Рішення № 10610840, 16.07.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.10                                                                                           Справа№ 10/91

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фарком»м. Київ

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» с. Старий Яричів, Кам‘янка-Бузький район, Львівської області

Про стягнення 58321,54 грн.

           Суддя Довга О.І.

Секретар Яремчук С.М.

Представники:

Від позивача:           Мірошниченко О.В. –представник за довіреністю

Від відповідача : Квіткін Ю.М. –представник за довіреністю

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).

          Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу.

Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фарком» м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» с. Старий Яричів, Кам‘янка-Бузького району, Львівської області про стягнення 58321,54 грн.

          Представник позивача в судовому засіданні підтримує позов з наступних підстав:

          Між ТзОВ «Компанія Фарком» та ТзОВ «Яричів» було укладено Договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14 квітня 2009 року на поставку рослинних жирів тропічного походження.

          Договір № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року укладений у письмовій формі, шляхом обміну факсограмами.

          Позивач зазначає, що свої зобов‘язання виконував належним чином, на адресу відповідача було здійснено поставку товару, що підтверджується видатковими накладними РН-0250 від 17.04.09р., РН-0286 від 28.04.09р., РН-0379 від 05.06.09р., РН-0395 від 12.06.09р., РН-0417 від 19.06.09 р. ( копії долучені до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом в судовому засіданні). Товар отриманий уповноваженими представниками відповідача, на підставі довіреностей, Відповідач вчасно не сплатив грошові кошти за поставлений товар, порушив зобов‘язання за Договором, відтак відповідачу нараховані штрафні санкції, які останній зобов‘язаний сплатити відповідно до норм чинного законодавства.

          Відповідач проти заявленого позову заперечує, просить в задоволені позовних вимог відмовити з посиланням на той факт, що Договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року у встановленому порядку із позивачем укладений не був. Суду надана копія факсимільного договору поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року, однак у позивача немає жодних даних про те, що такий договір був підписаний та передавався позивачу факсом. Позивачем не представлено у підтвердження позовних вимог належним чином оформленого у відповідності до вимог ст. 181 ГК України договору поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року , оскільки поставлений позивачем документ отриманий з факсимільного апарату на якому відсутні оригінальні підписи та печатки сторін.

          Як зазначає представник відповідача, позивач дійсно направляв на адресу ТзОВ «Яричів» підписаний ним і скріплений печаткою проект договору поставки № 12-1404/П-ТК від 14.04.2009 року у двох примірниках, як це передбачено ст. 181 ГК України. Оскільки умови проекту договору не влаштували ТОВ «Яричів», то такий договір ними підписаний не був і один примірник договору Позивачу не повертався. Дане підтверджується тим, що у ТОВ «Яричів»наявні 2 примірники проекту договору поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009р., наданого позивачем, які ТзОВ «Яричів»не підписані та печаткою підприємства не скріплені.

Разом з тим, за даним номером і датою ТОВ «Яричів»було підготовлено власний проект договору поставки, який відрізняється від наданого позивачем тексту та який теж не був підписаний в установленому порядку позивачем.

Вищезгадане , як зазначає відповідач, свідчить про те, що сторонами не досягнуто згоди по істотних умовах договору поставки, в т.ч. і щодо штрафних санкцій.

Поставка товару позивачем та оплата його ТОВ «Яричів»здійснювалося не на підставі неукладеного договору поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009р., а згідно усних домовленостей сторін та супроводжувалась наданням позивачем рахунків-фактур на кожну партію товару. Ні у рахунках-фактурах, ні у видаткових накладних, ні в платіжних документах ТОВ «Яричів», які є первинними документами бухгалтерського обліку, немає жодних посилань на договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009р.

Крім того, згідно п.1.2. договору поставки, на який посилається позивач, найменування, одиниця виміру товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією. Проте жодних специфікацій на товар між сторонами підписано не було. Вищенаведене спростовує послання позивача на те, що між сторонами дійсно було договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009р. та що поставки товару здійснювалось саме на виконання даного договору. Враховуючи те, що договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009р. між сторонами не укладено, то засновані на ньому вимоги позивача є безпідставними.

Окрім наведеного ТзОВ «Яричів» заявлено клопотання ( вх. № 13509 від 16.07.2010 року) про призначення судової експертизи для встановлення того, чи виконаний підпис на договорі наданому позивачем власноруч генеральним директором ТзОВ «Яричів» Клімчуком О.Є. та чи відповідає відбиток печатки на такому договорі печатці ТзОВ «Яричів».

Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа ( позивач ) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.

Сторони зобов‘язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об‘єктивного дослідження всіх обставин справи.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, судом встановлено:

Згідно зі ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов‘язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що саме на даного відповідача (відповідачів) має бути покладено відповідальність за порушення матеріального права. У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії ( ст.36 ГПК).

Справа розглядається за правилами ГПК України, оскільки за даним спором, позивач та відповідач, які є юридичними особами, виступають як суб‘єкти господарювання, правовідносини, які між ними виникли із Договору поставки № 02-1404/П-ТК від 14 квітня 2009 року, який сторони уклали вільно, відповідно до норм Цивільного кодексу України, під час укладення цього договору його сторони вільно домовлялися про зміст та обсяг прав та обов‘язків за договором, зазначений договір є цивільним (господарським), а кожний суб‘єкт цього договору виступає як рівний один одного.

Між ТзОВ «Компанія Фарком» та ТзОВ «Яричів» було укладено Договір поставки № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року на поставку рослинних жирів тропічного походження.

