Рішення № 10627500, 17.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

17 червня 2010 року справа № 5020-3/041 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю

“Український промисловий банк”

(бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133)

в особі філії “Кримська регіональна дирекція”

Товариства з обмеженою відповідальністю

“Український промисловий банк”

(вул. Леніна, 70, м. Севастополь, 99011)

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”

(пр. Гер. Сталінграду, буд. 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059)

про звернення стягнення на предмет договору застави для задоволення позовних вимог в розмірі 30948,89 грн.,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі філії “Кримська регіональна дирекція”: Національного банку України (вул. Інститутська, 9, м. Київ, Центральна частина, 01601);

за зустрічним           Товариства з обмеженою відповідальністю

позовом:                    “Югмонолітспецстрой”

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю

“Український промисловий банк”

в особі філії “Кримська регіональна дирекція”

про визнання кредитного договору та договору застави транспортного засобу недійсними,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”: приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Ковальської Любові Петрівни (вул. Адм. Октябрьського, буд. 15, м. Севастополь, 99011),

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового засідання:

позивач за первісним позовом (ТОВ “Український промисловий банк” в особі філії “Кримська регіональна дирекція”) –Райський Д.І., ліквідатор, довіреність №185-Ф/10 від 20.04.2010;

відповідач за первісним позовом (ТОВ “Югмонолітспецстрой”) –Галась Е.Р., представник, довіреність б/н від 08.01.2010

третя особа (Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Ковальська Любов Петрівна) –не з’явилася;

третя особа (Національний банк України) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі філії “Кримська регіональна дирекція” (далі –позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (далі –відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) про звернення стягнення на предмет договору застави.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої обов’язки за кредитним договором №71/КВ-07 від 10.08.2007 в частині повернення кредиту.

20.04.2010 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі філії “Кримська регіональна дирекція” про визнання кредитного договору №71/КВ-07 від 10.08.2007 та договору застави транспортного засобу від 10.08.2007 недійсними /т. с. 1, арк. с. 91-94/.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю кредитного договору вимогам закону, оскільки, по-перше, він укладений в іноземній валюті за відсутності відповідної індивідуальної ліцензії Національного банку України; по-друге, не містить умов відповідальності банку відносно видачі кредиту, що є істотною умовою в розумінні статті 345 Господарського кодексу України, а відтак, на думку ТОВ “Югмонолітспецстрой”, спірний договір кредиту слід визнати недійсним. Зважаючи на недійсність основного зобов’язання (кредитного зобов’язання), позивач за зустрічним позовом на підставі статті 548 Цивільного кодексу України просить визнати недійсним договір застави транспортного засобу; також просить зобов’язати приватного нотаріуса вилучити відповідний запис з реєстру обтяжень нерухомого майна.

Ухвалою від 22.04.2010 зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі філії “Кримська регіональна дирекція” про визнання кредитного договору та договору застави транспортного засобу недійсними, прийнята до розгляду.

Також зазначеною ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучені приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу Ковальська Любов Петрівна та Національний банк України.

В процесі розгляду справи позивач за первісним позовом надав заяву про збільшення розміру позовних вимог /т. с. 1, арк. с. 115-119/, згідно з якою просить звернути стягнення на предмет договору застави для задоволення первісних позовних вимог в розмірі 30948,89 грн., з яких: 1237,00 доларів США (9803,23 грн.) –сума кредиту поточна; 2155,00 доларів США (17078,38 грн.) –сума кредиту прострочена; 44,52 доларів США (352,82 грн.) –сума процентів поточна; 206,79 доларів США (1638,81 грн.) –сума процентів прострочена; 35,37 грн. –сума поточної комісії за управління кредитом; 170,73 грн. –сума простроченої комісії за управління кредитом; 1869,56 грн. –сума пені.

Ухвалою суду від 03.06.2010 заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду.

У судовому засіданні 17.06.2010 позивач за зустрічним позовом надав заяву про уточнення зустрічного позову /т. с. 2, арк. с. 90-92/, з якої вбачається, що в цілому предмет та підстави зустрічного позову ТОВ “Югмонолітспецстрой” не змінилися і лише додатково до первісних підстав позивач за зустрічним позов зазначив, що при укладенні спірного кредитного договору банк увів позичальника в оману відносно законності правочину і таким чином позбавив можливості вільно виражати своє волевиявлення при його укладенні.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Наведений припис процесуальної норми стосується і прав позивача за зустрічним позовом.

Отже, зміна (доповнення) підстав позову є процесуальним правом позивача за зустрічним позовом, тому суд приймає цю заяву до розгляду.

У судове засідання 17.06.2010 треті особи не з’явились, явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно; про причини неявки не сповістили.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом – Національний банк України у судовому засіданні 19.05.2010 надала суду письмові пояснення стосовно предмета спору /т. с. 2, арк. с. 54-59/. Відповідно до цих пояснень, на думку Національного банку України, банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави для надання резидентам кредитів в іноземній валюті.

Оскільки явка учасників судового процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, тому суд визнав за можливе розглянути справу без участі третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

встановив:

10.08.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (далі –банк) в особі керуючого Севастопольською філією ТОВ “Укрпромбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (далі –позичальник) був укладений кредитний договір №71/КВ-07 (в іноземній валюті) (далі –Договір) /т. с. 1, арк. с. 12-15/, відповідно до пункту 1.1 якого, банк надає позичальнику кредит в грошовій формі (далі – кредит) на наступних умовах:

сума кредиту: 9964,00 доларів США;

кінцева дата повернення кредиту: 09.08.2010 включно;

мета використання кредиту: придбання автомобіля FAW-CA1041;

процентна ставка: 13,5% річних;

комісія за підготовку та оформлення договору –150,00 грн.;

комісія за надання кредиту в розмірі 1,0% від суми кредиту. При цьому сплата комісії проводиться у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати.

Для обліку строкової заборгованості позичальника за кредитом банк відкриває позичальнику рахунок №2063348300242 в Севастопольській філії ТОВ “Укрпромбанк” (далі –позичковий рахунок) (пункт 2.1 Договору).

У пункті 2.3 Договору сторони домовились, що строк користування кредитом починається з моменту перерахування коштів з позичкового рахунку.

Кредит надається на підставі поданої позичальником письмової заяви, підписаної уповноваженою (-ними) особами позичальника та завіреної печаткою позичальника, тільки після виконання вимог п. 2.4 щодо сплати комісії та п. 3.1, 3.2 цього Договору щодо умов забезпечення виконання позичальником зобов’язань за цим договором (пункт 2.5 Договору).

У пункті 3.1 Договору сторони встановили, що виконання позичальником зобов’язань за цим Договором (повернення кредиту, сплата процентів за користування ним, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим Договором) забезпечується, зокрема, заставою транспортного засобу FAW-CA1041, 2005 р. в., розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Паршина, 4, та м. Севастополь, Камишовське шосе, 15, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”, код ЄДРПОУ 34402741.

Повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із свого поточного рахунку на позичковий рахунок. Заборгованість за кредитом повертається позичальником відповідно до Графіка повернення заборгованості (додаток №1 до цього Договору). У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом Договору строків повернення кредиту, сума несплаченої в строк заборгованості за кредитом вважається простроченою та переноситься банком на рахунки для обліку простроченої заборгованості позичальника за кредитом. У випадку непогашення позичальником простроченої заборгованості за кредитом, банк, починаючи з дня виникнення такої заборгованості, може скористатися правом, зазначеним у п. 5.2.7 цього Договору (пункт 4.1 Договору).

Проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту (пункт 4.2 Договору).

Нарахування процентів банком здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається. Якщо 28 число поточного місяця припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, нарахування здійснюється напередодні (пункт 4.3 Договору).

Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28 числа по останній робочий день поточного місяця. У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом Договору строків сплати процентів, сума несплачених в строк процентів вважається простроченою, переноситься банком на рахунки для обліку прострочених нарахованих доходів. У випадку непогашення позичальником простроченої заборгованості за процентами, банк, починаючи з дня виникнення такої заборгованості, може скористатися правом, зазначеним у п. 5.2.7 цього Договору. Проценти, нараховані за останній (неоплачений) період користування кредитом, сплачуються одночасно з остаточним поверненням кредиту (пункт 4.4 Договору).

У разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує у строки, передбачені п. 4.4 цього Договору, проценти з розрахунку 15,5% річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення (пункт 4.6 Договору).

Сторони домовились, що до обов’язків та прав сторін за Договором (пункти 5.1-6.2 Договору), зокрема, до основного обов’язку банку відноситься обов’язок відкрити позичальнику позичковий рахунок для обліку заборгованості за кредитом, рахунок для нарахування і сплати процентів та рахунки для сплати комісій; до основного обов’язку позичальника –використовувати кредит за цільовим призначенням і своєчасно повернути його відповідно до умов цього Договору; своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом та комісії в порядку, передбаченому цим Договором.

У випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або комісій позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення (пункт 8.1 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником зобов’язань за цим Договором (пункт 10.1 Договору).

23.05.2007 відповідач надав заяву на отримання кредиту №36/07 в іноземній валюті /т. с. 1, арк. с. 18/.

На виконання умов Договору банк перерахував позичальнику суму в розмірі 9964,00 доларів США, що за курсом становить 50318,20 грн. (меморіальний ордер №200 від 13.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 29/.

10.10.2008 сторони уклали Договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №71/КВ-07 в іноземній валюті від 10.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 16/ (далі –Договір про внесення змін №1).

Згідно з пунктом 1.1 Договору в редакції Договору про внесення змін №1, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну лінію та в її межах надає кредитні кошти (далі –кредит) на наступних умовах:

сума кредиту: 9964,00 доларів США;

строк: 09.08.2010 включно;

процентна ставка: долари США, 13,5% річних;

мета використання кредиту: придбання автомобіля FAW-CA1041;

комісія за надання кредиту в розмірі 1% від суми кредиту. При цьому сплата комісії проводиться у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати.

Відповідно до пункту 4.2 Договору в редакції Договору про внесення змін №1 проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Комісія за управління кредитною лінією нараховується щомісячно у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день нарахування за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році.

Нарахування процентів банком здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається. Нарахування банком комісії за управління кредитною лінією здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається. Якщо 28 число поточного місяця припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, нарахування здійснюється напередодні (пункт 4.3 Договору в редакції Договору про внесення змін №1).

Також Договором про внесення змін №1 були внесені зміни до пункту 4.4 Договору.

31.10.2008 сторонами укладено Договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору №71/КВ-07 в іноземній валюті від 10.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 17/ (далі –Договір про внесення змін №2), згідно з яким пункт 3.1.1 Договору викладений в наступній редакції: «3.1.1. Заставою транспортного засобу FAW-CA1041, 2005 р. в., розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Паршина, 4, та м. Севастополь, Камишовське шосе, 15, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”; порукою Гараніна Анатолія Борисовича, ідентифікаційний номер 1917921679».

Листом від 14.12.2009 (вих. №4841) /т. с. 1, арк. с. 24/ позивач за первісним позовом повідомив відповідача про дострокове повернення кредитних коштів та вимагав дострокового повного виконання зобов’язань, а саме: виконання основного зобов’язання –сплати боргу в сумі 3496,32 доларів США та 1012,29 грн.

Зазначений лист був отриманий відповідачем за первісним позовом, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, копія якого є в матеріалах справи /т. с. 1, арк. с. 25/.

Натомість відповідач заборгованість не погасив, залишок кредиту не повернув, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним первісним позовом.

В свою чергу, відповідач, подавши зустрічний позов, оспорив укладений кредитний договір з мотивів його невідповідності вимогам законодавства щодо визначення валюти зобов’язань сторін та відсутності такої істотної умови, як відповідальність банка відносно „видачі та погашення кредиту”.

Суд вважає первісні позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, а зустрічні позовні вимоги –не підлягаючими до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту; кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах; надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов’язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов’язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках.

По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ст. 227 ЦК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, у тому числі, операції з валютними цінностями (ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”).

Відповідно до пунктів 1.4-1.5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275 „Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій” (далі –Положення №275) без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України. Національний банк надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та пунктами 1-6 частини четвертої статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, на підставі якого банки мають право здійснювати одну, кілька або всі операції згідно з переліком цих операцій, зазначеним у письмовому дозволі, за умови дотримання банком вимог глави 5 цього Положення.

За приписами статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 533 Цивільного кодексу України унормовано, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19.02.1993 №15 (далі –Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки (стаття 7 Декрету).

При цьому, нерезидентами у розумінні Декрету є, зокрема, юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України; резидентами є юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач за первісним позовом створений відповідно до законодавства України, місцем знаходженням відповідача є територія України (свідоцтво про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” /т. с. 1, арк. с. 108/; довідка з ЄДРПОУ /т. с. 1, арк. с. 62, 109/), що дає підстави для висновку про те, що відповідач є резидентом.

Позивач за первісним позовом також є резидентом України, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” /т. с. 1, арк. с. 70/; довідка з ЄДРПОУ /т. с. 1, арк. с. 72/.

Наведене дозволяє суду зробити висновок, що діюче законодавство, яке передбачає гривню в якості єдиного законного платежу, не містить імперативної норми щодо заборони використання на території України іноземної валюти в якості валюти платежу, однак встановлює певні умови використання іноземної валюти.

