Ухвала суду № 106110811, 29.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про залишення позовних вимог без розгляду в частині позовних вимог

29 серпня 2022 року м. Київ№ 826/13146/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження питання залишення без розгляду позову в частині позовних вимог у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Києва

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач 1 або ГУ ПФУ в м. Києві), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі також - відповідач 2), Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі також - відповідач 3 або Управління), в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача 1, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, щодо недоплати позивачу основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії;

- визнати неправомірними дії відповідача 2 щодо недоплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дії відповідача 3 по нарахуванню позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати відповідача 1, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування, перерахунку та виплати позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача 2 виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати відповідача 3 виконати постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011, яку залишено без змін ухвалою від 16.08.2012 Київського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 13.11.2012 Вищого адміністративного суду України року в частині нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження.

Через канцелярію суду 08.10.2018 року Управлінням подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує, зокрема з тих підстав, що Законом України «Про Державний бюджет на 2016 рік» (із змінами і доповненнями) відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету для компенсації проїзду один раз на рік відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачено.

Крім того, відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 року, позивачу здійснено перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

Позаяк, відсутні підстави для задоволення позову.

Через канцелярію суду 30.10.2018 року ГУ ПФУ в м. Києві подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних стосовно останнього заперечує, а також просить суд залишити без розгляду позовні вимоги за період з 22.07.2011 року по 2017 рік без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2018 року витребувано в Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації належним чином завірені копії розпоряджень, які підтверджують нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року та компенсації вартості проїзду за 2016 рік, та документ про направлення вищевказаних нарахувань до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Через канцелярію суду 26.11.2018 року Управлінням на виконання ухвали суду від 30.10.2018 року подано належним чином завірену копію рішення про відмову у компенсації вартості проїзду за 2016 рік та докази нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду ІІ групи у розмірі 90 грн. за 2011 -2018 роки.

Через канцелярію суду 18.02.2019 року Управлінням на виконання протокольної ухвали суду від 07.02.2019 року подано копії: заяви ОСОБА_1 про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій, пільг від 20.09.2016 року щодо компенсації проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним транспортом особам, віднесеним до категорії 1 та 2 за 2016 рік; відповіді управління від 11.01.2017 року №37/13-538.

Через канцелярію суду 25.02.2019 року Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подано відзив на позовну заяву, в якому поти задоволення позову заперечує.

Крім того, останнім зазначено про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду із позовними вимоги, які стосуються 2011-2015, 2016, 2017 років.

Через канцелярію суду 28.10.2019 року позивачем подано відповіді на відзиви Управління та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які стосуються соціальних виплат позивачу за 2019 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 року закрито провадження в адміністративній справі №826/13146/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 - без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у цій справі, виходив з того, що за своєю суттю цей спір виник у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі №2-а-647/11. Той факт, що позивач вважає протиправним невиконання відповідачами судового рішення у справі №2-а-647/11 не свідчить про те, що між сторонами виник новий спір. Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Отже, хоча ОСОБА_1 у даній справі обрала спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання судового рішення, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що виключає можливість повторного розгляду цього спору в судовому порядку. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №826/13146/18 у частині позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо недоплати ОСОБА_1 основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві виконати судове рішення у справі №2-а-647/11 у частині нарахування, перерахунку та виплати ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 23.07.2011, та надбавку до пенсії з 22.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум - змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення судів у цій частині залишено без змін. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №826/13146/18 у частині позовних вимог, заявлених до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання неправомірними дій Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення та компенсації вартості проїзду за 2016 рік; зобов`язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік; зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік - скасовано та направлено у цій частині справу №826/13146/18 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи судові рішення в частині позовних вимог, які скеровано на новий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку між позивачем та Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виникли нові правовідносини щодо перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2016 рік, та нарахування та компенсації вартості проїзду за 2016 рік, що знаходились поза межами предмета спору у справі №2-а-647/11, незважаючи на те що такі позивні вимоги заявлені позивачем на виконання судового рішення у справі №2-а-647/11.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №826/13146/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 року прийнято адміністративну справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Тобто, позовні вимоги, які розглядає суд, викладені в наступній редакції:

"- визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік".

