Рішення № 10609346, 24.06.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.10 Справа № 18/153/10

Суддя

За позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1)

До товариства з обмеженою відповідальністю “Навс Моторс”, (69091, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, буд. 81, кв. 68)

Про стягнення 9 711,23 грн.

Суддя Носівець В.В.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1 (свідоцтво серія В02 № 127725 від 22.09.1994 р., паспорт серія СВ 107503 від 12.10.1999 р.)

Від відповідача не зявився

28.05.2010 р. до господарського суду Запорізької області звернувся фізична особа підприємець ОСОБА_1, м. Запоріжжя (ФОП ОСОБА_1.) з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Навс Моторс”, м. Запоріжжя (ТОВ “Навс Моторс”) про стягнення 7 638,40 грн. основного боргу за договором № 1-23/02 від 23.02.2009 р., 1 980,44 грн. пені, 931,88 грн. витрат від інфляції та 276,87 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.06.2010 р. порушено провадження у справі № 18/153/10, судове засідання призначено на 24.06.2010 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору.

В судовому засіданні 24.06.2010 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено на підставі ст. 85 ГПК України за погодженням з позивачем вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Відповідач в судове засідання 24.06.2010 р. не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалою суду по справі документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки суд не попереджав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

В матеріалах справи № 18/153/10 міститься Витяг серії АД № 525937 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого станом на 16.06.2010 р. юридичною адресою ТОВ “Навс Моторс” (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) є: 69091, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, буд. 81, кв. 68, яка співпадає з адресою відповідача, зазначеною в позовній заяві.

Ухвала суду від 01.06.2010 р. про відкриття провадження у справі № 18/153/10 направлялася на юридичну адресу відповідача та не поверталася відділенням поштового звязку до суду.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представника відповідача.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст., ст. 525, 526, 530, 625, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 218, 220, 224, 230 ГК України і полягають в тому, що 23.02.2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 1-23/02, за умовами якого позивач зобовязався поставити акумуляторні батареї та супутні товари (електроліт, зарядні пристрої) в асортименті, що вказується у специфікаціях, які є невідємною частиною договору, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити поставлену продукцію у кількості та строки, що визначені договором. Пунктом 5.1 договору передбачено, що відповідач зобовязаний здійснити розрахунки за продукцію шляхом внесення 100 % передоплати за придбану продукцію. На виконання умов договору на підставі видаткової накладної № ЧП-0001421 від 03.03.2009 р. відповідачу були поставлені акумуляторні батареї в кількості 27 штук на загальну суму 8 339,00 грн. з ПДВ. Відповідачем вказаний товар був отриманий без жодних претензій та зауважень, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача та відбиток печатки підприємства на вказаній видатковій накладній. У відповідності до ст. 530 ЦК України строк виконання грошового зобовязання складає 7 днів від дня предявлення вимоги, якщо інше не виплаває із договору або актів цивільного законодавства. За відсутності здійснення передоплати з боку відповідача та прийняття поставленої продукції останній підтвердив її замовлення та погодився здійснити за неї оплату, оплата отриманої продукції повинна була бути здійснена відповідачем протягом 7 днів від дати підписання відповідачем видаткової накладної ЧП-0001421 від 03.03.2009 р., в якій зазначена ціна поставки та яка може вважатися також вимогою про сплату вказаної вартості. Таким чином, граничним строком виконання зобовязання з боку відповідача є 10.03.2009 р. Відповідачем оплата отриманої продукції у вказаний строк здійснена була частково в сумі 700,60 грн., решту суми боргу відповідач не сплатив. Пунктом 7.2 договору сторони узгодили, що за прострочу платежу відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Позивачем відповідачу нарахована пеня за період з 11.03.2009 р. по 25.05.2010 р. в розмірі 1 980,44 грн. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з ТОВ “Навс Моторс” 7 638,40 грн. основного боргу, 1 980,44 грн. пені, 931,88 грн. втрат від інфляції та 276,87 грн. 3% річних.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

23.02.2009 р. ФОП ОСОБА_1 (позивачем у справі) та ТОВ “Навс Моторс” (відповідачем у справі) був укладений договір № 1-23/02 (далі за текстом Договір).

