Рішення № 106110812, 29.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2022 року м. Київ № 826/13146/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач 1 або ГУ ПФУ в м. Києві), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі також - відповідач 2), Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі також - відповідач 3 або Управління), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача 1, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, щодо недоплати позивачу основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії;

- визнати неправомірними дії відповідача 2 щодо недоплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дії відповідача 3 по нарахуванню позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати відповідача 1, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування, перерахунку та виплати позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача 2 виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати відповідача 3 виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження.

Через канцелярію суду 08.10.2018 року Управлінням подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує, зокрема з тих підстав, що Законом України «Про Державний бюджет на 2016 рік» (із змінами і доповненнями) відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету для компенсації проїзду один раз на рік відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачено.

Крім того, відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 року, позивачу здійснено перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

Позаяк, відсутні підстави для задоволення позову.

Через канцелярію суду 30.10.2018 року ГУ ПФУ в м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних стосовно останнього заперечує, а також просить суд залишити без розгляду позовні вимоги за період з 22.07.2011 року по 2017 рік без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2018 року витребувано в Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації належним чином завірені копії розпоряджень, які підтверджують нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року та компенсації вартості проїзду за 2016 рік, та документ про направлення вищевказаних нарахувань до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Через канцелярію суду 26.11.2018 року Управлінням на виконання ухвали суду від 30.10.2018 року подано належним чином завірену копію рішення про відмову у компенсації вартості проїзду за 2016 рік та докази нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду ІІ групи у розмірі 90 грн. за 2011 -2018 роки.

Через канцелярію суду 18.02.2019 року Управлінням на виконання протокольної ухвали суду від 07.02.2019 року подано копії: заяви ОСОБА_1 про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій, пільг від 20.09.2016 року щодо компенсації проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним транспортом особам, віднесеним до категорії 1 та 2 за 2016 рік; відповіді управління від 11.01.2017 року №37/13-538.

Через канцелярію суду 25.02.2019 року Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подано відзив на позовну заяву, в якому поти задоволення позову заперечує.

Крім того, останнім зазначено про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду із позовними вимоги, які стосуються 2011-2015, 2016, 2017 років.

Через канцелярію суду 28.10.2019 року позивачем подано відповіді на відзиви Управління та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які стосуються соціальних виплат позивачу за 2019 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 року закрито провадження в адміністративній справі №826/13146/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у цій справі, виходив з того, що за своєю суттю цей спір виник у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі №2-а-647/11. Той факт, що позивач вважає протиправним невиконання відповідачами судового рішення у справі №2-а-647/11 не свідчить про те, що між сторонами виник новий спір. Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Отже, хоча ОСОБА_1 у даній справі обрала спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання судового рішення, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що виключає можливість повторного розгляду цього спору в судовому порядку. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №826/13146/18 у частині позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо недоплати ОСОБА_1 основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві виконати судове рішення у справі №2-а-647/11 у частині нарахування, перерахунку та виплати ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум - змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення судів у цій частині залишено без змін. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №826/13146/18 у частині позовних вимог, заявлених до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання неправомірними дій Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; зобов`язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік; зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік - скасовано та направлено у цій частині справу №826/13146/18 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи судові рішення в частині позовних вимог, які скеровано на новий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку між позивачем та Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виникли нові правовідносини щодо перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2016 рік, та нарахування та компенсації вартості проїзду за 2016 рік, що знаходились поза межами предмета спору у справі №2-а-647/11, незважаючи на те що такі позивні вимоги заявлені позивачем на виконання судового рішення у справі №2-а-647/11.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №826/13146/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 року прийнято адміністративну справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Тобто, позовні вимоги, які розглядає суд, викладені в наступній редакції:

"- визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік".

Адміністративний позов в частині позовних вимог, направлених на новий розгляд судом першої інстанції, обґрунтовано тим, що позивачу протиправно нараховано та виплачено з 2011 року по 2018 рік (рік звернення до суду з позовом) щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 90 грн., а не у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як-то передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, позивач вважає протиправною відмову Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо невиплати компенсації вартості проїзду за 2016 рік з огляду на відсутність видатків, оскільки така виплата також передбачена Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Через канцелярію суду 10.03.2021 року Управлінням подано відзив на позовну заяву, в якому підтримано правову позицію, викладену останнім під час первісного розгляду до справи, та зауважено, що позовні вимоги не визнає, оскільки з 01.01.2015 року порядок та розміри виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які брали участь у ліквідації її наслідків, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, у відповідності до якої позивачем отримувалися виплати такої допомоги у розмірі 90 грн., що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Щодо питання компенсації вартості проїзду, Управлінням зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року №759 виключено пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936, яким передбачалося відшкодування вартості проїзду.

Враховуючи викладене, відповідач 3 вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Окрім того, на переконання Управління, позивачем пропущено строк звернення до суду, який складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, та просить суд застосувати процесуальні наслідки такого пропуску.

