Постанова № 10629174, 18.03.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2010 р.Справа № 28/77-09-1874

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Риковій О.М.,

за участю представників:

ПСГП „Каїсса” - не з’явився,

ТОВ АПП „Світанок” - не з’явився,

ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ АПП „Світанок” на рішення господарського суду Одеської області від 11.01.2010 р. у справі №28/77-09-1874 за позовом ПСГП „Каїсса” до ТОВ АПП „Світанок” та ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” про стягнення 556833,69 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

27.04.2009 р. (вх. № 3072) у господарському суді Одеської області ПСГП „Каїсса” (далі –Позивач) пред’явлено позов до ТОВ „Світанок” (далі –Відповідач-1) та ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” (далі –Відповідач-2) про стягнення 556 833,69 грн., у т.ч.: з Відповідача-2 за гарантійним листом –467 748 грн. 80 коп., а з Відповідача-1: пеню у розмірі 45211 грн. 32 коп.; витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі –38026 грн. 71 коп.; 3% річних у розмірі 5846 грн. 86 коп., також стягнути з відповідачів солідарно, понесені ним судові витрати (а.с.2-6, т.1). Свої вимоги щодо Відповідача-1 він мотивував тим, що Відповідач-1, у порушення умов Договору купівлі –продажу №04/08-1 від 04.08.2008р. та додаткової угоди №11 від 20.11.2008р. до нього, не розрахувався за поставлений йому позивачем товар, що завдало позивачу збитки, а тому відповідно до умов вказаного договору та приписів ст. 652 ЦК України з Відповідача-1 в примусовому порядку підлягають стягненню пеня у розмірі 45211 грн. 32 коп. (за порушення строків розрахунків); витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі –38026 грн. 71 коп. та 3% річних у розмірі 5846 грн. 86 коп. Відповідач-2, який надав гарантійний лист від 22.01.2009р., згідно якого зобов’язувався у разі невиконання Відповідачем-1 зобов’язань за вказаним договором розрахуватись за нього, однак виконав свої зобов’язання, незважаючи на звернення до нього позивача, лише частково, і сума неоплаченого товару складає 467748 грн. 80 коп., які підлягають стягненню з Відповідача-2. В обґрунтування своїх вимог позивач, крім вказаного договору та гарантійного лита, послався на ст.ст. 509,510,612,563,566,549,625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.04.2009р. за зазначеним позовом порушено провадження у справі (а.с.1, т.1).

У письмовому відзиві на позов (24.07.2009р. вх. №18551) Відповідач-2 просив залишити позов в частині стягнення з нього 467 748 грн. 80 коп. без задоволення, оскільки гарантійний лист, на який посилався позивач як на підставу стягнення з нього вказаної суми, не відповідає вимогам чинного законодавства і не може створювати правових наслідків (а.с.68-69, т.1).

11.08.2009р. (вх. №20249) позивач надав місцевому суду додаткову позовну заяву, в якій збільшив розмір заявлених позовних вимог і просив додатково стягнути на його користь з Відповідача-1 пеню у розмірі 4155 грн. 65 коп., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі –4042 грн. 74 коп.; 3% річних у розмірі 519 грн. 45 коп. (а.с.92-94, т.1).

Позивач надав місцевому суду уточнення до позовної заяві (датована 18.09.2009р.), в якій знову збільшив розмір заявлених позовних вимог до Відповідача-1 і просив суд стягнути на його користь з Відповідача-1 пеню у розмірі –49366 грн. 97 коп., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі –42089 грн. 45 коп.; 3% річних у розмірі 6366 грн. 31 коп., а також відшкодувати за рахунок обох відповідачів понесені ним судові витрати в розмірі 5773,70 грн. (а.с.118-119, т.1).

11.01.2010р. (вх. №115) позивач надав суду уточнення до позовної заяви, в якому знову збільшив розмір заявлених позовних вимог до Відповідача-1 і просив стягнути на його користь з Відповідача-1: пеню у розмірі 51379 грн. 07 коп., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 43211 грн. 45 коп.; 3% річних у розмірі 6 366 грн. 64 коп., а також понесені ним судові витрати в розмірі 5 773,70 грн. (а.с.12-14, т.2).

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2010 р. (підписаним суддями: Гуляк Г.І. (головуюча), Никифорчук М.І. та Цісельським О.В. –15.01.2010р.) позов (з урахуванням останніх уточнень та змін) задоволено повністю. Суд стягнув з Відповідача-1 на користь позивача: пеню в сумі - 51 379 грн. 07 коп.; інфляційні в сумі 43211 грн. 45 коп.; 3% річних в сумі 6366 грн. 64 коп.; витрати по сплаті держмита в сумі 5773 грн. 70 коп. та на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. Крім того, суд звільнив від відповідальності Відповідача-2 (а.с.25-26, т.2). Такий висновок суд обґрунтував тим, що Відповідач-1 порушив умови договору, не розрахувався з позивачем за отриманий товар, а тому згідно умов договору повинен сплатити неустойку у вигляді пені, а також передбачені п2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати та 3% річних. Звільняючи Відповідача-2 від відповідальності, суд послався на те, що позивач в останніх уточненнях та доповненнях до позову не заявляв будь-яких вимог до цього відповідача.

Не погоджуючись з цим рішенням, Відповідач-1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким у задоволені позову повністю відмовити. Свою позицію він обґрунтував наступним.

Місцевим судом в судовому засіданні 11.01.2010р., в якому він (Відповідач-1) не був присутній, розглянуто остаточні (уточнені) позовні вимоги позивача, в яких позивач змінив підстави позову і які не були йому (Відповідачу-1) відомі, чим порушено його процесуальні права, що є підставою для скасування цього судового рішення. Крім того, позивач нарахував пеню поза межами строків, передбачених ч.6 ст. 232 ГК України (нарахував більше, ніж за шість місяців), а суд не перевірив цей розрахунок. Вказані позивачем стягнення (пеня, інфляційні та 3% річних) у розумінні чинного законодавства не є збитками, а предметом позову є стягнення збитків, тобто стягнення їх в якості збитків неможливо. Крім того, позивач відмовився від подальшого виконання договору, що унеможливлює застосовування, як підстави задоволення його вимог, ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.01.2010р. вищевказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.02.2010 р. о 14:00, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Представники ТОВ АПП „Світанок”, ПСГП „Каїсса” та ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” у судове засідання 18.02.2010р. не з’явились.

Від ТОВ АПП „Світанок” та ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з находженням їх представників у відрядженні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2010р. зазначені клопотання були задоволені, розгляд справи відкладено на 18.03.2010 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Представники сторін в судове засідання 18.03.2010р. не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду скарги, що підтверджується поштовими повідомленнями про завчасне вручення їм поштового відправлення, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про причини свого нез’явлення суд не повідомили.

Враховуючи викладене, в т.ч. друге нез’явлення сторін в судові засідання, а також закінчення строку апеляційного провадження, судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв’язку з нез’явленням сторін в судове засідання, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось, але вівся протокол судового засідання.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Апелянт посилається на те, що місцевим судом порушені норми ГПК України, а саме в судовому засіданні 11.01.2010р., в якому він (Відповідач-1) не був присутній, розглянуто остаточні (уточнені) позовні вимоги позивача, в яких позивач змінив підстави та предмет позову, про що йому не було відомо, і він був позбавлений можливості заперечувати проти них.

З цими доводами судова колегія погодитись не може, з огляду на таке.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що позивач в судовому засіданні 11.01.2010р. надав суду уточнення до позову, в якому збільшив розмір пені, 3% річних та збитків від інфляції, які він просив стягнути з Відповідача-1 (апелянта), і саме ці вимоги за відсутністю апелянта розглянув місцевий суд в цьому ж судовому засіданні та ухвалив по ним рішення.

Проте, матеріали справи свідчать, що апелянт (відповідач-1) був належним чином повідомлений про розгляд справи 11.01.2010р., однак не скористався своїм правом на участь у розгляді справи і місцевий суд мав право розглядати справу за його відсутністю.

Крім того, з матеріалів справи (поштових квитанцій) вбачається, що позивач завчасно, а саме 04.01.2010р., направив відповідачу-1 копію вищевказаних уточнених (збільшених) позовних вимог.

Відповідач-1, у порушення приписів ст.ст. 33-34 ГПК України, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів того, що не отримував (чи отримав несвоєчасно) вказані уточнені позовні вимоги, тобто не довів, що його право на ознайомлення з цими вимогами було порушено, хоча такий обов’язок, згідно вимог ст. 33 ГПК України, покладено, в даному випадку, на нього.

Слід також зазначити, що в останніх уточненнях позивач не змінював предмет та підставу позову, а лише збільшив розмір грошових сум (пені, 3% річних та збитків від інфляції), які просив стягнути з Відповідача-1 з урахуванням тривалого строку розгляду справи.

Судова колегія також вважає, що позивач взагалі не змінював в процесі розгляду справи по суті в суді першої інстанції предмет та/або підставу позову, з огляду на таке.

Так, предметом позову, згідно теорії права, визнається певна матеріальна правова вимога позивача до відповідача.

Предметом позову у первісній редакції позову з цієї справи була матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів і ця вимога (предмет) не змінювалась позивачем, а лише збільшувалась щодо самої суми стягнення.

Підставою позову, згідно теорії права, визнаються фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача.

Позивач зазначав у первісній редакції позову, як підставу позову, невиконання відповідачами своїх зобов’язань, передбачених умовами договору та гарантійнім листом, і не змінював цієї підстави в наступних уточненнях та доповненнях.

Дійсно, позивач у первісній редакції позову визначає всі вказані у позові стягнення як збитки і посилається, серед інших, на норми матеріального права, які регулюють стягнення збитків, а в наступних уточненнях не називає вказані ним стягнення збитками.

Проте, це не може вважатись зміною підстави або предмету позову, оскільки є лише правовим обґрунтуванням предмету та підстави позову, а, крім того, позивач поряд з нормами матеріального права, які регулюють стягнення збитків, послався на норми матеріального права, які регулюють вказані ним стягнення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що при розгляді вищевказаних уточнених позовних вимог, місцевий суд не порушив норм ГПК України та прав Відповідача-1, а тому зазначені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи відповідно до вимог ст. 101 ГПК України, рішення місцевого суду в цілому, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 04.08.2008р. між Позивачем (продавець) та Відповідачем-1 (покупець) був укладений договір купівлі–продажу №04/08-1 (далі – Договір), згідно до умов якого та додаткової угоди №11 від 20.11.2008р. до нього (а.с.11,12, т.1), Позивач (продавець) зобов’язався передати у власність Відповідача-1 (покупця) у строк до 29.11.2008р. (включно) сонячне масло нерафіноване 1-го сорту (далі –товар) у кількості 280 тонн по ціні 4570,00 грн. за тонну на загальну суму 1 279 600, 00 грн., а покупець - здійснити оплату за проданий товар по факту поставки на протязі трьох банківських днів, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних №21.11-04 від 21.11.2008р. №23.11-01 від 23.11.2008р. №23.11-02 від 23.11.2008р. №23.11-08 від 23.11.2008р. (а.с.13-16, т.1) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар у встановлені Договором (додатковою угодою) строки у кількості 112,390 тонн на загальну суму 513622 грн. 30 коп.

Позивач у позові (первісній редакції позову) та розрахунку до нього зазначив, що у встановлені договором строки йому було сплачено за товар 45873,04 грн. і залишок боргу складає 467748,80 грн.