Так, статтею 5 Декрету унормовано, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами –резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб –резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам –резидентам (стаття 6 Декрету).

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 14.10.2004 №483 „Про затвердження положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

З наведеного випливає, що, дійсно, чинним законодавством встановлено загальне правило, що для надання і одержання на території України резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія, однак, лише за умови, що терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (стаття 5 Декрету).

Аналізуючи чинне законодавство необхідно зауважити, що до цього часу межі термінів та сум кредитів в іноземній валюті в контексті статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” законодавчо не встановлені, тому правомірним є висновок, що за приписами статей 192, 533, 1054 Цивільного кодексу України, статті 198 Господарського кодексу України, статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, статей 1, 3, 5 Декрету, банки, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам на території України кредитів в іноземній валюті.

Матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” на час укладення Договору мало видані Національним банком України: банківську ліцензію №67 від 13.12.2001 /т. с. 2, арк. с. 19/ на право здійснювати операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та дозвіл №67-5 від 27.06.2006 /т. с. 2, арк. с. 20-21/ на право здійснювати операції, визначені пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” згідно з додатком до цього дозволу, у тому числі, на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

За викладених обставин, визначення в Договорі суми кредиту в іноземній валюті не є порушенням діючого законодавства України, оскільки даний договір укладено з банком, який має ліцензію на здійснення такої діяльності.

Даний висновок підтверджується також Висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України від 08.11.2006 /т. с. 2, арк. с. 44-51/.

Твердження відповідача за первісним позовом відносно того, що при укладенні спірного кредитного договору банк увів позичальника в оману відносно законності правочину і таким чином позбавив останнього можливості вільно виражати своє волевиявлення при його укладенні, не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Принцип свободи укладення договору законодавчо закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України. Зокрема, зазначеною статтею унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вільне волевиявлення відповідача за первісним позовом (позичальника) на укладення спірного договору кредиту в іноземній валюті підтверджується заявою, підписаною його представником та скріпленою печаткою товариства, на отримання кредиту №36/07 від 23.05.2007 /т. с. 1, арк. с. 18/, з якої вбачається, що позичальник свідомо просив укласти спірний договір кредиту (а відтак і отримати кредит) в іноземній валюті –в розмірі 9965,00 доларів CША. Підписавши спірний договір, контрагенти (банк та позичальник) взаємно погодили всі його умови вільним волевиявленням позичальника та банка, спрямованим на укладення цього правочину на визначених в ньому конкретних умовах. Тому позичальник свідомо укладав спірний договір в іноземній валюті та мав знати про можливі фінансові ризики.

В зустрічній позовній заяві ТОВ “Югмонолітспецстрой” просить визнати спірний договір недійсним також з підстав відсутності в ньому такої істотної умови як відповідальність банку відносно видачі та погашення кредиту.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 345 Господарського кодексу України унормовано, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За змістом статті 180 Господарського кодексу України істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначений порядок укладання господарських договорів, який чітко регламентує процес досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору.

Згідно з положеннями частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, цей договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже, відсутність в кредитному договорі такої умови як відповідальність банку щодо видачі та погашення кредиту не може мати наслідком його недійсність.

Крім того, закріплення поняття „неукладений договір” у статті 181 Господарського кодексу України, яка має назву „Загальний порядок укладання господарських договорів”, свідчить про те, що вказані положення можливо застосувати до спірних правовідносин лише на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами.

Тому, визнання договору неукладеним може мати місце лише на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору банк перерахував позичальнику суму в розмірі 9964,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 50318,20 грн. (меморіальний ордер №200 від 13.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 29/). Отже, банк (кредитор) виконав свої зобов’язання щодо видачі суми кредиту у повному обсязі, як це передбачено договором кредиту. В свою чергу, позичальник погашав заборгованість.

Таким чином, обидві сторони вчинили юридично значимі дії, спрямовані на виконання зазначеного договору, що виключає можливість визнання його неукладеним.

Дослідивши договір застави транспортного засобу, суд встановив відповідність його умов діючому законодавству, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову.

Частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України). В свою чергу, в силу статті 32 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене та на відсутність інших доказів щодо невідповідності кредитного договору та договору застави діючому законодавству України, у суду відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними.

Також, позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про визнання „незаконними платежів” Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”, що були здійснені позичальником за Договором кредиту.

З цього приводу суд зазначає таке.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства гарантовано статтею 15 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

Обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту права в частині визнання незаконними платежів Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”, що були здійснені позичальником на виконання Договору кредиту, не відповідає матеріально-правовим способам захисту права, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України, що в свою чергу унеможливлює задоволення зустрічного позову у відповідній частині.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про зобов’язання приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Ковальської Л.П. виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заставу та заборону відчуження автомобілю марки FAW-CA1041К, 2005 р. в., кузов №Y7CCA104150042842, колір – синій, реєстраційний номер СН9816АС, суд зауважує на наступному.

Висовуючи певну позовну вимогу до приватного нотаріуса, позивач за зустрічним позовом визначив її процесуальний статус як „третя особа”.

Втім, як зазначено в пункті 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/344 від 11.04.2005 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”, за рахунок третьої особи на стороні відповідача позовні вимоги ніколи не задовольняються.

Стаття 24 Господарського процесуального кодексу України надає суду право на залучення до участі у справі іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача належним.

Водночас, таке право має реалізовуватися у суворій відповідності до вимог чинного господарського процесуального законодавства.

За змістом статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації). У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Правове регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлюється Законом України „Про нотаріат”.

Нотаріат в Україні –це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) (частини перша та друга статті 1 Закону України „Про нотаріат”).

Частина друга статті 3 Закону України „Про нотаріат” встановлює для нотаріусів заборону на зайняття підприємницькою діяльністю.

Таким чином, приватний нотаріус не є ані юридичною особою, ані суб’єктом підприємницької діяльності, а тому не може бути відповідачем у даній справі.

Враховуючи те, що господарський суд позбавлений можливості залучити до участі у справі в якості відповідача приватного нотаріуса Севастопольського міського нотаріального округу Ковальську Л.П., а задовольнити позовну вимогу за рахунок третьої особи в принципі неможливо, суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову в частині зобов’язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про заставу та заборону відчуження автомобілю марки FAW-CA1041К, 2005 р. в.

Підсумовуючи викладене, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши первісні позовні вимоги, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки погашення кредиту визначені відповідним Графіком (Додаток 1 до Кредитного договору №71/КВ-07 (в іноземній валюті) від 10.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 15, зворотний бік/; вимога про дострокове повернення кредитних коштів надіслана відповідачеві за первісним позовом 14.12.2009 (вих. 4841) та отримана останнім 22.12.2009, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /т. с. 1, арк. с. 25/.

Докази оплати відповідачем за первісним позовом наявної станом на 01.04.2010 заборгованості в розмірі 26881,61 грн., з яких: 1237,00 доларів США (9803,23 грн.) –сума кредиту поточна, 2155,00 доларів США (17078,38 грн.) – сума кредиту прострочена, на день винесення рішення відсутні, у зв’язку з чим первісні позовні вимоги у цій частині визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України, якою також передбачено, що позичальник при укладенні кредитного договору зобов’язується не тільки повернути кредит, а й сплатити проценти.

За викладених обставин первісні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за процентами в розмірі 1991,63 грн., з яких: 44,52 доларів США (352,82 грн.) – сума процентів поточна, 206,79 доларів США (1638,81 грн.) –сума процентів прострочена, підлягають задоволенню.

Як зазначалося вище, за умовами кредитного договору №71/КВ-07 від 10.08.2007 в редакції Договору про внесення змін №1 /т. с. 1, арк. с. 16/ за управління кредитом щомісячно нараховується і в строк з 28 числа по останній робочий день поточного місяця сплачується комісія в розмірі 1,5% річних по заборгованості у доларах США. Сплата комісії проводиться в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати (пункти 1.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Доказів оплати відповідачем за первісним позовом комісії за управління кредитом в розмірі 206,10 грн., з яких: 35,37 грн. – сума поточної комісії за управління кредитом, 170,73 грн. –сума простроченої комісії за управління кредитом у встановлений договором строк матеріали справи не містять. Отже, первісні позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до статті 3 цього Закону розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 8.1 Договору сторони домовились, що у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або комісій позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом пеню за несвоєчасне погашення процентів в розмірі 135,28 грн.; за несвоєчасне погашення кредиту –1719,73 грн.; за несвоєчасну сплату комісії –14,56 грн.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

На вимогу суду позивачем за первісним позовом був здійснений розрахунок суми пені відповідно до вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України /т. с. 2, арк. с. 16/, який є вірним та обґрунтованим, а тому з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню пеня в сумі 1706,63 грн. Решта пені (162,93 грн.=1869,56-1706,63) нарахована за межами 6-місячного строку, встановленого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, а відтак є необґрунтованою і стягненню з відповідача не підлягає.

