Рішення № 10615639, 26.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2010 р. Справа № 58/123-10

вх. № 5090/3-58

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Молочко Н.П., довіреність № 1163 від 03.03.2010 року

відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом КП "Міський інформаційний центр", м. Харків

до ФОП ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 12412,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - КП "Міський інформаційний центр", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 12412 грн. 27 коп., з яких заборгованість за щомісячне користуванням місцем за договором № 1107 від 28.05.2009 р. у розмірі 491,81 грн.; пеня за неповну сплату платежів за договором № 1107 від 28.05.2009 р. у розмірі 104,78 грн.; неустойка за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 28.05.2009р.по 27.08.2009 р. за договором № 1107 від 28.05.2009 р. у розмірі 1512,00 грн.; витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції за Договором №1107 від 28.05.2009р. у розмірі 778,08 грн.; неустойка за прострочення повернення місця за Договором №1107 від 28.05.2009р. за період з 05.09.2009р. по 01.06.2010р. у розмірі 9525,60 грн., а також просить зобовязати відповідача повернути позивачеві на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: АДРЕСА_2, та покласти на відповідача судові витрати. Свої вимоги позивач мотивує порушенням відповідачем своїх зобовязань по договору № 1107 від 28.05.2009 р. про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за щомісячне користування місцем за Договором №1107 від 28.05.2009р. у розмірі - 491,81 грн. та пеню за неповну сплату платежів у розмірі 104,78 грн. він визнає, а решту частину позовних вимог він вважає такими, що не відповідають діючому законодавству України та дійсним обставинам справи, обґрунтовуючи це тим, що місце, яке йому було надано в користування за спірним Договором знаходиться у приватній, а не в комунальній власності, а також, що він розташовував на місці не спеціальну конструкцію, а вивіску, яка не є рекламою.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.07.2010 року до 26.07.2010 року для виготовлення повного тексту рішення.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28 травня 2009 року між КП "Міський інформаційний центр" (далі позивач), та ФОП ОСОБА_2 (далі відповідач) укладено договір № 1107 про надання в користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі-договір), відповідно до умов якого позивач по справі надав в користування відповідачу місце, яке знаходиться в комунальній власності для розташування спеціальної конструкції, згідно з додатком № 1 до договору: щит на фасаді (14,00х0,50х1), за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 строком з 28 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Факт передачі місць підтверджується актом приймання-передачі, підписаний сторонами 28 травня 2009 року.

На підставі Довідки відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 28.05.2009р. відповідачу встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції: щит на фасаді (14,00х0,50х1), за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 на три місяці до отримання дозволу на її розміщення.

Як свідчить акт встановлення спеціальної конструкції від 28.05.2009р. відповідач 21 травня 2009 року встановив спеціальну конструкцію щит на фасаді (14,00х0,50х1), за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2.

Відповідно до п.п. З.4.6., 4.1. Договору та Додатку № 1 до Договору відповідач зобов'язався кожний місяць здійснювати оплату за користування наданим йому місцем у розмірі 504 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ .

Відповідно до п. 4.2. Договору встановлено, що „ Якщо на момент укладення договору «Користувач» не має дозволу (дозволів) на розміщення зовнішньої реклами, тоді з дня укладення цього Договору і до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за Договором (в період дії пріоритету на місце), „Користувач" (відповідач) щомісячно вносить плату за користування всіма місцями за Договором у розмірі 25 % відсотків від суми, передбаченої п. 4.1. цього договору, що складає 126,00 грн. (з ПДВ)."

Відповідно до п. 4.4. Договору плата за фактичне користування місцями, зазначеними у Додатку №1, до укладення цього Договору за період з 21.05.2009 року по 27.05.2009р. здійснюється протягом трьох банківських днів з дня укладення Договору та складає 113,81 грн. (з ПДВ).

Пунктами 4.5, 4.6 договору сторонами узгоджений порядок розрахунків, який здійснюється шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позивача без виставлення рахунка-фактури авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Пунктом 2.1 договору сторонами передбачений термін дії договору - набирає законної сили з 28 травня 2009 р. та діє до 31 грудня 2009 р.

У звязку з порушенням відповідачем своїх зобовязань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за надане у користування місце, у відповідача виникла заборгованість у сумі 491 грн. 81 коп.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач прийняті на себе зобовязання згідно договору від №1107 від 28 травня 2009 року виконав належним чином, але відповідач свої зобовязання не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, що і стало підставою позивачу для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання за договором від 28 травня 2010 року № 1107 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за щомісячне користуванням місцем за договором № 1107 від 28.05.2009 р., у розмірі 491 грн. 81 коп., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до п. п.п. 8.1.5 договору, договір припиняє свою дію, якщо користувач (відповідач) не отримав дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на місцях, переданих в користування за цим договором, протягом строку на яких було встановлено пріоритет (в частині конкретних місць).