Зазначений борг у первісний редакції позовної заяви позивач просив стягнути з Відповідача-2, з посиланням на те, що цей відповідач надав йому гарантійний лист, згідно якого зобов’язувався у разі нездійснення відповідачем-1 оплати за вказаним договором оплатити його заборгованість.

Вирішивши спір, місцевий суд не розглянув цю вимогу, а лише зазначив, що така вимога, з урахуванням уточнень до позову, до Відповідача-2 не пред’являлась і в діях Відповідача-2 вини не вбачається і тому звільнив Відповідача-2 від відповідальності.

Проте, з такою позицією погодитись не можна, з огляду на таке.

Позивач, уточнивши позовні вимоги, дійсно не зазначив в останньому уточненні вказану вимогу. Однак, зазначена вимога вказувалась в первісній редакції позову як самостійна окрема вимога до Відповідача-2, поряд з іншими вимогами до Відповідача-1. У матеріалах справи відсутня письмова відмова позивача від позовних вимог в цій частині, а також ухвала про припинення провадження у справі в цій частині місцевим судом, як то передбачено ст. 80 ГПК України, не приймалась. Крім того, поняття „звільнення від відповідальності” не передбачено нормами ГПК України при вирішенні спору про стягнення грошових коштів по суті і зазначення такого поняття в резолютивній частині рішення не передбачено та суперечить приписам ст.ст. 82-84 ГПК України, тобто місцевий суд не мав на це таких повноважень.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд повинен був надати оцінку цій вимозі або запропонувати позивачу викласти письмово чітку позицію позивача з цього питання, в т.ч. шляхом відмови він цієї вимоги, що ним (судом) зроблено не було, а висновок суду щодо звільнення Відповідача-2 від відповідальності не передбачений нормами ГПК України і не є розглядом (вирішенням) цієї вимоги, а відтак рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню.

Оцінюючи вказану позовну вимогу по суті, апеляційна інстанція встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач-2 дійсно надав Позивачу гарантійний лист від 22.01.2009р., за яким зобов’язувався сплатити Позивачу заборгованість Відповідача-1 перед позивачем за договором купівлі-продажу №04/08-1 від 04.08.2008р. (а.с.20, т.1). Однак, вказаним листом встановлено, що строк гарантії діє до 22.04.2009р. і зобов’язання за нею припиняються по закінченню визначеного в ній терміну.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 563 ЦК України, кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку встановленого у гарантії, на який його видано.

У матеріалах справи відсутні належні докази того, що додані позивачем до матеріалів справи лист –вимога від 18.03.2009р., претензія від 09.04.2009р. (а.с.22,17, т.1) взагалі направлялись Відповідачу-2, в т.ч. в межах строку гарантії.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що позивач, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, не довів факту свого звернення до Відповідача-2 в межах строку гарантії з вимогою про сплату заборгованості за Відповідача-1, а відтак вимоги позивача про стягнення з Відповідача-2 заборгованості в сумі 467748,80 грн. не обґрунтовані. Крім того, судова колегія звертає увагу на той факт, що Відповідач-2, відповідно до приписів ст. 560 ЦК України, взагалі не міг виступати гарантом, оскільки, згідно вказаної статті, гарантами можуть виступати лише спеціальні суб’єкти, а саме банки, інші фінансові установи або страхові організації, а відповідач-2 не є таким суб’єктом.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що на час вирішення спору в суді першої інстанції та ухвалення по ньому рішення Відповідач-2 сплатив Позивачу за Відповідача-1 заборгованість, яка виникла за Договором в повному обсязі і добровільному порядку, а Позивач прийняв цю сплату.

Викладене свідчить, що предмет спору в цій частині (стягнення заборгованості) відсутній, а відтак провадження у справі в частині цих вимог, у відповідності з п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України та приписів п.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 р. №02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” (з подальшими змінами), підлягає припиненню.

