Рішення № 10627690, 07.07.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

07 липня 2010 року справа № 5020-3/089 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта”

(бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206)

до          1.          Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол”

(вул. Археологічна, 4 м. Севастополь, 99055);

2.          Закритого акціонерного товариства “Краснопавлівський молокозавод”

(вул. Червоногвардійська, 45-а, смт. Краснопавлівка, Лозовський район,

Харківська область, 64621)

про стягнення 18986,70 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ “Торговий дім “Санта-Віта”) –Дун Є.А., представник, довіреність №6 від 06.06.2010;

відповідач (ТОВ “Ариол”) –Печенева Ю.М., представник, довіреність б/н від 07.08.2010;

відповідач (ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод”) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта”(далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (далі –відповідач-1); Закритого акціонерного товариства “Краснопавлівський молокозавод” (далі –відповідач-2) про стягнення заборгованості в розмірі 18986,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-2 своїх зобов’язань за договором поставки щодо своєчасної та в повному обсязі оплати товару, а також невиконанням відповідачем-1 договору поруки.

Ухвалою від 27.05.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

У судове засідання 07.07.2010 відповідач (ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод”) не з’явився, явку уповноважених представників не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією відповідно до адреси, вказаної у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 31-32/) та своєчасно (з урахуванням часу поштового обігу кореспонденції, визначеного Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України №1149 від 12.12.2007 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за №1383/14650).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача-2.

Відповідач-1 на підставі статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 64/, в якому визнав позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, суд –

ВСТАНОВИВ:

19.02.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (постачальник) та Закритим акціонерним товариством “Краснопавлівський молокозавод” (покупець) був укладений договір №22 /арк. с. 13/ (далі –Договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобов’язувався систематично постачати та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов’язувався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що встановлений діючим законодавством, і оформлюється накладними (п. 5.2 Договору поставки).

Розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України на умовах відстрочки платежу. Строк оплати товару становить 14 календарних днів з моменту передачі товару. Форма розрахунків: безготівкова (п. п. 3.2 –3.4 Договору поставки).

Відповідно до п. 7.2 Договору поставки зобов’язання постачальника вважаються виконаними при отриманні товару покупцем.

У п. 8.1 Договору поставки сторони домовились, що цей Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 19.02.2010. При цьому, якщо за 10 днів до закінчення дії Договору поставки жодна зі сторін не висловить про свій намір розірвати його, договір пролонгується автоматично, зберігаючи свою силу на наступний період часу на тих же умовах (п. 8.2 Договору поставки).

Претензії по кількості товару приймаються в момент його прийняття (п. 9.5 Договору поставки).

Жодна зі сторін не має право передавати свої права за Договором поставки третій особі без письмової згоди іншої сторони (п. 11.2 Договору поставки).

19.02.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ариол” (гарант) укладено договір гарантії /арк. с. 14/, відповідно до якого ТОВ “Ариол” виступає гарантом та зобов’язується нести додаткову (субсидіарну) відповідальність за своєчасне виконання покупцем ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод” своїх зобов’язань перед продавцем щодо сплати вартості товару, які покладені на покупця згідно з договором поставки №22 від 19.07.2009.

Предметом відповідальності є грошова сума в розмірі якої гарант несе матеріальну відповідальність за невиконання грошових зобов’язань боржника; розмір відповідальності гаранта складає 0,1% від суми заборгованості боржника (п. 1 Договору гарантії).

На виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 18954,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними:

№Ха-S000082 від 10.12.2009 на суму 9352,50 грн. /арк. с. 8/;

№Ха-S000002 від 05.01.2010 на суму 9601,50 грн. /арк. с. 9/.

Отже, позивач виконав свої зобов’язання за Договором поставки в повному обсязі.

