Рішення № 10648729, 29.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

29.07.2010Справа №2-17/3186-2010 За позовом Держаної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків – пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення

До відповідача Фізичної особи СПД Олефіренко О.В.

про стягнення заборгованості в розмірі 2400,00 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Руденко В.П., представник

Від відповідача – Олефіренко О.В.

Суть спору: Позивач згідно з позовом просить стягнути з відповідача заборгованість по договору № 70 від 28.05.2008 року у розмірі 2400, грн., у зв’язку з неналежним виконанням умов договору.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що у зв’язку з тим, що позивач не проінформував його про те, що ліміти на використання території в Місхорському парку на момент підписання договору № 70 від 28 травня 2008 року були вичерпані, умови вищезазначеного договору не могли виконуватися у повному обсязі, а саме: при здійснення торгівлі мати на робочому місці Дозвіл Рескомприроди АРК на виконання території ПФЗ. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів в межах об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на території Місхорського парку в 2008 року не видавався. Позивач не виконав умови Договору № 70 від 28 травня 2008 року, а саме: на підставі отриманих лімітів та дозволу Республіканського комітету АРК по екології та природним ресурсам надати майданчик для здійснення торгівлі на території Місхорського парку. Із-за невиконання договірних зобов’язань позивача робота виносної точки по організації екскурсій була перервана і точка повністю закрита вже 25 серпня 2008 року. Відповідач також вказує, що ним не були виконані необхідні процедури щодо розірвання вищезазначеного договору у зв’язку з п. 5.1 даного договору, а саме: Договір вступає в силу тільки з моменту отримання індивідуального дозволу на СПД від Республіканського комітету АРК по екології та природним ресурсам. У зв’язку з цим відповідач вважає даний договір таким, що не має сили.

По справі оголошену вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно п. 1.1 Договору № 70 від 28.05.2008 року СПД (Олефіренко Ольга Вікторівна) отримує право, на підставі наукового обґрунтування лімітів на використання природних ресурсів на території парку-пам’ятки, на підставі отриманих лімітів від міністерства охорони навколишнього природного середовища України за № 131/28-6-2008 від 08.02.2008 року на використання території об’єктів природно-заповідного фонду для розміщення тимчасової виносної точки організації екскурсій, загальною площею 4 кв.м. за адресою: смт. Кореї, Місхорський парк-пам’ятка.

Згідно п. 2.4 Договору СПД зобов’язаний згідно затвердженого кошторису прозводити оплату щомісячно, за використання території парку-пам’ятки в розмірі 600 грн. на р/р 35226002002569 в ОДК в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 33223992. При здійсненні торгівлі мати на робочому місці: Договір на використання території об’єкту ПФЗ, Дозвіл Рескомприроди АР Крим на використання території ПФЗ, дозвіл на розміщення об’єкту торгівлі, асортиментний мінімуму, узгоджений з СЄС, ідентифікатор особи, особову медичну книжку, документи, що підтверджують якість продукції, таблички з указанням господарюючого суб’єкта.

Згідно п. 5.1 Договору договір вступає в силу тільки з моменту отримання індивідуального дозволу на СПД від Республіканського комітету АРК по екології і природним ресурсам і діє по 31 грудня 2008 року.

Згідно п. 5.4 Договору укладений Договір вважається розірваним, якщо СПД протягом 30-ти днів з моменту отримання дозволу, не почав роботи по організації торгівлі.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підставам недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тім матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Так, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на Договір № 70 від 28.05.2008 року.

Однак, згідно п. 5.1 Договору, Договір в силу не вступив.

Так, згідно з листом Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (від 02.06.2010 року № 4980/8-4) дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів в межах парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський» СПД Олефіренко О.В. у 2008 році не видавалось.

Позивачем не надано доказів того, що Договір № 70 від 28.05.2008 року вступив в силу згідно його п. 5.1.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін і їх рівності перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті справи сторін докази і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.

Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.

При цьому, необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін надавати докази в обґрунтування позову повинен тільки позивач.

Таким чином, позивач не довів тих обставин, на які посилається.

Більш того, згідно листа Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (від 02.06.2010 року № 4980/8-4) дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів в межах парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Мисхорський» СПД Олефіренко О.В. у 2008 році не видавалося.

Позивач свої вимоги обґрунтовує невиконанням обов’язків по договору, та суд не повинен з власної ініціативи розглядати інші підстави, якими позов не обґрунтовується.

Більш того, розгляд такого інших підстав позову буде грубим порушенням закріпленого в ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін та прав відповідача, який вправі знати про підстави позову, та заперечувати щодо них.

При цьому необхідно відмітити, що зміна підстав позову або позовних вимог згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України можлива лише до прийняття рішення.

Окрім цього, частиною 2 статі 36 ГПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, додані до позову копії документів, якими позов обґрунтовується, не засвідчені.

Так, окрім печатки та підпису особи без указання посади та прізвища, при цьому не на всіх копіях, інших реквізитів не існує.

Так, не вказано, що копія відповідає оригіналу.

Також необхідно відмітити, що рішення суду не може бути засноване на припущенні. Так, якщо прізвище та посада особи не указані, суд не може припускати таку особу.

Таким чином, додані до позову копії документів не можуть вважатись доказами, та, відповідно, позивач таким чином не довів обставин, на які посилається.

Неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, в позові відмовляється.

При цьому необхідно відмітити, що є декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно платіжного доручення № 107 від 29 квітня 2010 року позивачем сплачене державне мито на суму 85,00 грн.

Однак, відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

Таким чином, позивач при подачі позову повинен був сплатити 102,00 грн., а сплатив 85,00 грн.

Відповідно, 17,00 грн. підлягає достягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Підстав для відшкодування судових витрат згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України не існує.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 46, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Держаної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків – пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Масандрівський парк, 40-А, ідентифікаційний код: 25150396) на користь Державного бюджету (р/р 31115095700002 в банку одержувача Головне Управління Госказначества в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) недоплачене державне мито в сумі 17,00 грн.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.