За умовами Договору позивач (продавець) зобовязався поставити акумуляторні батареї та супутні товари (електроліт, зарядні пристрої) далі “продукція” в асортименті, що вказується у специфікаціях, які є невідємною частиною Договору, а відповідач (покупець) зобовязався прийняти та оплатити поставлену продукцію у кількості та строки, що визначені Договором.

Згідно з п., п. 2.1, 2.2 Договору загальна кількість продукції, яка є предметом поставки за Договором, її дольове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами зазначаються в специфікаціях на кожну поставку продукції. Позивач відвантажує відповідачу продукції за погодженими з ним цінами, що зазначаються в специфікаціях на кожну партію, що постачається.

Відповідно до п.. п. 4.1 4.3 Договору. Поставка продукції здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2000), тобто зі складу позивача, м. Запоріжжя. Позивач забезпечує навантаження у наданий відповідачем транспортний засіб. Транспортні витрати по доставці продукції відносяться на відповідача. Датою поставки вважається дата приймання продукції відповідачем (або визначеним ним перевізником) з оформленням та передачею супроводжувальних документів. Строк поставки становить 7 календарних днів з моменту погодження специфікації по кожній поставці продукції.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється на підставі товаросупроводжувальних документів.

У відповідності до пунктів 5.1 та 5.2 Договору відповідач зобовязаний здійснити розрахунки за продукцію шляхом внесення 100 % передоплати за придбану продукцію, при цьому датою оплати вважається дата надходження грошових коштів в касу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору на підставі видаткової накладної № ЧП-0001421 від 03.03.2009 р. позивачем відповідачу були поставлені акумуляторні батареї в кількості 27 штук на загальну суму 8 339,00 грн. з ПДВ.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу продукції за Договором № 1-23/02 від 23.02.2009 р. підтверджується зазначеною видатковою накладною на поставку товару, яка узгоджена між сторонами та згідно якої товар прийнятий відповідачем без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підпис уповноваженої особи відповідача та відбиток печатки підприємства на видатковій накладній № ЧП-0001421 від 03.03.2009 р.

Таким чином, позивач взяті на себе зобовязання згідно умов Договору № 1-23/02 від 23.02.2009 р. виконав у повному обсязі та належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобовязаний сплатити повну ціну переданого товару.

Відповідачем в порушення умов Договору № 1-23/02 від 23.02.2009 р. оплата отриманої продукції здійснена була частково в сумі 700,60 грн., решту суми боргу відповідач не сплатив.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору № 1-23/02 від 23.02.2009 р. зобовязання та вимоги чинного законодавства, у звязку із чим за ним рахується заборгованість за отриману продукцію в сумі 7 638,40 грн.

20.07.2009 р. позивачем на адресу відповідача направлялася претензія вих. № 0058 з вимогою про погашення заборгованості за Договором № 1-23/02 від 23.02.2009 р. в розмірі 7 638,40 грн. та пені за несвоєчасну оплату в розмірі 702,88 грн.

Як свідчить напис на вказаній претензії за підписом директора ТОВ “Навс Моторс” Жукова С.М. відповідачем претензія вих. № 0058 отримана 22.07.2009 р., заборгованість в розмірі 8 341,28 грн. відповідач зобовязався погасити у строк до 01.08.2009 р.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 9.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобовязань за Договором.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити отриману продукцію не припинено.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 7 638,40 грн. підтверджується фактичними обставинами справи.

На день розгляду спору відповідач оплату отриманого товару в повному обсязі не довів.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 7 638,40 грн. основного боргу за отриману продукцію предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня (стаття 3).

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 7.2 Договору та ст. 530 ЦК України, якою визначено, що строк виконання грошового зобовязання складає 7 днів від дня предявлення вимоги, якщо інше не виплаває із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, як вважає позивач, за відсутності здійснення передоплати з боку відповідача та прийняття поставленої продукції останній підтвердив її замовлення та погодився здійснити за неї оплату. Таким чином, оплата отриманої продукції повинна була бути здійснена відповідачем протягом 7 днів від дати підписання ним видаткової накладної ЧП-0001421 від 03.03.2009 р., в якій зазначена ціна поставки та яка може вважатися також вимогою про сплату вказаної вартості, тобто граничним строком виконання зобовязання з боку відповідача є 10.03.2009 р.

