Постанова № 10630507, 30.07.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2010 р. Справа № 39/14-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя–доповідач Пуль О.А.,суддя Кравець Т.В.,суддя Фоміна В.О.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників сторін:

позивача –керуючий санацією Костюк О.Г. (після перерви не з’явився ), представник Булижин І.В. за довіреністю від 01.04.2010 р.,

відповідача –представник Уланівський С.Є. за довіреністю від 31.03.2010 р. (після перерви не з’явився), представник Тевельов О.В. за довіреністю від 21.04.2010 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром”, м.Херсон, (вх.№1516Х/2-6) на рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2010 року по справі №39/14-10,

за позовом Первомайського державного підприємства “Хімпром”, м.Первомайський,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром”, м.Херсон, код 35568323,

про розірвання договору та визнання права власності, -

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2010 року по справі №39/14-10 (суддя Швидкін А.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ №б/н від 16 квітня 2009 року, укладений між Первомайським державним підприємством “Хімпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром”, зареєстрований нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Васильєвою С.І. в реєстрі за №730.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром” на користь Первомайського державного підприємства “Хімпром” державне мито в сумі 85,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Відмовлено в задоволені вимоги про визнання за Первомайським державним підприємством “Хімпром” права власності на нерухоме майно, визначене п.1.2. договору №б/н від 16 квітня 2009 року.

Стягнуто з Первомайського державного підприємства “Хімпром” на користь держбюджету України 25415 грн витрат по сплаті державного мита.

Відмовлено в задоволені клопотання відповідача про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності та передачу справи за підсудністю до господарського суду Херсонської області.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром”, рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог Первомайського державного підприємства “Хімпром” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром” про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ №б/н від 16 квітня 2009 року, укладений між Первомайським державним підприємством “Хімпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром”, і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені вказаних позовних вимог про розірвання договору. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

А саме, апелянт вважає, що місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваного рішення порушено статтю 188 Господарського кодексу України, оскільки воно прийнято без належних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору купівлі – продажу від 16.04.2009 р.

Крім того, апелянт вважає, що дана справа розглянута господарським судом Харківської області з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки позовні вимоги про розірвання договору купівлі –продаджу пред’явлені у зв’язку з невиконанням ТОВ «ПВХ-Хімпром»зобов’язань щодо своєчасної оплати за придбане майно підлягають розгляду за місцецзнаходженням відповідача, тобто у м. Херсоні - господарським судом Херсонської області.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

У судовому засіданні 14.07.2010 р. представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення слухання справи на інший день, у зв’язку з необхідністю надати заперечення на відзив позивача.

Відповідно до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача, оскільки відзив на апеляційну скаргу позивачем взагалі не надавався.

                    Після розгляду судом апеляційної скарги по суті та заслуховування доводів позивача та відповідача у судовому засіданні 14.07.2010 р. оголошено перерву до 19.07.2010 р. до 15-00 год. з метою виготовлення та проголошення повного тексту постанови, на чому саме наполягав представник відповідача Уланівський С.Є.

                    19.07.2010 р. представник відповідача Уланівський С.Є через канцелярію суду подав заяву про відвід колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду .

                    У відповідності до приписів ст. 20 Господарського процесуального кодексу України відвід повинен бути вмотивованим, заявленим у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

           Колегія суддів зауважує, що під час розгляду апеляційної скарги сторонами не заявлялося відводу суддям колегії.

                    Колегія суддів вважає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування процесу, оскільки вважає подану 19.07.2010 р., вже після завершення розгляду справи і під час перерви у засіданні, представником відповідача Уланівським С.Є заяву неправомірною і такою, що не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу України.

                    Така думка колегії суддів апеляційного суду узгоджується з правовою позицією та висновком Верховного Суду України по справі № 7/18-46 від 20.07.2004 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

У березні 2010 р. до господарського суду Харківської області звернулось Первомайське державне підприємство «Хімпром»з позовною заявою, в якій просило суд розірвати договір купівлі - продажу від 16.04.2009 р. цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ, укладеного між Первомайським державним підприємством «Хімпром»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВХ –Хімпром», зареєстрований за номером 730. Також позивач просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, визначене пунктом 1.2 вищезазначеного договору. Судові витрати покласти на відповідача ( а.с.2-4 т.1).

В обґрунтування своїх позовних вимог підприємство посилалось на те, що ухвалою господарського суду Харківської області по справі № Б-39/57-05 від 24.05.2005 р. було порушено справу про банкрутство Первомайського державного підприємства «Хімпром»( а.с.11 т.1). Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.09.2007р. по зазначеній справі введено процедуру санації підприємства-боржника ( а.с. 12-13 т.1). Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2008 р. затверджено запропонований керуючим санацією план санації Первомайського державного підприємства «Хімпром», погоджений Міністерством промислової політики України, Державним департаментом з питань банкрутства Міністерства економіки України та схвалений на підставі рішення комітету кредиторів від 20.02.2008 р. ( а.с.14-16 т.1).

