Рішення № 10627948, 14.05.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2010 р.Справа № 9/6-412 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння", вул. Клінічна, 25, м.Київ, 03141

до Дочірнього підприємства "Лановецьке", вул. Привокзальна, 61, м.Ланівці, Лановецького району, Тернопільської області, 47400

про стягнення заборгованості в сумі 1 017 092 грн. 21 коп., з яких: 714 491 грн. 91 коп. –основний борг; 90329 грн. 89 коп. –пеня; 142898 грн. 38 коп. штрафні санкції, 56254 грн. 83 коп. –інфляційні втрати; 13 117 грн. 20 коп. –3% річних.

За участю представників сторін:

          позивача: Добровольський Є.О. –довіреність №5871 від 03.11.2006р.          

          відповідача: Хом'як О.М. –довіреність від 31.03.2010р.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння", вул. Клінічна, 25, м.Київ звернулося 15.03.2010р. (вх.№0464 згідно штампу канцелярії суду) до господарського суду Тернопільської області з позовом до Дочірнього підприємства "Лановецьке" вул. Привокзальна, 61, м.Ланівці, Лановецького району, Тернопільської області про cтягнення заборгованості в сумі 850 298 грн. 43 коп., з яких: 714 491 грн. 91 коп. –основний борг; 75 482 грн. 17 коп. –пеня; 49 379 грн. 99 коп. –інфляційні втрати; 10 944 грн. 36 коп. –3% річних.

Заявою від 15.04.2010р. № 1-5/104 про збільшення розміру позовних вимог, позивач збільшив свої вимоги на 166 793 грн. 78 коп. Зокрема, з огляду непогашення заборгованості відповідачем, нарахувавши додатково за період стягнення з 10.03.2010р. по 15.04.2010р. пеню в сумі 14 847 грн. 72 коп., інфляційні втрати в сумі –6 874 грн. 84 коп., 3% річних в сумі 2 172 грн. 84 коп. Крім того, позивач нарахував штраф в розмірі 20% від вартості неоплачуваного товару на суму 142 898 грн. 38коп.

Зазначена заява позивача про збільшення позовних вимог була прийнята ухвалою суду від 20.04.2010р, як така що подана у порядку ст. 22 ГПК України.

Отже, позовними вимогами у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння", вул. Клінічна, 25, м.Київ є стягнення з Дочірнього підприємства "Лановецьке" вул. Привокзальна, 61, м.Ланівці, Лановецького району, Тернопільської області заборгованості в сумі 1 017 092 грн. 21 коп., з яких: 714 491 грн. 91 коп. –основний борг; 90 329 грн. 89 коп. –пеня; 142 898 грн. 38 коп. - штрафні санкції, 56 254 грн. 83 коп. –інфляційні втрати; 13 117 грн. 20 коп. –3% річних.

Ухвалою господарського суду від 17.03.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 01.04.2010р. Враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, необхідність витребування доказів, з метою правильного і об’єктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд відкладав розгляд справи згідно ст. 77 ГПК України в межах строків передбачених ст. 69 ГПК України ухвалою від 01.04.2010р. на 20.04.2010р. на 15год. 00хв., ухвалою від 20.04.2010р., на 30.04.2010р., 15год. 00хв. У судовому засіданні 30.04.2010р. оголошувалась перерва до 14.05.2010р., 11год. 00хв.

Позивач в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що 06.04.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Насіння" та Дочірнім підприємством „Лановецьке" був укладений Договір №10-0604/ПР1х, у відповідності до якого позивач зобов'язався передати товар, а відповідач - прийняти товар і оплатити його на умовах Договору (далі по тексту –Договір). Згідно вищезазначеного Договору (пункт 6.1) відповідач зобов'язався сплатити загальну вартість товару в кілька етапів:

Згідно Додатку №1 до Договору №10~0604/ПР1х від 06.04.2009 р.: 40 656 грн. 49 коп. - у строк до 10.04.2009 р.; 101 641 грн. 22 коп. - у строк 10.05.2009 р.; 152 461 грн 83 коп. - у строк 25.08.2009 р.; 213 446 грн. 56 коп. - у строк 25.10.2009 р. Згідно Додатку №2 до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р.: 63 580 грн. 20 коп. - у строк до 10.07.2009 р.; 254 320 грн. 80 коп. - у строк 25.10.2009 р.

