Постанова № 10618827, 26.07.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2010 року Справа № 35/91-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді –Шуба І.К.

суддів – Тищик І.В. (доповідач), Крутовських В.І.

при секретарі – Врона С.В.

за участю прокурора Овчар Т.В.

представників

позивача: Галушко В.О., Качко В.О.,

відповідача: Нестерук О.І., Постоєнко М.М., Вікентьєва В.Г., Журавльов О.С.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Марганець Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.09р. у справі № 35/91-09

за позовом прокурора м. Марганця Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради в особі комунального підприємства „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства”, м. Марганець Дніпропетровської області

до відкритого акціонерного товариства „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Марганець Дніпропетровської області

про стягнення 1663 345,63 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2009 року прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього (з урахуванням уточнених позовних вимог) заборгованості з оплати наданих послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та постачання технічної води за жовтень-грудень 2008 року, січень-лютий 2009 року в сумі 1727106,51 грн., 68909,22 грн. пені за прострочення платежу, 74119,00 грн. інфляційних втрат та 8852,01 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009 року у справі № 35/91-09 (суддя Широбокова Л.П.) позовні вимоги задоволені частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 1420 637,69 грн. основного боргу, 68632,08 грн. пені, 74119,00 грн. інфляційних втрат та 8581,00 грн. 3% річних. В частині стягнення 27917,06 грн. основного боргу провадження у справі припинено, в решті позову відмовлено.

Означене рішення було оскаржено сторонами в апеляційному та касаційному порядку.

За результатами апеляційного розгляду скарги постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.09.09р. рішення господарського суду було скасовано. Позов прокурора м. Марганця в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради в особі комунального підприємства „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” був залишений без розгляду на підставі ч. 1 п.1 ст. 81 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у правовідносинах між комунальним підприємством „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” та відкритим акціонерним товариством „Марганець кий гірничо-збагачувальний комбінат” позивач не реалізує повноваження держави взагалі та органу виконавчої влади зокрема, відтак подання позову прокурором в інтересах позивача не відповідає приписам чинного законодавства.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2010 року в порядку касаційного провадження у даній справі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для розгляду в іншому складі суддів.

Вищий господарський суд України в своїй постанові вказав на те, що в даній справі КП „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” є комунальним підприємством, яке безпосередньо підпорядковане Дніпропетровській обласній раді, що є органом виконавчої влади та наділене повноваженнями держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду на підставі ч. 1 п.1 ст. 81 ГПК України.

При новому розгляді апеляційної скарги суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням місцевого суду вимоги прокурора були задоволені частково у обсязі, зазначеному вище.

Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не виконані зобов’язання з оплати послуг з централізованого водопостачання, водовідведення та постачання технічної води; факт наявності заборгованості підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем; нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат відповідає вимогам законодавства і умовам договору.

Відповідач не погодився з рішенням суду та звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити заявнику в задоволенні позову. При цьому скаржник посилається на:

- подання позову прокурором в порушення норм процесуального права;

- неправомірність стягнення пені за прострочення строку виконання грошового зобов’язання, оскільки у договорі сторонами розмір пені погоджений не був;

- безпідставне завищення відсотків річних;

- порушення господарським судом норм матеріального права.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні скаржником заявлено клопотання про перенесення розгляду справи на інший термін та надання сторонам строку для укладання мирової угоди. Колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання скаржника, оскільки розгляд справи триває майже півтора року і відповідач мав достатньо часу для закінчення спору шляхом укладання мирової угоди. Окрім того, перегляд рішення суду в апеляційному порядку не перешкоджає діям сторін щодо укладання такої угоди.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши прокурора і представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, 30.10.07р. між КП „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” (Водоканал) та ВАТ „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (Споживач) був укладений договір про надання послуг, згідно якого позивач зобов’язався надати відповідачу послуги з централізованого водопостачання, водовідведення та постачання технічної води, а відповідач –прийняти та оплатити надані послуги на умовах даного договору.

Сторонами за договором було узгоджено всі істотні умови договору та передбачено проведення оплати за надані послуги на підставі акту здачі-приймання послуг протягом 10-ти календарних днів після отримання споживачем рахунку та податкової накладної.

Додатковими угодами строк дії договору щорічно продовжувався до 28.02.2009р.

На виконання договірних зобов’язань позивачем з жовтня 2008 р. по лютий 2009р. надавалися послуги з водопостачання, водовідведення та постачання технічної води, складалися відповідні акти приймання-передачі послуг та надавалися споживачу рахунки на їх оплату. Оплату отриманих послуг відповідач здійснював з простроченням визначених договором строків та не в повному обсязі, що спричинило утворення заборгованості.

Заборгованість відповідача за надані послуги (з урахуванням вартості послуг зазначених в рахунках, наданих Водоканалом та сплачених за розрахунковими документами Споживача) становить 1420637,69 грн., у тому числі: за жовтень 2008р. – 620940,65 грн., за листопад 2008р. –292000,00 грн., за грудень 2008р. –181789,93 грн., за січень 2009р. –210745,66 грн., за лютий 2009р. –115161,45 грн.

Наявність заборгованості у вказаній сумі підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем не виконані зобов’язання по оплаті отриманого товару, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1420637,69 грн. та припинення провадження у справі стосовно сум, погашених боржником після звернення прокурора з позовом.

Однак, у даному випадку припинити провадження у справі належало в частині стягнення суми 306468,82 грн. (а не 27917,06 грн., як зазначено в рішенні господарського суду).

Так, у березні 2009 року (тобто, після звернення прокурора з позовом до господарського суду) боржником було погашено наступні суми боргу:

по рахунку № 4242 від 30.10.08р. заліком зустрічних однорідних вимог

- за заявою №14 від 02.03.09р. на суму 21448,24 грн.,

- за заявою №66/29 від 26.03.09р. на суму 6468,82 грн.

по рахунку 744 від 28.02.09р. перерахуванням коштів

- по пл. дорученню № 804 від 13.03.09р. у сумі 200000 грн.

- по пл. дорученню № 946 від 20.03.09р. у сумі 100000 грн.,

з яких в погашення заборгованості позивачем було враховано лише суму 21448,24 грн. (заява про уточнення позовних вимог, розрахунок заборгованості (т.І а.с. 94-97)), інші зазначені суми в погашення заборгованості враховані не були і увійшли до суми позовних вимог.

За вказаних обставин в резолютивній частині рішення суму 27917,06 грн., щодо якої провадження у справі підлягає припиненню, слід змінити на 306368,82 грн.

З урахуванням приписів ст.ст. 546, 549, 612 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також встановленого судом факту наявності заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар в сумі 1420637,69 грн. місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача окрім суми заборгованості, передбачену п. 24.3 договору пеню в розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ від суми прострочення за кожний день прострочення у сумі 68632,08 грн.

Господарським судом було обґрунтовано зменшено суму пені, заявлену позивачем до стягнення, оскільки завищення кількості днів прострочення платежу, допущене позивачем при нарахуванні пені, призвело до завищення суми нарахованої пені.

При цьому посилання скаржника на відсутність у договорі узгодженого сторонами розміру пені правомірно не прийнято до уваги господарським судом, як таке, що не відповідає дійсності. Так, пунктом 24.3 договору за прострочення терміну внесення платежів за послуги передбачена сплата неустойки (пені) у розмірі подвійної ставки НБУ. Дана умова договору не суперечить нормам закону.

Той факт, що застосуванню підлягає саме облікова, а не будь-яка інша процентна ставка Нацбанку, випливає з приписів чинного законодавства.

Законодавство містить обмеження максимального розміру пені, який може бути стягнений в разі прострочення виконання грошових зобов’язань і який відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тобто, навіть в разі, якщо сторони в договорі передбачили більший розмір пені (іншу процентну ставку ніж облікова), стягненню підлягатиме пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Закону України "Про Національний банк України").

За вказаних обставин посилання скаржника на те, що у даному випадку пеня не підлягає стягненню, не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних узгоджуються з вищенаведеною нормою, оскільки чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми.

В силу приписів вказаної норми нарахування індексу інфляції, рівно як і відсотків річних, здійснюється на суму боргу. Тобто, для розрахунку трьох відсотків річних сума боргу, як підставно зазначив скаржник, не може бути збільшена на суму інфляційних втрат (як то вказано в розрахунку позивача (т.І, а.с. 112, т.ІІ, а.с.48).

Фактично 3% річних за період прострочення з 11.11.2008р. по 28.02.2009 року становлять 8543,27 грн. (620940,65х3%:365 х110=5613,98грн.; 292000,0х3%:365х80= 1920,0грн.;181789,95х3%:365х49=732,14грн.; 210745,66х3%:365х16=277,15 грн.).

За вказаних обставин вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 74119,0 грн., відповідно 3% відсотки річних –в сумі 8543,27 грн.

Інші доводи скаржника, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не приймаються колегією суддів.

Так, безпідставним є твердження скаржника щодо незаконності звернення прокурора з позовом в інтересах комунального підприємства.

Правомірність звернення прокурора з таким позовом встановлена постановою Вищого господарського суду України і даний висновок є обов’язковим для апеляційного суду в силу приписів ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України.

Необґрунтованими являються доводи скаржника і про завищення позивачем кількості днів прострочення платежу та більш пізні строки виникнення грошових зобов’язань у відповідача.

Розрахунок строків виникнення зобов’язань з оплати наданих послуг безпосередньо пов’язаний з датою отримання рахунку та податкової накладної відповідачем. Сторони не дійшли спільної думки щодо початку перебігу встановленого договором 10-денного строку на оплату послуг: так, позивач розраховує даний строк виходячи з відмітки споживача на відповідному рахунку, відповідач –від дати отримання рахунку, вказаної в журналі реєстрації вхідної кореспонденції.

Колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду про те, що датою отримання відповідного рахунку слід вважати відмітку про його вручення, яка наявна на копії кожного рахунку; вказана дата являється доказом отримання цього рахунку представником споживача, як то і передбачено умовами договору (п.8 договору). Всупереч твердженням скаржника рахунки №№ 4672, 4673, 5139,5140 також містять відповідні відмітки про вручення, що посвідчується матеріалами справи (т. І а.с. 23-26).

Посилання скаржника на те, що у рішенні викладено лише доводи позивача не відповідають дійсності та спростовуються мотивувальною частиною рішення господарського суду, в яких надано оцінку наведеним доводам.

За викладених обставин рішення господарського суду належить змінити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2009 року у справі № 35/91-09 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„В частині стягнення 306368,82 грн. провадження у справі припинити.”

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (53407, м. Марганець Дніпропетровської області, вул. Радянська, 62, код ЄДРПОУ 00190911, р/р 260081327001001 в КБ „Приватбанк” м. Нікополь, МФО 305299) на користь Комунального підприємства „Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” (53407, м. Марганець Дніпропетровської області, вул. Карла Лібкнехта, 2а, код ЄДРПОУ 03340989, р/р 26003034083602 в АКіБ „Укрсиббанк”, м. Харків, МФО 351005) 1420637,69 грн. основного боргу, 68632,08 грн. пені, 74119,0 грн. інфляційних втрат, 8543,27 грн. 3% річних.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (53407, м. Марганець Дніпропетровської області, вул. Радянська, 62, код ЄДРПОУ 00190911, р/р 260081327001001 в КБ „Приватбанк” м. Нікополь, МФО 305299) в доход Державного бюджету України 15719,32 грн. державного мита та 118,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.К.Шуба

Судді: І.В. Тищик

В.І.Крутовських