На виконання плану санації 16.04.2009 р. між Первомайським державним підприємством «Хімпром»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПВХ-Хімпром»був укладений договір купівлі –продажу цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ. Перелік майна, яке входить до складу майнового комплексу, визначений пунктом 1.2 Договору. Згідно з п.1.5 договору цілісний майновий комплекс було продано за 7984974,60 грн. Станом на дату подачі позову на виконання договору купівлі –продажу покупцем було сплачено на рахунок продавця 714164,55 грн. Після спливу строку, передбаченого договором для проведення остаточних розрахунків, покупцем (відповідачем по справі) не виконано зобов’язання перед Первомайським державним підприємством «Хімпром»в сумі –7270810,05 грн., що на думку позивача, унеможливлює виконання ним плану санації та зобов’язань перед кредиторами.

Відповідач проти позову заперечував. На його думку, посилання позивача на ту обставину , що невиконання відповідачем обов’язу по сплаті коштів унеможливлює виконання позивачем плану санації та зобов’язань перед кредиторами –не підтверджено належними доказами. У зв’язку з чим, відповідач вважає, що позивач не довів істотного порушення умов договору купівлі –продажу. Також відповідач надав місцевому суду клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності та передачу справи за підсудністю до господарського суду Херсонської області ( а.с.2-3 т.2).

26.04.2010 р. місцевим господарським судом постановлено оскаржуване судове рішення ( а.с 11-16 т.2).

Приймаючи рішення по даній справі про задоволення позову в частині розірвання договору купівлі –продажу від 16.04.2009 р., господарський суд Харківської області виходив з того, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов’язок, передбачений спірним договором щодо своєчасного проведення оплати.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, визначене п.1.2 договору №б/н від 16.04.2009 р., господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факту порушення відповідачем його права власності на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі –продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі –продажу.

Як свідчать матеріали справи, 16.04.2009 р. між позивачем та відповідачем по справі у виконання плану санації укладено нотаріально посвідчений договір № б/н купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ вартістю, з урахуванням ПДВ –7984974,60 грн. ( а.с.19-50 т.1).

Згідно з розділом 2 п.1 вказаного договору сторони домовились, що покупець зобов’язаний сплатити за придбаний ЦМК суму 7984974,60 грн, у тому числі ПДВ 1330829,10 грн. у термін, визначений цим договором.

Пунктом 2.2 договору сторони передбачили наступний порядок розрахунків за придбаний об’єкт: кошти покупця в сумі 664164,55 грн, в тому числі ПДВ, які перераховані покупцем як гарантійний внесок для участі в конкурсі, платіжними дорученнями на санаційний рахунок продавця, зараховуються в рахунок оплати за придбаний ЦМК; кошти покупця в сумі 7320810,05 грн, в тому числі ПДВ, перераховуються протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору платіжним дорученням з рахунку покупця на санаційний рахунок продавця.

Як вже зазначалось вище спірний договір було укладено 16.04.2009 р. та посвідчено нотаріально нотаріусом Васильєвою С.І. Первомайського районного округу Харківської області 16.04.2009р., зареєстровано в реєстрі № 730.

Отже, з урахуванням приписів розділу 2 п.2.2 та дати укладання і посвідчення вказаного договору, сплата коштів повинна була відбутися не пізніше 16.05.2009 р.

З матеріалів справи вбачається, що у зв’язку з невиконанням відповідачем свого обов’язку щодо своєчасного проведення оплати за договором купівлі –продажу, позивач 25.08.2009 р. листом № 53/791 звернувся до відповідача, в якому пропонував йому сплатити заборгованість до 15.09.2009 р. та попереджував, що у разі ненадходження у встановлений термін коштів, він буде змушений звернутися до суду з заявою про розірвання договору ( а.с. 52 т.1). Вказаний лист було направлено на адресу відповідача рекомендованою поштою, про що свідчить поштова квитанція ( а.с.53 т.1). 10.12.2009 р. позивач листом № 53/1110 знову направив відповідачу вимогу, в якій запропонував сплатити заборгованість до 20.12.2009 р. та попередив товариство про звернення до суду з вимогою розірвання договору купівлі –продажу від 16.04.2009 р.( а.с. 54 т.1).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що господарські зобов’язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Умовами договору купівлі - продажу від 16.04.2009 р. А саме, пунктом 4.1 розділу 4 передбачено, що кожна сторона зобов’язується виконувати обов’язки, покладені на неї цим договором, сприяти іншій стороні у виконанні її обов’язків та має право вимагати від другої сторони виконання належним чином її обов’язків.

Пунктом 5.1 розділу 5 вказаного договору передбачено, що покупець (відповідач у справі) зобов’язаний у встановлений цим договором строк сплатити ціну продажу об’єкта.

Пунктом 13.3 розділу 13 цього ж договору передбачено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору, він може бути розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду.