Як свідчить лист № 1674 від 28.08.2009 року Відділу реклами Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради, пріоритет на місце розташування встановлений за заявкою відповідача скасовано, у звязку з закінченням терміну дії пріоритету та неотриманням дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Таким чином, договір № 1107 від 28.05.2009 року припинив свою дію 28 серпня 2009 року.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. Договору відповідач зобовязаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі Актів прийому-передачі, які складаються відповідачем та підписуються представниками сторін. При цьому демонтаж спеціальних конструкцій і приведення території місць у належний стан (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється відповідачем самостійно за власний рахунок.

Згідно з п. 5.2. місця вважаються фактично повернутими з моменту підписання Актів прийому - передачі.

Відповідно до п. 6.2. Договору №1107 від 28.05.2009р.: „У разі прострочення повернення місць, наданих у користування, «Користувач» сплачує „КП” неустойку у розмірі 7% від розміру плати за використання місць (ПДВ), встановленої Додатком №1 цього Договору, за кожен день прострочення виконання зобовязання щодо повернення місць за цим Договором.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання зобовязання по звільненню і передачі повернення місця позивачеві на підставі акту прийому-передачі з 05 вересня 2009р. (протягом семи календарних днів з моменту припинення дії договору 28.08.2009р.), нарахування йому з цього моменту неустойки на підставі п.6.2. Договору є правомірним.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення місця за період з 05 вересня 2009р. по 01 червня 2010 (на момент подачі позову) у розмірі - 9525 грн. 60 коп. є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, що підлягає задоволенню.

Також, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що він повернув позивачеві місце в установленому Договором порядку, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині повернення місця на підставі акту-прийому передачі підлягають задоволенню.

До того ж, пунктом 5.4 Договору передбачено, що у разі невиконання вимог позивача щодо звільнення відповідачем місць позивач має право здійснити роботи з демонтажу спеціальних конструкцій, що розташовані на займаних відповідачем місцях, з наступною оплатою відповідачем цих оплат в розмірі фактичних витрат позивача, повязаних з вимушеним проведенням робіт з демонтажу і зберіганням спеціальних конструкцій.

Відповідно до п.п. б) п.2.3 „Порядку демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій, встановлених на місцях, які перебувають у комунальній власності" (Додаток №5 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №977від 20.10.2004 р.), спеціальні конструкції підлягають демонтажу, у випадках, передбачених договором.

Підпунктом б) пункта 3.1.1. Договору передбачено, що позивач має право здійснювати роботи з демонтажу спеціальних конструкцій у разі невиконання користувачем (відповідачем) вимоги позивача щодо звільнення місць, у випадках передбачених договором.

Позивачем надсилалось на адресу відповідача повідомлення № 8279 від 07.09.2009 року з вимогою повернути на підставі акту прийому-передачі місце, яке було отримано відповідачем 23.10.2009 р., в якому попереджено відповідача про те, що у разі невиконання вимог щодо повернення місця на підставі акту прийому-передачі, спеціальну конструкцію буде демонтовано. Проте, як зазначає позивач, на направлене повідомлення відповідач не прореагував й, відповідно, ні яких дій щодо пред'явлених позивачем вимог не вчинив

У звязку з чим, спеціальну конструкцію щит на фасаді (14,00х0,50х1), за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2 було демонтовано Позивачем 18.11.2009р., в результаті чого, позивач поніс збитки на суму 778,08 грн.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Витрати в сумі 778,08 грн., які поніс позивач на демонтаж спеціальної конструкції підтверджуються актом проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 18.11.2009р., рахунком-фактурою №СФД-000246 від 19.11.2009р., калькуляцією витрат на проведення демонтажу спеціальної конструкції, кошторисом, а тому вимога позивача щодо стягнення витрат на проведення демонтажу спеціальної конструкції у розмірі 778,08 грн. є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

У відповідності до п. 6.1 договору сторонами встановлено відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

За прострочення внесення платежів по договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну та неповну сплату платежів за договором №1107 від 28.05.2009 року у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка складає 104,78 грн.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

У відповідності до п. 6.6 договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано не припиняється.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобовязання по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, пеня у сумі 104,78 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно з п. 3.4.2. відповідач зобовязувався не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим договором, до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.6.3 Договору Відповідач, у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 п.3.4 розділу 3 Договору, сплачує Позивачу неустойку у розмірі плати за користування місцями, встановленої Додатком №1 цього Договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

Як свідчить акт встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 28.05.2009 року відповідачем встановлено спеціальну конструкцію на місці, переданому в користування 21 травня 2009 року. Проте дозвіл на розміщення зовнішньої реклами відповідачем взагалі не отримано

У відповідності до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Враховуючи, що відповідач порушив вимоги п.3.4.2 п.3.4 Договору щодо нерозміщення спеціальних конструкцій на місцях, переданих у користування, до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку, внаслідок чого, позивачем обґрунтовано нараховано неустойку за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу за період з 28 травня 2009 року по 27 серпня 2009року у розмірі 1512 грн. 00 коп., яка підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про те, що місце, яке йому було надано в користування за спірним Договором, знаходиться не в комунальній, а приватній власності, спростовується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України: „Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень”.