Через канцелярію суду 22.03.2021 року позивачем подано відповідь на відзив Управління, згідно з яким, вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 є незастосовною до спірних правовідносин, позаяк, розмір виплати щорічної допомоги на оздоровлення підлягає нарахуванню та виплаті у розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В свою чергу, безпідставність відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію проїзду за 2016 рік позивач обґрунтовує пунктом 19 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є чинним, з огляду на що, посилання відповідачів на підзаконні акти, які звужують права останньої, є протиправним.

Зокрема, щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами, остання обґрунтовує посиланням на статтю 11 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», згідно з якою суми державної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує відповідну допомогу, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з компенсацією трати частини доходів.

Крім того, позивач звернулася до суду 16.08.2018 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли остання дізналася про порушене право на проведення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, тобто, після отримання 17.02.2018 року листа від 08.02.2018 року №37/10-2009.

Таким чином, позивач вважає, що нею дотримано процесуальний строк звернення до суду.

Через канцелярію суду 30.03.2021 року позивачем подано заяву про уточнення (про збільшення) позовних вимог, у прийнятті якої ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 року відмовлено.

Через канцелярію суду 27.05.2021 року позивачем подано клопотання по прискорення розгляду справи, вирішуючи яке, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа №826/13146/18 є справою категорії незначеної складності.

Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд зауважує, що під час нового розгляду справи відзиву Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не подано, разом з тим, оскільки у справі наявні достатні докази та правова позиція відповідача 2, викладена останнім під час первісного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливий розгляд справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до матеріалів справи позивач є інвалідом ІІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії І осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та має статус дитини війни.

Вважаючи, що пенсійні та соціальні грошові виплати нараховано та виплачено їй у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернулась до суду з позовом.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 року у справі №2-а-647/11, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково:

визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у призначенні, нарахуванні та виплаті основної та додаткової пенсії у відповідності до положень статей 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також дії по нарахуванню й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, підвищення пенсії як дитині війни у меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»;

зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок на виплату позивачу як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду ІІІ групи основної пенсії відповідно до положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 03.08.2010 з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплатити позивачу як дитині війни щомісячної надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 03.08.2010 з урахуванням раніше здійснених виплат;

зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації провести перерахунок позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат;

зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач 27.12.2017 року звернулась до Управління Пенсійного фонду в Дніпровському районі м. Києва із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсійних нарахувань з 22.07.2011 на підставі рішення суду у справі №2-а-647/11.

Лівобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на вказану заяву надано позивачу відповідь листом від 19.02.2018 року №1424/13, в якому зазначено про виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 та вказано, що розрахунок пенсії позивача приведено у відповідність до вимог законодавства.

Крім того, позивач 22.01.2018 року зверталась із заявами до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2011-2014 років та 2017 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених на виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік.

На вказану заяву Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 08.02.2018 року №37/10-2009 надано відповідь, якою повідомлено позивача про неможливість призначення компенсації вартості проїзду за 2016 рік, оскільки станом на 06.02.2018 року у державному бюджеті на 2016 та на 2017 роки не передбачено надання додаткових відповідних видатків у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Крім того, позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, з посиланням на те, що вказана виплата здійснюється позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії ІІІ групи інвалідності складає - 90,00 грн.

Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат за результатами розгляду звернення позивача, листом від 08.02.2018 року №09/160-011 повідомлено про те, що на виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 проведено позивачу розрахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, сума якої складає 3 462,00 грн. Однак, виплату розрахованої суми не проведено за відсутності коштів на виконання рішень судів. Крім того, повідомлено, що Центром підготовлено розрахунок від 12.08.2018 року №09/1/453 та надано Управлінню державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому прийнято до обліку судове рішення №2-а-647/11, виконання якого гарантується державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» від 03.09.2014 року №440. Щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення з 2011 року, повідомлено, що така нараховувалась у розмірі 90,00 грн, виплата якої здійснювалась через відділення поштового зв`язку №152. Розпорядження щодо компенсації вартості проїзду за 2016 на юридичну адресу Центру станом на 06.02.2018 року від Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації не надходило.

З посиланням на невиконання в повному обсязі рішення суду у справі №2-а-647/1, протиправність відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2011-2014 роки та 2017 рік та відмови у призначенні та виплаті компенсації вартості проїзду за 2016 рік, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Водночас, оскільки Верховний Суд у постанові від 11.12.2020 року у справі №826/13146/18, дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до Управління та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, є новими та відмінними від спірних правовідносин, які вирішені в межах справи №2-а-647/11, судом під час нового розгляду справи в цій частині позовних вимог не ототожнюється посилання позивача як на одну з підстав позову виконання відповідачами 2 та 3 рішення суду у справі №2-а-647/11.

Разом з тим, вирішення процесуального питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами, які вирішуються судом в межах нового розгляду, передує розгляду справи по суті.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суд міста Києва від 29.08.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду в частині позовних вимог:

«- визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік».

