Рішення № 10648724, 26.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

26.07.2010Справа №2-17/2979-2010 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Ялтинський м’ясозавод»

До відповідача Фізичної особи-підприємця Савіної Ірини Степанівни

про стягнення 30787,76 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - Трофименко Н.О., представник

Від відповідача - не з’явився

Сутність спору: Згідно позову позивач просить стягнути з відповідача сума основного боргу – 30367,93 грн., пеню – 216,14 грн., 3 % річних – 63,43 грн., інфляційні – 140,26 грн., разом на суму: 30787,76 грн., у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 60/10-ф від 01 березня 2010 року щодо сплати грошових коштів за продаж продукції.

Відповідач відзив на позовну заяву не представив, в судове засідання не з’явився, про дату слухання справи повідомлений належним чином – рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст.ст. 51, 93 ЦК України СПД повинен знаходитися за адресою реєстрації СПД (юридичною адресою). Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

При цьому необхідно відмітити, що судові засідання відкладались неодноразово.

Також необхідно відмітити, що рекомендована кореспонденція до суду не повернута, що свідчить про її вручення адресату.

Позивачем заявлене клопотання про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту в межах суми основного боргу 30367,93 грн. на розрахунковий рахунок відповідача, а також на майно, яке належить відповідачеві на праві власності.

Згідно статті 84 ГПК в описовій частині рішення вказуються клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно п. 1.1 Договору № 60/10-ф купівлі-продажу від 01 березня 2010 року продавець (ВАТ «Ялтинський м’ясозавод») зобов’язується передавати Покупцеві (ФЛП Савіной І.С.) продукти харчування, а Покупець зобов’язується приймати продукцію та сплачувати на неї визначену Договором грошову суму.

Згідно п. 3.1 Договору оплату ціни продукції Покупець здійснює не пізніше 7-им днів з дня її отримання.

Згідно п. 5.2 Договору за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань, які передбачені Договором, на весь період, протягом якого порушуються ці зобов’язання, Продавець залишає за собою право застосувати неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, що підлягає оплаті за кожен день прострочення платежу.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних підстав:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підставам недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тім матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідачем не представлено доказів виконання своїх зобов’язань щодо оплати товару.

Якщо відповідач вважає, що позивач не належним чином виконав свої обов’язки, він вправі у встановленому законом порядку звернутись зі своїми вимогами.

У цій справі предметом спору є невиконання обов’язків відповідачем, а не позивачем.

Отримання відповідачем товару від позивача підтверджується видатковими накладними № 021318 від 23 березня 2010 року на суму 295,89 грн., № 0211901 від 30 березня 2010 року на суму 2796,80 грн., № 022199 від 02 квітня 2010 року на суму 1218,59 грн., № 022204 від 02 квітня 2010 року на суму 4049,62 грн., № 023060 від 13 квітня 2010 року на суму 4783,15 грн., № 023061 від 13 квітня 2010 року на суму 837,13 грн., № 023713 від 20 квітня 2010 року на суму 11252,80 грн., № 021015 від 19 березня 2010 року на суму 5100,05 грн.

Однак, суд вбачає в розрахунку позивача помилку.

Так, згідно наданих позивачем накладних товар отриманий на суму 30334,03 грн., у той час, як позивачем заявлена вимога щодо стягнення основного боргу в сумі 30367,93 грн.

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Згідно з Претензією від 12.05.2010 року б/н позивач вимагає від ФЛП Савіной І.С. протягом трьох календарних днів у безспірному порядку погасити наявну заборгованість.

Відповідачем не надано доказів того, що він сплатив борг за товар – отриманий по вказаним накладним.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Якщо заборгованість сплачена чи буде сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами чи в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Суд також вбачає помилки в розрахунку інфляційних.

Так, згідно розрахунку позивач нараховує індекс інфляції за березень 2010 року на суму 8192,74 грн. та за березень 2010 року інфляційні складають 73,73 грн.

Однак, з врахуванням передбаченого п. 3.1 Договору 7-ими денного строку оплати, в березня є прострочка по оплаті суми 5100,05 грн. - 5 днів, по сумі 295,89 грн. – 1 день.

При цьому необхідно відмітити, що згідно листа Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, якщо нарахування інфляційних складає менше Ѕ місяця, то цей місяць не враховується, якщо більше Ѕ місяця – цей місяць враховується.

Таким чином, за прострочку в березні інфляційні нараховуватися не можуть.

Таким чином, нарахована за березень 2010 року сума інфляційних – 73,73 грн. стягненню не підлягає.

Окрім цього, згідно розрахунку позивача, він нараховує індекс інфляції на борг, що утворився у квітні 2010 року в сумі 66,53 грн.

Однак, у квітні 2010 року була дефляція, та відповідно, інфляційних нарахувань бути не може.

Таким чином, нарахована за квітень 2010 року сума 66,53 грн. також стягненню не підлягає.

Таким чином, за тим розрахунком, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги щодо інфляційних, вони стягнути бути не можуть.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу змагальності сторін, суд не вправі з власної ініціативи обґрунтовувати позовні вимоги за позивача, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі № Д12/12).

При цьому необхідно відмітити, що зміна підстав позову або позовних вимог згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України можлива лише до прийняття рішення.

Річні заявлені в сумі 63,43 грн.

Однак, можуть бути стягнені в сумі 24,05 грн., з врахуванням строків, передбачених в п. 3.1 Договору.

По сумі 5100,05:365:100Х3Х5=2,1 грн.

По сумі 295,89:365:100Х3Х1=0,02 грн.

По сумі 2796,80:365:100Х3Х24=5,46 грн.

По сумі 1218,59:365:100Х3Х21=2,10 грн.

По сумі 4049,62:365:100Х3Х21=6,99 грн.

По сумі 4783,15:365:100Х3Х10=3,93 грн.

По сумі 837,13:365:100Х3Х10=0,68 грн.

По сумі 11252,80:365:100Х3Х3=2,77 грн.

Річні передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не стягувати їх в сумі: 24,05 грн. суд підстав не вбачає.

Пеня підлягає стягненню в сумі 164,82 грн.

По сумі 5100,05:365:100Х10.25Х2Х5= 14,3 грн.

По сумі 295,89:365:100Х10,25Х2Х1= 0,16 грн.

По сумі 2796,80:365:100Х10,25Х2Х24= 37,69 грн.

По сумі 1218,59:365:100Х10,25Х2Х21= 14,37 грн.

По сумі 4049,62:365:100Х10,25Х2Х21= 47,76 грн.

По сумі 4783,15:365:100Х10,25Х2Х10= 26,83 грн.

По сумі 837,13:365:100Х10,25Х2Х10= 4,70 грн.

По сумі 11252,80:365:100Х10,25Х2Х3= 18,96 грн.

Таким чином, пеня підлягає стягненню на суму 164,82 грн.

Пеня передбачена договором, та не стягувати її в сумі 164,82 грн. суд підстав не вбачає.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 977 від 26 травня 2010 року на суму 303,68 грн. з державного мита, та платіжним дорученням № 978 від 26 травня 2010 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог, та складають по державному миту у сумі 305,23 грн. (стягнута сума помножена на суму державного мита, яка повинна бути сплачена позивачем та поділено на заявлену суму позову, а саме: (30522,9*307,88:30 787,76= 305,23 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі 233,96 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (30522,9*236:30 787,76= 233,97 грн.)).

При цьому необхідно відмітити, що позовні вимоги заявлені на суму 30787,76 грн.

Клопотання позивача про забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту в межах суми основного боргу 30367,93 грн. на розрахунковий рахунок відповідача, а також на майно, яке належить відповідачеві на праві власності суд відхиляє, оскільки воно не обґрунтоване. Окрім цього, відповідно ст. 66 ГПК України прийняття заходів по забезпеченню позову є правом суду, а не обов’язком. Користуючись наданим суду правом неприйнятя заходів по забезпеченню позову, суд процесуального законодавства не порушує.

З урахуванням того, що позивачем недоплачене державне мито, суд вважає необхідним достягнути з позивача недоплачене державне мито, що дорівнює 4,2 грн. (1% від 30 787,76 грн. = 307,88 грн.), тоді як позивачем згідно платіжного доручення № 977 від 26 травня 2010 року державне мито сплачене на суму 303,68 грн. (307,88 – 303,68 = 4,2 грн.).

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 46, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності Савіной Ірини Степанівни (95051, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гоголя буд. 119, кв. 3, ідентифікаційний номер: 2073119465) на користь Відкритого акціонерного товариства «Ялтинський м’ясозавод» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Ізобільна 7, р/р 26007515414531 в ЯВ № 51 КРФ АКБ «Укрсоцбанк», ЗКПО 00443714, МФО 324010) 30334,03 грн. основного боргу, 164,82 грн. пені, 24,05 грн. 3 % річних, судові витрати з державного мита на суму 305,23 грн., судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 233,97 грн.

Видати наказ.

В частині стягнення 33,9 грн. основного боргу, 51,32 грн. пені, 39,38 грн. 3% річних, та 140,26 грн. інфляційних – у позові відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Ялтинський м’ясозавод» (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Ізобільна 7, р/р 26007515414531 в ЯВ № 51 КРФ АКБ «Укрсоцбанк», ЗКПО 00443714, МФО 324010) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) недоплачене державне мито на суму 4,2 грн.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.