Як встановлено судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження, станом на дату звернення позивача до суду з позовом відповідачем на виконання спірного договору було сплачено на рахунок позивача 714164,55 грн, на підтвердження чого позивач надав довідку про взаєморозрахунки з ТОВ «ПВХ-Хімпром», з якої вбачається, що відповідачем не виконано зобов’язання перед позивачем в сумі –7270810,05 грн. ( а.с. 51 т.1 ). Відповідач проти цього не заперечує і поясняє несплату фінансовою кризою.

Невиконання відповідачем обов’язку по оплаті придбаного майна Первомайського державного підприємства «Хімпром»в сумі 7270810,05 грн, унеможливлює виконання позивачем плану санації та зобов’язань перед кредиторами, оскільки план санації –це реорганізаційна угода, в якій усі учасники відношень неспроможності виконують задачу урегулювання усіх питань, пов’язаних з погашенням грошових зобов’язань шляхом різного роду санаційних заходів.

Відтак, вимога позивача щодо розірвання договору купівлі –продажу від 16.04.2009 р. цілісного майнового комплексу з виробництва ПВХ, укладеного між Первомайським державним підприємством «Хімпром»є обґрунтованою, доведеною, у зв’язку з чим підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб’єктів права власності.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права власності.

Позивач в обґрунтування своєї вимоги про визнання за ним права власності на спірне майно посилається на те, що становище, яке склалося з приводу спірного майна, перешкоджає йому виставити майно на повторний продаж, оскільки в порушення частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном, він не має можливості реалізувати правомочність по розпорядженню майном, а отже у зв’язку з цим його право власності з вини відповідача обмежене.

Відповідач вважає, що предмет спору в частині позовних вимог Первомайського державного підприємства «Хімпром»до нього про визнання права власності на нерухоме майно, визначене в п.1.2 договору купівлі –продажу від 16.04.2009 р. цілісного майнового комплексу з виробництва ПХВ відсутній, оскільки відповідно до п.1.3 договору купівлі – продажу право власності на переданий покупцеві ЦМК зберігається за продавцем до повної оплати вартості об’єкта. Покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатись об’єктом. Сторони домовились, що згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України цей договір підлягає державній реєстрації. Право власності на майно, згідно з частиною 1 статті 697 Цивільного кодексу України, у покупця виникає в момент зарахування на санаційний рахунок продавця повної суми оплати вартості об’єкту цього договору. Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України покупцю необхідно після державної реєстрації договору та оплати ціни договору здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Але, як свідчать матеріали справи , в них відсутні докази, які підтверджували б неможливість позивача реалізувати правомочність розпорядитися спірним майном. Ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано жодного доказу щодо обмеження Первомайського державного підприємства «Хімпром»права власності на цілісний майновий комплекс з виробництва ПХВ.

Згідно з частиною 1 статті 32 Господарського процесуального права України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про недоведеність позивачем належними доказами факту порушення його права власності на цілісний майновий комплекс з виробництва ПХВ і законно відмовив в цій частині у задоволенні позову.

Щодо клопотання відповідача, в якому останній просив суд передати справу за підсудністю до господарського суду Херсонської області, то колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявленого клопотання, виходячи з наступного.

Правила визначення територіальної підсудності господарських справ закріплені нормами статей 15,16,17 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Виходячи з того, що у переважній більшості господарських договорів, кожна зі сторін зобов’язана здійснити на користь другої сторони певні дії, за цим правилом спір може бути розглянутий господарським судом за місцезнаходженням однієї із сторін.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України справи про право власності на майно розглядаються за місцезнаходженням майна.

Відповідно статті 17 Господарського процесуального кодексу України якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Як свідчать матеріали справи, нерухоме майно за спірним договором розташоване у м. Первомайському Харківської області. Отже, у відповідності до вищенаведених норм процесуального законодавства позивач на законних підставах звернувся з позовними вимогами до господарського суду Харківської області.

Стосовно посилання апелянта на те, що позивачем було порушено порядок розірвання договору, а саме: позивач в порушення статті 188 Господарського кодексу України не направив відповідачу пропозицію про розірвання договору, не дочекався результатів її розгляду, то колегія суддів вважає такі посилання спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

Так, відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 13.3 договору передбачено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору, він може бути розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду.

Слід зазначити, що невиконання вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України не може перешкоджати зверненню до суду за захистом свого порушеного права.

Така думка колегії суддів узгоджується з позицією Вищого господарського суду України у інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008 р.

З урахуванням вищенаведеного, оскаржуване позивачем рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2010 р. прийнято у відповідності до матеріалів справи, фактичних обставин та чинного законодавства.

Заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2010 р. залишається без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись, ст.99, ст.101, п.1.ч1. ст.103,ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПВХ-Хімпром” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2010 р. по справі № 39/14-10 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом місяця.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Т.В. Кравець

суддя В.О. Фоміна