Рішення № 10611956, 29.06.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

29 червня 2010 р.           Справа 14/35-05

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Залімського І.Г. при секретарі судового засідання Кучер Р.П., розглянув матеріали справи

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", код ЄДРПОУ 31301827, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116

до: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз", код ЄДРПОУ 03338649, пров. Щорса, 24, м. Вінниця, 21000

про стягнення 38 846 786,24 грн.

За участю представників сторін:

позивача : Тозлован Є.В., представник за дорученням

відповідача : Бабійчук О.А., представник за дорученням

ВСТАНОВИВ :

Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подано позов про стягнення 38 846 786,24 грн. боргу та штрафних санкцій за поставлений природний газ з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз".

Розгляд даної справи неодноразово відкладався в зв"язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів, що мали суттєве значення для визначення як нарахованої суми боргу, так і заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій. Окрім того, ухвалою від 27.02.2006 р. було зупинено провадження у даній справі до вирішення по суті господарськими судами справи № 12/49-05 за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” пред’явленого до ВАТ по газопостачанню та газифікації “Вінницягаз” щодо визнання недійсною заяви про припинення зобов’язань зарахуванням однорідних зустрічних вимог згідно ст. 217 ЦК України, з огляду на той факт, що результати розгляду останньої безпосередньо та суттєво можуть впливати на суму боргу та обрахування штрафних санкцій й інших нарахувань у справі № 14/35-05, та унеможливлювати достовірне та обґрунтоване встановлення розміру майнових вимог позивача і вирішення спору по суті.

Також п. 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Вінницької області від 07.02.2006 р. про зупинення провадження у справі було зобов’язано сторони після розгляду вищестоящими судовими інстанціями справи № 12/49-05 подати до господарського суду Вінницької області відповідні судові рішення.

На виконання вказаного 13.10.2009 р. від позивача надійшла заява про поновлення провадження у даній справі у зв'язку з прийняттям Господарським судом Вінницької області рішення у справі № 4/202-06 (№ 12/49-05), яким було відмовлено в позові ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” щодо визнання недійсною заяви про припинення зобов’язань з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Вінницягаз” шляхом зарахуванням однорідних зустрічних вимог згідно ст. 217 ЦК України. До того ж, заявник обгрунтовуючи факт усунення обставини, що зумовили зупинення провадження у справі № 14/35-05 та необхідність його поновлення зазначив, що рішення у справі № 4/202-06 (№ 12/49-05) було переглянуто апеляційною та касаційними судовими інстанціями і залишено в силі.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, ухвалою від 26.10.2009 р. господарським судом Вінницької області було відновлено провадження у справі № 14/35-05.

Розгляд справи, на разі, також неодноразово відкладався в зв’язку з апеляційним та касаційним оскарженням ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" ухвали господарського суду Вінницької області від 26.10.2009 р. про поновлення провадження у даній справі, та в зв’язку з уточненням позивачем позовних вимог і наданням суду оновленого обрахунку уточнених сум боргу та штрафних санкцій, заявлених до стягнення з відповідача.

Так, зокрема, 25.05.2010 р. до суду надійшла заява ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої позивач, враховуючи уточнення, подані 20.02.2006 р., відповідно до яких було заявлено до стягнення з відповідача 25 491 850,94 грн. основного боргу, 3 918 374,99 грн. пені, 7 250 729,73 грн. інфляційних втрат та 1 939 473,39 грн. 3% річних, та враховуючи часткову сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 5 313 978,33 грн., просить стягнути з відповідача 20 177 872,61 грн. суми основного боргу, 3 918 374,99 грн. пені, 1 818 323,70 грн. штрафу, 21 139 114,06 грн. інфляційних нарахувань та 5 695 553,16 грн. 3% річних.

Дані уточнення прийняті судом до розгляду.

В судовому засіданні, 29.06.2010 р., представник позивача уточненні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та уповноважений представник в судовому засіданні фактично не заперечували проти позовних вимог в частині суми основного боргу, зазначивши при цьому, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за спожитий в січні-листопаді 2001 р. природний газ на суму 37 073 210,91 грн.

До того ж, посилаючись на обставини викладені в відзиві на позовну заяву, відповідач заперечує проти заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних, штрафу та пені. Зокрема ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" зазначає, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 р. у справі № 10/176-05 відносно них порушено провадження у справі про банкрутство та введено в дію мораторій на задоволення вимог кредиторів. Посилаючись в свою чергу в обгрунтуваннях власних заперечень на положення ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та пункту 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 15 "Про судову практику в правах про банкрутство", відповідач визнає існуючий обов’язок виконання грошових зобов’язань і зобов’язань зі сплати податків і зборів, які виникли після введення мораторію, разом з тим, наголошуючи на заборону нарахування протягом дії мораторію пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов’язань.