Оцінюючи висновки суду щодо стягнення з Відповідача-1 пені, 3% річних та збитків від інфляції, в т.ч. у визначеному позивачем в останніх уточненнях до позову розмірі, та позицію скаржника з цього питання, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з умов договору, додаткової угоди №11 до нього та видаткових накладних, позивач поставив Відповідачу-1 товар на загальну суму 513622 грн. 30 коп., а відповідач повинен був сплатити вартість вказаного товару в строк до 27.11.2008 р., однак виконав свої зобов’язання частково, а саме у встановлені договором (додатком до нього) строки сплатив лише 45873,04 грн. і залишок боргу складав 467748,80 грн.

За таких обставин, згідно п.7.3. договору, Відповідач-1 повинен сплатити позивачу штрафні санкції (пеню) за неналежне виконання зобов’язань по оплаті товару - умов договору.

Крім того, ст. 625 ЦК України, на яку послався позивач у позові (починаючи з первісної редакції), передбачено, що боржник, який прострочив грошове зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Та обставина, що позивач у первісній редакції позову визначає всі вказані ним у позові стягнення як збитки (на що звертає увагу Відповідач-1 у скарзі), хоча заборгованість, пеня та 3% річних за своєю правовою природою не є збитками, не може бути підставою для відмови в задоволенні цих вимог, оскільки позивач, поряд з нормами матеріального права, які регулюють стягнення збитків, послався на конкретні умови договору та норми матеріального права, а саме статті ЦК України, які регулюють стягнення заборгованості, пені, 3% річних та збитків від інфляції, тобто правильно визначив правові підстави стягнення і не змінював їх.

Посилання Відповідача-1 у скарзі на те, що підстав для задоволення цих вимог немає, так як позивач відмовився від договору, не можуть прийматись до уваги, з огляду на таке.

Матеріали справи свідчать, що Позивач відмовився від договору, у зв’язку з порушенням Відповідачем-1 умов договору (неналежним виконанням зобов’язань по оплаті товару), а відтак цей відповідач повинен нести відповідальність передбачену умовами договору та законодавством в незалежності від закінчення дії договору або його припинення.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції обґрунтовані.

Оцінюючи правильність розрахунків вказаних стягнень, судова колегія встановила таке.

З умов договору вбачається, що сторони не узгодили в ньому, що пеня нараховується за весь час прострочення, а відтак її нарахування, згідно приписів ч.6 ст. 232 ГК України, повинно бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, тобто в даному випадку з 27.05.2009р. (27.11.2008р. + шість місяців).

Позивач, у порушення приписів вказаної статті, нарахував пеню за більш тривалий строк, а місцевий суд задовольнив цю вимогу в повному обсязі, не звертаючи уваги на зазначені обставини, на помилковість чого обґрунтовано звернув увагу Відповідач-1 у скарзі.

З огляду на викладене та перевіривши розрахунок розміру пені, наданий позивачем, судова колегія дійшла висновку, що пеня підлягає стягненню за період з 27.11.2008р. по 27.05.2009р. (включно) у розмірі 49098 грн. 69 коп. (в тому числі: за період з 27.11.2008р. по 22.04.2009р. –45211 грн. 32 коп.; за період з 23.04.2009р. по 30.04.2009р. –2076 грн. 48 коп.; за період з 01.05.2009р. по 27.05.2009р. (включно) - 1810 грн. 89 коп.), а в решті частині стягнення пені слід відмовити.

Перевіривши розрахунок позивача в частині розміру 3% річних та збитків від інфляції, судова колегія дійшла висновку, що їх зроблено правильно і відповідно вказані позивачем суми вмотивовано стягнув місцевий суд з Відповідача-1.

Водночас, судова колегія не погоджується з розміром державного мита, яке місцевий суд стягнув з Відповідача-1 на користь позивача, з огляду на таке.