Позивач виконав свої зобов'язання належним чином, поставивши на адресу відповідача товар - 6 145 літрів та 135 кілограм засобів захисту рослин на загальну суму 826 107 грн. 11 коп., що підтверджується: видатковою накладною №БХ-0604-6 від 06.04.2009 р. та довіреністю серії Л №7 від 06.04.2009 р.; видатковою накладною №ВХ-0804-1 від 08.04.2009 р. та довіреністю серії Л №14 від 08.04.2009 р.; видатковою накладною №10-2704/пр2х від 27.04.2009 р. та довіреністю серії Л №28 від 27.04.2009 р.; видатковою накладною №БХ-2904-6 від 29.04.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №476653 від 29.04.2009 р.; видатковою накладною №БХ-0605-11 від 06.05.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №476662 від 06.05.2009 р.; видатковою накладною №БХ-2306-1 від 23.06.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №461556 від 22.06.2009 р.; видатковою накладною №10-1407/пр1х від 14.07.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №461582 від 14.07.2009 р.

Проте, відповідач всупереч умовам Договору, положенням закону (ст. 526 ЦК України) не виконав свої договірні зобов'язання з оплати поставленого товару у повному обсязі в зазначені терміни. Так, на часткове виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару відповідач сплатив лише 40 000,00 грн. згідно банківської виписки від 17.04.2009 р. Крім того, позивачем заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №1-5/473 від 04.03.2010 р. грошова вимога TOB „Торговий Дім „Насіння" до ДП „Лановецьке" за Договором №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. була зменшена на 71 615 грн. 20 коп. та склала 714 491 грн. 91 коп.

Отже, як стверджує позивач грошове зобов'язання з оплати 714 491,91 грн. вартості поставленого товару відповідач до цього часу не виконав.

Також, позивач вказує на те, що Пунктом 12.2 та 12.5 укладеного Договору, за прострочку оплати товару передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України нарахованої на суму заборгованості за період прострочки, а в разі ухилення від оплати вартості понад два місяці покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Відповідно до умов Договору (пункт 12.7) нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку. А тому, просить суд стягнути з відповідача з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог 90 329 грн. 89 коп. –пені та 142 898 грн. 38 коп. - штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань.

Крім того, керуючись ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 56 254 грн. 83 коп. –інфляційних втрат та 13 117 грн. 20 коп. –3% річних від простроченої суми.

Представник відповідача у судових засідання та згідно відзиву на позовну заяву від 01.04.2010р. позовні вимоги визнає частково, зокрема, в частині основного боргу за договором поставки від 06.04.2009р. №10-0604/ПР1х на суму 714 491,91грн.

Вимоги щодо застосування штрафних санкцій ДП „Лановецьке" просить суд відхилити або зменшити виходячи із того, що відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. А відповідно до п.п. 12.2 договору сторонами було передбачено сплату пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. А тому, з огляду на наведене вимогу про додаткове стягнення інфляційних втрат в сумі 49 379 грн. 99 коп. та 10 944 грн. 36 коп. в якості 3% річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, ДП „Лановецьке" вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки зі змісту ст.611 ЦК України вбачається, що за порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. А тому відповідач вважає, що закон не передбачає можливості одночасного настання та застосування наслідків порушення зобов'язання встановлених договором та законом.

Крім наведеного, відповідач, просить суд звернути увагу на те, що відповідно до умов п.6.2. договору поставки сторони визначили можливість здійснення розрахунків за товар продукцією. На виконання вказаної умови договору з Позивачем було погоджено можливість здійснення розрахунків сільськогосподарською продукцією, в т.ч. зерном сої, що підтверджується відомостями позовної заяви. Проте Позивач, який 09.12.2009 р. згідно накладної РН-0000075 одержав зерно сої на загальну суму 393400 грн. 00 коп., в рахунок виконання договору зарахував лише частину вартості сої на суму 71615 грн. 20 коп. та до цього часу ухиляється від одержання с/г продукції в рахунок повного виконання зобов'язань покупця за договором поставки, хоча ДП „Лановецьке" повністю спроможне у такий спосіб задовольнити його вимоги і при цьому така можливість передбачена п. 6.2 договору та підтверджується досягнутою згодою сторін. Наведене, в свою чергу дає підстави вважати, що зобов'язання по оплаті товару погоджене сторонами не було виключно грошовим, оскільки могло виконуватись шляхом передачі продукції Продавцю за договором поставки від 06.04.2009р. №Ю-0604/ПР1х , що вказує на те, що підстав для застосування норм закріплених ч.2 ст.625 ЦК України немає.

Також, просить суд звернути увагу і на той факт, що TOB „ТД „Насіння" під час виконання договору зі своєї сторони допускало порушення виконання зобов'язань щодо своєчасної поставки товару і ДП „Лановецьке", яке здійснює господарську діяльність у сфері вирощування сільськогосподарської продукції та залежне від сукупності факторів пов'язаних із її вирощуванням не змогло своєчасно виконати ряд запланованих робіт спрямованих на забезпечення максимальної врожайності культур. Зокрема всупереч умовам договору поставки Позивачем було прострочено виконання зобов'язань щодо поставки хімічних речовин ,,Антал"(30л.), ,,Командор"(850л.), ,,Тіназол"(755л.) загальною вартістю 383 387,30 грн, що складає 46,4% від об'єму поставки .

ДП „Лановецьке", просить суд при вирішенні спору врахувати те, що сільськогосподарський виробник залежний не тільки від сукупності факторів пов'язаних із вирощуванням с/г продукції, але і від ринкового попиту на с/г продукцію, що формується у державі. І з моменту збору врожаю склалась ситуація за якої пропозиція щодо купівлі зерна є низькою, внаслідок чого підприємство обмежене у грошових коштах, хоча продукцією забезпечене .

Наведене вказує на те, що Відповідач не вчиняє дій спрямованих на ухилення від своєчасного розрахунку за товар та має можливість виконати обов'язок по оплаті товару шляхом передачі Позивачу с/г продукції, в т.ч. зерна сої, від одержання якого останній безпідставно ухиляється .

Виходячи із умов договору поставки та фактичних обставин справи, відповідач, просить суд звернути увагу на те, що Позивачем заявлено вимоги по сплаті пені, інфляційних втрат та 3% річних, які в сукупності складають майже 20% суми боргу і є занадто високими, оскільки пропорційних їм збитків Продавець не поніс. А враховуючи, що сторони під час укладення договору встановили еквівалент зобов'язання до іноземної валюти (99533,1 доларів США) за всю поставку, і на даний час з урахуванням сплачених коштів вартість поставки без будь-яких санкцій для Відповідача становитиме майже 104 тис. доларів США, підстав для застосування жорстких санкцій до Відповідача у суду немає.

І навпаки, враховуючи, що Позивач всупереч вимогам п.6.2 договору ухилявся від одержання оплати вартості товару продукцією, ДП „Лановецьке" вважає, що суд має достатньо підстав для застосування норм права закріплених ст.616 ЦК України та ст.83 ГПК України, спрямованих на зменшення розміру збитків та неустойки. Так само виходячи із умов договору суд має підстави для часткового задоволення вимог Позивача в частині стягнення суми основного боргу шляхом передачі Відповідачем зерна сої на суму 714491 грн. 91коп. у кількості 250,7т.

Також, відповідач заявив клопотання про розстрочку виконання рішення, зокрема, у випадку стягнення судом із ДП „Лановецьке" боргу грошовими коштами, просить суд розстрочити сплату боргу рівними частками на п'ять місяців з моменту набрання законної сили рішенням по справі.

В свою чергу, позивач у поясненнях від 16.04.20010р. вих. №1-5/109, вважає твердження відповідача щодо часткового або повного відхилення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, безпідставними з огляду на те, що відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу, чим підтвердив невиконання взятих на себе зобов'язаннь з оплати поставленого товару в повному обсязі та в зазначені в Договорі строки.

