Рішення № 10627370, 14.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

14 червня 2010 року справа № 5020-3/079 За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмір”

(вул. В. Морська, буд. 25, кв. 4, м. Севастополь, 99011)

(вул. Степова, 9, м. Севастополь, 99055)

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Индустрія”

(вул. Адм. Октябрьського, 12, м. Севастополь, 99011)

про стягнення заборгованості в розмірі 2168,37 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Ізмір”) –Ляхова О.С., представник, довіреність №6 від 04.03.2010;

відповідач (ТОВ „Опт-Индустрія”) –Гусак О.В., представник, довіреність б/н від 01.02.2010.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ізмір” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Индустрія” (далі –відповідач) про стягнення 2168,37 грн., з яких: 1795,32 грн. –основний борг, 30,08 грн. –3% річних, 134,49 грн. –збитки від інфляції, 208,48 грн. –пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки б/н від 01.01.2008 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 17.05.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; судове засідання призначено на 02.06.2010.

Ухвалою суду від 02.06.2010 розгляд справи був відкладений в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України через неявку відповідача, невиконання ним вимог суду.

У судовому засіданні 14.06.2010 відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 53-56/, згідно з яким позовні вимоги визнав частково. Зокрема, відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 1795,32 грн.; з розрахунком позивача 3% річних, суми інфляційних збитків та суми пені не погодився та надав контррозрахунок зазначених сум.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ізмір” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Опт-Индустрія” (покупець) укладений договір поставки продукції б/н (далі –Договір поставки) /арк. с. 11/, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов’язується постачати у встановлені строки товар покупцю, а покупець зобов’язується приймати цей товар та своєчасно оплачувати його вартість.

Найменування, асортимент, кількість та вартість товару вказується у супровідних документах, які є невід’ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору поставки).

При поставці товару постачальник зобов’язаний передати товар на склад (місце доставки товару) покупця у повному обсязі згідно з супровідними документами та підтвердити це відвантаження підписом матеріально відповідальної особи, яка його здала; надати необхідний пакет документів на поставку (витратна накладна; податкова накладна; інші документи) безпосередньо в момент передачі товару (п. 3.3 Договору поставки).

При прийманні товару покупець зобов’язаний прийняти товар у повному обсязі відповідно до витратної накладної, перевірити якість товару; підтвердити поставку підписом відповідальної особи з проставленням печатки в супровідних документах. При відсутності печатки –вказати ПІБ та посаду відповідальної особи (п. 4.4 Договору поставки).

Ціна на товар встановлюється відповідно до прейскуранта, діючого на дату оформлення замовлення. Ціна на замовлений, але не відвантажений товар, зміні не підлягає (п. 4.1 Договору поставки).

Покупець оплачує вартість кожної партії поставленого товару впродовж 21 календарного дня з моменту оформлення вантажних документів, що підтверджують перехід права власності. Оплата здійснюється шляхом переводу грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.4 Договору поставки).

В разі несвоєчасної оплати покупцем отриманого товару, останній зобов’язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від недоперерахованої суми (п. 5.2 Договору поставки).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008 (п. 8.1 Договору поставки).

Строк дії Договору автоматично продовжується на один рік, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення його дії впродовж 20 днів до закінчення строку, вказаного у пункті 8.1 Договору.

На виконання умов Договору поставки позивач передав відповідачеві на підставі:

витратної накладної №ООО-001770 від 03.09.2009 на суму 352,62 грн. /арк. с. 13/;

витратної накладної №ООО-001855 від 17.09.2009 на суму 589,92 грн. /арк. с. 13/;

витратної накладної №ООО-001895 від 24.09.2009 на суму 301,28 грн. /арк. с. 14/;

витратної накладної №ООО-001896 від 24.09.2009 на суму 134,50 грн. /арк. с. 14/;

витратної накладної №ООО-000013 від 01.10.2009 на суму 335,82 грн. /арк. с. 15/;

витратної накладної №ООО-000014 від 01.10.2009 на суму 81,18 грн. /арк. с. 15/

товар на загальну суму 1795,32 грн.

