Рішення № 10631348, 24.06.2010, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "24" червня 2010 р. Справа № 18/693

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сідімянцева О.М., довіреність від 19.03.2010р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" (м.Луцьк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС-М" (м.Бердичів)

про стягнення 64390,22грн.,

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 64390,22грн., з яких: 54894,37грн. основного боргу, 4297,89грн. пені, 845,53грн. 3% річних та 4352,43грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, на виконання вимог ухвали суду від 07.06.2010р. надав витяг з ЄДРПОУ та довідку, відповідно до якої сума основного боргу станом на 24.06.2010р. не змінилась та складає 54894,37грн.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить список №602 від 09.06.2010р. на відправку рекомендованої кореспонденції з повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.28).

Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02 травня 2009р. між ТОВ "Віва" (Постачальник, позивач) та ТОВ "ДС-М" (Покупець, відповідач) укладено Договір поставки №0205/1-3Д-09 (а.с.20-21), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та продати, а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах визначених даним договором. (п.1.1).

На виконання умов договору №0205/1-3Д-09 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 62244,40грн., що підтверджується видатковими накладними №В-00001235 від 16.09.2009р., №В-00001323 від 29.09.2009р., №В-00001356 від 06.10.2009р. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей серії ЯПП №601561 від 15.09.2009р., серії ЯПП №601563 від 19.09.2009р., серії ЯПП №601566 від 06.10.2009р. (а.с.10-15), оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Пунктом 2.2 договору сторони встановили, що оплата вартості товару проводиться з 100% відтермінуванням платежу, але не більше 21 календарних днів з моменту одержання товару.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково на суму 7350,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №419 від 06.11.2009р. на суму 5000,00грн., №11 від 11.01.2010р. на суму 1000,00грн., №64 від 03.02.2010р. на суму 1050,00грн., №178 від 02.04.2010р. на суму 300,00грн. (а.с.16-19).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 54894,37грн., яка на час розгляду справи не змінилась.

Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 54894,37грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач на підставі п.3.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка згідно розрахунку позивача становить 4297,89грн. (а.с.5).

Як свідчить зміст розділу 3 договору "Відповідальність сторін" сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Визначаючи період нарахування пені позивач не врахував умови, передбачені п.2.2. договору поставки, згідно з яким відповідачу надана відстрочка оплати терміном 21 календарний день.

Розмір пені згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, складає 5502,53грн., проте позивач просить суд стягнути 4297,89грн. (а.с.5), що є його правом.

Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов’язання 845,53грн. 3% річних та 4352,43грн. інфляційних.

Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Розмір 3% річних за період згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, складає 1038,52грн., проте позивач просить суд стягнути 845,53грн. (а.с.5), що є його правом.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача 4352,43грн. інфляційних, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідно суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок, господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

У відповідності з Рекомендацією Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р. щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується н е н а к о ж н у д а т у м і с я ц я, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідно місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Як вбачається з розрахунку індексу інфляції (а.с.5) позивач не врахував вказані рекомендації Верховного Суду України, у зв'язку з чим здійснював нарахування інфляційних не за повний місяць.

Таким чином, з врахуванням Рекомендацій ВСУ №62-97р від 03.04.1997р., згідно розрахунку, здійсненого господарським судом розмір інфляційних, що підлягає до стягнення, складає 3717,84грн.

З врахуванням вищевикладеного, господарський суд відмовляє в позові в частині стягнення 634,59грн. інфляційних.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості та заперечень проти позову не надав, розрахунок пені, річних та інфляційних не спростував.

Згідно з вимогами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню частково на суму 63755,63грн., з яких: 54894,37грн. основного боргу, 4297,89грн. пені, 845,53грн. 3% річних та 3717,84грн. інфляційних.

Господарський суд відмовляє в позові в частині стягнення 634,59грн. інфляційних.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

На підставі ст.ст.193, 229 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 549, 612, 610, 625, 692, 712 ЦК України, керуючись ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС-М" (13300, м.Бердичів, вул.Шелушкова, 116, код ЄДРПОУ 36229075)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" (43006, м.Луцьк, вул. Ківерцівська, 32, код ЄДРПОУ 32649823):

- 54894,37грн. основного боргу;

- 4297,89грн. пені;

- 845,53грн. 3% річних;

-3717,84 грн. інфляційних;

- 637,56грн. витрат по сплаті державного мита;

-233,67грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В позові відмовити в частині стягнення 634,59грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1 - в справу

2,3 - сторонам