У даному випадку відповідач не надав суду доказів того, що фасад будинку за адресою м. Харків, АДРЕСА_2, на якому він розмістив спеціальну конструкцію, а саме, щит на фасаді (14,00х0,50х1), знаходиться у приватній власності тієї чи іншої особи.

Копії договору оренди від 01.12.08р. між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, договору суборенди від 01.04.2009р. між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, договору дарування №2201 від 20.07.07р., витягу з БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.07.07 р. №15345965, які відповідач надав до Суду разом з відзивом, та якими обґрунтовує свої заперечення, свідчать про те, що громадянка ОСОБА_4 є власником лише внутрішнього нежитлового приміщення 1-го поверху №22-1-:22-4, загальною площею 118,7 кв.м. в літ. А-5 за адресою АДРЕСА_2, яке їй належить на праві приватної власності на підставі вказаних документів. А власником будівлі в цілому за адресою: м.Харків, АДРЕСА_2, в тому числі, і Фасаду, є Територіальна громада м. Харкова і Харківською міською радою не приймалось рішень щодо виключення будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 з переліку обєктів комунальної власності.

До того ж, саме відповідач був ініциатором укладення договору про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідач звернувся до позивача для укладення вищеназваного договору, визначивши, що місце для розташування спеціальних конструкцій, перебуває у комунальній власності. Зі свого боку, позивач, керуючись п.2 Порядку надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (Додаток № 2 до рішення міськвиконкому від 20.10.2004 року № 977 „Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові”) перевірив у Відповідача наявність завіреної копії свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності; довідку робочого органу про подачу заявки на отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у певному місці та встановлення пріоритету на зазначене місце, після чого уклав з відповідачем договір № 1107 від 28.05.2009 р., оскільки відповідачем було надано всі необхідні документи.

Тобто, позивач діяв згідно чинного нормативного акту органу місцевого самоврядування, а саме, Порядку надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, яким встановлює вичерпний перелік дій, які необхідно здійснити позивачеві для укладення договору про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій. І факт звернення відповідача до позивача є свідченням того, що він попередньо встановив, що відповідне місце є комунальною власністю.

Також спростовуються ствердження відповідача про те, що він розташовував на місці, яке йому було передано в користування за спірним Договором, вивіску, а не спеціальну конструкцію.

В даному випадку відповідач розміщував не вивіску, а спеціальну конструкцію - щит на фасаді (14,00х0,50х1), що підтверджується Додатком №1 до Договору №1107 від 28.05.2009 р., в якому зазначено вид та розмір спеціальної конструкції, яку відповідач розміщував на місці, яке перебуває у комунальній власності, а саме, щит на фасаді (14,00х0,50х1) будинку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2. І для укладення даного Договору відповідач надав позивачеві копію довідки робочого органу про встановлення пріоритету на розміщення спеціальної конструкції на зазначеному місці від 28.05.09р., в якій було вказано, що ФОП ОСОБА_2 встановлено пріоритет саме для отримання дозволу на розміщення спеціальної конструкції - щит на фасаді, а не вивіски.

Крім того, для розміщення вивіски відповідно до Рішення виконавчого комітету ХМР від 20.10.2004 р. „Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові” договір про надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності не укладається і плата за користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування вивісок, не стягується. А в даному випадку саме відповідач звернувся до позивача для укладення Договору про надання в користування місця, що знаходиться у комунальній власності, для розташування спеціальної конструкції - щит на фасаді, у зв'язку з чим, між позивачем та відповідачем 28.05.09р. було укладено Договір №1107 про надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій.

У відповідності зі ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 125 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. покласти на відповідача, оскільки з його вини спір доведено до суду.

Керуючись ст.ст.1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 в Приватбанк МФО НОМЕР_3) на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, розрахунковий рахунок 2600030114375 в АКБ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код ЄДРПОУ 32135675) борг за користуванням місцем у розмірі 491,81 грн.; пеню у розмірі 104,78 грн.; неустойку за розміщення спеціальної конструкції на місці без отримання дозволу у розмірі 1512,00 грн.; витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції у розмірі 778,08 грн.; неустойку за прострочення повернення місця у розмірі 9525,60 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 125 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн..

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зобовязати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" на підставі акту прийому-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою: АДРЕСА_2.

Суддя

Повний текст рішення оголошений в судовому засіданні 26 липня 2010 року.