Адміністративний позов в частині позовних вимог, направлених на новий розгляд судом першої інстанції, обґрунтовано тим, що позивачу протиправно нараховано та виплачено з 2011 року по 2018 рік (рік звернення до суду з позовом) щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 90 грн., а не у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, як-то передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Крім того, позивач вважає протиправною відмову Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо невиплати компенсації вартості проїзду за 2016 рік з огляду на відсутність видатків, оскільки така виплата також передбачена Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Через канцелярію суду 10.03.2021 року Управлінням подано відзив на позовну заяву, в якому підтримано правову позицію, викладену останнім під час первісного розгляду до справи, та зауважено, що позовні вимоги не визнає, оскільки з 01.01.2015 року порядок та розміри виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які брали участь у ліквідації її наслідків, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, у відповідності до якої позивачем отримувалися виплати такої допомоги у розмірі 90 грн., що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Щодо питання компенсації вартості проїзду, Управлінням зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року №759 виключено пункт 13 постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936, яким передбачалося відшкодування вартості проїзду.

Враховуючи викладене, відповідач 3 вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Окрім того, на переконання Управління, позивачем пропущено строк звернення до суду, який складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, та просить суд застосувати процесуальні наслідки такого пропуску.

Через канцелярію суду 22.03.2021 року позивачем подано відповідь на відзив Управління, згідно з яким, вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 є незастосовною до спірних правовідносин, позаяк, розмір виплати щорічної допомоги на оздоровлення підлягає нарахуванню та виплаті у розмірі, встановленому статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В свою чергу, безпідставність відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію проїзду за 2016 рік позивач обґрунтовує пунктом 19 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є чинним, з огляду на що, посилання відповідачів на підзаконні акти, які звужують права останньої, є протиправним.

Зокрема, щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами, остання обґрунтовує посиланням на статтю 11 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», згідно з якою суми державної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує відповідну допомогу, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з компенсацією трати частини доходів.

Крім того, позивач звернулася до суду 16.08.2018 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли остання дізналася про порушене право на проведення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, тобто, після отримання 17.02.2018 року листа від 08.02.2018 року №37/10-2009.

Таким чином, позивач вважає, що нею дотримано процесуальний строк звернення до суду.

Через канцелярію суду 30.03.2021 року позивачем подано заяву про уточнення (про збільшення) позовних вимог, у прийнятті якої ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 року відмовлено.

Через канцелярію суду 27.05.2021 року позивачем подано клопотання по прискорення розгляду справи, вирішуючи яке, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа №826/13146/18 є справою категорії незначеної складності.

Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд зауважує, що під час нового розгляду справи відзиву Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не подано, разом з тим, оскільки у справі наявні достатні докази та правова позиція відповідача 2, викладена останнім під час первісного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливий розгляд справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до матеріалів справи позивач є інвалідом ІІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії І осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та має статус дитини війни.

Вважаючи, що пенсійні та соціальні грошові виплати нараховано та виплачено їй у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернулась до суду з позовом.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.08.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 року у справі №2-а-647/11, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково:

визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у призначенні, нарахуванні та виплаті основної та додаткової пенсії у відповідності до положень статей 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також дії по нарахуванню й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, підвищення пенсії як дитині війни у меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»;

зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок на виплату позивачу як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду ІІІ групи основної пенсії відповідно до положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 03.08.2010 з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплатити позивачу як дитині війни щомісячної надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, розрахованої відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 03.08.2010 з урахуванням раніше здійснених виплат;

зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації провести перерахунок позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат;

зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач 27.12.2017 року звернулась до Управління Пенсійного фонду в Дніпровському районі м. Києва із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсійних нарахувань з 22.07.2011 на підставі рішення суду у справі №2-а-647/11.

Лівобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на вказану заяву надано позивачу відповідь листом від 19.02.2018 року №1424/13, в якому зазначено про виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 та вказано, що розрахунок пенсії позивача приведено у відповідність до вимог законодавства.

Крім того, позивач 22.01.2018 року зверталась із заявами до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2011-2014 років та 2017 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених на виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік.

На вказану заяву Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації листом від 08.02.2018 року №37/10-2009 надано відповідь, якою повідомлено позивача про неможливість призначення компенсації вартості проїзду за 2016 рік, оскільки станом на 06.02.2018 року у державному бюджеті на 2016 та на 2017 роки не передбачено надання додаткових відповідних видатків у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Крім того, позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, з посиланням на те, що вказана виплата здійснюється позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії ІІІ групи інвалідності складає - 90,00 грн.

Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат за результатами розгляду звернення позивача, листом від 08.02.2018 року №09/160-011 повідомлено про те, що на виконання рішення суду у справі №2-а-647/11 проведено позивачу розрахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, сума якої складає 3 462,00 грн. Однак, виплату розрахованої суми не проведено за відсутності коштів на виконання рішень судів. Крім того, повідомлено, що Центром підготовлено розрахунок від 12.08.2018 року №09/1/453 та надано Управлінню державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому прийнято до обліку судове рішення №2-а-647/11, виконання якого гарантується державою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» від 03.09.2014 року №440. Щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення з 2011 року, повідомлено, що така нараховувалась у розмірі 90,00 грн, виплата якої здійснювалась через відділення поштового зв`язку №152. Розпорядження щодо компенсації вартості проїзду за 2016 на юридичну адресу Центру станом на 06.02.2018 року від Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації не надходило.

З посиланням на невиконання в повному обсязі рішення суду у справі №2-а-647/1, протиправність відмови у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2011-2014 роки та 2017 рік та відмови у призначенні та виплаті компенсації вартості проїзду за 2016 рік, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Водночас, оскільки Верховний Суд у постанові від 11.12.2020 року у справі №826/13146/18, дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені до Управління та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, є новими та відмінними від спірних правовідносин, які вирішені в межах справи №2-а-647/11, судом під час нового розгляду справи в цій частині позовних вимог не ототожнюється посилання позивача як на одну з підстав позову виконання відповідачами 2 та 3 рішення суду у справі №2-а-647/11.

Разом з тим, суд зауважує, що вирішення процесуального питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами, які вирішуються судом в межах нового розгляду, передує розгляду справи по суті.

Так, Управління наполягає на тому, що позивачу було відомо про порушення свого права щодо не виплати в повному розмірі щорічної одноразової грошової допомоги починаючи з 2011 року, та щодо не виплати компенсації витрат на проїзд за 2016 рік з січня 2017 року, однак звернулася до суду із адміністративним позовом лише у серпні 2018 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому не надавши доказів поважності причин пропуску вказаного строку.

В свою чергу, позивач вважає, що останньою дотримано строк звернення до суду, по - перше, посилаючись на те, що соціальні виплати, не виплачені з вини суб`єкта владних повноважень, підлягають виплаті без обмеження будь-яким строком, а по-друге, про порушене право останні дізналася 17.02.2018 року, лише після отримання листа - відповіді Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 08.02.2018 року №09/160-011 за результатами розгляду звернення позивача.

Таким чином, позивач пропуску строку звернення до суду не визнала, про поновлення строку суд не просить.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частинами першою-другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 відступлено від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 року у справі №822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі №822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Викладена правова позиція щодо строку звернення до суду у спірних правовідносинах, аналогічних справі №826/13146/18 (щодо отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 90 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), викладена й у постанові Верховного Суду від 16.09.2021 року № 120/3403/20-а.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з 2011 по день звернення до суду із цим позовом отримувала щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 90 грн. у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, що також підтверджуються як самими свідченнями позивача, так і копіями розпоряджень Управління про такі виплати, зокрема, 2011-2017 роки.

