Рішення № 10653385, 26.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

26 травня 2010 р.           Справа 7/52-10

за позовом: Закритого акціонерного товариства "Інтертранс", м. Київ.

до: Спільного Україно-Польського підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "Варта", м. Вінниця.

про стягнення 17294,63 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Прохоров О.А. - юрисконсульт, довіреність № 04-05/1100 від 25.12.2009 року

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшов позов про стягнення з Спільного Україно-Польського підприємства ТОВ "Варта" на користь ЗАТ "Інтертранс" 17294, 63 грн. з яких 12900,00 грн. основного боргу, 2357,03 грн. пені, 329,60 грн. 3% річних та 1708,00 грн. інфляційних внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № ЛЮ-47/09 від 02.01.2009 року в частині своєчасності та повноти оплати.

За вказаним позовом ухвалою від 31.03.2010 року порушено провадження у справі № 7/52-10 та призначено до розгляду на 27.04.2010 року.

Однак у зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.04.2010 року по 30.04.2010 року у відрядженні судове засідання 27.04.2010 року не відбувся. Ухвалою від 20.04.2010 року справу було призначено до розгляду на 26.05.2010 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 26.05.2010 року не з'явився не повідомивши про причини своєї неявки.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, оскільки ухвала від 20.04.2010 року надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаною у позовній заяві.

Дійшовши висновку про те, що відповідач є повідомленим про час та місце судового засідання судом було враховано те, що ухвалу про порушення провадження у справі від 31.03.2010 року (яка надсилалась за тією ж адресою, що і ухвала від 20.04.2010 року) відповідач отримав, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.23, т.1).

При цьому суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Пирогова, 119а, м. Вінниця, 21100 за якою і надсилалась ухвали у справі.

Вказана адреса відповідача ідентична адресі, яка вказана в довідці з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АГ № 867557

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні позивачем подано заяву про відмову від позову в частині стягнення пені за період з 29.04.2009 року по 25.01.2010 року у розмірі 2357,03 грн..

Подана позивачем заява приймається судом до розгляду, оскільки остання не суперечить ст. 22 ГПК у відповідності до якої позивач, з поміж іншого, вправі відмовитись від позову до прийняття рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2010 року між ЗАТ "Інтертранс" (Продавець) та СУПП ТОВ "Варта" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № ЛЮ-47/09.

За умовами укладеного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар та умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Розрахунки за договором проводяться у готівковій формі або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця (п. 2.2 договору).

Термін оплати складає 14 днів з моменту передачі товару (п. 2.3 договору).

Так, на умовах укладеного договору та відповідно до видаткової накладної № 542 від 15.04.2009 року позивач поставив відповідачу товар (автошини) на суму 15400,00 грн. (а.с.12, т.1).

Товар було отримано представником СУПП ТОВ "Варта" Шевчуком В.П. на підставі довіреності ЯОГ № 123603 (а.с.13, т.1).

09.09.2009 року сторони підписали акт звірки розрахунків 31655 (а.с.14, т.1) в якому крім поставки від 15.04.2010 року зафіксовано і інші господарські операції між сторонами.

Разом з тим з акту звірки розрахунків вбачається, що стосовно інших поставок проведених позивачем відповідач повністю розрахувався, неоплаченою на момент підписання акту звірки залишилась лише сума поставки від 15.04.2009 року у розмірі 15400,00 грн.

Також 09.09.2009 року відповідачем надано гарантійний лист № 22 відповідно до якого останній зобов'язується здійснити розрахунок наступним чином: вересень 2009 року - 7700,00 грн.; жовтень 2009 року - 7700,00 грн. (а.с.15, т.1).

За твердженням позивача в подальшому відповідачем не було проведено розрахунки за отриманий товар у зв'язку з чим 05.10.2009 року позивачем було направлено вимогу № 15-03/667 про сплату заборгованості (а.с.17, т.1).

Як вказує позивач після отримання претензії відповідач перерахував на його користь 2500,00 грн.: 04.11.2009 року 1000,00 грн., 02.12.12.2009 року 1500,00 грн..

Позивач вказує, що подальший розрахунок відповідачем проведено не було в зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення 12900,00 грн. боргу до суду.

Однак судом встановлено, що ще до звернення позивача до суду відповідачем перераховано на користь позивача 3000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № ЛЮ-47/09, що вбачається з довідки № 15-03/230 від 26.05.2010 року про рух коштів по взаєморозрахунках з СУПП ТОВ "Варта" яку надано позивачем.

При цьому суд зазначає, що позивач направив позовну заяву до суду 23.03.2010 року, що вбачається з відтиску штемпеля поштової установи на конверті в якому надійшла позовна заява (а.с.22, т.1), а відповідачем сплачено 1000,00 грн. 22.01.2010 року (платіжне доручення № 32) та 2000,000 грн. 24.02.2010 року (платіжне доручення № 63).

Крім того уже після порушення провадження у справі відповідачем погашено ще 1000,00 грн. боргу: 22.04.2010 року (платіжне доручення № 45) та 06.05.2010 року (платіжне доручення № 69) щоразу по 500,00 грн..

Таким чином станом на час винесення рішення у справі фактично борг відповідача складає 8900,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п. 2.3 договору сторони погодили, що термін оплати складає 14 днів з моменту передачі товару .

Крім того відповідачем надавався гарантій лист про оплату боргу до листопада 2009 року, а позивач в жовтні 2009 року надсилав вимогу про сплату боргу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 8900,00 грн..

Одночасно суд відмовляє в позові в частині стягнення 3000,00 грн. основного боргу з мотивів того, що на момент звернення позивача до суду борг на вказану суму був фактично погашений відповідачем виходячи з чого позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Стосовно 1000,00 грн. основного боргу які погашено відповідачем після порушення провадження у справі суд зауважує на наступне.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 1000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана представником позивача Прохоровим О.А. у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 25.12.2009 року № 04-05/1100. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1708,00 грн. інфляційних втрат та 329,60 грн. 3 % річних за період з 29.04.2009 року по 25.01.2010 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіркою правильності нарахування індексу інфляції встановлено, що позивачем розрахунок проведено неправильно оскільки позивач проводив нарахування інфляційних втрат за період з 29.04.2009 року по 25.01.2010 року з врахуванням часткових оплат, однак при цьому не враховуючи того, що при проведенні оплати потрібно проводити нарахування інфляційних втрат на заборгованість, що існує до наступної оплати.

При проведені перерахунку судом отримано 968,70 грн. інфляційних у тому рахунку у період з 29.04.2009 року до 04.11.2009 року на суму боргу 15400 грн. отримано 462,00 грн. інфляційних; у період з 05.11.2009 року до 02.12.2009 року на суму боргу 14400 грн. отримано 158,40 грн. інфляційних та у період з 03.12.2009 року до 22.01.2010 року на суму боргу 12900 грн. отримано 348,30 грн. інфляційних. Враховуючи викладене суд відмовляє в стягненні 739,30 грн. інфляційних.

При перевірці розрахунку 3% річних судом також виявлено помилки які полягають у невірному математичному заокругленні отриманих показників позивачем, а також невірному визначенні розміру боргу в періоді з 03.12.2009 року по 25.01.2010 року (позивачем не враховано здійсненої відповідачем 22.01.2010 року оплати на суму 1000,00 грн.).

Проте провівши перерахунок із врахуванням виявлених помилок судом отримано в результаті на 1,03 грн. більше ніж заявив позивач, а тому суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткової відмови в стягненні основного боргу, інфляційних втрат, припинення провадження в частині стягнення основного боргу та відмови позивача від вимоги про стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При цьому судові витрати покладаються на відповідача в частині вимог по яким провадження у справі було припинено згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України так, як спір було доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Також при розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 00,01 грн., яка була несплачена ним при подачі позовної заяви.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів позивач сплатив державне мито в розмірі 172,94 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 03.03.2010 року № 485 та від 03.02.2010 року № 254.

Разом з тим ціна позову заявлена позивачем становить 17294,63 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 172,95 грн..

Приходячи до висновку про достягнення державного мита суд врахував позицію викладену в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

За письмовим клопотанням позивача 26.06.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, п.п. 1-1, 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Спільного Україно-Польського підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю "Варта", вул. Пирогова, 119а, м. Вінниця, 21100 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 21728220) на користь Закритого акціонерного товариства "Інтертранс", вул. Фурматова, 1/7, м. Київ, 03049 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 322959) - 8900 грн. 00 коп. - боргу, 968 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 329 грн. 60 коп. 3% річних, 111 грн. 98 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 152 грн. 81 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження в частині стягнення 1000 грн. 00 коп. основного боргу припинити відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

4. Провадження в частині стягнення пені припинити відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

5. В решті позову відмовити.

6. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Інтертранс", вул. Фурматова, 1/7, м. Київ, 03049 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 322959) в доход Державного бюджету України держмито в розмірі 00 грн. 01 коп..

7. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

8. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 28 травня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Фурманова, 1/7, м. Київ, 03049.

3 - відповідачу - вул. Пирогова, 119а, м. Вінниця, 21100.