В той же час, оскільки предмет позову в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року суд розуміє як заявлений в межах періоду з 2011 року по 2018 рік (рік звернення до суду з цим позовом), позов в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат підлягає вирішенню по суті за період 2018 року.

Так, згідно з копії розпорядження Управління від 18.05.2018 року, у 2018 році позивачу виплачено у розмірі 90 грн. щорічну допомогу на оздоровлення.

До суду із позовом ОСОБА_1 звернулася 16.08.2018 року, позаяк, строк звернення до суду в цій частині позовних вимог дотримано, відтак, спір в межах спірного періоду 2018 року підлягає вирішенню судом по суті.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Виплата щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регламентована правовими нормами статті 48 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №796-XII).

Суд зазначає, що з моменту прийняття до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неодноразово вносились зміни.

Так, Законом України від 06.06.1996 року №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», частину четверту статті 48 Закону №796-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п`ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.

Також вказану статтю доповнено, зокрема, частиною сьомою за якою розмір мінімальної заробітної плати повинен визначатися на момент виплати.

Згідно Закону України від 19.12.2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону №796-XII зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №6-рп/2007 відповідні положення Закону України від 19.12.2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано неконституційними.

Пунктом 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статтю 48 Закону №796-XII викладено у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону від 28.12.2007 року №107-V про внесення таких змін до статті 48 Закону №796-ХІІ визнано неконституційними, та зазначено, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в попередній редакції.

У подальшому, підпунктом 8 пункту 4 розділу I Закону України від 28.12.2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 48 Закону України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у новій редакції, зокрема: «Стаття 48. Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" передбачено, що він у зазначеній частині набирає чинності з 01.01.2015 року.

Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2018 року у справі №5-р/2018 та від 17.07.2018 року у справі №6-р/2018 окремі положення Закону України від 28.12.2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року у справі №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): п.п.2, абз.1-2 п.п.3, п.4, абз.1-2, п.п.5, абз.1-4 п.п.6, п.п.7 п. 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014; ч.3 ст.22, ч.2 ст.24, ч.7 ст.30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991; ст.53 (крім її назви), ст.60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014.

Суд зазначає, що підпункт 8 пункту 4 розділу I Закону України від 28.12.2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», ні рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року у справі №6-р/2018, ні жодним іншим рішенням Конституційного Суду України неконституційним не визнавався.

Відповідно до статті 48 Закону №796-ХІІ, у редакції Законів України від 21.04.2016 року №1339-VIII та від 06.06.2017 року №2082-VIII, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, встановлено, що норми і положення статей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання вимог статті 48 Закону №796-ХІІ Кабінетом Міністрів України постановою від 26.10.2016 року №760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі також - Порядок №760).

Пунктом 2 Порядку №760 передбачено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Відповідно до пункту 10 Порядку №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За приписами пункту 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року №759), щорічна допомога на оздоровлення деяким категоріям постраждалих громадян відповідно до частини другої статті 48 Закону здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача) установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень.

На час виплати позивачу щорічної одноразової допомоги (18.05.2018 року) вказана постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 в установленому порядку не скасована, визначені розміри щорічної допомоги на оздоровлення змін не зазнали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 року у справі № 3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Суд ураховує, що Закони України від 21.04.2016 року №1339-VIII та від 06.06.2017 року №2082-VIII, якими статтю 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру одноразової грошової компенсації за шкоду здоров`ю були делеговані Кабінету Міністрів України неконституційними не визнавались.

Таким чином, посилання позивача на положення статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які надають право на отримання щорічної допомоги в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат є безпідставними, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначених соціальних виплат зазнало змін.

Суд зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року у справі № 1-42/2011).

На думку Конституційного Суду України (справа № 1-4/2018), держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Ураховуючи все наведене вище, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу у 2018 році допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України, оскільки норма закону, що раніше визначала таку виплату в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, вже не була чинною.

Аналогічну правову позицію по даній категорії справ висловлено Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 року у справі № 202/4104/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідачів 2, 3 не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України від 12.07.2005 року №562, оскільки відповідно до вимог статті 19 Конституції України відповідачі мають діяти у межах, у порядку та у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення суперечить Конституції України, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 року у справі № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.

Крім того, Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначено, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог чинної на час виникнення спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не норм статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діяли до 01.01.2015 року, не суперечить положенням частини третьої статті 22 Конституції України.

Враховуючи викладене, відповідачі 2, 3, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліду ІІІ групи, пов`язаної з наслідками аварії на ЧАЕС, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, правильно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача.

Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність оскаржуваних дій.

З огляду на зазначене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16);

Відповідач 2: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 22886300, адреса: 03165, м. Київ, вул. Космонавта Комарова, 7);

Відповідач 3: Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37397200, адреса: 02125, м. Київ, вул. Курнатовського, 7-А).

Повне рішення суду складено 29.08.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна