Постанова № 10621957, 14.11.2006, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2006 р.Справа № 12/237/06

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого Пироговського В.Т.,

суддів Картере В.І., Жекова В.І.,

секретар судового засідання Буравльова О.М.,

за участю представників сторін в засіданні суду від 19.09.2006р.:

від позивача Єнік Є.В.,

від відповідача Байда В.В., Бєлік Т.М.,

за участю представників сторін в засіданні суду від 17.10.2006р.:

від позивача Бойко Д.Д.,

від відповідача Байда В.В., Бєлік Т.М.,

за участю представників сторін в засіданні суду від 14.11.2006р.:

від позивача Мандригеля Р.С.,

від відповідача Байда В.В., Іноземцев Є.С.

розглянула апеляційну скаргу

ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 31.07.2006р.

у справі № 12/237/06

за позовом ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”

до ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”

про стягнення 20494039,76 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2006р., яка того ж дня надіслана сторонам у справі, прийнята до провадження та призначена до розгляду на 19.09.2006р. апеляційна скарга ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”.

Сторони повідомлені про час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

За правилами ст.77 ГПК України в засіданні суду 19.09.2006р. розгляд справи відкладено на 17.10.2006р., в засіданні суду 17.10.2006р. розгляд справи відкладено на 14.11.2006р.

Ухвалою голови Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2006р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 22.11.2006р.

Згідно із приписами ст.85 ГПК України у судовому засіданні 14.11.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” звернулась до господарського суду Миколаївської області із позовною заявою про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” 13730728,25 грн. основного боргу за поставлений природний газ на підставі договору від 24.12.2003р. № 06/03-3081; 2630948,32 грн пені; 961150,98 грн. штрафу; 2512051,02 грн., на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 659161 грн. у вигляді трьох відсотків річних з покладенням на відповідача витрат по сплаті держмита та ІТЗ судового процесу.

Рішенням місцевого господарського суду від 31.07.2006р. (суддя Семенов А.К.) позов задоволено у повному обсязі.

Судове рішення вмотивоване тим, що наданими до матеріалів справи документами підтверджено правомірність заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 31.07.2006р. скасувати, прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права України.

Зокрема, скаржник вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення не врахована мета, з якою контрагентами укладено угоду, а саме факт постачання природного газу для потреб населення, у зв’язку з чим не надано належної правової оцінки факту заборони для товариства користуватися та розпоряджатися отриманим товаром не за призначенням. Крім того, на думку відповідача, господарським судом Миколаївської області помилково не застосовано положення Постанови КМУ та НБУ від 13.11.1998р. № 1785 „Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ” зі змінами, Постанови НКРЕ України від 12.07.2000р. № 759 „Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств”, тощо, які є обов’язковими до виконання сторонами незалежно від того, чи послались останні на їхні приписи в преамбулі договору від 24.12.2003р. № 06/03-3081. Також ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” окремо звертає увагу колегії суддів на ігнорування місцевим господарським судом тієї обставини, що контрагенти шляхом підписання протоколу узгодження розбіжностей домовились не застосовувати штраф у розмірі 7% за прострочення виконання грошового зобов’язання. Додатково товариство наполягає на недоведеності позивачем вини в порушенні строків здійснення оплати за природний газ, що підтверджується вжиттям усіх заходів щодо реструктуризації заборгованості населення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального і матеріального права, повноту та об’єктивність дослідження обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного:

24.12.2003 року між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (Постачальник) та ВАТ „Миколаївгаз” (Покупець) із дотриманням приписів цивільного законодавства України укладено договір № 06/03-3081 на постачання природного газу, за змістом якого Постачальник зобов’язується передати у власність Покупцю в 2004 році природний газ для потреб населення, з урахуванням можливих втрат газу, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Приймання-передача газу, поставленого у відповідному місяці, оформляється щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається обсяг фактично переданого газу (п.3.3 договору). Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків згідно п.5.1 даного договору (п.п.3.4.1 договору). Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця (п.5.1 договору). За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань по даному договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України (п.6.1 договору). В разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п.п.5.1,5.1.1 даного договору, Покупець сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення оплати понад тридцять днів Покупець додатково сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 7 відсотків від суми заборгованості (п.6.2 договору).

23.01.2004 року між контрагентами по договору від 24.12.2003 року № 06/03-3081 укладено протокол узгодження розбіжностей, яким викладено в новій редакції деякі пункти договору, у тому числі п.6.2 договору, згідно якого виключено відповідальність за прострочення оплати понад тридцять днів у вигляді додаткової сплати Покупцем на користь Постачальника штрафу в розмірі 7 відсотків від суми заборгованості.

В подальшому сторони уклали додаткові угоди від 15.03.2004р. № 1, від 17.05.2004р. № 2, від 01.11.2004р. № 3, в яких виклали в новій редакції, зокрема, п.п.1.1,2.1,4.1 договору.

