Постанова № 10629247, 08.04.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2010 р.Справа № 17/248/09 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Л.В. Поліщук,

Суддів: Л.І. Бандури, В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання – О.О. Соломахіній,

за участю представників сторін:

від позивача: О.С. Валешинська,

від відповідача: О.М. Чернявський, О.В. Бочкарьов,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства „Анастасія”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 21.01.2010р.

у справі № 17/248/09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Інтервікон”

до фермерського господарства „Анастасія”

про стягнення заборгованості за договором поставки № 5/4 від 05.04.2006р. у розмірі 302241 грн. 57 коп.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” звернулося з позовом до фермерського господарства „Анастасія” про стягнення заборгованості за договором поставки № 5/4 від 05.04.2006 року у розмірі 302241 грн. 57 коп., а саме: 168654,55 грн. основного боргу, 25 відсотків за кредит в сумі 125913,33 грн. на підставі статті 536 Цивільного кодексу України, 7673,69 грн. інфляційних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору контрактації сільськогосподарської продукції №5/4 від 05.04.2006р. та додаткової угоди № 3/5 від 03.05.2006р., здійснив передплату на загальну суму 94000 грн. (за договором –70000 грн. і за додатковою угодою –24000 грн.), що в перерахунку відповідно до пункту 3.1 договору та пункту 2.1 угоди станом на 27.07.2009р. складає 168654, 55 грн. (сума боргу згідно договору - 126191,63 грн., згідно угоди –41462,92 грн.). Проте відповідач зобов’язання з поставки товару не виконав взагалі, чим порушив пункти 1.1, 2.3 договору та пункт 1.1 угоди. У зв’язку з цим, він зобов’язаний відповідно до пункту 5.2 договору повернути позивачу суму не отовареної передплати, 25 відсотків за кредит, а також інфляційні збитки.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.01.2010р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 168654,55 грн. основної заборгованості, відсотки за користування чужими коштами у розмірі 125567,10 грн., 7673,69 грн. інфляційних збитків.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що в договорі №5/4 від 05.04.2006р. не визначені кількість, ціна та місце поставки товару. У господарства заборгованість відсутня, оскільки ним поставлено позивачу протягом 2006 року 155,863т. різної сільськогосподарської продукції на суму 148653,38 грн., що підтверджується накладними № 25/1 від 25.01.2006р., № 4/4 від 04.04.2006р., № 26/4 від 26.04.2006р., № 18/5 від 18.05.2006р. Зазначені поставки, в свою чергу, ТОВ „Інтервікон” не оплачені. Підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні у зв’язку зі спливом строку позовної давності відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Крім того, суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з несприятливими погодними умовами та розглянув справу за його відсутністю, чим позбавив останнього права на судовий захист.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

05.04.2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Інтервікон” (покупець) та фермерським господарством „Анастасія” (продавець) укладено договір № 5/4 контрактації сільськогосподарської продукції, відповідно до якого продавець зобов’язується передати, а покупець прийняти та оплатити ячмінь яровий на суму 70000 грн., в тому числі ПДВ.

Оплата товару здійснюється на умовах 100 % передоплати протягом 5-ти днів з моменту підписання договору (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.3 договору визначено строк поставки товару –до 01.08.2006р.

03.05.2006р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 3/5 до договору № 5/4 від 05.04.2006р., згідно з пунктом 1.1 якої продавець зобов’язується передати, а покупець прийняти та оплатити додаткову партію ячменю ярового на суму 23000 грн., в тому числі ПДВ.

Оплата товару здійснюється на умовах 100 % передплати, частинами по 5000 –10000 грн. протягом 5-ти днів з моменту підписання договору (пункт 1.2 додаткової угоди).

Як вбачається з банківських виписок про рух грошових коштів позивача (а.с. 9-10), на виконання пункту 1.2 договору та пункту 1.2 угоди ТОВ „Інтервікон” здійснено передплату на загальну суму 94000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 713 Цивільного кодексу України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Частина 2 цієї статті передбачає, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 662 Цивільного кодексу України передбачає обов’язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а стаття 663 цього Кодексу зобов’язує продавця здійснити таку передачу у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідач в порушення пунктів 1.1, 2.3 договору, пункту 1.1 додаткової угоди та статей 662, 663 Цивільного кодексу України товар (ячмінь яровий) позивачу не поставив.

Стаття 526 Цивільного кодексу та частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).

Отже, позивач має право на повернення йому суми попередньої оплати.

Проте, судова колегія не погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 168654,55 грн. виходячи з нижченаведеного.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України з врахуванням змін, що встановлюються Національним банком України для курсів валют, євро або доларів США. Сума 70000 грн. на день укладення договору в перерахунку на вільно конвертовану валюту складає 11570,25 євро по курсу НБУ 6,05 грн./євро або 13861,39 доларів США по курсу НБУ 5,05 грн./дол. До кінцевого розрахунку повинна прийматися сума не менше ані 11570,25 євро, ані 13861,39 доларів США.

Відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди розрахунки за цією угодою здійснюються в національній валюті України, з врахуванням змін, що встановлюються Національним банком України для курсів валют, євро або доларів США. Сума 23000 грн. на день укладення договору в перерахунку на вільно конвертовану валюту складає 3801,65 євро по курсу НБУ 6,05 грн./євро або 4554,46 доларів США по курсу НБУ 5,05 грн./дол. До кінцевого розрахунку повинна прийматися сума не менше ані 3801,65 євро, ані 4554,46 доларів США.

