 євро, пов'язаних із виконанням договірних зобов'язань під час чинної угоди, підтверджується матеріалами справи.

Зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.386 ЦК України та роз'яснення, викладені в пунктах 2, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків, а тому просить застосувати наслідки недійсності виробничого договору шляхом відшкодування йому завданих збитків та завданої моральної шкоди.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав викладені у відзиві на позовну заяву доводи та вимоги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2008 року між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіосистем" (Позивач) та Науково-виробничим підприємством "Діада К" (Відповідач) укладено виробничий договір №2, відповідно до умов якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання майна та зусиль діяти в сферах виготовлення металоконструкцій, науково-технічної, виробничої та інших напрямках діяльності з метою розширення виробництва та одержання прибутку (а.с.7-9).

Для досягнення цілей за даним договором сторони зобов'язались:

- обмінюватися інформацією що є в їх розпорядженні, з тематики спільної діяльності;

- у разі потреби здійснювати взаємне кредитування і фінансування на безвідсотковій основі та умовах, які обумовлюються в окремих угодах;

- виконувати спільні замовлення і замовлення один одного по спільній діяльності на пріоритетній і пільговій основі (п.2.1 договору).

Згідно п.3.1.1., 3.1.2. сторони погодили, що для забезпечення спільної діяльності за даним договором Житомирський Науково-дослідний інститут радіосистем зобов'язався надати необхідне для виробництва устаткування згідно акту передачі. Виділити необхідні для спільного виробництва площі.

На виконання умов договору №2 від 30.05.2008р. позивач на підставі акту передачі виробничих площ та технологічного обладнання в рамках технічного забезпечення виробничої діяльності (а.с.10-12) передав, а відповідач прийняв:

1. Виробничі площі: для складування заготовок - дільниці цеху №119 (25% площ) - 60,4 м.кв., №120 - 69 м.кв., №136 (50% площ) - 38 м.кв.; для розміщення технологічного обладнання - дільниці цеху №121 - 184 м.кв.; побутова кімната для працівників - приміщення в цеху №111 площею 13,5 м.кв.; для виконання зварювальних робіт - дільниці цеху №122 -103,5 м.кв.; кладова - приміщення в цеху №134 площею 4 м.кв. та приміщення в корпусі №1 №158 площею 7,5 м.кв.; офісні приміщення - кімнати в корпусі №1 №143 - 18 м.кв., №142 - 18 м.кв.; майданчик для складування виробів і заготовок (включаючи майданчик з електротельфером) загальною площею 850 м.кв.

2. Виробниче обладнання під повну матеріальну відповідальність в кількості 13 одиниць згідно переліку.

3. Виробниче обладнання під часткову матеріальну відповідальність (50%) у кількості 3 одиниці згідно переліку.

4. Допоміжне обладнання, пов'язане з охороною праці (освітлення, вентиляція, пожежна безпека та ін.) та обладнання, передане на відповідальне зберігання ( в зв'язку з неможливістю демонтажу) під часткову матеріальну відповідальність (50%) в кількості 8 одиниць.

Згідно п.3.2.8 договору сторони встановили, що НВП "Діада К" у термін до 27-го числа кожного місяця зобов'язане проводити оплату ДП "Житомирський науково-дослідний інститут радіосистем" компенсації витрат на електроенергію, комунальні послуги та інше на виконання цього Договору.

Відповідно до п.5.1 договору, продукція, що є результатом спільної виробничої діяльності буде реалізовуватися в наступному порядку:

- продукція передається Стороні-1 (НВП "Діада-К") для реалізації;

- Сторона-2 (ДП "Житомирський науково-дослідний інститут радіосистем") отримує фіксовану частину доходу з реалізації у розмірі 8000,00грн. (вісім тисяч гривень) з урахуванням ПДВ за кожний звітний місяць.

Крім того, п.8.2.1 договору, сторони передбачили, що за несвоєчасне перерахування коштів, передбачених п.3.2.8, п.5.1 відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 5% недоданої суми та пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день затримки.

Враховуючи, що сторони уклали виробничий договір, який є непоіменованим згідно цивільного законодавства, суд, виходячи із умов договору, зобов'язань сторін встановлює фактичні правовідносини, що виникли між сторонами та застосовує правила аналогії закону чи аналогії права.

Виробничий договір №2 від 30.05.2008р. має ознаки договору про спільну діяльність.

Разом з тим, відповідно до ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі і координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ст.1131 ЦК України).

Договір про спільну діяльність, де однією із сторін виступає державне підприємство відповідно до п.20 ч.1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" підлягає погодженню уповноваженими органами управління відповідно до покладених на них завдань та відповідно до ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні" вклади сторін у спільну діяльність за таким договором підлягають обов'язковій незалежній експертній оцінці.

Судом встановлено, що згідно умов оспорюваного договору ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" п е р е д а л о без погодження з Міністерством промислової політики України (уповноважений орган управління) державне майно, зокрема, необхідні приміщення та устаткування, а Науково-виробниче підприємство "Діада К" сплачувало позивачу щомісяця ф і к с о в а н у суму, визначену договором, компенсувало витрати на електроенергію та комунальні послуги.

В матеріалах справи містяться письмові пояснення виконуючого обов'язки директора ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" Полещука І.І. та директора НВП "Діада К" Копанєва А.О., надані Управлінню Служби безпеки України в Житомирській області відповідно до ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", з яких вбачається, що ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" не приймає участі у виробничій діяльності НВП "Діада-К", а лише надає в користування майно (а.с.40-42).