На виконання умов договору відповідачу на протязі 2004 року поставлено 430740,249 тисяч куб.м природного газу на загальну суму 48902113,97 грн., про що свідчать наявні у справі акти передачі-приймання природного газу.

ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” розрахувалось за отриманий природний газ частково, а саме на суму 35171385,72 грн., що підтверджується виписками про рух коштів.

Згідно із приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до положень п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відтак, судова колегія вважає, що до спірних по даній справі питань слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки права та обов’язки контрагентів виникли та існували після набрання чинності названими кодифікованими нормативно-правовими актами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України прямо встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначений припис цивільного законодавства кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, яким встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В ст.610 Цивільного кодексу України надано визначення „порушення зобов’язання”, під яким законодавець розуміє його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За загальними правилами ст.525 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України однобічна відмова від обов’язку не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Проаналізувавши наведені норми зобов’язального права в аспекті спірних по даній господарській справі правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується часткове виконання ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” взятих на себе зобов’язань перед ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” за договором від 24.12.2003 року № 06/03-3081 та додатковими угодами до нього від 15.03.2004р. № 1, від 17.05.2004р. № 2, від 01.11.2004р. № 3 в частині оплати за поставлений природний газ.

Викладене свідчить про доведеність ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” належними та допустимими доказами наявності заборгованості скаржника в розмірі 13730728,25 грн., у зв’язку з чим господарським судом правомірно зроблено висновок про те, що позовні вимоги в цій частині є вмотивованими та такими, що підлягають задоволенню.

На думку апеляційного господарського суду, обґрунтованими також є вимоги позивача про стягнення 2630948,32 грн пені, 2512051,02 грн., на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 659161 грн. у вигляді трьох відсотків річних, т.я. стягнення цих коштів є наслідком винних дій по невиконанню зобов’язання за угодою, що згідно Цивільного та Господарського кодексів України, приписи яких з підстав, зазначених вище, розповсюджуються на спірні правовідносини, та умов договору спричиняє притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається доказів заявлення відповідачем до суду першої інстанції клопотання про відмову в позові у зв’язку із пропуском позивачем встановленого Цивільним кодексом України скороченого строку позовної давності для стягнення неустойки та в засіданні апеляційного господарського суду безпосередньо представниками скаржника також не надано доказів відповідного звернення, місцевим господарським судом правомірно з посиланням на ст.267 Цивільного кодексу України задоволено вимоги позивача і в цій частині.

З тексту позовної заяви вбачається, що вимога про сплату 961150,98 грн. штрафу ґрунтується на приписах п.4 ст.231 Господарського кодексу України та п.6.2 договору від 24.12.2003 року № 06/03-3081 за відсутності будь-яких посилань на норму п.2 ст.231 Господарського кодексу України, якою керувався господарський суд Миколаївської області, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову щодо стягнення суми штрафу.

Господарсько-процесуальний кодекс України дозволяє суду вийти за межі позовних вимог лише у випадку, передбаченому ч.2 п.1 ст.83 цього кодексу, а саме якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заявлення такого клопотання, судова колегія дійшла висновку про порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині стягнення штрафу у розмірі 7% суми основного боргу.

Таким чином, позовні вимоги про сплату 961150,98 грн. 7% штрафу задоволенню не підлягають з огляду на підписання між сторонами по даній господарській справі протоколу узгодження розбіжностей, згідно якого виключено відповідальність за прострочення оплати понад тридцять днів у вигляді додаткової сплати Покупцем на користь Постачальника штрафу в розмірі 7 відсотків від суми заборгованості.

Не приймаються до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі, на незастосування місцевим господарським судом положень Постанови КМУ та НБУ від 13.11.1998р. № 1785 „Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ” зі змінами, Постанови НКРЕ України від 12.07.2000р. № 759 „Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств”, тощо у зв’язку з тим, що названими нормативно-правовими актами розроблено лише алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за

поставлений природний газ. При цьому цей алгоритм жодним чином не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов’язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу. Природний газ передано у власність ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз”, тому останнє мало повне право ним розпоряджатися. Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу.

Господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати як прийняте з порушенням норм процесуального права.

          Керуючись ст.ст.77,85,99,101-105 ГПК України, колегія суддів

Постановила:

1.          Рішення господарського суду Миколаївської області від 31.07.2006р. зі справи № 12/237/06 частково скасувати.

2.          У задоволенні позову ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” про стягнення штрафу 7% у сумі 961150,98 грн. відмовити.

3.          Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” на користь ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” витрати по держмиту в сумі 24304,05 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 112,47 грн.

4.          Стягнути з ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації „Миколаївгаз” 597,98 грн. судових витрат за перегляд рішення в апеляційному порядку.

5.          В решті рішення залишити без змін.

Головуючий суддя В.Т. Пироговський Судді В.І. Картере В.І. Жеков