Крім того, відповідач зазначає про неправомірне нарахування позивачем 7% штрафу у відповідності до положень ч. 2 ст. 231 ГК України, з огляду на той факт, що договір купівлі-продажу природного газу № 10/1-163 був укладений сторонами 11.01.2001 р., а норма закону якою керується позивач вступила в силу лише 01.01.2004 р.

Представниками позивача та відповідача подано клопотання про незастосування технічної фіксації судового процесу, яке підлягає задоволенню як таке, що не суперечить вимогам ч.7 ст.81-1 ГПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку наявним доказам, в судовому засіданні встановлено наступне.

11.01.2001 р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 10/1-163 (далі Договір) відповідно до умов якого ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Продавець) зобов’язується передати ВАТ "Вінницягаз" (Покупець) природний газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а Покупець в свою чергу зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору сторони погодили, що Постачальник передає Покупцю в 2001 році газ в обсязі до 120 000 куб.м.

Приймання-передача газу у відповідності до п. 3.3 Договору, поставленого Продавцем Покупцеві, оформлюється актами приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1 Договору (враховуючи зміни внесенні Додатковою угодою № 2 від 29.04.2001 р. до договору купівлі-продажу природного газу № 10/1-163 від 11.01.2001 р.) оплата за природний газ для забезпечення населення, бюджетних установ гарячою водою проводиться в такому порядку: перша оплата в розмірі 50% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше, ніж за п’ять банківських днів до початку місяця поставки газу, а послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 25% від вартості запланованих місячних обсягів до 10-го та 20-го числа поточного місяця. Остаточний же розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітній місяць) до 10 числа місяця наступного за звітнім.

Положеннями п.п. 10.1, 10.2 Договору визначено, що даний договір набирає чинності з 01.01.2001 р. і діє в частині поставки газу до 30.04.2001 р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. Договір може бути пролонгований, про що складається відповідна додаткова угода.

На виконання вказаного, в подальшому, сторонами було укладено ряд додаткових угод, зокрема від 14.03.2001 р., від 29.01.2001 р., від 25.10.2001 р., від 23.04.2002 р. та від 12.09.2002 р., якими було доповнено п. 2.1 Договору щодо періоду здійснення поставок природного газу позивачем відповідачу та внесено зміни щодо терміну дії даного договору.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу (т. 1, а.с 30-53), у період з січня 2001 р. по грудень 2002 р. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" передало ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" природного газу в об"ємі 403 968,83 тис. куб м. на загальну суму 76 380 108,52 грн.

Відповідач же свої зобов’язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково. До того ж, відповідно до договору уступки вимоги від 26.03.2003 р. № 03/03-26 було припинено зобов’язання щодо сплати 500 000 грн., що існували між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" у відповідності до умов договору купівлі-продажу природного газу № 10/1-163 від 11.01.2001 р. шляхом заліку зустрічної однорідної вимоги.

Внаслідок викладеного в судовому засіданні встановлено, що у ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" виникла заборгованість перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, яка станом на день розгляду справи судом становить 20 177 872,61 грн.

На разі ж, матеріали справи не містять доказів виконання ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого на умовах договору № 10/1-163 від 11.01.2001 р. природного газу та погашення існуючої заборгованості перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України".

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з тим, судом були розглянуті заперечення відповідача в частині пропуску позивачем строків позовної давності щодо стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" заборгованості за спожитий в січні-листопаді 2001 р. природний газ на суму 37 073 210,91 грн. Зокрема, в ході дослідження наявних матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем систематично здійснювалась оплата отриманого природного газу на умовах договору № 10/1-163 від 11.01.2001 р. купівлі-продажу природного газу та додаткових угод до нього, з подальшим погашенням заборгованості за отриманий у період з січня 2001 р. по лютий 2002 р. природний газ, внаслідок чого, заявлена до стягнення сума боргу фактично виникла в результаті поставок природного газу починаючи з березня 2002 року. Враховуючи, що дана позовна заява була надіслана до господарського суду Вінницької області 31.12.2004 р. (конверт - т. 1, а.с. 70), а провадження у ній порушено 14.01.2005 р., суд дійшов висновку, що вимоги позивача, що є предметом розгляду даної справи, заявлені останнім в межах строку позовної давності, внаслідок чого заперечення відповідача до уваги не приймаються.

Враховуючи викладене, та беручи до уваги факт відсутності заперечень відповідача стосовно суми основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 20 177 235,61 грн. підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач заявив до стягнення 3 918 374,99 грн. пені, 1 818 323,70 грн. штрафу, 21 139 114,06 грн. інфляційних нарахувань та 5 695 553,16 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов’язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2 Договору (зі змінами внесеними положеннями Додаткової угоди № 2 від 29.04.2001 р.) визначено, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, визначені положеннями даного договору, Покупець сплачує на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В свою чергу, судом були взяті до уваги подані відповідачем заперечення щодо нарахованої до стягнення суми штрафу в розмірі 1 818 323,70 грн., на підставі положень п. 2 ст. 231 ГК України, де визначено, що у разі порушення господарського зобов"язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Враховуючи п. 2 ст. 5 ЦК України, де визначено, що акт цивільного законодавства немає зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом"якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, та беручи до уваги дату порушення зобов’язання, дату укладення договору та дату набрання чинності Цивільним кодексом Україні, дійшов висновку що заперечення ВАТ по газопостачанню та газифікації є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 818 323,70 грн. штрафу залишенню без задоволення.