Натомість відповідач-2 умови Договору порушив, за отриманий товар в повному обсязі і у встановлений договором строк не розрахувався, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем-2 зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 18954,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару на суму 18954,00 грн. підтверджується підписами осіб, які уповноважені відповідачем-2 на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей, на товарно-транспортних накладних, що скріплені печаткою відповідача-2, та відповідними довіреностями /арк. с. 10-11/.

Крім того, Постачальник та Покупець підписали та скріпили своїми печатками акт звірення взаємних розрахунків /арк. с. 40/, згідно з яким заборгованість відповідача-2 перед позивачем станом на 17.02.2010 становить 18954,00 грн.

З метою погашення заборгованості за товарно-транспортною накладною №Ха-S000082 від 10.12.2009 Відповідач-2 здійснив оплату товару в сумі 3300 грн., у тому числі 1300,00 грн. –17.02.2010 (банківська виписка /арк. с. 41-42/), 2000,00 грн. –05.03.2010 (банківська виписка /арк. с. 43/).

Отже, станом на день винесення рішення залишився не повернутим та не сплаченим товар на суму 15654,00 грн. (18954,00-(1300,00+2000,00)).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу. При цьому, строк оплати становить 14 календарних днів з моменту передачі товару.

Отже за товар, отриманий за товарно-транспортною накладною №Ха-S000082 від 10.12.2009 на суму 9352,50 грн. /арк. с. 8/ відповідач-2 мав розрахуватися протягом в строк до 24.12.2009 включно (10.12.2009+14 к. днів). За товар, отриманий за товарно-транспортною накладною №Ха-S000002 від 05.01.2010 на суму 9601,50 грн. /арк. с. 9/, –відповідно в строк до 19.01.2010 включно (19.01.2010+14 к. днів).

Доказів погашення відповідачем-2 заборгованості в сумі 15654,00 грн. матеріали справи не містять.

За викладених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” в частині стягнення з відповідача-2 основного боргу в сумі 15654,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п. 9.3 Договору поставки сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 3, зворотній бік/, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства України та є вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-2 пені в розмірі 1143,42 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем процентів річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

В пункті 9.4 Договору поставки сторони встановили, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30% річних від несплаченої та/або несвоєчасно оплаченої вартості товару, за весь період користування покупцем грошовими коштами постачальника.

З наведеного вбачається, що сторони в Договорі відступили від положень статті 625 Цивільного кодексу України в частині встановлення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні 3% річних та врегулювали свої правовідносини таким чином, що за прострочення виконання грошового зобов’язання покупець на вимогу постачальника зобов’язаний сплатити останньому 30% річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 30% річних суд /арк. с. 12/ зазначає, що він є вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення 30% річних в сумі 1673,30 грн. підлягають задоволенню.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків /арк. с. 12/, суд вважає його вірним, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача-2 збитків від інфляції підлягають задоволенню в сумі 500,29 грн.

Підсумовуючи викладене, загальна сума заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” становить 18971,01 грн., з яких: 15654,00 грн. –основний борг; 1143,42 грн. – сума пені; 500,29 грн. –сума інфляційних збитків; 1673,30 грн. –30% річних.

Як встановлено судом, 19.02.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ариол” (гарант) укладено договір гарантії /арк. с. 14/, відповідно до якого ТОВ “Ариол” виступає гарантом та зобов’язується нести додаткову (субсидіарну) відповідальність перед продавцем за своєчасне виконання покупцем ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод” своїх зобов’язань по сплаті вартості товару, передбачених договором поставки №22 від 19.07.2009.

Договір набирає сили з моменту його підписання (п. 4 Договору гарантії).

Дослідивши зміст вказаного Договору суд встановив, що по суті цей договір є договором поруки.

Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Приписами статті 553 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У Договорі від 19.02.2009 /арк. с. 14/ поручителем (гарантом) виступає юридична особа (Товариство з обмеженою відповідальністю “Ариол”), яка не є банківською чи іншою фінансовою установою або страховою організацією, тому цей Договір за своєю суттю є договором поруки (далі –Договір поруки).

