Постанова № 10625317, 07.02.2007, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2007 р.Справа № 22/347-06-10539

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого Савицький Я.Ф.,

суддів Лавренюк О.Т., Лашин В.В.

при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 30.01.2007 р.

від позивача: Корнєєв М.П., довіреність №2308 від 27.07.2006р.;

від відповідача: Кучумов А.С., довіреність б\н від 01.12.2006р.;

                     Сліпенко Р.Ю., довіреність б\н від 10.01.2007р.;

за участю представників сторін в судовому засіданні від 07.02.2007 р.

від позивача: Корнєєв М.П., довіреність №2308 від 27.07.2006р.;

від відповідача: Кучумов А.С., довіреність б\н від 01.12.2006р.;

                     Сліпенко Р.Ю., довіреність б\н від 10.01.2007р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства „Таврійська торгова компанія”

на рішення господарського суду Одеської області

від 01 грудня 2006р.

у справі №22/347-06-10539

за позовом Приватного підприємства „Таврійська торгова компанія”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал”

про стягнення боргу 20189,34грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4-4 Господарського процесуального Кодексу.

Розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду №15 від 27.01.2007р. у складі суддів здійснено заміну суддів Тофана В.М. та Журавльова О.О. на суддів Лавренюк О.Т. та Лашина В.В..

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 30.01.2007р. оголошено перерву до 07.02.2007р..

В С Т А Н О В И Л А :

          Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2006р. по справі №22/347-06-10539 (Торчинська Л.О.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП „Таврійська торгова компанія” до ТОВ „Арсенал” про стягнення боргу 20189,34 грн., з посиланням на те, що: 1) дії сторін свідчать про те, що між ними було укладено договір купівлі-продажу товарів шляхом обміну документами, проте між сторонами не було укладено єдиного письмового документу, в якому були б чітко і однозначно викладені умови поставки товарів, зокрема строки і місце поставки товару, відсутність такого документу не дає можливості встановити вищевказані умови договору, крім того позивачем не доведено існування домовленостей з відповідачем про місце отримання товару та строки отримання товару; 2) позивача неодноразово повідомлено відповідачем про необхідність вивозу товару, який від замовив та оплатив, вказане міститься у відповідях на претензії позивача від 26.04.2005р., 19.09.2005р. та 09.10.2006р., які позивач проігнорував.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №2396 від 19.12.2006р. звернулося ПП „Таврійська торгова компанія”, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення по справі, мотивуючи це тим, що: 1) платіжним дорученням №32 від 31.03.2005р. позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 5100грн. за профіль армир. згідно рах. СФ000244 від 25.03.2005р., проте господарський суд посилається на рахунок фактуру СФ000024 від 31.03.2005р., який в матеріалах справи відсутній та на який позивач, взагалі, не посилався; 2)мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції визначається, що відсутність письмового договору не дає можливості встановити такі умови договору, як місце поставки товарів, а також строки поставки товарів, разом з тим, позивачем надано письмові доказ центрозавозу товарно-матеріальних цінностей ТОВ „Арсенал” своїм замовникам до своєї Херсонської філії –копії 59 замовлень, за якими видано товарно-матеріальних цінностей з його Херсонської філії, тому господарським судом першої інстанції неправомірно застосовано ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України; 3) в рішенні суду вказано про те, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про можливість отримання товару, проте позивач жодного разу не отримував відповіді на претензії; 4)господарським судом першої інстанції не враховано, що правочин, який укладено між сторонами, є правомірним, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, господарським судом в даному випадку не враховано вимог ст.ст. 530, 600, 612, 625 та 635 Цивільного кодексу України, що є порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ПП „Таврійська торгова компанія”, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення господарського суду –скасувати, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2005р. ТОВ „Арсенал” виставило ПП „Таврійська торгова компанія” рахунок-фактуру №СФх0000388 за товарно-матеріальні цінності на загальну суму 668,74грн., з примітками про те, що рахунок дійсний протягом 3 днів, та відвантажування товару здійснюється протягом 5-ти діб після зарахування коштів на рахунок ТОВ „Арсенал”.

18.03.2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” платіжним дорученням №24 перерахувало ТОВ „Арсенал” грошові кошти у сумі 668,74грн. за гладкий лист згідно рахунку №СФх0000388 від 17.03.2005р..

28.03.2005р. ТОВ „Арсенал” виставило ПП „Таврійська торгова компанія” рахунок-фактуру №СФх0000455 за товарно матеріальні цінності на суму 552,60грн., з примітками про те, що рахунок дійсний протягом 3 днів, та відвантажування товару здійснюється протягом 5-ти діб після зарахування коштів на рахунок ТОВ „Арсенал”.

Того ж дня, 28.03.2005р. ТОВ „Арсенал” виставило ПП „Таврійська торгова компанія” рахунок-фактуру №СФ-0000462 на суму 15697,25грн. з примітками про те, що рахунок дійсний протягом 3 днів, та відвантажування товару здійснюється протягом 5-ти діб після зарахування коштів на рахунок ТОВ „Арсенал”.

Платіжним дорученням №26 від 29.03.2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” перерахувало ТОВ „Арсенал” 552,60грн. за гладкий лист з покриттям відповідно до рахунку №СФх0000455 від 28.03.2005р..

Платіжним дорученням №32 від 31.03.2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” перерахувало ТОВ „Арсенал” 5100грн. за профіль армований згідно з рахунком №СФ 0000244 від 25.03.2005р..

При цьому слід звернути увагу на той факт, що ТОВ „Арсенал” виставило рахунок фактуру № СФ-0000462 на загальну суму 15697,25грн., а ПП „Таврійська торгова компанія” оплатило лише 5100грн. за профіль армований згідно з рахунком №СФ 0000244 від 25.03.2005р., тобто позивач провів розрахунки не за виставленим рахунком-фактурою та не в повному обсязі, проте відповідач визнає, що грошова сума у розмірі 5100грн. перерахована позивачем саме за замовлений товар за рахунком фактурою №СФ-0000462 від 28.03.2005р..

Всього у березні 2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” перераховано ТОВ „Арсенал” 6321,34грн., проте товар не отримало.

18.04.2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” направило до ТОВ „Арсенал” претензію, в якій вимагало від ТОВ „Арсенал” повернення грошових коштів в сумі 6321,34грн., надсилання позивачем претензії відповідачу підтверджується поштовою квитанцією від 18.04.2005р. №2340.

02.08.2005р. ПП „Таврійська торгова компанія” направило до ТОВ „Арсенал” лист, в якому просило поставити на адресу ПП „Таврійська торгова компанія” оплачений товар протягом 7 днів з моменту отримання листа, надсилання вказаного листа підтверджується поштовою квитанцією від 17.08.2005р. №7527 та описом кладення у цінний лист.

07.09.2006р. ПП „Таврійська торгова компанія” знов направило до ТОВ „Арсенал” претензію на відшкодування понесених збитків на суму 19413,91 грн..

Однак, ТОВ „Арсенал” не відповіло на направлені позивачем претензії та листи.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язальна сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телефонограмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 вказаного Кодексу).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що між ПП „Таврійська торгова компанія” та ТОВ „Арсенал” вчинений правочин, шляхом обміну документами: рахунками-фактурами та платіжними дорученнями, отже ТОВ „Арсенал” належним чином не виконав свої зобов’язання за вищевказаними правочинами, а саме не надав ПП „Таврійська торгова компанія” передплачений товар на суму 6321,34грн..

Дійсно, обставини справи свідчать про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу товарів шляхом обміну документами, проте сторонами не було укладено єдиного письмового документу, в якому були б чітко і однозначно викладені умови поставки товарів, зокрема місце поставки товарів.

Проте, господарський суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в самих рахунках-фактурах від 17.03.2005р. №СФх0000388, від 28.03.2005р. №СФх0000455 вказано, що відвантажування товару здійснюється протягом 5-ти діб після зарахування коштів на рахунок ТОВ „Арсенал”.

Отже, позивачем в строк до 30.03.2005р. було перераховано відповідачу 6321,34грн. за замовлений товар, але останній не поставив замовлений та оплачений товар ПП „Таврійська торгова компанія” протягом 5 днів з моменту зарахування коштів на рахунок ТОВ „Арсенал”.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України якщо місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов’язаннями про передачу (товару) майна, що виникає на підставі інших правочинів, за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомив ПП „Таврійська торгова компанія” про те, що товар слід отримати за місцем його зберігання, а саме за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Чорноморка, вул. Перша Проектируєма, 1/1., крім того відповідач не заперечує проти того, що представник позивача з’явився для отримання товару саме за вказаною адресою, але товар виданий не був, оскільки директор відповідача був відсутній.

В матеріалах справи наявні претензії позивача (арк. спр. 17-23), в яких ПП „Таврійська торгова компанія” просить повернути перераховані за товар грошові кошти з посиланням на ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, оскільки виконання зобов’язання боржником втратило інтерес для кредитора.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідно чинного законодавства підлягає задоволенню позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 6321,34грн..