Факт отримання відповідачем товару за вищепереліченими витратними накладними на суму 1795,32 грн. підтверджується наявністю на них підпису представника відповідача та відбитком печатки (штампу) ТОВ „Опт-Індустрія”.

Отже, позивач свої зобов’язання за Договором поставки виконав в повному обсязі.

Натомість, відповідач умови Договору поставки порушив, за отриманий товар не розрахувався.

Невиконання відповідачем зобов’язань за Договором поставки щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов’язань за Договором поставки щодо оплати отриманого товару.

Предметом позову є матеріальна-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмір” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Индустрія” про

стягнення заборгованості за переданий товар, а також пені, 3% річних та суми інфляційних збитків у зв’язку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні загальні та спеціальні норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, які регулюють загальні положення про зобов’язання (в тому числі ті, що виникають з договору поставки), питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Сторони домовились, що покупець повинен оплачувати вартість кожної партії поставленого товару впродовж 21 календарного дня з моменту оформлення вантажних документів, що підтверджують перехід права власності. Оплата здійснюється шляхом переводу грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.4 Договору поставки).

Судом встановлено, що товар на суму 352,62 грн. відповідач отримав 03.09.2009, тому за даний товар він мав розрахуватися до 24.09.2009 включно; товар на суму 589,92 грн. –17.09.1009, тому за даний товар відповідач мав розрахуватися до 08.10.2009 включно; товар на суму 301,28 грн. та 134,50 грн. –24.09.2009, тому за дані партії товару відповідач повинен був розрахуватися до 15.10.2009 включно; товар на суму 335,82 грн. та 81,18 грн. –01.10.2009, тому за дані партії товару відповідач мав розрахуватися до 22.10.2009 включно.

Проте свої зобов’язання щодо повної оплати поставленого товару відповідач не виконав; доказів погашення ним наявної заборгованості не надав; у відзиві на позов виклав свою згоду з розміром основної заборгованості за Договором поставки в заявленому позивачем розмірі –1795,32 грн.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі несплаченим залишився товар на суму 1795,32 грн., що підтверджується, серед іншого, також підписаним сторонами актом звірення взаємних розрахунків /арк. с. 12/.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмір” в частині стягнення основного боргу в сумі 1795,32 грн. –обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Сторони домовились, що в разі несвоєчасної оплати покупцем отриманого товару, останній зобов’язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від недоплаченої суми (п. 5.2 Договору поставки).

Позивач відповідно до наданого розрахунку /арк. с. 10/ просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 208,48 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає що при обчисленні суми пені позивачем допущені певні порушення. Зокрема, не вірно визначений період прострочки відповідача для нарахування пені, не враховані приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Наданий відповідачем контррозрахунок суми пені /арк. с. 55/ суд також вважає невірним, оскільки відповідач безпідставно обмежує нарахування пені строком дії спірного договору –30.12.2009, в той час коли відповідно до частини четвертої статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За викладених обставин суд здійснив власний розрахунок пені, що наведений нижче.

За витратною накладною №ООО-001770 від 03.09.2009 на суму 352,62 грн. /арк. с. 13/:

Період прострочки починається з 25.09.2009 + 6 міс. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=25.03.2010 (182 дні).

352,62*2*10,25/100/365*182=36,04 грн.

За витратною накладною №ООО-001855 від 17.09.2009 на суму 589,92 грн. /арк. с. 13/:

Період прострочки починається з 09.10.2009 + 6 мес. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=09.04.2010 (183 дні).

589,92*2*10,25/100/365*183=60,63 грн.

За витратної накладної №ООО-001895 від 24.09.2009 на суму 301,28 грн. /арк. с. 14/:

Період прострочки починається з 16.10.2009 + 6 мес. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=16.04.2010 (183 днів).

301,28*2*10,25/100/365*183=30,97 грн.