Тобто, позивач щорічно отримувала належну їй одноразову грошову допомогу в конкретному розмірі, відтак була обізнана щодо суми отримуваних виплат та не була позбавлена права на звернення до суду з позовом в межах відповідного строку.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що із заявою про призначення компенсації вартості проїзду відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» остання звернулася до Управління 20.09.2016 року.

В свою чергу, Управлінням повідомлено позивача про неможливість виплати компенсації вартості проїзду за 2016 рік листом від 11.01.2017 року №37/13-538. Щодо отримання вказаного листа позивач не заперечує, належними та допустимими доказами отримання цього листа позивачем не підтверджено.

При цьому, до суду з цим адміністративним позовом позивач звернулася лише 16.08.2018 року.

Однак, жодних поважних причин, які б перешкоджали зверненню до суду своєчасно, у межах строків визначених законом ні під час розгляду справи первісно, ні під час нового розгляду справи, позивачем суду не повідомлено, доказів не надано.

Суд наголошує, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочинається коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права, що кореспондуються з вимогами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, у вказаній справі цими обставинами є отримання позивачем з 2011 року (по 2017 року включно) щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 90 грн. та неотримання компенсації вартості проїзду за 2016 рік з підстав, вказаних у листі - відповіді Управління від 11.01.2017 року №37/13-538.

Суд наголошує, що незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд також висловлювався у подібних правовідносинах щодо застосування статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у постанові від 18.11.2020 року у справі № 380/5202/20, в якій зазначено, що спірна виплата (щорічна допомога на оздоровлення) є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись при її отриманні. Відтак, посилання на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги у тому розмірі, який, на думку позивача, мав бути йому нарахований, є необґрунтованими.

Оскільки про порушення свого права в частині виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення не в повному розмірі ОСОБА_1 знала, починаючи з 2011 року, а про невиплату компенсації вартості проїзду за 2016 рік - з січня 2017 року, однак своє право на звернення до суду позивачем реалізовано лише в серпні 2018 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому не надавши доказів поважності причин пропуску цього строку, суд дійшов висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для залишення позову в цій частин позовних вимог без розгляду.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на листи Управління від 08.02.2018 року №37/10-2009 та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 08.02.2018 року №09/160-011, як на підставу дотримання строку звернення до суду, з наведених підстав у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19.

Висновки у вказаній справі узгоджуються з позицією Верховного Суду щодо застосування норм права за аналогічних обставин, висловленою у постанові від 07.02.2018 року у справі №464/12247/14-а (2а/464/300/14). Так, у вказаній справі, оцінюючи дотримання позивачем шестимісячних строків звернення до суду з позовом, Верховний Суд дійшов наступного висновку: «доводи позивача про те, що він звернувся до суду в межах місячного строку від дати отримання ним відповіді із Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, не заслуговують на увагу, оскільки отримавши вказану виплату ще у травні 2014 року позивач знав про неї та у разі незгоди з її розміром мав можливість звернутись до суду за захистом своїх прав».

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В свою чергу, позивачем не надано суду заяв/клопотань про поновлення пропуску строку звернення до суду та визнання поважними причин його пропуску.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено судом після відкриття провадження у справі, а заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду останнім не надано, як і не наведено жодних підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку, позовна заява в частині позовних вимог, заявлених щодо спірного періоду з 2011-2017 рік (що стосується виплати щорічної допомоги на оздоровлення) та за 2016 рік (що стосується компенсації витрат на проїзд) підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту восьмого частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 122, 123, 166, 167, 240, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду в частині позовних вимог:

«- визнати неправомірними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- визнати неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації по нарахуванню ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплати ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з 2011 року по 2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум та компенсацію вартості проїзду за 2016 рік».

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16);

Відповідач 2: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 22886300, адреса: 03165, м. Київ, вул. Космонавта Комарова, 7);

Відповідач 3: Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37397200, адреса: 02125, м. Київ, вул. Курнатовського, 7-А).

Повну ухвалу складено 29.08.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна