Постанова № 10631660, 28.05.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

27 травня 2009 року Справа № 2-24/1528-2008 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 16.04.2009 у справі №2-24/1528-2008

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до відкритого акціонерного товариства "Полівтор" (вул. Таврічеська, 2а, м. Красноперекопськ, 96000)

про стягнення 2680083,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою в якій просив відшкодувати понесені збитки із урахуванням індексу інфляції у розмірі 3484707,40 грн. та 3 % річних за 123 календарних дні у розмірі 32619,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 224, 225, 229 Господарського процесуального кодексу України, 623, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009 у справі № 2-24/1528-2008 у позові відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено суду наявності правопорушення з боку відповідача, доказів протиправності його дій або бездіяльності, а також не доведено обґрунтованості розміру заявленої до відшкодування суми збитків. Так, місцевий господарський суд відхилив висновок судової експертизи, оскільки він ґрунтується на припущеннях.

Також місцевий суд зазначив, що правові відносини, які виникли у сторін на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006 не є зобов'язанням, яке виникло при здійсненні господарської діяльності, а тому норми статті 225 Господарського кодексу України, якими був обґрунтований позов, застосуванню не підлягають.

Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Апеляційна скарга мотивована, тим що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач посилається на положення частини 3 статті 386 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник, права якого порушені, має право на відшкодування збитків.

На думку заявника апеляційної скарги, певні збитки були спричинені відкритим акціонерним товариством "Полівтор", оскільки саме цієї особі було передане майно за договором консигнації, і за умовами такого договору, який є різновидністю договору комісії, у консигнатора виникає обовязок по зберіганню майна. При цьому, факт передачі майна за договором консигнації відповідачу встановлений рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006. Також позивач зазначає, що відсутність безпосередніх договірних відносин між ним та відповідачем не звільняє відповідача від відшкодування шкоди, тому що такий обовязок являється позадоговірним і регулюється Главою 82 Цивільного кодексу України. Відсутність вини у даному випадку повинна була доказуватися відповідачем. Таку думку заявник апеляційної скарги обґрунтовує положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України.

Вартість втраченого майна позивач доказує судовою експертизою, висновок якої неправомірно відхиляє місцевий суд.

До початку судового позивач надав пояснення до апеляційної скарги, в яких вважає необхідним, окрім основної суми збитків, стягнути суму, яка виникла у звязку з індексом інфляції, починаючі з дати висновку судової експертизи по дату прийняття рішення, а також судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності незявившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обставини справи свідчать про те, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006 визнано право власності за СПД ОСОБА_1 на майно: Компресор-холодильник-1шт., у зборі; Машина етикіровочна Б-12, зав. №№11438, 11100-2шт., у зборі; Пристрій подачі кроненпробок БЗ-ВЗБ-ішт., у зборі; Ємкість 2,5x2,5x1,8 У=8м.куб.-1шт., у зборі; Укладчик пляшок БЗ-ОУ2А-2, зав. №198-1 шт., заводська упаковка; Електродвигун 132 кВт,б/н-1шт., у зборі; Витягувач пляшок БЗ-ОИ2А-2, зав. №173-1шт., заводська упаковка; Конвеєр для переміщення ящиків Б2 ВРШ-12-12/3 секція 8, у зборі.; Стіл - розподільник потоків -2 шт., у зборі.; Конвеєр для переміщення пляшок Б2 ВРШ-12/2-1 секція 6, у зборі., яке знаходиться за адресою: АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Тавріческа, 2а. Вказане майно вилучено з незаконного володіння відкритого акціонерного товариства "Полівтор" на користь субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, оскільки встановлений факт незаконного володіння відкритим акціонерним товариством "Полівтор" зазначеним майном.

Рішення суду набрало законної сили 18.09.2007, на виконання рішення суду були видані накази.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2007 у справі № 2-8/18625-2006 в порядку статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд ухвалив усунути технічні помилки у тексті рішення в частині зазначення найменування відповідача у справі. Накази господарського суду АР Крим від 18.09.2007 на виконання рішення господарського суду АР Крим від 30.08.2007 визнано такими, що не підлягають виконанню, видані нові накази від 03.12.2007.

Судом встановлено, що при проведенні виконавчих дій на виконання наказу від 03.12.2007 у справі № 2-8/18625-2006 на території відкритого акціонерного товариства "Полівтор" за адресою: м. Красноперекопськ, вул. Тавріческа, 2а була встановлена відсутність майна, а саме: пристрою подачі кроненпробок БЗ-ВЗБ - 1шт., у зборі, ємкості 2,5x2,5x1,8 V=8 м. куб. - 1шт. у зборі; електродвигуна 132 кВт, б/н-1шт., у зборі, що підтверджується актом державного виконавця від 25.12.2007 (том 1, а. с. 16).

Крім того, згідно з актом державного виконавця від 25.12.2007, при проведенні виконавчих дій субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 відмовився від прийняття майна від відкритого акціонерного товариства "Полівтор", а саме: компресор -холодильник-1 шт., у зборі; машина етикіровочна Б-12 -2 шт., у зборі; укладчик пляшок БЗ-ОУ2А-2 -1шт.; витягувач пляшок БЗ-ОИ2А-2 -1 шт.; конвеєр для переміщення ящиків Б2 ВРШ-12-12/3 секція 8, ; стіл - розподільник потоків -2 шт.; конвеєр для переміщення пляшок Б2 ВРШ-12/2-1 секція 6 (том 1, а. с. 17).

Вищенаведені обставини справи перевірені апеляційною інстанцією в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України в повному обсязі, підтверджуються матеріалами справи та сторонами по суті не заперечуються.

Відповідно до пояснень, які викладені субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 в акті державного виконавця від 25.12.2007 та у позовній заяві, вказане майно пошкоджене, зокрема, відсутні його комплектуючі, витратні матеріали, є корозія та інше.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається у відповідності з реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

У даному випадку наявний повний склад цивільного правопорушення, який припустив відповідач. Такий висновок обґрунтовується наступними положеннями чинного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно цієї нормі цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Зміст рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006 свідчить про те, що майно, яке було придбане позивачем у ПМП "Крок" за договором купівлі-продажу № 07/08-01 від 07.08.2003, раніше було передане відкритому акціонерному товариству "Полівтор" на підставі договору консигнації від 15.06.1999. При цьому, 17.06.2000 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством "Поліфтор" складено акт передачі під охорону матеріальних цінностей, які знаходяться на складі № 2 по договору оренди № 39 від 01.07.2001. Згідно даного акту, орендар здає, а орендодавець прийняв на відповідальне зберігання відповідне устаткування. На таке устаткування (на ту частину, яку відкрите акціонерне товариство "Поліфтор" відмовлялося повернути) визнано право власності за позивачем, про що зазначено безпосередньо у резолютивній частині рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006.

Згідно з абзацом другим статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, судова колегія вважає, що відкрите акціонерне товариство "Поліфтор" набуло обовязок по зберіганню певного майно не тільки за договором консигнації, а і безпосередньо перед позивачем по акту прийому передачі на відповідальне зберігання. Більш того, як вірно вказує заявник апеляційної скарги, обовязок відповідача не причиняти шкоду майну позивача після переходу до нього (позивача) права власності за рішенням суду, основане на абсолютному обовязку всіх і кожного утримуватися від порушення чужого абсолютного субєктивного права, зокрема права власності. Крім того, обовязок передати майно у належній якості виникає у відповідача з іншого факту рішення суду (наказу та виконавчого провадження).

Всі ці обставини підпадають під розуміння статті 11 Цивільного кодексу України, а, відповідно, і під положення статті 509 цього кодексу.

Наявність обовязку в розумінні статті 509 Цивільного кодексу України свідчить про те, що між сторонами у даній справі існують цивільні (господарські) відносини і наведений позивачем склад збитків підлягає відшкодуванню при певних інших умовах.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2007 у справі № 2-8/18625-2006 встановлено місцезнаходження майна (позивача), яке знаходиться у відповідача без достатніх правових основаній, а також те, що майно підлягає передачі позивачу в зборі в заводській упаковці.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 № 6 (з подальшими змінами), яка є чинною, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях № 02-5/215 від 01.04.1994 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що у даній справі саме позивач повинен довести факт спричинення та розмір шкоди, заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

Факт спричинення шкоди підтверджується обставинами справи в своєї сукупності. Так, при виконанні наказу суду державним виконавцем була встановлена відсутність певної частини майна, пошкодження майна (його неновизна), а також безпосередньо нездатністю відповідача передати майно позивачу, що і стало причиною судового спору.

Розмір шкоди встановлений висновком судової експертизи № 1678 від 23.09.2008 у даній справі, а також звітом по проведенню незалежної оцінки майна позивача, виконаного субєктом оцінювальної діяльності ОСОБА_2 Вказаний висновок в частині визначення вартості втраченого майна в розмірі 1243660,89 грн. носить ствердний і однозначний характер.

Доводи суду першої інстанції про те, що висновок експерта № 1678 від 23.09.2008 підлягає відхиленню, оскільки належність обладнання до того чи іншого виробника була встановлена згідно до документів, які є, та зіставленням технічних характеристик і розмірних даних того, що є в наявності, судом апеляційної інстанції вважаються неспроможними. Так, вказаний метод оцінки не може свідчити про її невірність. Висновок експерта не містить припущень, а має конкретну вартість майна.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, вказаний висновок колегією суддів приймається у якості належного доказу у справі.

Причинний зв'язок між правопорушенням (незбереженням майна) та заподіянням шкоди (втратою майна та його пошкодженням) є очевидним та випливає із оцінки всіх обставин справи у своєї сукупності, і додатковому доказуванню не підлягає.

При цьому, обовязок доказування вини (її відсутності) у спричиненні шкоди покладається законом на відповідача.