За витратною накладною №ООО-001896 від 24.09.2009 на суму 134,50 грн. /арк. с. 14/:

Період прострочки починається з 16.10.2009 + 6 мес. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=16.04.2010 (183 дні).

134,50*2*10,25/100/365*183=13,82 грн.

За витратної накладної №ООО-000013 від 01.10.2009 на суму 335,82 грн. /арк. с. 15/:

Період прострочки починається з 23.10.2009 + 6 мес. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=23.04.2010 (183 дні).

335,82*2*10,25/100/365*183=34,52 грн.

За витратною накладною №ООО-000014 від 01.10.2009 на суму 81,18 грн. /арк. с. 15/:

Період прострочки починається з 23.10.2009 + 6 мес. (ч. 2 ст. 232 ГК України)=23.04.2010 (183 дні).

81,18*2*10,25/100/365*183=8,34 грн.

Таким чином, загальний розмір пені за розрахунком суду складає 184,32 грн. (36,04+60,63+30,97+13,82+34,52+8,34), тому позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 184,32 грн.; в частині стягнення пені в розмірі 24,16 грн. (208,48-184,32) –позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України, яка в силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до договору поставки.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків /арк. с. 8/, суд вважає його невірним, оскільки позивачем неправильно визначений початок періоду прострочення боржника за Договором поставки та не враховані Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведені у листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997, де, зокрема, зазначено, що при застосуванні індексів інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому слід вважати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число –розрахунок починається з наступного місяця –червня.

Перевіряючи контррозрахунок суми інфляційних збитків, що наданий відповідачем /арк. с. 54/, суд вважає його правильним та таким, що здійснений відповідно до приписів чинного законодавства України та згідно з умовами Договору поставки, а також з урахуванням Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведених у листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997.

Тому позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних збитків підлягають частковому задоволенню –в розмірі 125,17 грн.; в частині стягнення суми інфляційних збитків в сумі 9,32 грн. (134,49-125,17) –позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Перевіряючи розрахунок 3% річних /арк. с. 9/, наданий позивачем, суд зазначає, що він також є неправильним, тому що позивач знов-таки не правильно визначив початок періоду прострочення боржника за Договором поставки.

Водночас наданий відповідачем контррозрахунок 3% річних /арк. с. 54-55/, є вірним та приймається судом до уваги.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню –в розмірі 29,92 грн.; в частині стягнення 3% річних в сумі 0,16 грн. (30,08-29,92) –позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмір” підлягають частковому задоволенню, в розмірі 2134,73 грн., з яких: 1795,32 грн. –основний борг; 184,32 грн. –сума пені; 125,17 грн. –збитки від інфляції; 29,92 грн. –3% річних; в частині стягнення пені в розмірі 24,16 грн., інфляційних збитків в розмірі 9,32 грн. та 3% річних в розмірі 0,16 грн. –в позові слід відмовити.

Витрати позивача по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому стягненню з відповідача підлягає державне мито в сумі 100,42 грн. (2134,73*102,00/2168,37) та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232,34 грн. (2134,73*236,00/2168,37).

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Опт-Индустрія” (вул. Адм. Октябрьського, 12, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 24696590; п/р №26007945559691 в КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 324010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмір” (вул. В. Морська, буд. 25, кв. 4, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 31656390; п/р №26009373082001 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935) заборгованість в розмірі 2134,73 грн. (дві тисячі сто тридцять чотири грн. 73 коп.), з яких: 1795,32 грн. –основний борг; 184,32 грн. –сума пені; 125,17 грн. –збитки від інфляції; 29,92 грн. –3% річних, а також державне мито в сумі 100,42 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232,34 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення пені в розмірі 24,16 грн., інфляційних збитків в розмірі 9,32 грн. та 3% річних в розмірі 0,16 грн. –в позові відмовити.

Суддя           В.О. Головко

Рішення оформлене

згідно з вимогами

статті 84 ГПК України

та підписано 15.06.2010.