В той же час, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних, індексу інфляції та збитків не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України покладає на боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, обов’язок за вимогою кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За умовами даних договорів купівлі-продажу відповідач повинен був поставити товар, тобто в даному випадку відповідач прострочив виконання зобов’язання –поставки товару, а не грошового зобов’язання, отже вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та індексу інфляції за ст. 625 Цивільного кодексу України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення збитків у розмірі 10339,33грн. у зв’язку з наступним.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також і не одержані управненою стороною доходи, які б вона одержала в разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог чинного законодавства; 2)додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

В обґрунтування позовної вимоги щодо стягнення збитків ПП „Таврійська торгова компанія” посилається на той факт, що станом на теперішній час непоставлені відповідачем позивачу товари у відповідності до рахунку №437 від 08.09.2006р., виданого ПП „Сервісний центр „Лідер”. коштують 16660,67 грн., отже збитки позивача за різницею в ціні при цьому складають 10339,33 грн..

Відповідно до чинного законодавства, якщо місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов’язаннями про передачу (товару) майна, що виникає на підставі інших правочинів, за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання.

Отже можна зробити висновок про те, що збитки позивача виникли саме з його вини, оскільки ПП „Таврійська торгова компанія” було відомо, де знаходиться замовлений товар, але не скористалося своїм правом - забрати придбаний товар.

Крім того, слід зауважити, що в рахунку, який було виставлено ПП „Сервісний центр Лідер”, вказано: 1)Гладкий лист з покриттям 3011 –вартість 48,40грн., кількість –22,50кв.м. –загальна вартість становить 1309,50грн.; 2) Гладкий лист оцинк. –вартість –40 грн., кількість 7,20 кв.м. –загальна сума –345,60грн., 3) саморіз кров. з покриттям –3011 –вартість 0,30 грн., кількість 70 шт. загальна вартість 35,20 грн.; 4) Профіль армований 203 вартість –4,31 грн., кількість 2444 шт. –загальна вартість становить 12640,37грн., профілю армованого 201 –вартість становить 5 грн., кількість 3900шт. –загальна вартість 2430грн..

При цьому, в рахунках, які були виставлені позивачу ТОВ „Арсенал” значиться: 1)гладкий лист з покриттям – вартість 36,83грн., кількість 10.000кв.м. на загальну суму 368,30 грн. (без ПДВ); 2) гладкий лист оцинк. –вартість - 23,33 грн., кількість 7.200кв.м, загальна сума 167,98грн. (без ПДВ); 3) гвинт-саморіз –вартість 0,30грн., кількість 70.000 шт, загальна сума 21,00грн. (без ПДВ); 4) гладкий лист з покриттям –вартість –36,84грн., кількість 12.500кв.м., загальна вартість 460,50 (без ПДВ, з ПДВ – 552,60грн.); 5)профіль арм. 203 –вартість 4,34грн., кількість 2444,000пог.м., загальна вартість 10606,95грн. (без ПДВ), 6)профіль арм. 201 –вартість 6,34грн, кількість 390,000 пог.м., загальна вартість 2472,60грн. (без ПДВ).

Дослідивши вказані показники, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вартість замовленого у ТОВ „Арсенал” товару більша, ніж у наданому рахунку ПП „Сервісний центр Лідер”, крім того позивач не розрахувався в повному обсязі за товар (позивачем за платіжним дорученням №32 від 31.03.2005р. сплачено лише 5100грн., натомість як у рахунку –фактурі №СФ-0000462 від 28.03.2005р. вказана підсумкова сума 15697,25грн.), замовлений за рахунком-фактурою №СФ-0000462 від 28.03.2005р., що позбавляє ПП „Таврійська торгова компанія” правових підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 10339,33грн., оскільки позивачем не було понесено додаткових витрат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення господарського суду першої інстанції –скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

          Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2006р. по справі №22/347-06-10539 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Арсенал” (68053, Одеська область, Овідіопольський район, с. Чорноморка, вул. 1-а Проектируєма, буд. 1, р/р№26000014360000 в ОФ АКІБ „Укрсиббанк”, МФО 328782, код ОКПО 25052251) на користь Приватного підприємства „Таврійська торгова компанія” (73008, м Херсон, вул. І. Кулика, 133-А, р/р№26003003156 в ХФ КБ „Західінкомбанк”, МФО 352327, ІПН 324794821039) борг в сумі 6321 (шість тисяч триста двадцять одна) грн. 34 коп., витрати по сплаті державного мита 94 (дев’яносто чотири ) грн. 87 коп., витрати по сплаті ІТЗ судового процесу –36 (тридцять шість) грн. 95 коп..

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Зобов’язати господарський суд Одеської області видати наказ.

Головуючий суддя:                                                             Я.Ф. Савицький

Суддя:                                                                                 О. Т. Лавренюк

          Суддя:                                                             В.В. Лашин