Частиною першою статті 554 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 2 Договору поруки, якщо Покупець не виконає своїх зобов’язань за договором поставки, а гарант (поручитель) не виконає своїх зобов’язань за договором поруки, то продавець (постачальник) має право пред’явити позов до Поручителя.

Виходячи зі змісту частини другої статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання (основного зобов’язання) частково або у повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до п. 1 Договору поруки предметом відповідальності відповідача-1 є грошова сума в розмірі якої гарант (поручитель) несе матеріальну відповідальність за невиконання грошових зобов’язань боржника. Розмір цієї відповідальності складає 0,1% від суми заборгованості боржника. При цьому відповідальність поручителя носить субсидіарний характер.

Статтею 619 Цивільного кодексу України унормовано, що до пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред’явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення позову, –подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора.

Обставини справи свідчать про те, що відповідач-2 не виконав вимоги кредитора (позивача) щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, тому є правомірним звернення позивача із даним позовом до основного боржника та поручителя.

Виходячи з умов Договору поруки від 19.02.2009, у Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” як Поручителя ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод” перед позивачем виникло зобов’язання погасити суму в розмірі 0,1% від суми заборгованості боржника, причому остання, в розумінні статті 554 Цивільного кодексу України, включає не тільки суму основного боргу, але і 30% річних, суму пені та суму інфляційних збитків, оскільки Договором не передбачено інше.

Позивач просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 15,65 грн.

Перевіряючи правильність її визначення, суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок /арк. с. 3, зворотний бік/ є невірним, оскільки всупереч статті 554 Цивільного кодексу України та умовам Договору позивач знайшов 0,1% тільки від суми основного боргу.

З огляду те, що сума заборгованості відповідача-2 складає 18971,01 грн., розмір відповідальності відповідача-1 становитиме 18,97 грн. (18971,01*0,1%).

Крім того суд зауважує, що в позові позивач просить стягнути з відповідача-2 суму заборгованості в розмірі 18971,01 грн. та поряд з цим просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 15,65 грн., тобто за розрахунком позивача сума позовних вимог становить 18986,66 грн. (18971,01+15,65), що не відповідає частині першій статті 554 Цивільного кодексу України та є більшою, ніж загальна сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем.

Підсумовуючи все вищевикладене, сума заборгованості ЗАТ “Краснопавлівський молокозавод” складає 18971,01 грн., з яких: 18952,04 грн. (18971,01-18,97) –підлягає стягненню з відповідача-2; а 18,97 грн. –з відповідача-1.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідачів –189,71 грн. (18971,01*189,87/18986,70) державного мита, в тому числі на відповідача-1 –0,19 грн. (189,71*18,97/18971,01), на відповідача-2 –189,52 грн. (189,71*18952,04/18971,01).

Аналогічним чином розподіляються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу: з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 235,80 грн. (18971,01*236,00/18986,70), з яких: з відповідача-1 –0,24 грн. (235,80*18,97/18971,01), з відповідача-2 –235,56 грн. (235,80*18952,04/18971,01).

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (вул. Археологічна, 4, м. Севастополь, 99055; вул. Георгіївська балка, будинок ВОХР, кв. 19, м. Севастополь, 99043; ідентифікаційний код 31338910; п/р 26000317428051 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005) заборгованість в розмірі 18,97 грн. (вісімнадцять грн. 97 коп.), а також державне мито в розмірі 0,19 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 0,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

3.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Краснопавлівський молокозавод” (вул. Червоногвардійська, 45-а, смт. Краснопавлівка, Лозовський район, Харківська область, 64621; ідентифікаційний код 24271471; відомостей про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005) заборгованість в розмірі 18952,04 грн. (вісімнадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят дві грн. 04 коп.), а також державне мито в розмірі 189,52 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 235,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В частині стягнення 15,65 грн. –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 12.07.2010.