Пунктом 7.2 Договору сторони узгодили, що за прострочу платежу відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

За порушення відповідачем термінів оплати отриманого товару позивачем заявлена до стягнення пеня в розмірі 1 980,44 грн. за період з 11.03.2009 р. по 25.05.2010 р.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 797,74 грн. за період з 30.07.2009 р. по 30.01.2010 р., виходячи з того, що строк виконання відповідачем зобовязання по оплаті отриманої продукції за Договором № 1-23/02 від 23.02.2009 р. необхідно обчислювати від дати отримання відповідачем претензії вих. № 0058 від 20.07.2009 р. (відповідачем отримана 22.07.2009 р.). Таким чином, граничним строком виконання зобовязання з боку відповідача є 29.07.2009 р. Крім того, нарахування пені позивачем здійснено з порушенням строків, встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України.

В іншій частині ( 1 182,70 грн.) вимога позивача про стягнення пені є безпідставною.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться 3 % річних та втрати від інфляції.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Сума річних відсотків за прострочення виконання грошового зобовязання, згідно розрахунку позивача, складає 276,87 грн., а сума втрат від інфляції грошових коштів дорівнює 931,88 грн., які розраховані за період з 11.03.2009 р. по 25.05.2010 р. Суд вважає, що даний розрахунок позивачем виконано невірно, оскільки прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань за Договором № 1-23/02 від 23.02.2009 р. починається з 30.07.2009 р.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги про стягнення 565,52 грн. втрат від інфляції грошових коштів за серпень 2009 року травень 2010 року та 188,34 грн. річних відсотків за період з 30.07.2009 р. по 25.05.2010 р. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення річних відсотків та втрат від інфляції грошових коштів відмовляється.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі та належного виконання зобовязань за Договором суду не надав.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з ТОВ “Навс Моторс” 7 638,40 грн. основного боргу, 188,34 грн. 3 % відсотків річних, 565,52 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 797,74 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 000,00 грн. судових витрат по оплаті послуг адвоката. Суд відмовляє в задоволені вимоги про стягнення 3 000,00 грн. на оплату послуг адвоката, виходячи з наступного.

Статтею 44 ГПК України визначено, що до складу судових витрат входять, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката. При цьому, у відповідності до пунктів 10 та 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права” стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Відповідно до п. 10 Розяснень президії Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивачем на підтвердження здійснення ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3 000,00 грн. надано суду договір про надання правової допомоги від 17.05.2010 р., укладений між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, та прибутковий касовий ордер № 4 від 26.05.2010 р., що свідчить про оплату позивачем на користь ФОП ОСОБА_3 3 000,00 грн. за надання правової допомоги.

Як вбачається зі змісту вказаного договору про надання правової допомоги від 17.05.2010 р. його предметом є надання ФОП ОСОБА_4 правової допомоги в судах першої та другої інстанції, а також виконання інших доручень позивача правового характеру.

Таким чином, у даному випадку не йдеться про надання позивачу саме послуг адвоката. Крім того, зі змісту договору про надання правової допомоги від 17.05.2010 р. не випливає, що ФОП ОСОБА_3 надавав позивачу правову допомогу саме щодо вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, враховуючи положення чинного законодавства, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на корить позивача 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст., ст. 193, 230-232 ГК України, ст., ст. 525, 526, 530, 549, 599, 611, 655, 625, 692, 712 ЦК України, ст., ст. 33, 44, 47, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Навс Моторс”, (69091, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, буд. 81, кв. 68, код ЄДРПОУ 35366343) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 7 638 грн. 40 коп. основного боргу, 797 грн. 74 коп. пені, 565 грн. 52 коп. втрат від інфляції, 188 грн. 34 коп. 3% відсотки річних, 91 грн. 90 коп. державного мита та 200 грн. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.В.Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України “06” липня 2010 р.