Позивач зокрема вказує на те, що згідно з пунктами 12.1., 12.2., 12.5. Розділу 12. Договору сторони погодили: що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі неотриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством, за порушення строків виконання зобов'язань за Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму прострочено зобов'язання за кожен день прострочки, в разі ухилення від оплати вартості товару понад два місяці покупець, крім пені сплачує штраф в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару. Виходячи з наведеного вище, у відповідності до чинного законодавства та умов Договору позивачем і були застосовані правові наслідки у вигляді господарських санкцій, а саме заявлено до відшкодування інфляційні збитки, три відсотки річних, сплата неустойки та штрафу.

Стосовно посилань відповідача на погодження розрахунків за товар продукцією, позивач зазначає, що згідно пункту 6.2. Договору сторони визначили, що оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця (позивача), а також передбачили можливість за згодою сторін здійснити розрахунки шляхом видачі продавцеві (позивачу) векселя на всю суму загальної вартості товару, а також за згодою сторін в рахунок оплати вартості товару (покупець) може поставити продавцю (позивачу) цукор та/або іншу продукцію. Дійсно, 09.12.2009 р. відповідач передав позивачу сою згідно з видатковою накладною №РН-0000075 на суму 393 400 грн. 00 коп., але даний товар був переданий позивачу на умовах передплати, про що зазначено в накладній, а не в розрахунок за поставлений товар згідно до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009р. Отже, позивач вважає, що відповідач помилково прийшов до висновку що це було погодження оплати вартості шляхом передачі позивачу товару - згоду на такий розрахунок позивач не надавав.

Щодо проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою №1-5/473 від 04.03.2010 р., то як зазначає позивач, таке зарахування було проведено у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою зарахування зустрічних однорідних вимог можливе за заявою однієї з сторін. Як видно з тексту заяви позивач зарахував частину вартості переданої сої в погашення іншого зобов'язання відповідача, а залишок суми в розмірі 71 615,20 грн. в погашення заборгованості вже по Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. Оскільки, відповідач визнав суму основного боргу, то на думку позивача, зарахування було проведено у чіткій відповідності до первинних бухгалтерських документів, які фіксували факти здійснення господарських операцій.

Також, позивач спростовує твердження відповідача, про те, що позивач при виконанні умов укладеного Договору допускав порушення, а саме прострочив виконання зобов'язань щодо поставки хімічних речовин „Антал" (30 л.), „Командор" (850 л.), „Тіназол" (755 л.), що складає 46,4 % від загального об'єму поставки, так як дане твердження не відповідає дійсності. Зокрема, позивач вказує на те, що згідно пункту 7.1. Договору поставка здійснювалася на умовах визначених у Додатку №1 до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. Препарати "Командор" (850 л.) та „Тіназол" (755 л.) поставлялися в термін до 15.05.2009 р., а згідно з видатковою накладною №БХ-0605-11 від 06.05.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №476662 від 06.05.2009 р. ці препарати було поставлено ще 06.05.2009 р., отже, прострочення не було.

Що стосується препарату „Антал" (30 л.), то згідно з Додатком №1 до №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. препарат повинен був поставлений до 14.04.2009 р., але в зв'язку з простроченням оплати відповідачем 8 % (восьми відсотків) вартості товару в строк до 10.04.2009 р. позивач згідно з пунктом 7.2. укладено Договору та у відповідності до ст. 594 Цивільного кодексу України скористався своїм правом на притримання товару, отже, прострочення і в цьому випадку не було, а тому на думку позивача при виконанні умов договору він не допускав порушення зобов'язань.