Так, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Таким чином, саме відкрите акціонерне товариство "Полівтор" повинне довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди.

Таким доказом міг би стати вирок суду у відношенні третіх осіб (у тому числі фізичних осіб, які не є робітниками відповідача), або рішення, яким встановлена вина іншої юридичної особи. Наявність вироку суду у відношенні іншої особи (осіб), які причасні до спричинення шкоди майну позивача, могла б зявитися підставою для регресних вимог відповідача до цих осіб.

Однак, відповідачем взагалі не було представлено суду доказів невинуватості.

З урахуванням викладених обставин справи та вищенаведених норм закону, які встановлюють підстави для стягнення збитків, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача лише в частині, тобто на суму 1243660,89 грн., яка визначена судовою експертизою.

Крім того, вбачається, що в останніх уточнених вимогах зміні позовних вимог (том 2, а. с. 37 38) позивач просив стягнути суму індексу інфляції. Проте, розрахунок позивача свідчить про те, що сума індексу інфляції розраховувалася виходячи із суми збитків 2680083,20 грн. Ці вимоги засновані на положеннях статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 вищенаведеної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач втратив та пошкодив майно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, позивач, як вже було зазначено вище, має право на відшкодування збитків грошовими коштами. Таким чином, позивач фактично є кредитором і відкрите акціонерне товариство "Полівтор" має грошове зобовязання, розмір якого був встановлений лише під час судового провадження висновком судової експертизи і на момент проведення експертизи.

Таким чином, у суду не має відомостей про те, яка вартість втраченого та пошкодженого майна була до дати експертизи (23.09.2008), позивачем такі докази не надані.

Однак, у поясненнях до апеляційної скарги від 27.05.09, вх. № 4322 позивач просить захистити його права та інтереси і стягнути суму індексу інфляції після подачі позову з дати судової експертизи.

Про можливість задоволення вказаних вимог висловлено у Розясненнях Вищого арбітражного суду України № 02-5/223 від 12.05.99 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції", згідно з якими належна до стягнення сума з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент пред'явлення позову. Разом з тим господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування збитків, на підставі пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України може, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів потерпілої особи, виходити за межі позовних вимог і стягувати збитки у розмірі, обчисленому на день вирішення спору.

Враховуючі те, що судова колегія приймає нове рішення у даній справі і при цьому користується правами, які надані суду першої інстанції (абзац другий статті 99 Господарського процесуального кодексу України), а також є клопотання позивача про захист його прав і законних інтересів, вимоги про стягнення суми індексу інфляції підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції враховує те, що позивач за обєктивними обставинами, до отримання висновку судової експертизи, не мав можливості встановити правильний розмір збитків.

Крім того, у даному випадку судова колегія вважає необхідним зазначити правову природу суми, яка виникла у звязку з індексом інфляції.

Так, норма статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3 % річних від простроченої суми - кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обовязків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у звязку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У даному випадку, зобовязання виконане не було.

У статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В Інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у звязку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 „Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України”).

В Інформаційному листі Вищого господарського суду від 20.11.2008 № 01-8/685 зазначено наступне.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

У Рекомендаціях відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, які викладені Верховним Судом України у листі № 62-97р від 03.04.97 зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Оскільки розмір заборгованості (збитків) встановлений лише 23.09.2008, тобто у вересні борг існував менш ніж 15 календарних днів, індекс який існував в цьому місяці колегією суддів не враховується.

За період з жовтня 2008 року по квітень 2009 року загальний розмір індексу інфляції становить 112,622, у звязку з чим сума індексу інфляції яка виникла в цей період становить 156975,01 грн.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення суми індексу інфляції підлягаю задоволенню частково на суму 156975,01 грн.

Матеріали справи також свідчать про те, що позивач просив стягнути суму процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Однак, такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розмір збитків (вартість незбереженого майна) був доведений лише після подачі позову. Можливість захисту прав позивача шляхом нарахування процентів на грошову суму після подачі позову законом не передбачена, а тому у цій частині належить відмовити.

Державне мито (включно з митом, яке сплачено за подачу апеляційної скарги), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також витрати, які повязані з судовою експертизою покладаються на сторони відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 2 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.04.2009 у справі №2-24/1528-2008 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити частково.

5. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Полівтор" (вул. Таврічеська, 2а, м. Красноперекопськ, 96000, ЄДРПОУ 00426408, ІНН 004264001074, р/р 26008456091324 в КРФ АКБ "Укрсоцбанк" м. Сімферополь, МФО 324010; р/р 2600800014914 в КРФ ОАО Укрєксімбанк м. Армянськ, МФО 384878) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 КРФ АКБ "Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010) 1243660,89 грн. збитків, 156975,01 суми індексу інфляції, 12943,09 грн. державного мита, 373,68 грн. витрат на судову експертизу та 46,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. В інший частині позову відмовити.

7. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя

Судді