Підсумовуючи викладене, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню заборгованість в сумі 30785,97 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом – 26881,61 грн., заборгованість по процентах –1991,63 грн., заборгованість по комісії за управління кредитом –206,10 грн., пеня –1706,63 грн.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет застави за Договором застав від 10.08.2007, а саме:

-          автомобіль марки FAW СА1041К, 2005 року випуску, кузов №CCA104150042842, колір синій, реєстраційний номер СН9816АС, який належить відповідачу за первісним позовом на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СНС №008129, виданого Севастопольським МРЕВ 07.08.2007 /т. с. 1, арк. с. 23/.

Судом встановлено, що 10.08.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” в особі керуючого Севастопольською філією ТОВ “Укрпромбанк” (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (заставодавець) був укладений договір застави транспортного засобу (далі –договір застави) /т. с. 1, арк. с. 20-22/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору застави, застави за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя за кредитним договором (в іноземній валюті) №71/КВ-07 від 10.07.2007.

Предметом застави є автомобіль марки FAW СА1041К, 2005 року випуску, кузов №CCA104150042842, колір синій, реєстраційний номер СН9816АС (пункт 1.2 Договору застави).

У пункті 2.1.7 Договору застави сторони передбачили, що у випадку невиконання основного зобов’язання, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави.

Договір застави підписаний сторонами договору та посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Ковальською Любов’ю Петрівною.

Статтею 20 Закону України „Про заставу” передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до статті 22 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає:

-          відшкодування витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження;

-          сплату процентів і неустойки;

-          сплату основної суми боргу;

-          відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов’язання або умов обтяження;

-          відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Згідно зі статтею 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Статтею 346 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 590 Цивільного кодексу України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з положень статті 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та пункту 4.2 Договору застави, якими передбачена можливість реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах, первісні позовні вимоги про встановлення способу реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження підлягають задоволенню, проте в межах обґрунтованої суми первісних позовних вимог –30785,97 грн.

Витрати позивача за первісним позовом по сплаті державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому стягненню з відповідача підлягає державне мито в сумі 307,84 грн. (30785,97*309,47/30948,82) та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,76 грн. (30785,97*236,00/30948,82).

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Звернути стягнення на предмет застави за Договором застави транспортного засобу від 10.08.2007, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой”, що посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу 10.08.2007 (зареєстрований в реєстрі за №2197), а саме: автомобіль марки FAW СА1041К, 2005 року випуску, кузов №CCA104150042842, колір синій, реєстраційний номер СН9816АС, який належить заставодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СНС №008129, виданого Севастопольським МРЕВ 07.08.2007.

3.          Задовольнити з вартості предмета застави –автомобілю марки FAW СА1041К, 2005 року випуску, кузов №CCA104150042842, колір синій, реєстраційний номер СН9816АС, який належить заставодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СНС №008129, виданого Севастопольським МРЕВ 07.08.2007, –первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 19357325; к/р32000175001 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській обл., МФО 321024) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, буд. 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059; ідентифікаційний код 34402741, п/р2600701300242 у філії „Кримська регіональна дирекція” ТОВ „Укрпромбанк”, МФО 384834) в розмірі 30785,97 грн. (тридцять тисяч сімсот вісімдесят п’ять грн. 97 коп.), в тому числі: заборгованість за кредитом – 26881,61 грн., заборгованість по процентах – 1991,63 грн., заборгованість по комісії за управління кредитом –206,10 грн., пеня –1706,63 грн.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Югмонолітспецстрой” (пр. Гер. Сталінграду, буд. 63, офіс 12, м. Севастополь, 99059; ідентифікаційний код 34402741, п/р2600701300242 у філії „Кримська регіональна дирекція” ТОВ „Укрпромбанк”, МФО 384834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” (бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код 19357325; к/р32000175001 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській обл., МФО 321024) державне мито в сумі 307,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,76 грн.

5.          Встановити спосіб реалізації предмета застави –автомобілю марки FAW СА1041К, 2005 року випуску, кузов №Y7CCA104150042842, колір синій, реєстраційний номер СН9816АС, який належить заставодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СНС №008129, виданого Севастопольським МРЕВ 07.08.2007, –шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.

6.          В частині звернення стягнення на предмет застави для задоволення первісних позовних вимог про стягнення пені в сумі 162,93 грн. –в первісному позові відмовити.

7.          В задоволенні зустрічного позову –відмовити в повному обсязі.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                       В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 22.06.2010.