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" під орендою розуміється засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Здійснивши аналіз положень оспорюваного виробничого договору №2 від 30.05.2008р. з урахуванням вимог цивільного законодавства, суд дійшов висновку, що фактично між сторонами угоди склалися правовідносини з оренди державного майна.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2009р. спеціалістами Контрольно-ревізійного відділу в Житомирській області проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності в Державному підприємстві "Житомирський науково-дослідний інститут радіосистем" за період з 01.01.2008р. по 15.09.2009р., про що складено акт №06-06-09/110 (а.с.26-39).

В акті ревізії зазначено, що надані до ревізії договори про виробничу діяльність Міністерством промислової політики не погоджено.

Відповідно до п.1, п.п.7 п.4 Положення про Міністерство промислової політики України, що затверджено Указом Президента України від 21 вересня 2001 року за №849/2001(із відповідними змінами та доповненнями) Мінпромполітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики. Мінпромполітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює відповідно до законодавства функції з управління об’єктами державної власності.

Відповідно до положень Статуту (а.с.13-21), затвердженого наказом Міністерства промислової політики України №399 від 12.09.2002р. та зареєстрованого виконкомом Житомирської міської ради 24.12.2002р., Державне підприємство Науково-дослідний інститут радіосистем створене з метою отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності в різних галузях народного господарства, переважно в галузі створення нових зразків техніки спеціального призначення по закріпленому за підприємством напрямку, для здійснення заходів по поліпшенню соціально-побутових умов робітників підприємства і задоволення потреб замовників.

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п.4.2 Статуту).

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Мінпромполітики у порядку, що встановлений чинним законодавством (п.4.4 Статуту).

Згідно із п.4.8 статуту Мінпромполітики та інші органи виконавчої влади здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за підприємством державного майна, правочинністю дій по відношенню до державної власності, відповідності чинному законодавству ведення підприємницької діяльності.

Пунктом 4.9 Статуту підприємству забороняється передавати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Реалізація зайвого майна і п е р е д а ч а м а й н а в о р е н д у здійснюється підприємством за у з г о д ж е н н я м з М і н п р о м п о л і т и к и (а.с.17).

Як вбачається зі статуту Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіосистем, позивач підпорядкований Міністерству промислової політики України. Його майно є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Статтею 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Таким чином, оспорюваний договір від 30.05.2008р. був укладений сторонами спору за відсутності відповідного погодження Міністерства промислової політики України, тобто сторона угоди - ДП "Науково-дослідний інститут радіосистем" не мала достатньої господарської компетенції на вчинення зазначеного правочину.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

З огляду на вищевказані обставини справи та вимоги законодавства, суд вважає вимогу щодо визнання договору №2 від 30.05.2008р. недійсним обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ч.3 ст.207 ГК України, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.

Оскільки договір визнано недійсним та відсутні докази повернення відповідачем позивачу переданого на виконання умов цього договору майна, суд вважає, що державне майно перебуває у користуванні відповідача без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням наведеного, вимога про повернення Державному підприємству "Науково-дослідний інститут радіосистем" майна, отриманого згідно Акту передачі виробничих площ та технологічного обладнання в рамках технічного забезпечення виробничої діяльності від 01.06.2008р., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про відшкодування збитків відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України, завданих НВП "Діада К" внаслідок виконання договірних зобов'язань, що виникли за Контрактом №2 від 22.02.2009р., укладеним між Науково-виробничим підприємством "Діада-К" та Фірмою "Fricke Landmaschinen GmbH" під час дії оспорюваного виробничого договору №2 від 30.05.2008р., господарський суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.2 ст.216 Цивільного кодексу України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Як зазначено у п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за змістом ст.216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України.

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.4-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження.

Тобто, вимоги сторони про відшкодування збитків, моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок вчинення недійсного правочину, повинні розглядатись судом в окремому позовному провадженні, тобто шляхом звернення такої сторони до суду із відповідним позовом (зустрічним позовом).

Оскільки НВП "Діада К" не звернулось у встановленому ГПК України порядку із відповідним позовом (або зустрічним позовом) за захистом свого порушеного права, тому задоволення таких вимог, заявлених у відзиві на позовну заяву, не підлягають розгляду.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов в частині визнання недійсним виробничого договору №2 від 30.05.2008р. визнав.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №2 від 30.05.2008р. та повернення позивачу переданого по акту передачі майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки він спонукав прокурора звернутись з позовом до суду.

На підставі ст.ст.11, 22, 23, 203, 215, 216, 1212, Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним виробничий договір №2 від 30.05.2008р., укладений між Державним підприємством "Науково-дослідний інститут радіосистем" та Науково-виробничим підприємством "Діада К".

3. Науково-виробничому підприємству "Діада К" (10005, м.Житомир, провулок Оздоровчий, 5, код 13558494) повернути Державному підприємству "Науково-дослідний інститут радіосистем" (м.Житомир, вул.Черняховського, 109, код ЄДРПОУ 13547194) майно, отримане згідно Акту передачі виробничих площ та технологічного обладнання в рамках технічного забезпечення виробничої діяльності від 01.06.2008р.

3. Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Діада К" (10005, м.Житомир, провулок Оздоровчий, 5, код 13558494):

- в доход Державного бюджету України - 85,00грн. державного мита;

- в доход Державного бюджету України - 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (р/р 31218259703002 в УДК в м.Житомирі, код ЗКПО 22062319, банк отримувача - ГУДКУ у Житомирській області, МФО - 811039, код доходу 22050000).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

Суддя Соловей Л.А.

дата підписання рішення 30.06.2010р.

Віддрукувати: 7 прим.

1 - в справу

2 - 4 - позивачам

5- відповідачу

6,7- прокурору