Згідно з частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише в випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Тобто, зазначена стаття закріплює правило про те, що грошові зобов’язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях та імперативною нормою не дозволяє суб’єктам господарського зобов’язання визначати грошовий еквівалент грошового зобов’язання в іноземній валюті. Вказаний лише один виняток –якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про стягнення з відповідача основного боргу без врахування змін, що встановлюються Національним банком України для курсів валют, євро або доларів США у сумі 94000 грн., яка була йому перерахована позивачем за договором і додатковою угодою.

Апеляційна інстанція відхиляє твердження фермерського господарства „Анастасія” про відсутність у нього заборгованості у зв’язку з поставкою ТОВ „Інтервікон” різної сільськогосподарської продукції, яка останнім не оплачена, з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи поставку товару, відповідач послався на накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які містяться в матеріалах справи (а.с. 54- 65).

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача усно заявив про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно із статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Ухвалою суду від 18.03.2010р. апеляційний розгляд справи було відкладено на 08.04.2010р. та зобов’язано сторони здійснити звірку взаємних розрахунків.

На виконання зазначеної ухвали позивачем складено акт звірки взаємних розрахунків станом на 29.03.2010р., з якого вбачається, що заборгованість ФГ „Анастасія” перед ТОВ „Інтервікон” складає 107624,57 грн. Проте зазначений акт звірки відповідач відмовився підписати і надав довідку на загальну суму 460570,18 грн., з якої вбачається, що частину сільськогосподарської продукції він продав позивачу, а частину –передав на зберігання, проте в довідці не зазначена сума отриманих від позивача коштів.

При співставленні вищевказаних акту позивача і довідки відповідача вбачається, що між ними на протязі 2004 –2006 років склалися тривалі господарські стосунки, а саме: позивач здійснював на підставі різних договорів передплату за сільгосппродукцію, яку в подальшому поставляло йому фермерське господарство. В накладних на поставку товару, на які послався відповідач в підтвердження зустрічних вимог, зазначені номера і дати інших договорів. Крім того, позивач здійснював відповідачу поставку дизпалива і муки.

Отже, із наданих скаржником документів неможливо встановити наявність боргу ТОВ „Інтервікон” перед фермерським господарством, а тому підстави для проведення заліку однорідних вимог в даному позовному провадженні відсутні. Проте, скаржник не позбавлений права заявити окремий позов про стягнення боргу за іншими договорами.

За неналежне виконання зобов’язань сторони передбачили відповідальність у розділі 5 Договору. Відповідно до пункту 5.2 Договору у випадку недопоставки товару у визначений договором строк продавець зобов’язаний протягом 5-ти днів повернути покупцю суму не отовареної передплати плюс 25 % за кредит і штраф у розмірі 5 % цієї суми, стягнення якого позивач не заявляв.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 25 відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 125567,10 грн., послався на частину 3 статті 693, статтю 536, частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, частину першу статті 230 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Стаття 536 Цивільного кодексу України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 230 Господарського кодексу встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Тобто, мова йде про два види процентів. Перший –це проценти, передбачені статтею 536 ЦК України і які є платою за користування чужими грошовими коштами. Під чужими грошовими коштами розуміється, зокрема, кошти, отримані в порядку попередньої оплати, банківського або комерційного кредиту. Другий вид –проценти, що є різновидом цивільно –правової відповідальності (передбачена статтею 625 ЦК України) чи господарсько –правової відповідальності (передбачена частиною 6 статті 231 Господарського кодексу).

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою не є формою цивільно –правової або господарсько –правової відповідальності, а тому такі проценти не можна встановлювати в якості способу відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань.

Таким чином, місцевий господарський суд не розмежував правову природу процентів як плати за користування чужими грошовими коштами та процентів як різновиду відповідальності, в результаті чого неправильно застосував норми матеріального права. За таких обставин рішення суду в частині стягнення процентів підлягає скасуванню.

Приймаючи до уваги, що апеляційною інстанцією зменшено суму основного боргу з 168654,55 грн. до 94000 грн., позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції підлягають перерахуванню.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина 2 статті 251 Цивільного кодексу України). Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України). Пунктом 2.3 Договору зазначений термін поставки товару –до 01.08.2006р. Отже, право позивача вважається порушеним з 02.08.2006р.

Згідно проведеного судом апеляційної інстанції перерахунку збитки від інфляції складають:

1)за період з 02.08.2006 по 31.12.2006 –1 009,56 грн.

2)за період з 01.01.2007 по 31.12.2007 –1 095,10 грн.

3)за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 –1149,62 грн.

4)за період з 01.01.2009 по 27.07.2009 –1019,9 грн.

Всього –4274,16 грн.

Судова колегія відхиляє доводи фермерського господарства „Анастасія” про те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права внаслідок відхилення клопотання скаржника про відкладення та розгляд справи за відсутністю його представника, оскільки розгляд справи неодноразово відкладався, відповідач приймав участь у судових засіданнях, в силу норм Господарського процесуального кодексу України участь представників сторін в судовому засіданні не є обов’язковою, а також ухвалою суду від 17.12.2009р. такою не визнавалась.

За таких обставин, апеляційна інстанція вважає, що рішення місцевого господарського суду слід змінити, а позов задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд –

постановив:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 21.01.2010р. у справі № 17/248/09 змінити, виклавши п.2 резолютивної частини рішення в слідуючій редакції:

„Стягнути з фермерського господарства „Анастасія” код 192832614255 на користь ТОВ „Інтервікон” код 32004053 94000 грн. основного боргу, збитки від інфляції –4274,16 грн., державне мито у розмірі 982,7 грн. та 38,37 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.”

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ТОВ „Інтервікон” на користь фермерського господарства „Анастасія” держмито за розгляд апеляційної скарги –1017,65 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

Головуючий суддя                                                            Л.В. Поліщук

          Суддя                                                                                Л.І. Бандура

Суддя                                                                                В.Б. Туренко