Позивач при зверненні до місцевого суду сплатив держмито в розмірі 5568 грн. 34 коп. (1% від усіх заявлених позовних вимог матеріального характеру), в т.ч. по вимозі про стягнення боргу в розмірі 467 748,80 грн. - держмито у розмірі 4677 грн. 48 коп.

Однак, вимога про стягнення боргу в розмірі 467748,80 грн., по якій позивачем сплачено держмито у розмірі 4677 грн. 48 коп., пред’являлась не до Відповідача-1, а до Відповідача-2, і ці гроші (заборгованість) не стягувались рішенням суду з будь-кого, в т.ч. з Відповідача-1, а відтак правових підстав для стягнення з Відповідача-1 вказаних витрат по сплаті державного мита немає.

За таких обставин, з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню державне мито лише у розмірі 1% від задоволених до нього позовних вимог, які (враховуючи зменшення апеляційною інстанцією розміру пені) складають суму 98676 грн. 78 коп., тобто підлягає стягненню державне мито в розмірі 986 грн. 77 коп.

Приймаючи до уваги, що апеляційною інстанцією встановлено, що у позивача не було правових підстав для стягнення з Відповідача-2 вказаної у позові заборгованості і ця заборгованість погашена, а провадження у справі в цій частині припиняється, то підстави відшкодування позивачу за рахунок Відповідача-2 витрат по сплаті державного мита в розмірі 4677 грн. 48 коп. відсутні.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду - зміні з урахуванням наведеного в мотивувальній частині цієї постанови.

Враховуючи, що апеляційна скарга Відповідача-1 задовольняється частково, то йому підлягають частковому відшкодуванню за рахунок позивача витрати по сплаті державного мита, понесені при поданні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу ТОВ АПП „Світанок” –задовольнити частково.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 11.01.2010 р. у справі №28/77-09-1874 - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Позовні вимоги ПСГП „Каїсса” до ТОВ АПП „Світанок” - задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВ АПП „Світанок” (67000, Одеська область, Миколаївський район, с. Миколаївка, вул. Леніна,71, код ЄДРПОУ 22509615, р/р 260090163973 у філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Одеса, МФО 328618) на користь ПСГП „Каїсса” (73000, м. Херсон, вул. Петренка,18, офіс №217, код ЄДРПОУ 14115089, р/р 2600030011342 Херсонська ФВАТ „ВіЄйБі Банк”, МФО 342337):

а) 98676 грн. 78 коп. (в т.ч.: 49098 грн. 69 коп. пені за період з 27.11.2008р. по 27.05.2009р.; 6366 грн. 64 коп. - 3% річних; 43211 грн. 45 коп. - збитки від інфляції).

б) 1104 грн. 76 коп. судових витрат при поданні позову (в т.ч. витрат по сплаті державного мита в розмірі 986 грн. 77 коп. та 118 грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу).

3. В задоволенні решти частини позовних вимог ПСГП „Каїсса” до ТОВ АПП „Світанок” - відмовити.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог ПСГП „Каїсса” до ВАТ „Одеський олійножировий комбінат” про стягнення заборгованості в розмірі 467748,80 грн. припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України”.

3) Стягнути з ПСГП „Каїсса” (73000, м. Херсон, вул. Петренка,18, офіс №217, код ЄДРПОУ 14115089, р/р 2600030011342 Херсонська ФВАТ „ВіЄйБі Банк”, МФО 342337) на користь ТОВ АПП „Світанок” (67000, Одеська область, Миколаївський район, с. Миколаївка, вул. Леніна,71, код ЄДРПОУ 22509615, р/р 260090163973 у філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Одеса, МФО 328618) витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в розмірі 11 грн. 43 коп.

4) Припинити стягнення за зміненим рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2010 р. у справі №28/77-09-1874.

5) Доручити господарському суду Одеської області видати накази з урахуванням резолютивної частини цієї постанови.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                             Мирошниченко М. А.

Судді:                                                             Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 18.03.2010 р.