Крім того, розглянувши клопотання відповідача до суду при вирішенні спору врахувати, що сільськогосподарський виробник залежний не тільки від сукупності факторів пов'язаних із вирощуванням с/г продукції, але від ринкового попиту на с/г продукцію, що формується в державі, позивач зазначив, що згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результаті та одержання прибутку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників позивача та відповідача, оцінивши наявні у справі докази, господарський суд встановив наступне.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи –підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 06.04.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Насіння" та Дочірнім підприємством „Лановецьке" був укладений Договір №10-0604/ПР1х, у відповідності до якого позивач зобов'язався передати товар, а відповідач - прийняти товар і оплатити його на умовах Договору. Згідно вищезазначеного договору (пункт 6.1) відповідач зобов'язався сплатити загальну вартість товару в кілька етапів: Згідно Додатку №1 до Договору №10~0604/ПР1х від 06.04.2009 р.: 40 656,49 грн. - у строк до 10.04.2009 р.; 101 641,22 грн. - у строк 10.05.2009 р.; 152 461,83 грн. - у строк 25.08.2009 р.; 213 446,56 грн. - у строк 25.10.2009 р. Згідно Додатку №2 до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р.: 63 580,20 грн. - у строк до 10.07.2009 р.; 254 320,80 грн. - у строк 25.10.2009 р.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З поданих суду доказів, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином. Так, в підтвердження поставки на адресу відповідача товару - 6 145 літрів та 135 кілограм засобів захисту рослин на загальну суму 826 107,11 грн., позивач представив суду як доказ видаткові накладні з відміткою відповідача про отримання товару, а також довіреності відповідальної особи відповідача на отримання товару. Зокрема в матеріалах справи є наявними належним чином засвідченні копії: видаткової накладної №БХ-0604-6 від 06.04.2009 р. та довіреності серії Л №7 від 06.04.2009 р.; видаткової накладної №ВХ-0804-1 від 08.04.2009 р. та довіреності серії Л №14 від 08.04.2009 р.; видаткової накладної №10-2704/пр2х від 27.04.2009 р. та довіреності серії Л №28 від 27.04.2009 р.; видаткової накладної №БХ-2904-6 від 29.04.2009 р. та довіреності серії ЯПМ №476653 від 29.04.2009 р.; видаткової накладної №БХ-0605-11 від 06.05.2009 р. та довіреності серії ЯПМ №476662 від 06.05.2009 р.; видаткової накладної №БХ-2306-1 від 23.06.2009 р. та довіреності серії ЯПМ №461556 від 22.06.2009 р.; видаткової накладної №10-1407/пр1х від 14.07.2009 р. та довіреності серії ЯПМ №461582 від 14.07.2009 р.

Поряд з цим, позивач вказує, що відповідачем свої зобов’язання виконано частково, сплачено лише 40 000,00 грн. згідно банківської виписки від 17.04.2009 р.

Крім того, позивач вказує на те, що заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №1-5/473 від 04.03.2010 р. грошова вимога TOB „Торговий Дім „Насіння" до ДП „Лановецьке" за Договором №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. була зменшена на 71 615 грн. 20 коп. та склала 714 491 грн. 91 коп.

З огляду на наведене, слід вважати, що між сторонами за позовом виникло господарське зобов’язання, а спір виник внаслідок неналежного виконання Відповідачем, як Покупцем, умов Договору в частині оплати поставленого товару.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України).

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідач у судових засіданнях та згідно відзиву на позовну заяву від 01.04.2010р. позовні вимоги в частині основного боргу за договором поставки від 06.04.2009р. №10-0604/ПР1х на суму 714 491,91грн. визнає.

Крім того, в судовому засіданні подав суду розгорнутий акт звіряння розрахунків, підписаний представником позивача та відповідача згідно якого ними узгоджено, що сумою основного боргу відповідача ДП "Лановецьке" перед позивачем ТОВ "Торговий Дім "Насіння", станом на 23.03.2010р., є 714 491,91грн. Також, в акті вказано, що відповідач ДП "Лановецьке" не має грошових вимог до позивача ТОВ "Торговий Дім "Насіння".

В підтвердження визнання суми основного боргу слугує і гарантійний лист ДП "Лановецьке" від 24.04.2010р. № 44, поданий позивачем як доказ, із змісту якого вбачається, що відповідач гарантує розрахунок за взяту продукцію у позивача в сумі основного боргу 714491 грн. 91коп.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позов в частині стягнення суми основного боргу з оплати 714 491,91 грн. вартості поставленого товару підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлений і підтверджений належними доказами та матеріалами справи.

Щодо стягнення штрафних санкцій то судом встановлено наступне.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Як встановлено судом сторони відповідно до укладеного Договору, а саме пунктів 12.1., 12.2., Розділу 12. Договору погодили: що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі неотриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством, за порушення строків виконання зобов'язань за Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму прострочено зобов'язання за кожен день прострочки.