Окрім того, дослідивши в судовому засіданні надані докази та розрахунки, суд прийшов до висновку, що позивачем допущено певні неточності в нарахуваннях штрафних санкцій, зокрема інфляційні витрати були нараховані позивачем щомісячно, без врахування великих обсягів здійснених поставок природного газу, факту поступового погашення відповідачем суми боргу та майже щоденної її зміни внаслідок цього, що суперечить юридичній та економічній природі вимоги щодо стягнення втрат від інфляції. В силу ч.2 ст.625 ЦК України нарахування індексу інфляції можливо лише у разі наявності боргу за певний період. Відтак, позивач безпідставно і необґрунтовано нарахував втрати від інфляції на протязі кожного місяця без урахування щоденної динаміки зменшення боргу.

Також, враховуючи подану 25.05.2010 р. позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, інфляційні витрати останнім заявлені за період починаючи з квітня 2002 р. по квітень 2010 р., хоча в ході дослідження наявних матеріалів судом встановлено, що розрахунок вказаних втрат здійснений за період з квітня 2002 р. по березень 2010 р., внаслідок чого суд приходить до висновку, що позивачем фактично заявлено до стягнення з відповідача інфляційні витрати за період з квітня 2002 р. по березень 2010 р.

До того ж, судом взято до уваги положення ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 р. "Про судову практику в справах про банкрутство", де в п. 17, за змістом ст. 12 вищевказаного Закону України, визначено, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов’язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань не застосовуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов’язаний з його суттю, але з огляду на той факт, що грошові зобов’язання, які є на разі предметом розгляду даної справи, виникли у період з березня 2002 р. по грудень 2002 р., а ухвала про порушення провадження у справі щодо банкрутства ВАТ по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" та введення в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів останнього, була винесена господарським судом лише 09.11.2005 р., дійшов висновку про відхилення заперечень відповідача в цій частині, враховуючи різні періоди виникнення як зобов’язань по оплаті природного газу, так і факту накладення мораторію.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні подані позивачем докази, суд, незважаючи на той факт, що позивачем допущено певні помилки в частині нарахувань втрат від інфляції, встановив, що заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань не виходить за межі встановленої судом суми останніх та дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 21 139 114,06 грн. підлягають задоволенню в межах заявлених вимог.

Вимоги ж в частині, стягнення з відповідача 3 918 374,99 грн. пені та 5 695 553,16 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 895 868,58 грн. пені та 5 683 726,06 грн. 3% річних. В частині стягнення 22 506,41 грн. пені та 11 827,1 грн. 3% річних слід відмовити, як помилково нарахованих.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 52 749 238,52 грн., з яких 20 177 872,61 грн. сума основного боргу, 3 918 374,99 грн. пені, 1 818 323,70 грн. штрафу, 21 139 114,06 грн. інфляційних втрат та 5 695 553,16 грн. 3% річних, підлягають частковому задоволенню в сумі 50 896 581,31 грн., з яких 20 177 872,61 грн. сума основного боргу, 3 895 868,58 грн. пені, 21 139 114,06 грн. інфляційних втрат та 5 683 726,06 грн. 3% річних.

В частині ж стягнення 1 818 323,70 грн. штрафу, 22 506,41 грн. пені та 11 827,1 грн. 3% річних слід відмовити.

Згідно положень ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (код ЄДРПОУ 03338649, пров. Щорса, 24, м. Вінниця, 21000) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 31301827, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116) 20 177 872,61 грн. (двадцять мільйонів сто сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят дві грн. 61 коп.) суми основного боргу, 3 895 868,58 грн. (три мільйони вісімсот дев’яносто п’ять тисяч вісімсот шістдесят вісім грн. 58 коп.) пені, 21 139 114,06 грн. (двадцять один мільйон сто тридцять дев’ять тисяч сто чотирнадцять грн. 06 коп.) інфляційних втрат, 5 683 726,06 грн. (п’ять мільйонів шістсот вісімдесят три тисячі сімсот двадцять шість грн. 06 коп.) 3% річних, 1640,3 грн. (одна тисяча шістсот сорок грн. 30 коп.) витрат на сплату державного мита; 113,9 грн. (сто тринадцять грн. 90 коп.) витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 05 липня 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116

3 - відповідачу пров. Щорса, 24, м. Вінниця, 21000