Договір № 02-1404/П-ТК від 14.04.2009 року був укладений у письмовій формі, шляхом обміну факсограмами.

Ч.2 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого не встановлена обов‘язкова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Ч.1 ст. 181 ГК України передбачає, що господарський договір може бути укладений у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно приписів п. 11.6 Договору «Сторони домовились, що при підписанні Договору його факсимільні копії з підписами та печатками Сторін є дійсними. Оригіналами Договорів сторони обмінюються протягом 5 календарних днів з моменту його затвердження шляхом надсилання рекомендованим листом». Наданий позивачем примірник Договору підписаний керівниками підприємств та скріплений печатками товариств.

Згідно п. 1.1 Договору «Постачальник (Позивач) зобов‘язується протягом строку дії даного Договору передати на умовах, передбачених даним Договором, товар, у власність Покупця, а Покупець зобов‘язується прийняти Товар та оплатити його в строки, в розмірі та на умовах, визначених даним договором».

Відповідно до ст. 265 ГК України та договором поставки «одна сторона - постачальник зобов‘язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов‘язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму».

Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину в контексті положень зазначених вище частин статті 203 Цивільного кодексу України є:

-          зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-          волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-          правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

-          правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно п.3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установа, організаціям, господарським об‘єднанням і громадянам дозволів на право відкриття і функціонування штемпельно-гравіювальних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, і затвердження Умов і правил здійснення діяльності по відкриттю і функціонуванню штемпельно-гравіювальних майстерень, виготовленню печаток і штампів (Затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 року №17 і зареєстрована Міністерством юстиції України від 28 квітня 1999 року за № 264/3557), відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також за законністю їх використання покладається на керівника підприємства. При зміні керівника печатки і штампи передаються новому керівнику за актом приймання-передачі. Керівники підприємств, установ організацій у випадку необхідності можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і використання печаток і штампів на одного із безпосередньо підпорядкованих йому працівників. Так само директор може передоручити підписання документів від імені товариства іншій особі шляхом видання відповідного доручення від імені юридичної особи. Тому, якщо директор чи інша уповноважена особа проставила печатку на договір, тим самим погоджує його.

В даному випадку доказами подальшого схвалення Договору є факт поставки Товару зі сторони позивача, що підтверджується видатковими накладними РН-0250 від 17.04.09р., РН-0286 від 28.04.09р., РН-0379 від 05.06.09р., РН-0395 від 12.06.09р., РН-0417 від 19.06.09р. ( копії в матеріалах справи), та прийняття товару відповідачем на підставі довіреностей ЯПР № 792344 від 13.04.09р., ЯПР № 041404 від 27.04.09р., ЯПР № 041310 від 04.06.09р., ЯПТ № 041341 від 10.06.09р., ААА №100661 від 15.06.09р.

Для здійснення відповідачем оплати позивачем було виставлено рахунки, а також оформлені податкові накладні № 257 від 17.04.09р., № 290 від 28.04.09р., № 381 від 05.06.09р., № 396 від 12.06.09р., № 420 від 19.06.09р.

Доказів своєчасної сплати заборгованості відповідачем суду не представлено.

Підтвердженням прострочення виконання зобов‘язання відповідача є лист, який знаходиться в матеріалах справи, за № 31/07-01 від 31.07.2009 року «Гарантія», відповідно до якого відповідач підтверджує існування заборгованості за Договором № 02-1404/П-ТК від 14.04.09р., яка станом на 31.07.2009 року становила 559200,00 грн., де також встановлено строки погашення існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Жодна з вказаних обставин не була безпосередньою причиною порушення відповідачем своїх договірних зобов’язань перед позивачем.

Відтак, відповідачем вчасно не сплачено грошові кошти за поставлений Товар, порушено зобов‘язання, і як наслідок позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції.

ЦК України у ст. 546 одним із видів забезпечення виконання зобов‘язання закріплює неустойку.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов‘язання.

          Пунктом 8.6. Договору встановлено, що «у випадку прострочення виконання свого зобов‘язання щодо оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 3 відсотки вартості поставленої йому, але не оплаченої партії Товару».

          Сума неустойки у формі штрафу становить 16776,00 грн.

          У Договорі, а саме п. 8.5 встановлено, що у «випадку прострочення виконання свого зобов‘язання за даним Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов‘язання за кожен день прострочки .

Позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 35914,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, а також відшкодувати інфляційні втрати. Таким чином, відповідно до розрахунків, які подані позивачем, відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача 3 % річних від суми боргу у розмірі 2951,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2679,71 грн.

Таким чином, відповідно до розрахунків, які подані позивачем, відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача всього 58321,54 грн.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, відповідач проти позову заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовна заява ТзОВ «Фарком» до ТзОВ «Яричів»підлягає до задоволення

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до норми ст. 49 ГПК України суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.179, 193, 230 ГК України, ст.202, 204, 509, 510, 526, 530, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 33, 34,43, 49, 82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позовні вимоги задоволити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» ( Львівська обл.. Кам‘янка-Бузький район, с. Старий Яричів, вул. Заводська,1, код ЄДРПОУ 34928161) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фарком»( м. Київ, вул. Тверський тупик, 52А, код ЄДРПОУ 32920422) 16776,00 грн. суму неустойки, 35914,00 грн. пені, 2679,71 грн. інфляційні втрати, 2951,84 грн. проценти за прострочення виконання грошового зобов‘язання, 583,21 грн. державного мита та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                           

Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.