Окремо, п. 12.7 Договору сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за цим договором здійснюється без обмеження строку.

У зв’язку з наведеним та відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд вважає, що позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 90 329 грн. 89 коп. із врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України).

Відповідно до положень ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 549 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання учасник господарських зобов'язань зобов’язаний сплатити господарські санкції - штрафні санкції. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Як вбачається з п. 12.5. Розділу 12. Договору сторони погодили, що в разі ухилення від оплати вартості товару понад два місяці покупець, крім пені сплачує штраф в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позивачем обґрунтовано нараховано та заявлено до стягнення 142 898,38 грн. штрафу.

При цьому, суд критично оцінює заперечення відповідача, зокрема щодо того, що згідно частини 4 статті 4 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог тільки за умови дотримання ним встановленого порядку досудового врегулювання спору, а також його твердження, про те, що позивач здійснив збільшення позовних вимог шляхом пред’явлення нових вимог, а саме штрафних санкцій, що на думку відповідача не припустимо.

Зазначені заперечення відповідача, на думку суду, є безпідставними з огляду на наступне.

За змістом ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу. Частиною першою ст. 5 ГПК України передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 19-08/7 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, суд зазначає, що із змісту зазначених положень обрання певного засобу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи із власних інтересів, його використовує.

Щодо збільшення позивачем позовних вимог додатково на суму штрафу передбаченого умовами договору, то суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається із змісту позовної заяви від 09.03.2010р. № 1-5/53, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на невиконання з боку відповідача взятих на себе зобов’язань згідно умов договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009р., укладеного між сторонами. Та зазначає, що п. 12.2 та 12.5 укладеного договору встановлено, за прострочку оплати товару передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України нарахованої на суму заборгованості за період прострочки, а в разі ухилення від оплати вартості понад два місяці покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Проте, поряд з тим, що на підставі пункту 12.2 договору позивач просив стягнути з відповідача обраховану ним суму пені, він одночасно у позовній заяві від 09.03.2010р. № 1-5/53 не заявляв до стягнення з відповідача суми штрафу передбаченого п 12.5 договору.

В свою чергу, у заяві про збільшення позовних вимог від 15.04.2010р. № 1-5/104, позивач просить стягнути штрафні санкцій з відповідача також на підставі п. 12.5 договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009р.

Під збільшенням розміру позовних вимог (ч. 2 ст. 22 ГПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"). Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Поряд з цим, якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України (п. 3 інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006р. № 01-8/1228 в редакції листа ВГСУ від 08.04.2008р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що вимоги позивача зв’язані між собою однією підставою виникнення, суд вважає, обґрунтованою заяву позивача про збільшення позовних вимог на суму штрафу у розмірі 142 898,38 грн., як таку, що нарахована та заявлено до стягнення правомірно відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних то судом встановлено наступне.

Згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідачем на час звернення позивача до суду не виконано взятих на себе зобов’язань в частині оплати вартості поставленого товару, таким чином допущено прострочення виконання грошових зобов’язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 56254 грн. 83 коп. інфляційних та 13117 грн. 20 коп. 3 % річних такими, що підлягають до задоволення.

Одночасно, розглянувши заперечення відповідача щодо необґрунтованості нарахування штрафних санкцій та його клопотання про їх зменшення, суд відхиляє його з огляду на наступне.

Відповідач посилаючись на положення статті ст. 611 ЦК України відповідно та п.п. 12.2 договору стверджує, що сторони передбачили сплату пені за несвоєчасне виконання зобов’язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а тому вимога про додаткове стягнення інфляційних втрат та 3 % річних вважає такою, що не підлягає до задоволення, оскільки зі змісту ст. 611 ЦК України вбачається що за порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Проте, суд вважає зазначене твердження позивача таким, яке спростовується як приписами чинного законодавства так і умовами договору.

Так, з аналізу змісту статті 6 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із змістом статті 179 Господарського кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору, погодженні їх на вільний розсуд з врахуванням вимог Кодексів.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як уже було досліджено судом, сторони при укладенні Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. погодили у Розділі 12 пунктами 12.1., 12.2., 12.5., що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі неотриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством, за порушення строків виконання зобов'язань за Договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму прострочено зобов'язання за кожен день прострочки, в разі ухилення від оплати вартості товару понад два місяці покупець, крім пені сплачує штраф в розмірі 20% (двадцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару.

Отже, на думку суду позовні вимоги, які заявлено до відшкодування в частині стягнення пені та штрафних санкцій є правомірними та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо заперечення відповідача в частині відшкодування інфляційних збитків та трьох процентів річних, які не передбачені умовами договору, то суд має за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.15.5 договору, зазначено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством.

Згідно з ч.ч. 1,3 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Відповідно до ч. 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки та відшкодування збитків.

При цьому суд, зазначає, що із змісту приписи статей 519, 612 та 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (п. 2 інф. Листа ВГСУ від 20.11.2008, постанова ВСУ від 30.09.2008 N 1/384-07).

Враховуючи зазначене, суд погоджується з твердженням позивача, що втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником (Постанова ВГСУ від 14.05.2009 р. по справі №8/30-38).

Також, розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, зокрема, по причині того, що відповідач належним чином виконував свої зобов’язання згідно договору зокрема відповідно до умов п. 6.2. Договору звертався до позивача із пропозиціями здійснення розрахунків за товар продукцією, проте останній ухилився від одержання с/г продукції, суд відхиляє його з огляду на наступне.

Відповідно до статті 616 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Судом встановлено, що згідно п. 6.2. Договору сторони визначили, що оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця (позивача) згідно наданого рахунку-фактури. За згодою сторін оплата може бути здійснена шляхом видачі продавцеві (позивачу) векселя на всю суму загальної вартості товару, а також за згодою сторін в рахунок оплати вартості товару (покупець) може поставити продавцю (позивачу) цукор та/або іншу продукцію.

Як вбачається з умов зазначеного договору розрахунок за товар може здійснюватись продукцією, проте, тільки за згодою сторін.

Такою згодою відповідач, зокрема вважає факт передачі 09.12.2009р. позивачу сої згідно з видатковою накладною №РН-0000075 на суму 393 400,00 грн. та зарахування позивачем зустрічних вимог.

Поряд з цим, позивач не заперечуючи зазначеного факту передачі товару вказує на те, що даний товар був переданий позивачу на умовах передплати, про що зазначено в накладній, а не в розрахунок за поставлений товар згідно до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009р. Отже, відповідач помилково прийшов до висновку, що це було погодження оплати вартості шляхом передачі позивачу товару - згоду на такий розрахунок позивач не надавав.

Щодо проведеного позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою №1-5/473 від 04.03.2010 р., то таке зарахування було проведено у відповідності до статті 601 Цивільного кодексу України, згідно з якою зарахування зустрічних однорідних вимог можливе за заявою однієї з сторін. Як видно з тексту заяви позивач зарахував частину вартості переданої сої в погашення іншого зобов'язання відповідача, а залишок суми в розмірі 71 615,20 грн. в погашення заборгованості вже по Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, на вимогу суду з боку відповідача не надано належних доказів, які б свідчили про те, що сторони за договором дійшли згоди про оплату вартості товару продукцією. Зазначене твердження відповідача повністю заперечується з боку позивача. Відсутність будь-яких письмових доказів про те, що мали місце факти погодженого з позивачем розрахунку товаром між сторонами за Договором №10-0604/ПР1х від 06.04.2009р. не заперечується і відповідачем, який у судовому засіданні стверджує, що з цього питання велись тільки усні переговори.

Його ж посилання як на доказ на факт передачі 09.12.2009р. позивачу сої згідно з видатковою накладною №РН-0000075 на суму 393 400 грн. 00 коп. спростовується безпосередньо змістом зазначеної накладної, яка в умові продажу містить відмітку: "Передплата".

А тому суд, дослідивши умови договору, пояснення та заперечення сторін, оцінивши подані ними докази вважає, що відповідачем не доведено, того, що між сторонами було досягнуто згоди, про те, що в рахунок оплати вартості товару (покупець) може поставити продавцю (позивачу) цукор та/або іншу продукцію, а також докази того, що зазначені факти мали місце.

Аргументуючи підстави зменшення штрафних санкцій відповідач також стверджує, що позивач при виконанні умов укладено Договору допускав порушення, а саме прострочив виконання зобов'язань щодо поставки хімічних речовин „Антал" (30 л.), „Командор" (850 л.), „Тіназол" (755 л.), що складає 46,4 % від загального об'єму поставки.

Розглянувши зазначене твердження позивача, суд відхиляє його як таке, що спростовується запереченнями позивача, а також наявними у справі доказами.

Зокрема, згідно пункту 7.1. Договору поставка здійснювалася на умовах визначених у Додатку №1 до Договору №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. Препарати Командор" (850 л.) та „Тіназол" (755 л.) поставлялися в термін до 15.05.2009 р., а згідно з видатковою накладною №БХ-0605-11 від 06.05.2009 р. та довіреністю серії ЯПМ №476662 від 06.05.2009 р. ці препарати було поставлено ще 06.05.2009 р., отже, прострочення не було.

Що стосується препарату „Антал" (30 л.), то позивач вказує на те, що згідно з Додатком №1 до №10-0604/ПР1х від 06.04.2009 р. препарат повинен був поставлений до 14.04.2009 р., але в зв'язку з простроченням оплати відповідачем 8 % (восьми відсотків) вартості товару в строк до 10.04.2009 р. позивач згідно з пунктом 7.2. укладено Договору та у відповідності до статті 594 Цивільного кодексу України скористався своїм правом на притримання товару, отже, прострочення і в цьому випадку не було.

При цьому, суд, звертає увагу на те, що товар згідно умов договору поставлений відповідачу у повному обсязі, що не заперечується останнім, разом з тим відповідачем розрахунки за зазначений товар проведено не в повному обсязі, та з його вини виникла заборгованість в сумі 714491 грн. 91 коп., при цьому факт виникнення заборгованості ним визнається.

Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій по причині неналежного виконання позивачем взятих на себе зобов’язань за договором.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, шляхом розстрочення сплати боргу рівними частками на п’ять місяців з моменту набрання законної сили рішенням по справі, суд відхиляє його з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (п. 2 роз'яснення ВАСУ від 12.09.1996 № 02-5/333).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд при вирішенні спору врахувати те, що сільськогосподарський виробник залежний не тільки від сукупності факторів пов'язаних із вирощуванням с/г продукції, але від ринкового попиту на с/г продукцію, що формується в державі. І з моменту збору врожаю склалась ситуація за якої пропозиція щодо купівлі зерна є низькою, внаслідок чого підприємство обмежене у грошових коштах, хоча продукцією забезпечене.

Поряд з цим, стверджуючи про своє складене фінансове становище відповідач суду будь-яких доказів, щодо цього не надав. Крім того, як вбачається із гарантійного листа від 24.04.2010р. №44, гарантував позивачу сплату боргу у менш тривалий строк ніж той, на який просить суд розстрочити виконання рішення.

Поряд з цим, суд має за необхідне звернути увагу на те, що в силу ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК України. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви (п.п. 1.3. роз'яснення ВАСУ від 12.09.1996 № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України).

У відповідності до вимог ст. ст.44-49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті 10 170 грн. 92 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, покласти на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 16, 509, 526, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства "Лановецьке" вул. Привокзальна, 61, м.Ланівці, Лановецького району, Тернопільської області (код ЄДРПОУ 34039596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння", вул. Клінічна, 25, м.Київ (код ЄДРПОУ 30674952) - 714 491 (сімсот чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто одну) грн. 91 коп. основного боргу, 90 329 (дев’яносто тисяч триста двадцять дев'ять) грн. 89 коп. пені, 142 898 (сто сорок дві тисячі вісімсот дев’яносто вісім) грн. 38 коп. штрафу, 56 254 (п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 83 коп. інфляційних втрат, 13 117 (тринадцять тисяч сто сімнадцять) грн. 20 коп. три проценти річних, 10 170 (десять тисяч сто сімдесят) грн. 92 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення 21 травня 2010р. оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, через місцевий господарський суд.

Суддя