Рішення № 10650117, 26.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/16826.07.10 За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 12198,62 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Руденко К.К. –представник за довіреністю № 274/18 від 12.02.2010 р.

Від відповідача не з"явилися

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідача) про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 12198,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Україна", яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Український Страховий Альянс" (п. 1.1 Статуту позивача), на підставі договору страхування наземного транспорту № 086823/05АК від 14.05.2007 р. внаслідок настання страхової події –дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статі 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "Renault", реєстраційний номер АН 9296 ВВ, яким керував Пахомов Д.Є. та який визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВА/6501611), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2010 р. порушено провадження у справі № 39/168 та призначено справу до розгляду на 26.07.2010 р. о 12:50 год.

Представник позивача в судовому засіданні 26.07.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду для залучення до матеріалів справи, в т.ч. копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серія АБ № 423283 щодо відповідача та полісу № ВА/6501611 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23.07.2007 р.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, вимоги ухвали суду від 07.07.2010 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/168 від 07.07.2010 р. було направлене відповідачу за поштовою адресою, вказаною у позовній заяві, та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серія АБ № 423283. Направлення ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого відповідач 12.07.2010 р. отримав ухвалу суду від 07.07.2010 р.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/168 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 26.07.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Представник позивача в судовому засіданні 26.07.2010 р. подав Уточнення позовних вимог № 4906/18 ЦВ від 26.07.2010 р., відповідно до яких просив стягнути з відповідача 11688,62 грн. суми відшкодування за мінусом франшизи, 1475,80 грн. пені, 221,92 грн. 3% річних та 495,59 грн. індексу інфляції.

Стаття 22 ГПК України визначає процесуальні права та обов’язки сторін, якими вони наділяються з метою їх використання щодо всебічного, повного то об’єктивного дослідження всіх обставин справи. Зокрема, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого досудового врегулювання спору у видках, передбачених статтею 5 ГПК України в цій частині (ч. 4 ст. 22 ГПК України).

Предмет позову –це певна матеріально –правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову –це фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до позивача. Зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову –це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасно їх зміна не допускається. (п. 3.7. Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/1289 з послідуючими змінами та доповненнями та п. 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228).

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз’яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” також зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві –така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

З огляду на заявления позивачем ще кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві (т.т. про які не йшлося у позовній заяві), а саме, про стягнення пені, 3% річних та індексу інфляції), вищенаведені Уточнення позовних вимог слід розглядати у якості заяви про зміну предмету позову.

В той же час суд враховує, що з огляду на приписи статей 4-2 та 4-3 та частин першої –третьої статті 22 ГПК України має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням доказів надсилання у встановлений судом строк (п. 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»).

Враховуючи вищенаведене, а також відсутність доказів направлення Уточнень позовних вимог позивачем відповідачеві та неявку представників останнього в судове засідання 26.07.2010 р., суд розглядає по суті первісно заявлені позовні вимоги, а саме: про стягнення з відповідача суми боргу в порядку регресу в розмірі 12198,62 грн.

В судовому засіданні, призначеному на 26.07.2010 р., за згодою представника позивача, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 12198,62 грн.

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі –Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі –Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

14.05.2007 р. між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Український Страховий Альянс" (страховик), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна" (позивач) (страховик) та Коваль Людмилою Миколаївною (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № 086823/05АК (надалі –Договір).

Предметом Договору є майнові інтереси Коваль Людмили Миколаївни, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користування та/або розпорядженням зазначеним в договорі транспортним засобом та додатковим обладнанням, а саме: автомобіль марки "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР. Відповідно до п. 9 Договору визначені страхові ризики, зокрема, втрата, знищення, пошкодження транспортного засобу, його частин, деталей, приладів внаслідок дорожньо –транспортної пригоди (надалі –ДТП) (підпункт 9.1 п. 9 Договору).

Відповідно до п. 10 Договору визначений розмір безумовної франшизи (частини збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування), зокрема, відповідно до п.п. 10.1 п. 10 Договору франшиза становить 1010,00 грн. за кожним та будь –яким збитком.

12.01.2008 р. по вул. Ревудського в м. Києві сталася дорожньо – транспортна пригода за участю автомобіля марки "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР (власник - Коваль Людмила Миколаївна) під керуванням Коваля Юрія Володимировича, та автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер АН 9296 ВВ, під керуванням Пахомова Дмитра Єгоровича, внаслідок порушення останнім п. 13.1 Правил дорожнього руху України. Наведене підтверджується довідкою про дорожньо –транспортну пригоду ВДАІ з обслуговування Дарницького району при УДАІ ГУМВС України в м. Києві № 10/2157 від 18.01.2008 р.

ДТП сталася в результаті порушення Пахомовим Дмитром Єгоровичем ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі –КУпАП), що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 15.01.2008 р. у адміністративній справі № 3-1170/08, відповідно до якої Пахомова Дмитра Єгоровича визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави.

Відповідно до Звіту № 49 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу про оцінку майна, складеного 21.01.2008 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна експертна компанія», що діє на підставі сертифіката суб»єкта оціночної діяльності № 5335/06, виданого Фондом державного майна України 13.12.2006 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР, в результаті його пошкодження в ДТП складає 13527,64 грн.

На підставі страхового акта № 2486/05/11 від 29.09.2008 р. (справа № 478/08), складеного на підставі заяви страхувальника від 14.01.2008 р. (вх. № 478/08 від 14.01.2008 р.), Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна", виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземного транспорту № 086823/05АК від 14.05.2007 р., сплатило своєму страхувальнику (Коваль Людмилі Миколаївні) суму страхового відшкодування в розмірі 12198,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2385 від 20.03.2008 р. При цьому, зі змісту вищенаведеного страхового акта № 2486/05/11 від 29.09.2008 р. та Розрахунку від 26.01.2008 р. (Додаток № 1 до даного акту) вбачається наступне:

-          заявлена страхувальником (Коваль Людмилою Миколаївною) подія визнається страховиком (позивачем) страховим випадком «Пошкодження чи знищення автотранспортного засобу або його частин (у т.ч. фар, дзеркал, скла) внаслідок дорожньо –транспортної пригоди», передбаченим п. 9.1 Договору;

-          згідно з Розрахунком від 26.01.2008 р., який є невід»ємною частиною даного акту, сума страхового відшкодування у зв»язку зі страховим випадком складає 12198,62 грн.;

-          вищенаведена сума страхового відшкодування у зв»язку зі страховим випадком у розмірі 12198,62 грн. визначена позивачем за мінусом франшизи (1010,00 грн. згідно умов Договору).

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" перейшло в межах суми 12198,62 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом - автомобілем марки "Renault", реєстраційний номер АН 9296 ВВ, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю марки "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР, керував Пахомов Дмитро Єгорович, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", що підтверджується полісом № ВА/6501611 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23.07.2007 р.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обов»язок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, пов»язані з відшкодуванням збитків потерпілому.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вина Пахомова Дмитра Єгоровича, який керував автомобілем марки "Renault", реєстраційний номер АН 9296 ВВ, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 15.01.2008 р. у адміністративній справі № 3-1170/08.

Цивільно-правова відповідальність вищевказаної особи застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" згідно з полісом № ВВ/8047131 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23.07.2007 р. (надалі –поліс № ВВ/8047131).

Відповідно до п. 4 полісу № ВВ/8047131 страхувальником –особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована цим полісом є Пахомов Дмитро Єгорович, а відтак, відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації останнім автомобіля марки "Renault", реєстраційний номер АН 9296 ВВ, була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Вказаним полісом № ВВ/8047131 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну життю і здоров”ю (на одного потерпілого) становить 51 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500 грн., франшиза (страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, завжди зменшується на суму франшизи) –510 грн. (пункт 2 полісу № ВВ/8047131).

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянці Коваль Людмилі Миколаївні, власниці автомобіля "DAEWOO", реєстраційний номер АА 3607 СР, збитки, у спірному випадку є Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідач) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8047131, та Пахомов Дмитро Єгорович відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВВ/8047131.

З урахуванням наведеного суд вважає, що до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту № 086823/05АК від 14.05.2007 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа Коваль Людмила Миколаївна мала до відповідача та Пахомова Дмитра Єгоровича, як осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.

Крім того, аналогічна вищезазначеній позиції суду є позиція Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі –МТСБУ), викладену в п. 2.7 розділу ІІ Рекомендацій Дирекції МТСБУ (схвалені Президією МТСБУ 27.04.2006 р. прот. № 153), стосовно питання про право страхової компанії, яка відшкодувала своєму страхувальнику за договором майнового страхування, на компенсацію від страхової компанії, яка уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умови, що ДТП сталося з вини страхувальника останньої.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є, зокрема, збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 39.2.4 ст. 39).

Відповідно до ст. 1 п. 1.19. Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України, для досягнення мети діяльності та виконання основних завдань Бюро має право в межах чинного законодавства України розробляти та затверджувати рішеннями органів управління Бюро документи (далі - внутрішні нормативні документи), що є обов'язковими для виконання членами Бюро та Дирекцією Бюро.

Відповідно до п. 7.2. (п.п. ї) Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України члени Бюро зобов’язані, зокрема, дотримуватись порядку укладення та виконання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, порядку надання фінансових гарантій та забезпечення платоспроможності, відповідно до чинного законодавства та рішень органів управління Бюро.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" 12198,62 грн. в порядку регресу підлягають лише частковому задоволенню у сумі 11688,62 грн. відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8047131, а також за мінусом франшизи у розмірі 510,00 грн., що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком згідно п. 2 полісу № ВВ/8047131 (12198,62 грн. –510,00 грн. = 11688,62 грн.).

В іншій частині позовних вимог у сумі 510,00 грн. позивачу належить відмовити з огляду на вищевикладене.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання без поважних причин не з»явився, належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, станом на час вирішення спору в судовому порядку виплати суми у розмірі 11688,62 грн. не здійснив, доказів зворотнього суду не представив.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 12198,62 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 121,99 грн. Платіжними дорученнями № 5286 від 11.03.2010 р. позивач перерахував державне мито у розмірі 140,00 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 18,01 грн. (140,00грн. –121,99 грн. = 18,01 грн.).

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита у сумі 116,89 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 226,13 грн.

Керуючись ст.ст. 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20, 979, 980, 993, 1187, 1188, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 7, 16, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 6, 15, 22, 29, 37, 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 1, 22, 33, 44, 47, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75; ідентифікаційний код 00034186; р/р 26502001006962 АКБ "Укрсоцбанк" у м. Києві, МФО 300023, а у разі відсутності - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 31235110; р/р 26500218673900 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) 11688,62 грн. (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 62 коп.) як відшкодування шкоди в порядку регресу, 116,89 грн. (сто шістнадцять гривень 89 коп.) витрат по сплаті державного мита та 226,13 грн. (двісті двадцять шість гривень 13 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "АХА Україна" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 31235110; р/р 26500218673900 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) з доходу Державного бюджету України 18,01 грн. (вісімнадцять гривень 01 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 5286 від 11.03.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/168.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення

30.07.2010 року